Рішення № 91561348, 15.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 вересня 2020 р. Справа № 120/2198/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3028 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2020 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини 3028 Національної гвардії України (далі-відповідач), у якому просив:

визнати відмову, яка відображена в листі Військової частини 3028 Національної гвардії України № 50/28/32-873 від 13.05.2020 року в нарахуванні та виплаті позивачу середьомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 року по 27.04.2020 року протиправною;

зобов`язати Військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 16.01.2019 року по 27.04.2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року № 100.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 05.05.2020 року він звернувся до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.01.2019 по 27.04.2020.

Листом відповідача № 50/28/32-873 від 18.05.2020 року відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи таку відповідь відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою суду зобов`язано Військову частину 3028 подати до суду належним чином засвідчену копію довідки про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, складену відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

15.06.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов.

У відзиві зазначено, що 27.04.2020 року позивачу на картковий рахунок було перераховано кошти у сумі 26007,94 грн. компенсацію за невикористані дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій.

Тому на думку відповідача, вимога про виплату середнього заробітку при звільненні за період з 15.01.2019 року по 21.04.2020 року є безпідставною.

Відповідач вказує, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини, але позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився на проведення розрахунків пізніше.

Також відповідач вказував, що компенсація за невикористану додаткову відпустку, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак на думку відповідача не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 та від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, представник відповідача зазначає, що відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Таким чином, на думку відповідача, з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, на переконання представника відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що зазначені положення Кодексом законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та, у даному випадку, виплачена відповідачем.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 093 - в/к від 15.07.2020 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 10.08.2020 року по 04.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині 3028 Національної гвардії України.

Відповідно до посвідчення від 23.04.2015 року, виданого Головним управлінням Національної гвардії України, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 27.12.2018 року № 86 по особовому складу позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас Збройних Сил України.

Наказом командира Військової частини 3028 (по стройовій частині) № 9 від 09.01.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 15.01.2019 року.

Компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки позивачу було перераховано на картковий рахунок в розмірі 26007,94 грн. 27.04.2020 року.

Позивач вважає, що відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час затримки, а тому звернувся до суду з цим позовом.

З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 27.04.2020 позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Листом відповідача від 13.05.2020 № 50/28/32-873 позивачу відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відмова мотивована тим, що норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців Національної гвардії України, оскільки вони проходять військову службу та не перебувають у трудових відносинах з військовою частиною.

Отримавши відмову у проведенні нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої нормами ст. 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд вбачає підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні в сумі 5969 грн. керуючись такими мотивами.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як вбачається з матеріалів справи виплачений розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 26007,94 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони також мають бути враховані.

Беручи до уваги наведе слід зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення ОСОБА_1 розмір облікової ставки НБУ становив 18 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів - 26007,94 грн, 18 % річних від цієї суми становитиме 4681,43грн. Отже, приблизний розмір майнових втрат працівника протягом одного року становить 4681,43 грн., а враховуючи загальний період затримки розрахунків (із 16.01.2019 по 27.04.2020) - 5969 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 5969 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні (16.01.2019) по час розрахунку з ним (27.04.2020) та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм щодо компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 5969 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

При вирішенні процесуального питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення учасниками справи.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини 3028 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 27.04.2020, яка оформлена листом від 13.05.2020 № 50/28/32-873.

Зобов`язати Військову частину 3028 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 5969 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дев`ять гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею: 15.09.2020

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 08803655, вул. Мазепи, 46, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна