Рішення № 91561825, 07.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/6632/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,-

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" до Одеської митниці Держмитслужби, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати наступні рішення Одеської митниці Держмитслужби:

рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000016/2 від 11.02.2020 р.;

картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500070/2020/00073 від 11.02.2020 р.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що безпідставне коригування відповідачем визначеної позивачем митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, є порушенням права позивача на визначення митної вартості товарів. Окрім цього, відповідно до митного законодавства митна вартість товарів прямо впливає на розмір митних платежів, а тому, прийняття відповідачем необґрунтованих рішень про коригування митної вартості товарів призвело до збільшення відповідних платежів, внаслідок чого було порушено право позивача володіти та розпоряджатися своїми грошовими коштами (ст. ст. 319-321 Цивільного кодексу України).

26.08.2020 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Одеської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву, у якому митний орган заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає зокрема, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. До того ж, в рахунку-фактурі (інвойсі) не зазначений перелік витрат, які входять до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема не зазначено того, чи входить вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. В пакувальному листі б/н від 26.01.2019 року не зазначено того, чи входить вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Також відповідач зазначає, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці ДФС разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, шо була фактично сплачена або підлягає сплаті за пі товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, а саме не подано виписки з бухгалтерських документів, висновків про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови органу доходів і зборів у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.

27.08.2020 року "АТБ-МАРКЕТ" до канцелярії суду подано відповідь на відзив на позовну заяву, яка вмотивована тим, що в своєму відзиві відповідач зазначає, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Дані твердження відповідача є безпідставні оскільки, для митного оформлення позивачем були подані документи, встановлені ч. 2 ст. 53 Митного Кодексу України. Тобто, документи, які були подані позивачем під час митного оформлення не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що піддягає сплаті за ці товари. Умовами контракту визначено, що ціна на товар включає в себе вартість пакування, у зв`язку із чим відсутні підстави для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначенні митної вартості товару. Таким чином, доводи відповідача про те, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, не відповідають дійсності та спростовуються вищенаведеним. У даному випадку при розрахунку митної вартості не повинна враховуватися така окрема її складова, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2020 року зазначена вище справа розподілена та 29.05.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 29.05.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 прийнято до свого провадження справу №160/6632/20 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У період з 03.08.2020 року по 28.08.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а у період з 31.08.2020 року по 04.09.2020 року перебував на лікарняному.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 06.02.2020 р. ТОВ "АТБ-МАРКЕТ" надало до Одеської митниці ДМС України (надалі - «Відповідач») митну декларацію № UA 500070/2020/000014/2 на наступний товар:

взуття на підошві з полімерних матеріалів та з верхом з текстильних матеріалів :

- тапки жіночі кімнатні : арт.HD0972 - 18000 пар.;

Торгівельна марка : нема даних; Виробник : NINGO HOME-DOLLAR IMP . EXP CORP. Країна походження : CN. Загальна сума заявленої митної вартості 20 767,55 дол. США (514 950,00 грн.) Код товару 6404191000.

Загальна митна вартість товару, заявленого до митного оформлення, складається з ціни товару за контрактом та витрат на транспортування і страхування. Ця вартість була визначена декларантом за методом 1, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується (вартість операції).

06.02.2020 направив позивачу повідомлення (ідентифікатор повідомлення 578345с7-05d4-4851-9f8e-3de72bceef81) наступного змісту : «Відповідно до пункту 3 статі 53 МКУ (Закон України від 13.03.2012 № 4495-VI «ПРО МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ») з урахуванням вимог наказу Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 № 689 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» при перевірці рівня митної вартості товарів виявлено, що подані декларантом документи містять наступні розбіжності: 1) відповідно до пп.в) п. 1 ч. 10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.2.2. зовнішньоекономічного договору від 16.06.2014 № 2737-HD/СN витрати на пакування та маркування включені у вартість товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий сертифікат № 40-0197-19-00032/4520 від 27.12.2019 не відповідає вищезазначеним умовам; 3) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.2012 № 599 до зазначених документів можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; -калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру товару за 1 кілометр маршруту, але у наданих до митного оформлення рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги відсутня інформація щодо умов поставки товару, а також відсутній договір на перевезення, вказаний в графі 44 МД; 4) у поданих до митного оформлення документах: інвойсі № 19HDL1089ТТF30 від 20.12.2019, сертифікаті якості б/н від 20.12.2019, додатку до зовнішньоекономічного контракту № 418 від 20.12.2019 відсутня будь яка інформація щодо матеріалу виготовлення, що унеможливлює визначити вартісні характеристики товару і віднести його до зазначеного коду УКТ ЗЕД, також в сертифікаті якості відсутня інформація щодо артикулів товару. Враховуючи вищезазначене, відповідно до частини 3 статті 53 МКУ зобов`язуємо протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) копію митної декларації країни відправлення; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини».

