Рішення № 91532632, 14.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/6978/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3091 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 3091 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини - 10.09.2016;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 до 2016 року.

Вказав, що у період проходження військової служби у Військовій частині А 3091 з 2015 року до моменту звільнення з військової служби, мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій (інваліда внаслідок війни), однак така відпустка йому не надавалася. У зв`язку із чим звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2016 роки, проте отримав відмову у наданні такої виплати.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А3091 щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій (інваліду внаслідок війни) у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

03.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву №4054 від 02.06.2020 (а.с.22-24), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, вказує, що у особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припиняється, а тому компенсація при звільненні за невикористану таку відпустку особі не передбачена.

Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду: №01-45-в від 20.05.2020 (у період з 09.06.2020 до 03.07.2020), № 01-65-В від 22.07.2020 (у період з 27.07.2020 до 05.08.2020) та №01-75-в від 11.08.2020 (у період з 26.08.2020 до 09.09.2020) суддя Єфіменко О.В., перебувала у щорічній відпустці, а тому розгляд даної справи судом відкладався.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А3091.

Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування "Північ" (по особового складу) №26-РС від 15.06.2016 звільнений у відставку відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "б" частини восьмої (за станом здоров`я) з виключенням з війського обліку та наказом командира військової частини - польова пошта В3231 №235 від 10.09.2016 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 18.12.2017 (а.с.12).

Позивач являється інвалідом війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.07.2019, яке дійсне до 01.08.2022 (а.с.7).

Позивач вважаючи, що має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій (інваліду війни) за період з 2015 до 2016 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату такої грошової компенсації.

За результатами розгляду поданої заяви, відповідачем листом №3030 від 21.04.2020 відмовлено у нарахуванні та виплаті такої грошової компенсації.

Зі змісту відмови слідує, що підстави для виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку позивачу відсутні, оскільки під час проходження військової служби надання такої відпустки позивачу не було передбачено.

Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій (інваліду війни), свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що справи, предметом спору яких є ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій є типовими справами щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.

Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У свою чергу, абз.1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII ).

Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій (інвалідом війни). Проте, як свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 , яке міститься в матеріалах справи, такий статус останній набув 08.07.2019 (дата посвідчення), а тому суд вважає, що відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.

Суд звертає увагу позивача на те, що довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності №927 від 15.02.2016 є лише підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

При цьому, статус учасника бойових дій підтверджується посвідченням учасника бойових дій і відповідним нагрудним знаком, а не довідкою на підставі якої особа може отримати такий статус.

Підставою для відмови у наданні позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій слугував запроваджений в Україні особливий період.

З даного приводу, суд вказує наступне.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543-XII) та Законі України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).

Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).

Проаналізувавши зазначені норми слід вказати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Слід також звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується зазначеними нормативно-правовими актами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №620/4218/18.

Однак, проаналізувавши викладені нормативно - правові акти, та встановивши обставини у даній справі, суд вважає, що відсутні правові підстави для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, оскільки на момент звільнення з військової служби статусу учасника бойових дій (інваліда війни) позивач не отримав. Посвідчення, яке підтверджує статус особи з інвалідністю 2 групи, позивач отримав лише 08.07.2019, тобто, вже після звільнення із військової служби, а тому не набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв`язку із звільненням з військової служби 10.09.2016.

Таким чином, позивачу за вказаний період правомірно не надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та при звільненні не нарахована та невиплачена компенсація за вказану відпустку.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

У відповідності ч.1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст.6 КАС України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)) одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі та врахувавши позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно не здійснено нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки станом на день звільнення з військової служби, а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини А 3091 (вул. Червона Гора, 1, м.Бердичів, Житомирська область,13300. РНОКПП/ЄДРПОУ: 24981238) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2020.

Суддя О.В. Єфіменко