Рішення № 91557777, 16.09.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.2020 Справа № 920/284/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/284/20

за позовом Приватного підприємства “Агроекологія” (38013, Полтавська область, Шишацький район, с. Михайлики, код ЄДРПОУ 24089080)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Коржової Тетяни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

про стягнення 126043,69 грн,

установив:

26.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження та стягнути з відповідача 100000 грн. боргу, 8013,69 грн. 3% річних, 18030 грн. інфляційних.

Ухвалою суду від 30.03.2020 позовну заяву Приватного підприємства “Агроекологія” залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви – протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали, шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 2102 грн. та завіреної копії платіжного доручення від 11.07.2017 № 2571, яке зазначене як додаток до позовної заяви.

07.04.2020 від позивача надійшов лист (вх № 2971/20 від 07.04.2020) про усунення недоліків, відповідно до якої позивач виконав вимоги вищезазначеної судової ухвали.

Ухвалою суду від 08.04.2020 відкрито провадження у справі № 920/284/20, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 14.05.2020 продовжено строк розгляду справи № 920/272/20 на строк дії запроваджених Урядом карантинних заходів з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19).

10.07.2020 відповідачем подана заява, відповідно до якої 10.07.2020 відповідач ознайомився з матеріалами справи, зробивши необхідні йому фотокопії.

20.07.2020 позивач подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає та просить в задоволенні позову відмовити. Як додаток до відзиву відповідачем подана заява про продовження строку для надання відзиву до 20.07.2020.

Ухвалою суду від 08.04.2020 судом встановлено відповідачу строк для надання відзиву – до 28.04.2020. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копії ухвал від 08.04.2020 та 14.05.2020 відповідач отримав 04.07.2020, у зв`язку з чим заяву відповідача про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву суд вважає обґрунтованою та відповідно до ст. 119 ГПК України задовольняє дану заяву; продовжує відповідачу до 20.07.2020 включно строк для надання відзиву на позов; приймає до розгляду відзив відповідача на позовну заяву (вх. № 6200 від 20.07.2020) та долучає до матеріалів справи даний відзив.

Таким чином, відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи, а тому суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

З моменту відкриття провадження у даній справі від відповідача на адресу суду не надходило заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання заяв по суті справи та доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

11.07.2017 платіжним дорученням № 2571 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 100 000,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача була надіслано дві вимоги про повернення грошових коштів в сумі 100000,00 грн., а також 60000,00 грн. відсотків і 18500,00 грн. інфляційних за безпідставне використання грошових коштів (відповідач отримала зазначені вимогти 23.08.2019 та 06.10.2019).

29.10.2020 за вих. № 29/10-2019 відповідач надіслала позивачу повторну відповідь на вимогу про повернення грошових коштів, відповідно до якої зазначені вимоги не визнала, отримання 100000,00 грн. від позивача не заперечує та вважає, що ці кошти є передоплатою за жатку трав`яну до кормозбирального комбайну, яку хотів придбати у неї позивач.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц (провадження № 61-15428св19) міститься висновок, що «під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі».

Так відповідач згідно з відповіддю (вх. № 29/10-2019 від 29.10.2019) на вимогу позивача про повернення грошових коштів та поданим відзивом на позовну заяву (вх №6200 від 20.07.2020) визнав факт отримання від позивача коштів в сумі 100000,00 грн., разом з тим, підтвердив у відзиві на позов факт отримання 23.08.2019 першої вимоги позивача про повернення коштів, у зв`язку з чим з 24.08.2019 у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов`язання, при цьому доказів укладення договору відповідачем надано суду не було.

Таким чином, відповідачем на спростування правомірності набуття нею спірних коштів не було надано жодних належних та допустимих доказів в порядку ст. 74 ГПК України, тому доводи відповідача щодо правомірності набуття 100000,00 грн. є необґрунтованими та не можуть бути взяті судом до уваги.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 100000,00 грн. безпідставно набутих коштів визнаються судом обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8013,69 грн. 3% річних, 18030 грн. інфляційних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні с боржник і кредитор.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатній суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2018 № 910/10156/17 (провадження 12-14гс18), висновки якої відповідно до частини четвертої статті 263 ГПК України є обов`язковими, зазначено «у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.».

Також суд враховує позицію, викладену в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Таким чином, судом за допомогою комп`ютерної програми «ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга» ТОВ «Ліга Закон», 2020» здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних збитків (при цьому також враховано, що прострочення відповідача виникло з 24.08.2019 для нарахування 3% річних, а для інфляційних втрат – з 01.09.2019 відповідно до положень вищезазначеного інформаційного листа), за наслідком якого суд дійшов висновку про часткове задоволення зазначених вимог, а саме: задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 1724,23 грн. за період з 24.08.2019 по 20.03.2020 та інфляційних збитків в сумі 1201,38 грн. за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, належними та допустимими доказами.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, оскільки спір виник з вини відповідача, згідно зі ст. 129 ГПК України, суд повністю відшкодовує позивачу за рахунок відповідача витратиз по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коржової Тетяни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Приватного підприємства “Агроекологія” (38013, Полтавська область, Шишацький район, с. Михайлики, код ЄДРПОУ 24089080) 100000,00 грн. безпідставно набутих коштів, 1724,23 грн. 3% за період з 24.08.2019 по 20.03.2020, та 1201,38 грн. інфляційних збитків за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року, а також 2102,00 грн. судового збору.

3. В іншому – відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2020.

Суддя В.Л. Котельницька