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, підстави, які були зазначені відповідачем у повідомленні від 22.01.2020 р. (ідентифікатор повідомлення 820c3fbf-f56d-4340-9738-743166b55bf9), у розумінні ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, не є підставами, які надають відповідачу право витребувати додаткові документи про що детально зазначено нижче.

У відповідь на повідомлення відповідача позивач листом надав відповідачу пояснення щодо зауважень, які виникли у відповідача до поданих документів, а також:

- прайс-лист виробника товару б/н від 06.12.2019р.;

- комерційна пропозиція б/н від 11.12.2019р.;

- сертифікат якості б/н від 20.12.2019р.;

- заявка на перевезення вантажу морським транспортом від 25.12.2019р.;

- копія митної декларації країни відправлення від 21.12.2019р.

При цьому, відповідно до положень ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України позивач протягом 80 днів з дня випуску товару надав відповідачу разом із заявою № М-2020-1859 від 13.04.2020 року копії наступних документів :

- бухгалтерські платіжні документи ТОВ «АТБ-маркет»: банківські та платіжні документи (копії): - swift від 11.02.2020р.;

- банківські платіжні документи, що підтверджують оплату за послуги перевезення: платіжне доручення № 479980 від 19.02.2020 p., № 480020 від 19.02.2020 р.;

- акти прийому-передачі виконаних робіт № 2014/2, № 2014/3 від 05.02.2020р., від ТОВ «Лотра» до Договору транспортного експедирування №89512 від 26.04.2019р.;

- виписка з бухгалтерської документації (картка рахунку: 63.2 на 07.04.2020р.);

- прайс-лист б/н від 06.12.2019 р. від продавця оцінюваних товарів;

- комерційна пропозиція б/н від 06.12.2019 р.;

- експертний висновок Дніпропетровської ТПП № ГО-850 від 07.04.2020р.;

- копія митної декларації країни відправлення №310120190516136411 від 21.12.2019р.;

- сертифікат якості товару № б/н від 20.12.2019р.

Разом з цим, відповідач надіслав позивачу рішення про коригування митної вартості товару № UA500070/2020/000014/2 від 06.02.2020 року, яким було скориговано митну вартість товару - за шостим резервним методом.

В результаті такого незаконного коригування сума переплати митних платежів склала 88 015,16 грн.

Через дане рішення відповідачем було направлено позивачу картку-відмову прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA500070/2020/00066.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товару, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 Митного кодексу України).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України).

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57 Митного кодексу України).

Частиною 1 ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання

оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в

Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані

(відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Отже суд вважає, що в рішенні № UA500070/2020/000014/2 відповідачем зазначені підстави, у зв`язку з якими відповідачем відмовлено у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю та проведено коригування митної вартості товару. Проте, жодна із вказаних у рішенні № UA500070/2020/000014/2 підстав не відповідає випадкам, встановленим ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, які надають митному органу право на проведення коригування митної вартості, що підтверджується нижченаведеним.

Щодо зазначеної митним органом підстави: «згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий сертифікат 40-0197-19-00032/4520 від 27.12.2019 р. не відповідає вищезазначеним умовам» суд зазначає наступне.

Розділом 9. «Терміни» Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» в редакції 2000 р. передбачено, що існують тільки два терміни, пов`язані із страхуванням, це терміни СІГ і СІР. Відповідно до них продавець зобов`язаний забезпечити страхування на користь покупця. В інших випадках сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі.

Термінами CIF і СІР дійсно передбачено обов`язок продавця за власний рахунок застрахувати вантаж у відповідності з договором купівлі-продажу, на умовах надання права покупцю або іншій особі, що володіє страховим інтересом відносно товару, заявляти вимоги безпосередньо до страховика, а також надати покупцю страховий поліс або інший доказ страхового покриття. Мінімальне страхування повинне покривати ціну договору купівлі-продажу плюс 10 відсотків (тобто 110 %) і бути обумовленим у валюті договору купівлі-продажу.

Проте, згідно п.4.1. контракту № 2737-HD/CN на поставку продукції від 16.06.2014 року передбачено, що товар має бути поставлений на умовах поставки FOB-Нингбо, Китай.

Відповідно до пунктів А.З. та Б.З. «Договори перевезення та страхування» терміну поставки FOB як у Продавця та і Покупця відсутні зобов`язання щодо укладення договорів страхування.

Отже, при поставці товару на умовах FOB сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі.

З урахуванням викладеного, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» за Генеральним договором добровільного страхування вантажів від 26.02.2019 р. № 40-0197-19-00032, укладеним з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», здійснило добровільне страхування товару.

Згідно з п. 1.9 Генерального договору добровільного страхування вантажів від 26.02.2019 р. № 40-0197-19-00032 страховий тариф складає 0,03% від страхової суми.

27.12.2019р. Сторонами підписано страховий сертифікат страхування окремого перевезення вантажу № 40-0197-19-00032/4520, яким передбачено, що вантажовідправник, Ningbo Home-Dollar Imp. Exp.Corp. 69 Guang Yuan road Jiangbei distriet Ningbo China, страхова вартість вантажу 775 820,78 грн. застраховано. Страхова сума складає 775 820,78 грн., страховий тариф % - 0,03, страхова премія 232,75 грн.

