Рішення № 91557819, 14.09.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1878/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників учасників справи:

позивача - Березуцька В.В., адвокат, ордер серія КВ № 768810 від 13.07.2020 р.

відповідача – не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою «Укррос-Транс», місто Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васищевський завод рослинних олій», селище міського типу Васищеве

про стягнення заборгованості у розмірі 2 528 886,76 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/1878/20.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/1878/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос-Транс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Васищевський завод рослинних олій” про стягнення заборгованості у розмірі 2 528 886,76 грн.

17 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою “Укррос-Транс” до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/1878/20 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 13 липня 2020 року. 13 липня 2020 року, протокольною ухвалою суду, відкладено підготовче засідання на 03 серпня 2020 року. В подальшому, протокольними ухвалами від 03 серпня 2020 року, від 17 серпня 2020 року відкладались підготовчі засідання, востаннє на 31 серпня 2020 року. 31 серпня 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду, якою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 вересня 2020 року. 14 вересня 2020 року суд розпочав розгляд справи по суті.

Присутній в судовому засіданні 14 вересня 2020 року представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заяві по суті справи (позовна заява).

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце розгляду справи судом за адресом, вказаним у позовній заяві позивачем, яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З матеріалів справи вбачається, що судова кореспонденція була направлена відповідачу рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу, зазначену позивачем у позовній заяві. При цьому, адреса відповідача, зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 62495, Харківська область, селище міського типу Васищеве, вулиця Овочеві, будинок, 13, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як свідчить матеріали справи, 20 червня 2020 року представник відповідача отримав у установі поштового зв`язку копію ухвали про відкриття провадження у справі від 17 червня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером № 6102252459528. Однак, відповідач не здійснив жодних активній дій, покликаних на формування своєї позиції по справі, шляхом направлення (надання) суду заяв по суті справи із викладенням своїх доводів, міркувань з приводу поданого позивачем позову. Пунктами 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок учасників справи подавати всі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Статтею 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 3 статті 203 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів по справі покладено на сторони, суд, враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, згідно статей 165 та 178 ГПК України вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у зв`язку з чим суд вважає за можливе вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів фактичним обставинам справи, судом встановлено такі обставини.

21 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Укррос-транс” (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Васищевський завод рослинних олій” (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди № 180221-3ПО5-01 (далі за текстом – договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове оплатне користування рухомий склад, придатний для перевезення наливних вантажів (надалі РС). Номери вагонів, їх кількість, дата їх передачі, рік випуску, дата проведення наступних планових ремонтів вагонів, вказуються у відповідних актах прийому – передачі, що є невід`ємною частиною даного договору (пункт 1.1., 1.2 договору).

Як-то передбачено у пункті 2.1. договору орендар вступає у строкове користування РС з дати підписання акту прийму – передачі РС. РС є переданим в оренду з дати прибуття РС на станцію прийому-передачі, що вказується орендарем в заявці, та підписання сторонами акту прийому-передачі РС (якщо станція прийому-передачі знаходиться на території України), або з моменту перетину кордону (якщо станція прийому-передачі знаходиться не на території України). Передача РС в оренду оформлюється актом прийому-передачі РС на станції прийому-передачі, та не передбачає передачу права власності на РС. День підписання акту прийому-передачі є першим днем оренди. Датою повернення РС з оренди є дата прибуття РС на вказану орендодавцем залізничну станцію на території України, що визначається календарним штемпелем у залізничній накладній або інформація наведена ГІОЦ Укрзалізниці. День підписання Акту прийому – передачі є останнім днем оренди. РС вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (пункт 2.3., 2.5 договору).

У відповідності до пункту 3.2. договору вартість оренди однієї одиниці РС за одну добу оренди складає 340,00 грн. Оренда плата у формі попередньої оплати за перший місяць оренди перераховується орендодавцю протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання договору, на підставі відповідного рахунку. Наступна оплата оренди проводиться щомісяця, в термін 5 банківських днів після початку місяця на підставі рахунку. Початок фінансових зобов`язань орендаря по сплаті орендних платежів виникає з дня підписання договору та актів прийому-передачі, та закінчується днем прибуття рухомого складу на залізничну станцію на території України, згідно з штемпелем на залізничній накладній, дати підписання акту прийому-передачі рухомого складу з оренди (пункт 3.4., 3.7 договору).

