Ухвала суду № 91556898, 04.09.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

___________________________

УХвала

про закриття підготовчого провадження

та призначення справи до судового розгляду по суті

"04" вересня 2020 р. м. Ужгород Справа № 907/737/19

За позовом Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, м. Ужгород

до відповідача 2 ОСОБА_1 , м. Ужгород

про стягнення 2 141 773 грн. 97 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року та звернення стягнення на предмет застави,

Суддя господарського суду – Пригара Л.І.

представники:

Позивача –

Відповідача 1 –

Відповідача 2 –

СУТЬ СПОРУ: Акціонерним товариством “Комерційний інвестиційний банк”, м. Ужгород заявлено позов до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Доміон”, м. Ужгород та до відповідача 2 ОСОБА_1 , м. Ужгород про стягнення 2 141 773 грн. 97 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № 02-1/3л-28 від 25.05.2011 року та звернення стягнення на предмет застави.

Відповідач 1 – Товариство з обмеженою відповідальністю “Доміон” відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України не подав, хоча, поданим до суду клопотанням просив відкласти розгляд справи з метою повного та всебічного вивчення представником відповідача 1 всіх обставин та матеріалів справи.

Відповідач 2 – ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України не подав, натомість, поданими до суду заявами неодноразово клопотав про відкладення підготовчого засідання та продовження строків проведення підготовчого провадження. Крім того, подав суду клопотання про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки дана справа не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, так як договір застави був підписаний ОСОБА_1 як фізичною особою.

18.08.2020 року до канцелярії Господарського суду Закарпатської області надійшла заява ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, оформлена та підписана представником заявника – адвокатом Мондик С.А. Заява обґрунтована покликанням на те, що рішення у даній справі може вплинути на її права, інтереси чи обов`язки, оскільки вимога про звернення стягнення на майно заявлена до відповідача 2 – ОСОБА_1 , який перебуває у шлюбі із заявницею, а саме, майно є спільною сумісною власністю подружжя. За твердженням заявниці, договір застави майна був укладений її чоловіком без її відома та без письмової згоди, що є порушенням ст. 65 Сімейного кодексу України. Заявниця також інформувала суд про намір подати до Ужгородського міськрайонного суду позов про визнання договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року недійсним.

На дату даного підготовчого засідання представником ОСОБА_2 , яка подала заяву про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, подано до суду доповнення до вказаної заяви, якими заявниця надала до суду копію свідоцтва про одруження, копію паспорта ОСОБА_2 , копію ідентифікаційного коду, копію договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року, копію договору поставки та монтажу від 30.08.2013 року № 30/08, копію видаткової накладної № 29 від 30.12.2013 року, копію ордеру на надання правової допомоги серії АО № 101453.

Представник позивача заперечив проти задоволення заяви ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 2, про що подав суду письмові заперечення № 02-93/6-156 від 03.09.2020 року.

Зокрема, з покликанням на практику Верховного Суду представник позивача стверджує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. За переконанням представника позивача, ОСОБА_2 не надала суду доказів, які би підтверджували “спільність” переданого у заставу майна, і як наслідок, можливість впливу прийнятого у даній справі рішення на її права та законні інтереси, а тому заява ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 2 задоволенню не підлягає.

Аналізуючи умови Договору постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року, представник позивача наголошує, що майно, яке є предметом застави, є власністю відповідача 2 – ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа – підприємець та є платником єдиного податку без ПДВ.

Представник позивача наголошує, що майно фізичної особи – підприємця як майно для професійної діяльності члена сім`ї, яке придбане за кошти від діяльності як підприємця і використовується в підприємницькій діяльності не в інтересах сім`ї, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до положень ст. 57 Сімейного кодексу України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України.

Розглянувши заяву ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, суд зазначає наступне.

