Рішення № 91550066, 09.09.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/13568/20

Провадження № 2/947/2800/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді: Салтан Л.В.,

при секретарі: Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ОСОБА_2 , про зняття арештів, -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить: зняти арешти з 1/2 квартири АДРЕСА_1 , що накладені Першим Київським ВДВС ОМУЮ постановами від 30 серпня 2011 року, від 06 березня 2012 року, від 24 січня 2012 року, посилаючись на те, що зазначені арешти перешкоджають позивачеві розпоряджатися своїм майном.

Представник позивача ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, надав до суду відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що він є неналежним відповідачем.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином, до суду надала заяву, в якій не заперечує проти задоволення позовної заяви.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що, у провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області перебували виконавчі провадження: № 26002858 з примусового виконання судового наказу № 2-н-2092/10 від 21 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 11257 грн. 74 коп. на користь КП «Теплопостачання м. Одеси»; № 29138232 з примусового виконання судового наказу № 2-н-271 від 06 травня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 2507 грн. 83 коп. на користь КП «ЖКС «Вузівський»; № 30884774 з примусового виконання судового наказу № 2-н-2092/10 від 21 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Одеси щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 11257 грн. 74 коп. на користь КП «Теплопостачання м. Одеси».

Під час перебування зазначених виконавчих проваджень, державним виконавцем було накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника. І тільки у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно.

В силу частин 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно з п. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення.

Відповідно до п. 2. ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до Постанови №5 від 03 червня 2016 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» в справах про зняття арешту з майна відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Суд вважає, що оскільки позивач неправильно визначив відповідача - Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, слід відмовити у задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Разом з тим, слід роз`яснити, що позивач не позбавлений права звернення до суду з позовною заявою до належних відповідачів: КП «Теплопостачання м. Одеси» та КП «ЖКС «Вузівський».

Керуючись ст. 10-13,76-89, 264-268, 354-355 ЦПК України, ст. 317, 319, 321 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа ОСОБА_2 , про зняття арештів – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення складено 09 вересня 2020 року.

Головуючий Салтан Л. В.