Сторони у пункті 9.1 договору передбачили, що договір діє з дати його підписання і скріплення печатками сторін і до повного виконання сторонами, взятих на себе зобов`язань, але не пізніше 31 грудня 2019 року.

Додатковими угодами № 1 від 27 серпня 2018 року, № 2 від 30 жовтня 2018 року, № 3 від 12 листопада 2018 року, № 4 від 27 березня 2019 року, № 5 від 31 березня 2019 року, № 6 від 27 серпня 2019 року, № 7 від 30 вересня 2019 року, № 8 від 31 жовтня 2019 року, № 9 від 04 грудня 2019 року, № 10 від 28 лютого 2020 року, зобов`язані сторони узгодили змінити вартість оренди однієї одиниці РС за одну добу оренди.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в оренду 28 рухомий склад, що підтверджується підписаними актами прийому-передачі РС в оренду від 03 березня 2018 року, 29 вересня 2018 року, 30 березня 2018 року, 09 жовтня 2018 року, 12 жовтня 2018 року, 15 жовтня 2018 року, 17 жовтня 2018 року, 02 листопада 2018 року, 01 грудня 2018 року, 01 грудня 2018 року, 01 грудня 2018 року, 15 листопада 2018 року, 09 грудня 2019 року.

Також, на виконання пункту 2.5 договору, сторонами було складено та підписано акти прийому-передачі 28 рухомих складів, придатних для перевезення наливних вантажів від відповідача до позивача (тобто здійснено повернення предмету договору від орендаря до орендодавця) (а.с. 52-58).

Для сплати за надані послуги з оренди відповідачу були виставлені рахунки на оплату (а. с. 59-92, том 1).

Надалі, через наявність нестабільної оплати за умовами договору, позивачем було скеровано на адресу відповідача рахунки на оплату, що підтверджується претензією № 0165/01-01/20 від 05 червня 2020 року.

Факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань, окреслених умовами договору, підтверджується підписаними Актами виконаних робіт, а саме:

- Акт № 1 виконаних робіт від 31 березня 2018 року на суму 9 860,00 грн.,

- Акт № 2 виконаних робіт від 30 квітня 2018 року на суму 10 200,00 грн. ,

- Акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2018 року на суму 10 540,00 грн.,

- Акт № 4 виконаних робіт від 30 червня 2018 року на суму 10 200,00 грн.,

- Акт № 5 виконаних робіт від 31 липня 2018 року на суму 10 540,00 грн.,

- Акт № 6 виконаних робіт від 31 серпня 2018 року на суму 10 540,00 грн.,

- Акт № 7 виконаних робіт від 30 серпня 2018 року на суму 17 100,00 грн.,

- Акт № 8 виконаних робіт від 31 жовтня 2018 року на суму 215 550,00 грн.,

- Акт № 9 виконаних робіт від 30 листопада 2018 року на суму 317 224,80 грн.,

- Акт № 10 виконаних робіт від 31 грудня 2018 року на суму 409 226,04 грн.,

- Акт № 1 виконаних робіт від 31 січня 2019 року на суму 402 2258,48 грн.,

- Акт № 2 виконаних робіт від 28 лютого 2019 року на суму 362 122,92 грн.,

- Акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2019 року на суму 406 725,48 грн.,

- Акт № 4 виконаних робіт від 30 квітня 2019 року на суму 325 519,80 грн.,

- Акт № 5 виконаних робіт від 31 травня 2019 року на суму 325 520,46 грн.,

- Акт № 6 виконаних робіт від 30 червня 2019 року на суму 313 419,72 грн.,

- Акт № 7 виконаних робіт від 31 липня 2019 року на суму 325 520,46 грн.,

- Акт № 8 виконаних робіт від 31 серпня 2019 року на суму 325 520,46 грн.,

- Акт № 9 виконаних робіт від 30 вересня 2019 року на суму 400 617,60 грн.,

- Акт № 10 виконаних робіт від 31 жовтня 2019 рок на суму 492 903,72 грн.,

- Акт № 11 виконаних робіт від 30 листопада 2019 року на суму 504 524,40 грн.

