Окрема думка судді № 91557606, 16.09.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ОКРЕМА ДУМКА

"16" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/914/19судді Лічмана Л.В. щодо рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 р. по справі № 916/914/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лагуна-Рені” до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Термінал Дунай” та Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Скарбниця Бессарабії”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів державного нотаріусу Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Евеліни Валеріївни, за участю прокурора Одеської області, про визнання договору недійсним.

Згідно ст.34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Користуючись наданим ст.34 ГПК України правом, викладаю окрему думку, оскільки не згоден з рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 р. по справі № 916/914/19 з наступних підстав.

В рамках провадження у даній справі ТОВ „Лагуна-Рені” звернулось з позовом про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу як такого, що укладений між відповідачами щодо належного позивачу майна, наслідком чого є порушення його прав, зокрема, з підстав того, що на момент укладання договору ТОВ ,,Скарбниця Бессарабії” не було власником відповідного майна. Серед іншого позивач вказує, що п.1.1 оспорюваного договору, в якому сторонами встановлено строк укладення основного договору до 31.12.2023 р., суперечить вимогам ч.1 ст.182 ГК України.

Як вбачається з тексту попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, його укладено 23.02.2019 р. між ТОВ ,,Скарбниця Бессарабії” (продавець) та ТОВ ,,Термінал Дунай” (покупець), посвідчено державним нотаріусом Ренійської районної державної нотаріальної контори Букатич Е.В. та зареєстровано в реєстрі за № 209.

Згідно п.1.1 попереднього договору сторони узгодили, що в термін не пізніше ніж 31.12.2023 р. продавець продасть, а покупець купить Ѕ частину майнового комплексу – нежитлової будівлі площею 562,5 кв.м, що розташований за адресою: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188б.

В п.1.2 попереднього договору зазначено, що об`єкт належить продавцю на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні від 20.01.2017 р., виданого Ренійською районною державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 30.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2020 р. по справі № 916/914/19 у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи відмову у позові суд зазначив, що:

- виходячи з правової природи попереднього договору, вимога про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу майна сама по собі не може вважатись ефективним способом захисту порушеного права третьої особи, адже в результаті задоволення такої вимоги право особи захищене чи поновлене не буде, оскільки саме по собі укладення попереднього договору, який не є підставою для переходу права власності, не спричиняє та не передбачає спричинення негативних наслідків для третіх осіб з огляду на порядок укладення основного договору купівлі-продажу, який виключає можливість розпорядження майном без відповідних на те правових підстав;

- відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові;

- належним способом захисту права й інтересу особи, яка вважає себе власником майна, є саме вимога про витребування майна (ст.ст.387,388 ЦК України) або ж вимога про визнання права власності (ст.392 ЦК України);

- визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу не відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам захисту права власності та не забезпечує ефективний захист прав власника.

Згідно ч.ч.1 та 3 ст.215 ЦК України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавець дозволяє ініціювати вирішення питання щодо недійсності правочину не тільки його стороні, але й іншій заінтересованій особі. Остання, звертаючись до суду, повинна довести, що оспорюваний правочин дійсно стосується її прав або інтересів по відношенню, наприклад, до предмету договору.

Обґрунтовуючи існування права на позов, ТОВ „Лагуна-Рені” повідомило про наявність в неї зареєстрованого права власності на майновий комплекс, розташований за адресою: Одеська обл., м. Рені, вул. Дунайська, 188б. Підтвердженням цього є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої як на момент укладення оспорюваного правочину, так і на теперішній час право власності на майно, про яке йдеться в попередньому договорі, зареєстровано за позивачем.

На мою думку, наявність зареєстрованого права власності на майно надає ТОВ „Лагуна-Рені” статус заінтересованої особи в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України.

Той факт, що за своєю правовою природою попередній договір не є підставою для переходу права власності, не свідчить про неможливість визнання його недійсним за позовом ТОВ „Лагуна-Рені”, адже попередній договір породжує права та обов`язки для сторін, які його уклали, в т.ч. передати майно до певної дати. Реалізація домовленостей, описаних в попередньому договорі, призведе до негативних для власника майна наслідків, чекати настання яких останній не зобов`язаний.

Крім того в п.1.2 попереднього договору прямо вказано, що об`єкт належить продавцю, однак правильність наведеного твердження нотаріусом, який посвідчив попередній договір, не перевірена. Стаття 3 Закону України ,,Про нотаріат” визначає нотаріуса як уповноважену державою фізичну особу, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Відтак, нотаріальне посвідчення попереднього договору надає йому додаткове юридичне значення, яке може бути сприйнято іншими особами як підтвердження нотаріусом певних юридичних фактів, в т.ч. існування у ТОВ ,,Скарбниця Бессарабії” права власності на майно, яке планується відчужувати. ТОВ „Лагуна-Рені” вправі заперечувати дійсність правочину, в якому нотаріусом посвідчено факти, що стосуються належного товариству майна.

Слід зауважити, що за логікою суду попередній договір взагалі не може бути визнаний недійсним особою, яка вважає себе заінтересованою по відношенню до умов угоди, оскільки лише основний договір породжує правові наслідки у вигляді переходу права власності на майно. Вважаю таку думку помилковою з огляду на те, що цивільне законодавство не містить жодних застережень у частині неможливості оспорювання третьою особою правочину у вигляді попереднього договору.

Також не погоджуюсь з тим, що належним способом захисту права й інтересу особи, яка вважає себе власником майна, в даному випадку є вимога про витребування майна (ст.ст.387,388 ЦК України) або ж вимога про визнання права власності (ст.392 ЦК України), т.я. кінцевою метою звернення до суду по цій справі є не відновлення контролю над спірним майном (воно вибуло з володіння ТОВ „Лагуна-Рені” не на підставі попередньої угоди) та не визнання права власності на майно, а визнання недійсним попереднього договору, який з урахуванням його змісту не міг бути укладений відповідачами та посвідчений нотаріально.

Враховуючи викладене, вважаю, що позов заявлено суб`єктом, котрий наділений правом на його подачу, обраний спосіб захисту є ефективним в контексті кінцевої мети судового розгляду, за результатами останнього вимоги слід було задовольнити з мотивів суперечності правочину актам цивільного законодавства.

Суддя Лічман Л.В.