Стаття 50 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Аргументи заява ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 зводяться до того, що рішення у даній справі може вплинути на її права, інтереси чи обов`язки, оскільки вимога про звернення стягнення на майно заявлена до відповідача 2 – ОСОБА_1 , який перебуває у шлюбі із заявницею, а саме майно, передане у заставу, є спільною сумісною власністю подружжя. За твердженням заявниці, договір застави майна був укладений її чоловіком без її відома та без письмової згоди.

За положеннями ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

На підставі ст. 57 Сімейного кодексу України приватною власністю одного із подружжя є майно, набуте ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, аналіз наведених положень законодавства дає підстав дійти висновку, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна, тобто, встановлюючи факти спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Стверджуючи про те, що майно, передане у заставу, є спільною сумісною власністю, оскільки було придбано її чоловіком (відповідачем 2 у справі), але за їх спільні кошти, заявниця не подала до суду жодного доказу, який би підтверджував той факт, що джерелом набуття вказаного майна були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Одного лише факту придбання майна за час шлюбу недостатньо для висновку про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Як вбачається із договору постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року, постачальник зобов`язується передати у власність замовнику кінотеатральне обладнання для 3-D демонстрації для кінозалів та здійснити його монтаж та запуск у приміщенні.

У відповідності до п. 10.6. Договору постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року замовник (відповідач 2 у справі) є платником єдиного податку без ПДВ.

У видатковій накладній, за якою поставлялося визначене договором постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року обладнання, покупцем вказано ОСОБА_1 /Кінокомплекс “Доміон”.

Договір постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року за своєю правовою природою є змішаним типом договору, який поєднує у собі в тому числі умови договору поставки.

Як встановлює ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань інформації, ОСОБА_1 із 20.03.2003 року і по теперішній час зареєстрований як підприємець.

За наведених обставин у сукупності можна дійти висновку про те, що придбання майна, яке в подальшому передано у заставу Акціонерного товариства “Комерційний інвестиційний банк”, було здійснено ОСОБА_1 саме з метою використання у підприємницькій діяльності.

Укладаючи договір застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року заставодавець (відповідач 2 у даній справі) засвідчив та гарантував, що предмет застави є його власністю; на предмет застави не звернуто стягнення згідно діючого законодавства України; предмет застави не підлягає вилученню і вільний від будь – яких зобов`язань, крім тих, що передбачені цим договором; до заставодавця не пред`явлені майнові позови, пов`язані з вилученням предмету застави; предмет застави не знаходиться у спільній частковій власності; до укладення цього договору предмет застави не перебуває під забороною відчуження, в податковій заставі.

Також у змісті договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року міститься інформація про те, що майно, яке є предметом застави є у заставодавця, зберігається ним за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на праві власності на підставі договору постачання та монтажу № 30/08 від 30.08.2013 року.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

На момент постановлення даної ухвали ОСОБА_2 не надала суду доказів визнання недійсним договору застави № 02-4/4з-09 від 31.01.2017 року з мотивів його укладення без її згоди і відома, чи з інших, визначених законом, підстав.

За таких обставин, оцінивши вищевикладені аргументи в сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що на стадії підготовчого провадження у справі остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; здійснені дії, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті; забезпечені сторонам права, надані ст. 42 Господарського процесуального кодексу України з метою всебічного, повного й об`єктивного вирішення спору, суд вважає за можливе закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Керуючись ст. ст. 182, 183, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_2 б/н, б/д (02.3.1-03/3912/20 від 18.08.2020 року) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 відмовити.

2. Закрити підготовче провадження у справі № 907/737/19.

3. Призначити справу № 907/737/19 до судового розгляду по суті.

4. Судове засідання призначити на 05 жовтня 2020 р. на 15:30 год.

5. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання на власний розсуд.

6. Копію ухвали надіслати учасникам спору та ОСОБА_2 .

7. Дана ухвала набирає законної сили у відповідності до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду на підставі ст. 255 Господарського процесуального кодексу України. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

8. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Пригара Л.І.