- Акт № 12 виконаних робіт від 31 грудня 2019 року на суму 529 575,72 грн.,

- Акт № 1 виконаних робіт від 01 січня 2020 року на суму 534 776,04 грн.,

- Акт № 2 виконаних робіт від 29 лютого 2020 року на суму 490 523,76 грн.,

- Акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2020 року на суму 289 829,76 грн.,

- Акт № 4 виконаних робіт від 30 квітня 2020 року на суму 391 206,20 грн.,

- Акт № 5 виконаних робіт від 31 травня 2020 року на суму 474 800,71 грн.,

- Акт № 6 виконаних робіт від 04 червня 2020 року на суму 6 650,76 грн.

Натомість, матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої зобов`язання щодо розрахунків виконав частково, що підтверджується довідкою по рахункам Товариства з обмеженою відповідальністю “Укррос-транс” (а. с. 126, том 1), в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 528 886,76 грн.

29 травня 2020 року позивач сформував відповідачу вимогу за вих. № 0156/01-01/20 в якій вимагав від останнього на протязі семи календарних днів з моменту одержання вимоги, перерахувати суму заборгованості з договором, що становить 2 047 435,29 грн. (а. с. 122 - 123, том 1).

Позивач вказує, що відповідачем не було вчинено жодних активні дії, покликаних на погашення суми заборгованості за договором, у зв`язку з чим підприємство-позивача було змушено звернутись до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

За змістом статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статті 15 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: - наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, - порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача - та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.

Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов`язань з оплати прийнятого в оренду рухомого складу, придатного для перевезення наливних вантажів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України, далі по тексту - ГК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, за яким позивач здійснював передачу відповідачу вагонів відповідно до умов договору оренди, а відповідач прийняв у платне користування вагони, що підтверджується актами приймання-передачі (а. с.40-51,53, том 1).

Згідно з частиною 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 ГК України). Відповідно до статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286 ГК України).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

В матеріалах справи фігурують первинні документи, які обумовлюють проведення між позивачем і відповідачем визначеної умовами договору господарської операції, а саме, акт № 1 виконаних робіт від 31 березня 2018 року на суму 9 860,00 грн., акт № 2 виконаних робіт від 30 квітня 2018 року на суму 10 200,00 грн. , акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2018 року на суму 10 540,00 грн., акт № 4 виконаних робіт від 30 червня 2018 року на суму 10 200,00 грн., акт № 5 виконаних робіт від 31 липня 2018 року на суму 10 540,00 грн., акт № 6 виконаних робіт від 31 серпня 2018 року на суму 10 540,00 грн., акт № 7 виконаних робіт від 30 серпня 2018 року на суму 17 100,00 грн., акт № 8 виконаних робіт від 31 жовтня 2018 року на суму 215 550,00 грн., акт № 9 виконаних робіт від 30 листопада 2018 року на суму 317 224,80 грн., акт № 10 виконаних робіт від 31 грудня 2018 року на суму 409 226,04 грн., акт № 1 виконаних робіт від 31 січня 2019 року на суму 402 2258,48 грн., акт № 2 виконаних робіт від 28 лютого 2019 року на суму 362 122,92 грн., акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2019 року на суму 406 725,48 грн., акт № 4 виконаних робіт від 30 квітня 2019 року на суму 325 519,80 грн., акт № 5 виконаних робіт від 31 травня 2019 року на суму 325 520,46 грн., акт № 6 виконаних робіт від 30 червня 2019 року на суму 313 419,72 грн., акт № 7 виконаних робіт від 31 липня 2019 року на суму 325 520,46 грн., акт № 8 виконаних робіт від 31 серпня 2019 року на суму 325 520,46 грн., акт № 9 виконаних робіт від 30 вересня 2019 року на суму 400 617,60 грн., акт № 10 виконаних робіт від 31 жовтня 2019 рок на суму 492 903,72 грн., акт № 11 виконаних робіт від 30 листопада 2019 року на суму 504 524,40 грн., акт № 12 виконаних робіт від 31 грудня 2019 року на суму 529 575,72 грн., акт № 1 виконаних робіт від 01 січня 2020 року на суму 534 776,04 грн., акт № 2 виконаних робіт від 29 лютого 2020 року на суму 490 523,76 грн., акт № 3 виконаних робіт від 31 березня 2020 року на суму 289 829,76 грн., акт № 4 виконаних робіт від 30 квітня 2020 року на суму 391 206,20 грн., акт № 5 виконаних робіт від 31 травня 2020 року на суму 474 800,71 грн., акт № 6 виконаних робіт від 04 червня 2020 року на суму 6 650,76 грн., що були підписані сторонами без зауважень. Дані документи є беззаперечним доказом виконання позивачем визначених договором зобов`язань, а саме передачу відповідачу у строкове платне користування рухомий склад, придатний для перевезення наливних вантажів, що підтверджується.

