Рішення № 91557098, 08.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2020Справа № 910/3409/20

За позовом Приватного акціонерного товариства "Звенигорський сироробний комбінат";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО";

про стягнення 1 768 377,65 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Каганець А. В., адвокат, ордер серії КВ № 816928 від 28.02.2020;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Звенигородський сироробний комбінат" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 1 768 377, 65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 150119-05/1Г від 15.01.2019 в частині оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" 1 677 959,44 грн основної заборгованості, 81 156,12 грн пені, 7 856,89 грн трьох відсотків річних, 1 405,20 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2020 року відкрито провадження у справі № 910/3409/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 31.03.2020 року.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 22.05.2020, 16.06.2020 та 02.07.2020 відкладалось підготовче засідання у справі № 910/3409/20.

Через канцелярію суду 16.06.2020 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" 1 727 036,95 грн основної заборгованості, 112 101,14 грн пені, 12 503,99 грн трьох відсотків річних та 6 062,89 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заяву про зміну предмету позову позивач заявив в установленому законодавством порядку з дотриманням процесуальних вимог, така заява була прийнята до розгляду судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3409/20 до судового розгляду по суті на 01.09.2020.

У судовому засіданні 01.09.2020 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 08.09.2020 р.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2020 р. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом, були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про призначені судові засідання - відповідні ухвали суду надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач у судове засідання 08.09.2020 своїх повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином. Будь яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходили.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/3409/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

15.01.2019 між Приватним акціонерним товариством "Звенигородський сироробний

комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" було укладено договір поставки № 150119-05/1Г (надалі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору позивач зобов`язується передати товар у власність Відповідача у відповідності до його замовлень, а відповідач зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення.

Відповідно до п. 5.1 договору позивач зобов`язується поставляти (передавати у власність відповідача) товари за цінами зазначеними у Специфікації затвердженій сторонами.

У відповідності до п. п. 7.2.2 договору відповідач зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені даним договором.

15.01.2019 між сторонами був укладений протокол розбіжностей (надалі - "Протокол"), яким вносились зміни до договору в тому числі щодо ціни товару та порядку розрахунків.

Відповідно до п. 15 Протоколу, яким вносилися зміни до п. 5.4 Договору, оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт встановлений п. 5.5. даного договору здійснюється Відповідачем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Позивача кожні 45 днів з моменту поставки продукції.

На виконання умов договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 605 216,94 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представника сторін без заперечень та скріплені печатками товариств.

Проте, відповідачем лише частково було виконано свої зобов`язання на загальну суму 2 869 519,26 грн., які складаються з:

- коштів, що надійшли позивачу в якості оплати за поставлену продукцію на загальну суму 1 413 605,36 грн.;

- взаємозаліку зустрічних вимог між Заявником та ТзОВ «ГІППО» на загальну суму 1 451519,26 грн.;

- повернення продукції на загальну суму 4394,64 грн.;

- а всього: 2 869 519,26 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, заявами про залік зустрічних вимог, доказами повернення продукції, що містяться у матеріалах справи.

Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару в повному обсязі, а відтак відповідач має заборгованість за договором поставки, яка станом на день розгляду справи становить 1 727 036,95 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 1 727 036,95 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Отже, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 150119-05/1Г від 15.01.2020 р. в розмірі 1 727 036,95 грн.

У зв`язку з неналежним виконання зобов`язань за договором, позивачем нараховано відповідачу на підставі п.п. 8.2.1. договору пеню в розмірі 112 101,14 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та/або договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Пунктом 8.2.1. договору сторони передбачили, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 5.5. даного договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій позивача суд встановив, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства, розрахунок пені у заявленому розмірі здійснений позивачем належним чином, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 112 101,14 грн. пені підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6 062,89 грн. інфляційних втрат та 12 503,99 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 12 503,99 грн. та 6 062,89 грн. відповідно за визначений позивачем період.

У відзиві на позов, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом, а не обов`язком суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

В матеріалах справи відсутні докази, зокрема: фінансова звітність за 2019-2020 роки, виписки з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках, інших доказів тяжкого фінансового стану та необхідності зменшення розміру неустойки, які б давали підстави вважати, що у даному випадку наявні виняткові обставини, з урахуванням яких суд міг скористатися своїм правом та зменшити розмір штрафних санкцій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Окрім того, в тексті відзиву на позовну заяву, відповідачем зазначено про необхідність відстрочки виконання рішення суду на шість календарних місяців у відповідності до статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Відповідачем у поданому до суду клопотанні не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі та не підтверджено у відповідності до положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України скрутний матеріальний стан відповідача.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що причини з яких відповідач не має можливості виконати рішення, не є поважними, а тому клопотання про розстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 49 693,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Станом на день розгляду справи позивачем не надано жодних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, позивачем не надано ні актів надання послуг, виконаних адвокатом, ні рахунків, ні платіжних доручень, тобто належних та допустимих доказів надання правничої допомоги та понесення витрат на правову допомогу матеріали справи не містять.

Таким чином, позивачем у встановлений законом строк не подано до суду доказів щодо обсягу наданих йому правничих послуг та обґрунтування їх вартості.

Враховуючи наведене, суд залишає без розгляду заявлену вимогу про відшкодування з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 49 693,50 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Cтягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 19/3, ідентифікаційний код юридичної особи 32650231) на користь Приватного акціонерного товариства "Звенигорський сироробний комбінат" (20202, Черкаська область, м. Звенигородка, вул. Козачанська, буд. 35-А, ідентифікаційний код юридичної особи 00447818) 1 727 036 (один мільйон сімсот двадцять сім тисяч тридцять шість) грн. 95 коп. заборгованості, 112 101 (сто дванадцять тисяч сто одну) грн. 14 коп. пені, 12 503 (дванадцять тисяч п`ятсот три) грн. 99 коп. 3% річних, 6 062 (шість тисяч шістдесят дві) грн. 89 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 27 865 (двадцять сім тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн. 58 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.09.2020 р.

Суддя О.В. Мандриченко