Таким чином, витрати позивача на страхування у розмірі 232,75 грн. підтверджуються Генеральним договором добровільного страхування вантажів від 26.02.2019 р. № 40-0197-19-00032, страховим сертифікатом 40-0197-19-00032/4520 від 27.12.2019р. Ці документи були надані позивачем відповідачу під час митного оформлення товару.

Щодо валюти договору страхування: визначення суми страхових витрат у вказаному договорі у гривнях, здійснено з урахуванням вимог ст. 19 Закону України «Про страхування», оскільки позивач є резидентом України та договір страхування укладений в Україні.

Отже, доводи відповідача, що згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110 %) і повинно бути обумовлене у валюті договору, а наданий страховий сертифікат 40-0197-19-00032/4520 від 27.12.2019р не відповідає зазначеним умовам є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що розбіжності відсутні.

Відтак, складові митної вартості визначені вірно. Витрати на страхування є підтвердженими та піддаються обчисленню. Витрати на страхування підтверджені страховим сертифікатом 40-0197-19-00032/4520 від 27.12.2019р. Посилання на взаємозв`язок між продавцем та покупцем відсутні. Будь-які інші витрати зазначені у ч. 10 ст. 58 МКУ покупцем понесені не були.

Слід також зазначити, що така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року по справі №160/8573/18 за позовом ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до Одеської митниці ДФС про визнання протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів, визнання протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також в постанові Верховного суду від 31.01.2020 року по справі № 804/7761/16 за позовом ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до Дніпропетровської митниці ДФС про скасування рішень.

Відповідно до частини 3 ст. 55 Митного кодексу України форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 затверджено форму рішення про коригування митної вартості товарів, правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів. У відповідності із зазначеним порядком, в графі 33 рішення «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалась митним органом для визначення митної вартості» зазначаються причини через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту), а також перелік документів, що повинні підтвердити ті обставини, що викликали сумнів у достовірності наданої інформації.

На думку суду, у рішенні № UA500070/2020/000014/2 відповідачем не обґрунтовано неможливість визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, необґрунтовано визначення митної вартості товару за другорядним методом: за резервним методом.

Також, у рішенні № UА500070/2020/000014/2 відповідач зазначив наступне. «В органу доходів і зборів відсутня інформація щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, тому відповідно до статей 59, 60 МКУ неможливо застосувати методи за ціною договору щодо ідентичних та подібних (аналогічних) товарів. Відповідно до статей 62, 63 МКУ методи визначення митної вартості на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути використані, оскільки в органу доходів і зборів відсутня інформація щодо обчисленої вартості, наданої виробником товарів. Відповідно до пункту 1 статті 64 МКУ у разі, якщо митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів буде визначена, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (САТТ) - за резервним методом.

З цього приводу суд зазначає, що у рішенні № UА500070/2020/000014/2 відповідач не конкретизував підстави незастосування попередніх методів. Загальні посилання на норми Митного кодексу України щодо причин незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості не є належним обґрунтуванням прийнятого відповідачем рішення № UА 500070/2020/000014/2. Відсутність в митниці інформації щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами не є належною підставою для незастосування методів визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, а відсутність у митниці необхідних документів не є належною підставою для незастосування методів на основі віднімання та на основі додавання вартості товарів. Отже, наведені у рішенні доводи відповідача не є належним обґрунтуванням для застосування резервного методу при визначенні митної вартості товару та доказом неможливості застосування попередніх п`яти методів визначення митної вартості відповідно до вимог Митного кодексу України.

За таких обставин митницею не дотримано вимоги щодо послідовності застосування методів визначення митної вартості та вимоги ст. 55 Митного кодексу України щодо змісту рішення про коригування митної вартості товару.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 55 Митного кодексу України позивачем протягом 80 днів з дня випуску товару до відповідача було надано лист заву щодо підтвердження митної вартості товару заявленої позивачем та про скасування рішення № UА500070/2020/000014/2 з поясненнями та наданням додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості.

Отож, за результатами розгляду додатково наданих позивачем документів, відповідач не знайшов підстав для скасування прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, про що повідомив позивача листом № 7.10-28.1-06/13/6954 від 23.04.2020р.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно із положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

За приписами ч.1 ст.6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Положеннями ст.ст.179, 189, 190 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб`єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання.

Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Згідно з ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000016/2 від 11.02.2020 р., а також прийнята на її підставі картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500070/2020/00073 від 11.02.2020 р. - є протиправними та належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 4204 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №409811 від 17.06.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 4204 грн. підлягає стягненню з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань.

ВИРІШИВ:

Позовну товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500070/2020/000016/2 від 11.02.2020 р.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці Держмитслужби № UA 500070/2020/00073 від 11.02.2020 р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (ЄДРПОУ 30487219) за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 4204 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні), сплачені згідно платіжного доручення №409811від 17.06.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник