Рішення № 91561808, 12.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року Справа № 160/1251/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І. за участі секретаря судового засіданняЗакопай А.Р. за участі: представника позивача представника відповідача Логвінова С.С. Суріної О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світло" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

30.01.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 10.12.2019 року №ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 про накладення штрафу у розмірі 250380,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що висновки відповідача про неоформлення трудових відносин з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки вказані громадяни були залучені до виконання робіт на підставі цивільно-правових договорів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 роуц було відкрито провадження та ухвалено справу розглядати в порядку загального позовного провадження.

27.02.2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що при проведенні інспекційного відвідування було виявлено що у 2018-2019 роках позивачем було укладено цивільно-правові договори з фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В результаті дослідження змісту договорів, співставленням предмету договорів з завданнями та обов`язками за посадою, мають ознаки трудових відносин, а всі виплати по ним є заробітною платою, оскільки: робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його діяльності або є роботою з обслуговування діяльності; особисте виконання особою роботи за конкретною кваліфікацією, професією, за дорученням та під контролем особи, в інтересах якої виконуються роботи; трудові функції мають систематичний характер, оскільки терміни виконання робіт згідно вищевказаних договорів систематично продовжувались, тобто, роботи виконувались постійно; робота виконується на визначеному особою, в інтересах якої виконуються роботи, місці; організація умов праці, зокрема, надання засобів виробництва (обладнання, інструментів, матеріалів) забезпечується особою, в інтересах якої виконуються роботи (надаються послуги); зміст зазначених договорів цивільно-правового характеру, укладених між сторонами вказує на те, що предметом є процес праці, а не її кінцевий результат; оплата за виконувану роботу здійснюється незалежно від кількісних та якісних показників роботи працівника і є фіксованою.

Представник позивача у судовому засіданні 12.08.2020 року вимоги позовної заяви підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.08.2020 року проти задоволення позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 року № 17516/05-05/26 «Про надання інформації», у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло» зазначене у списку страхувальників, у яких фізичні особи більше року виконують роботи за цивільно-правовими договорами.

На підставі зазначеного листа Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було видано наказ від 08.10.2019 року № 713-І про призначення інспекційного відвідування та направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.10.2019 року № 377-н.

У період з 28.10.2019 року по 08.11.2019 року інспектором праці Бабкіною В.І. на підставі наказу від 08.10.2019 року № 713-І та направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.10.2019 року № 377-н, було здійснено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло».

За результатами інспекційного відвідування складений акт від 08.11.2019 року № ДН2916/1860/АВ, у якому зазначено про виявлення порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме, гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з якими керівником ТОВ «Світло» було укладено цивільно-правові договори про надання послуг фактично виконували трудову функцію електромонтера та машиніста автогідропідйомника АП-17 і повинні були бути штатними працівниками, які працюють по трудовому договору. Таким чином директором ТОВ «Світло» фактично було допущено до роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08.11.2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис № ДН2916/1860/АВ/П, яким зобов`язано керівника ТОВ «Світло» усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення.

Листом від 12.11.2019 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло» повідомив Головне управлінням Держпраці у Дніпропетровській області про усунення порушення, а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняті на роботу 12.11.2019 року.

На підставі акта Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову від 10.12.2019 року № ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 250380,00 грн., на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Не погоджуючись з висновками Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо порушення ним вимог трудового законодавства та прийнятою постановою про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За частиною 5 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Згідно із статтями 1, 2 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.

За приписами статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Як встановлено судом під час розгляду справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло» були укладені наступні цивільно-правові договори з фізичною особою ОСОБА_2 : від 01.06.2018 року № 1, від 0.07.2018 року № 1, від 03.09.2018 року № 1, від 01.0.2018 року № 1, від 01.11.2018 року № 1, від 03.12.2018 року № 1, від 01.02.2019 року № 1, від 01.03.2019 року № 1, від 01.04.2019 року № 1, від 02.05.2019 року № 1, від 01.06.2019 року № 1, які є однотипними.

За умовами вказаних договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати електромонтажні роботи, вартість послуг (робіт) визначена за домовленістю сторін, оплата за послуги здійснюється протягом 5 днів після підписання актів виконаних робіт. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконанню сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Вартість робіт за кожною цивільно-правовою угодою була різною та складала відповідно кожного договору: від 01.06.2018 року № 1 в розмірі 4000 грн., від 02.07.2018 року № 1 в розмірі 500 грн. , від 03.09.2018 року № 1 в розмірі 2490 грн., від 01.10.2018 року № 1 у розмірі 4350 грн., від 01.11.2018 року № 1 в розмірі 4350 грн., від 03.12.2018 року № 1 в розмірі 4350 грн., від 01.02.2019 року № 1 в розмірі 1490 грн., від 01.03.2019 року № 1 в розмірі 6212 грн., від 01.04.2019 року № 1 в розмірі 4970 грн., від 02.05.2019 року № 1 в розмірі 3727 грн., від 01.06.2019 року № 1 2490 грн.

