Ухвала суду № 91533089, 15.09.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

15 вересня 2020 року справа № 580/3801/20

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено заяву про забезпечення позову у справі № 580/3801/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни

про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови у ВП № 60612284, прийнято ухвалу.

11.09.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, просить:

- поновити строк звернення до адміністративного суду;

- визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни щодо не зняття арешту з карткового рахунку, що відкритий в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 та скасувати постанову від 15.01.2020 ВП № 60612284 про арешт коштів боржника в частині арешту рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ) відкритого в АТ КБ «ПриватБанк2, МФО 305299 на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти. У позові не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України третьої особи.

Відповідно до частини 6 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника. Позовну заяву подано представником позивача – адвокатом Глущенко О.С., у позові зазначено номер і серія паспорта представника позивача, проте не зазначено відомостей про відсутність реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, що має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. «Порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес»: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 №9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).

Позивачем у заяві не зазначено, яке право позивача порушено з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у контексті того, що у оскаржуваній постанові від 15.01.2020 ВП № 60612284 зазначено про арешт коштів боржника: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику». Позивачем не надано доказів порушення прав отримання соціальних виплат.

Згідно з частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

У позові зазначено, що про порушення свого права (не зазначено якого саме) позивач дізналась з 01.09.2020, що виникло у зв`язку з бездіяльністю відповідача.

У правовій позиції Верховного Суду України у рішенні від 22.02.2017 у справі №6-17цс17 зазначено: «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також слідує із загального правила, встановленого статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 9901/325/19 (ЄДРСР 86401310) зазначено, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи зазначене, позивач могла дізнатися про порушення своїх прав у день отримання/ознайомлення з оскаржуваною постановою від 15.01.2020, проте до матеріалів позовної заяви не надано доказів щодо дати отримання оскаржуваної постанови.

Поважність причин пропуску строку звернення до суду може бути обґрунтовано та врахована судом у випадку наявності обставин, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 826/17879/17 (ЄДРСР 80168959).

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення у справі Олександр Волков проти України від 09.01.2013 № 21722/11 (п.137), рішення у справі (Stubbings and others проти Сполученого Королівства від 22.10.1996 № 22083/93, 22095/93 (п. 51).

Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

У позові зазначено, що місцем проживання позивача є Черкаська область, проте не обґрунтовано підстав звернення з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва.

За змістом пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону№1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону №1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1403-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. Згідно з частиною 3 статті 25 Закону№1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

При цьому зі змісту наведеної норми частини 2 статті 24 Закону №1403-VIII слідує, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

У справі № 280/6426/19, у якій відповідачем визначено приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяну Леонідівну, зазначено, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Аналогічний висновок міститься і у листі Міністерства юстиції України від 11.06.2018 вих. № 23123/16620-33-18/20.5.1, в останньому абзаці якого зазначено наступне: «Виходячи з наведеного, приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах».

Відповідно до статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи поділяються на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Згідно з частиною 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору може бути залучена до участі у справі також за клопотанням учасників справи.

Судом встановлено, що ВП № 60612284 здійснюється про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у сумі 29405,18 грн на підставі виконавчого напису КМНО Разумова О.І., проте стягувача у позові не визначено у якості третьої особи.

У рішенні від 04.12.1995 у справі Bellet проти Франції, № 333-B, Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, що становлять втручання у її права.

У справі №826/3661/16 (ЄДРСР 85836532) про накладання штрафу йдеться, що банк «Форвард» здійснив операцію, що не мала очевидної економічної доцільності (сенсу), а саме: реалізував пул кредитів фізичних осіб, що на 75,29% складається з кредитів І категорії якості, за вартістю, що є значно нижчою за суму кредитної заборгованості, що свідчить про відсутність очевидної економічної доцільності (сенсу). Згідно договору від 31.07.2015 №2/07/15 укладеного з ТОВ «ФК «Роял Фінанс», банк відчужив майнові права за кредитами фізичних осіб загальною балансовою вартістю 36 891,3 тис. грн. за договірною ціною 3 002,5 тис. грн. Зазначена операція призвела до погіршення якості активів пул кредитів фізичних осіб, що на 75% складався з кредитів І категорії якості, за вартістю, що «є значно нижчою за суму кредитної заборгованості, що свідчить про відсутність очевидної економічної доцільності (сенсу)».

Зміст права на захист у тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною бездіяльності та скасування постанови у ВП № 60612284, залишити без руху.

Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п`ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.

Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом надання:

- позовної заяви із зазначенням: реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача; ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України третьої особи; відомостей про відсутність реєстраційного номеру облікової картки платника податків у представника позивача; обґрунтування порушеного відповідачем права позивача з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України;

- доказів дотримання правил територіальної підсудності та зареєстрованого майна на території м. Києва, місцезнаходження грошових коштів позивача;

- обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із доказами підтвердження.

У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.

Суддя Л.В. Трофімова