Крім того, судом встановлено, що позивачем, на виконання обов`язкових до виконання умов договору, сформовано відповідачу рахунки на оплату за користування рухомим складом (а. с. 59 – 92, том 1).

Тобто, позивач з свого боку в повному обсязі виконав умови договору та мав законне очікування на належне виконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті прийнятого у строкове платне користування рухомого складу, придатного для перевезення наливних вантажів.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у даній справі був підписаний акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01 січня 2018 року по 04 червня 2020 року у відповідності до якого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 2 528 886,76 грн.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як вже було зазначено вище, матеріали містять первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", за змістом та правовим навантаженням яких можливо встановити факт користування відповідачем переданого рухомого складу, придатного для перевезення наливних вантажів, що в свою чергу запускає правовий механізм з майнового очікування позивачем сплати орендарем (відповідачем по даній справі) орендних платежів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Суд звертає увагу на те, що згідно пункту 3.2. договору вартість оренди однієї одиниці РС за одну добу оренди складає 340,00 грн. Оренда плата у формі попередньої оплати за перший місяць оренди перераховується орендодавцю протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання договору, на підставі відповідного рахунку. Наступна оплата оренди проводиться щомісяця, в термін 5 банківських днів після початку місяця на підставі рахунку.

Натомість, відповідач не в повному обсязі перерахував позивачу плату за користування рухомим складом, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, а отже допустив порушення взятих на себе зобов`язання по оплаті орендних платежів. На дату постановлення рішення, за відповідачем наявна заборгованість в розмірі 2 528 886,76 грн.

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 202 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на наведене, беручи до уваги, що відповідачем до матеріалів справи не представлено належних і допустимих доказів на підтвердження повної сплати заборгованості за договором, а припинення у передбачений діючим законодавством спосіб грошового зобов`язання можливий виключно з моменту погашення наявної заборгованості по договору (тобто виконання зобов`язання проведеного належним чином), суд вбачає в діях відповідача порушення, у розумінні статті 610 ЦК України, та підстав для кваліфікації останнього як такого, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини 1 статті 612 цього Кодексу.

Наразі, спонукання до виконання простроченого зобов`язання у судовому порядку в даному випадку цілком узгоджується із вимогами статті 14 ЦК України.

Оскільки доказів повної сплати вартості оренди відповідач суду не надав, доводів позивача не спростував, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 528 886,76 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194 - 196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 24-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Васищевський завод рослинних олій» (62495, Харківська область, Харківський район, селище міського типу Васищеве, вулиця Овочева, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 37431314) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррос-Транс» (02160, місто Київ, вулиця Березнева, будинок 10, кімната 310, ідентифікаційний код юридичної особи 30056859) заборгованість у розмірі 2 528 886,76 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 37 933,31 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "16" вересня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/1878/20