Пунктом 5.1 передбачено відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків покладених на сторони, згідно з чинним законодавством.

Наприкінці кожного місяця між позивачем та ОСОБА_2 підписувались акти виконання робіт, які додані позивачем до матеріалів справи.

Крім цього, Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло» були укладені наступні договори підряду з фізичною особою ОСОБА_1 : від 01.06.2018 року №2, від, 02.07.2018 року № 2, від 03.08.2018 року № 2, від 03.09.2018 року № 2, від 01.10.2018 року № 2, від 01.11.2018 року № 2, від 30.11.2018 року № 2, від 01.12.2018 року № 2, від 31.12.2018 року № 2 від 03.01.2019 року № 2, від 01.02.2019 року № 2, від 01.03.2019 року № 2, від 01.04.2019 року № 2, від 02.05.2019 року № 2, від 01.06.209 року № 2, , які є однотипними.

За умовами вказаних договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати наступну роботу: Машиніст автогідропідйомника АП-17. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконанню сторонами своїх зобов`язань за цим договором, вартість послуг (робіт) визначена за домовленістю сторін, оплата за послуги здійснюється протягом 5 днів після підписання актів виконаних робіт.

Вартість робіт за кожною цивільно-правовою угодою була різною та складала відповідно кожного договору: від 01.06.2018 року №2 у розмірі 4000 грн., від, 02.07.2018 року № 2 у розмірі 1500 грн., від 03.08.2018 року № 2 у розмірі 1864 грн., від 03.09.2018 року № 2 у розмірі 2490 грн., від 01.10.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 01.11.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 01.12.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 03.01.2019 року № 2 у розмірі 2490 грн., від 01.02.2019 року № 2 у розмірі 1860 грн., від 01.03.2019 року № 2 у розмірі 6212 грн., від 01.04.2019 року № 2 у розмірі 5590 грн., від 02.05.2019 року № 2 у розмірі 4970 грн., від 01.06.2019 року № 2 у розмірі 3110 грн.

Наприкінці кожного місяця між позивачем та ОСОБА_1 підписувались акти виконання робіт, які додані позивачем до матеріалів справи.

Слід відзначити, що судом було встановлено волевиявлення сторін на укладення вищевказаних цивільно-правових угод та виконання певного виду робіт (послуг) саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правових угод.

Так, в судовому засіданні 12.08.2020 року були допитані в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які заперечили працевлаштування на підприємстві позивача та наявність трудових відносин з ТОВ «Світло», підтвердивши надання своїх послуг цивільного характеру.

Аналіз досліджених в судому засіданні документів дає підстави вважати, що оплата, відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт кожного місяця становила різні суми, що свідчить про різні об`єми робіт в кожному окремому місяці. Натомість, відповідно до трудового договору, кожного місяця робітникам сплачується однаковий розмір заробітної плати, що розраховується з посадового окладу за відповідною посадою.

Договори укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а отже працівник самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг).

Відповідачем на спростування зазначеного не надано доказів, які б доводили факт прийняття позивача на роботу, ведення обліку робочого часу, стабільна обумовлена наказом (розпорядженням) заробітна плата, запис до трудової книжки, розпорядчі документи щодо підпорядкування осіб внутрішньому трудовому розпорядку.

В свою чергу, позивач вказував, що необхідність залучення фізичних осіб за цивільно-правовими договорами обумовлена специфікою діяльністю підприємства, зокрема неможливістю попереднього визначення обсягу надання послуг та неможливістю визначення достатньої кількості працівників, необхідної для виконання роботи. Натомість відповідачем такі посилання не спростовані.

Суд також відхиляє доводи відповідача, що укладеними цивільно-правовими договорами не передбачено кінцевого обсягу роботи, оскільки цивільно-правові договори укладені на надання саме послуг, а не виконання робіт.

Окремо суд зазначає, що укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, а у відповідності до Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, яким визначено права посадових осіб - інспекторів праці під час здійснення інспекційних відвідувань, інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 у справі №806/2064/18.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідачем не доведена наявність між Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 трудових відносин та не спростовано існування цивільно-правових.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підтвердженого факту фактичного допуску працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) ТОВ «Світло», постанова про накладення штрафу уповноваженими особами від 10.12.2019 року №ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 є необґрунтовано, протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, враховуючи недоведеність в судовому засіданні правомірності оскаржуваної постанови про застосування штрафних санкцій, суд приходить до висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло» (вул. Запорізьке шосе, 26, м. Дніпро, 4910, код ЄДРПОУ 31426733) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 10.12.2019 року №ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Світло" у розмірі 250380,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло» судовий збір у розмірі 3755,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 серпня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська