Рішення № 91528514, 18.08.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року м. Черкаси справа № 925/785/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участі представників сторін: позивача – Кучеренко С.П. за довіреністю, відповідача – не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Тайрс” до приватного підприємства “Санже-Черкаси” про стягнення 116529 грн. 75 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю “Тайрс” звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до приватного підприємства “Санже-Черкаси” (далі – відповідач) про стягнення, на підставі договору поставки № ДГ-0000377 від 26.10.2016 року, 58520 грн. боргу, 18685 грн. 50 коп. пені, 36131 грн. 52 коп. 40 % річних, 3192 грн. 73 коп. інфляційних втрат, що разом становить 116529 грн. 75 коп., та відшкодування судових витрат.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 23.06.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/785/20 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2020 року.

Ухвалою суду від 10.07.2020 року призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2020 року.

В засідання суду 18.08.2020 року відповідач явку свого представника не забезпечив, хоч про місце, дату і час судового розгляду справи був повідомлений належним чином, письмовий відзив на позовну заяву не подав, проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін не заперечував.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з підстав і в розмірі, викладених у позовній заяві підтримав, просив суд задовольнити позов повністю.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні 18.08.2020 року судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.

26.10.2016 року позивач – товариство з обмеженою відповідальністю “Тайрс”, як постачальник, та відповідач – приватне підприємство “Санже-Черкаси”, як покупець, уклали договір поставки № ДГ-0000377 (далі – Договір, а.с. 11-15), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, згідно з видатковими накладними, які є невід`ємною частиною договору (далі за текстом товар), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на встановлених договором умовах.

У Договорі його сторони погодили всі істотні умови, зокрема, домовилися про таке:

п. 1.2. – загальна сума договору буде визначена як загальна кількість товару, що вказана у підписаних сторонами видаткових накладних;

п. 1.4. – відомості про товар: гумові покришки;

п. 2.1 – поставка товару здійснюється постачальником згідно із замовленням покупця на умовах Склад постачальника, м. Черкаси, вул.. Смілянська, 127, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних з внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору;

п. 2.2. – датою виконання постачальником обов`язків з поставки товару (датою поставки0 є дата відмітки у видатковій накладній про прийняття товару покупцем;

п. 2.5. – покупцю передаються наступні супровідні документи на товар: оригінал рахунку на оплату товару; видаткова накладна; гарантійний талон; сертифікат відповідності – надається за вимогою покупця;

п. 4.2. – ціна товару на момент направлення рахунку на оплату товару може підлягати зміні за ініціативою постачальника у випадку зміни цін на енергоносії чи інші статті затрат. Про зміну ціни на замовлений товар постачальник не пізніше як за три дні до дати направлення рахунку письмово сповіщає покупця. Нова ціна на товар є дійсною з дати отримання покупцем повідомлення про зміну ціни, якщо інше не вказано в повідомленні постачальника. Покупець зобов`язаний провести розрахунок за отриманий товар протягом одного дня з дати отримання товару;

п. 4.4. – оплата товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника;

п. 4.5. – датою оплати товару вважається день зарахування коштів покупця на поточний рахунок постачальника;

п. 6.2. – у разі несвоєчасної оплати покупцем за поставлений товар, останній повинен сплатити на користь постачальника пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення та сорок відсотків річних за користування чужими коштами;

п 9.1. – договір набирає сили з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року, а в частині виконання грошових зобов`язань – до їх повного виконання. Якщо за 14 днів до закінчення терміну дії договору, жодна із сторін не заявить про його розірвання, даний договір вважається пролонгованим на термін в один рік на тих самих умовах.

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений їхніми печатками.

Із видаткових накладних: № РН-0004207 від 06.07.2018 року на суму з ПДВ 13500 грн., № РН-0003831 від 21.05.2018 року на суму з ПДВ 15800 грн., № РН-0004649 від 27.08.2018 року на суму з ПДВ 21625 грн., № РН-0004256 від 11.07.2018 року на суму з ПДВ 13500 грн., № РН-0004920 від 27.09.2018 року на суму з ПДВ 26850 грн., № РН-0004963 від 02.10.2018 року на суму з ПДВ 8740 грн., № РН-0005344 від 06.11.2018 року на суму з ПДВ 85300 грн., № РН-0005495 від 20.11.2018 року на суму з ПДВ 23960 грн., № РН-0006398 від 02.05.2019 року на суму з ПДВ 126800грн., № РН-0006399 від 02.05.2019 року на суму з ПДВ 23800 грн., № РН-0006514 від 15.05.2019 року на суму з ПДВ 10200 грн., № РН-0006468 від 10.05.2019 року на суму з ПДВ 14400 грн., № РН-0007060 від 03.07.2019 року на суму з ПДВ 13700 грн.., № РН-0007385 від 01.08.2019 року на суму з ПДВ 13200 грн.., № РН-0007403 від 03.08.2019 року на суму з ПДВ 56920 грн., № РН-0007467 від 09.08.2019 року на суму з ПДВ 5600 грн., № РН-0007617 від 30.08.2019 року на суму з ПДВ 12800 грн. (а.с.16-24) та відповідних рахунків-фактур ( а.с. 25-33) вбачається, що позивач поставив відповідачу товар – автошини та шини на суму 386695 грн., який відповідач отримав без зауважень та оплатив частково на суму 328175 грн., борг становить 58520 грн.

15.06.2020 року сторонами погоджено та підписано акт звірки взаємних розрахунків за договором № ДГ-0000377 від 26.10.2016 року станом на 15.06.2020 року на суму 58520 грн. (а.с. 34).

Борг в сумі 58520 грн. за отриманий товар відповідач не сплатив, вимога про його стягнення є предметом позову у справі, що розглядається.

У зв`язку із несвоєчасною сплатою заборгованості за поставлений товар – шини та автошини позивач нарахував відповідачу 18685 грн. 50 коп. пені, 36131 грн. 52 коп. 40 % річних, 3192 грн. 73 коп. інфляційних втрат. Вимога про їх стягнення також є предметом позову у справі, що розглядається.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору поставки № ДГ-0000377 від 26.10.2016 року, вимоги позивача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір – розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У п. п. 4.2. Договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний провести розрахунок за отриманий товар протягом одного дня з дати отримання товару.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Товар за Договором був отриманий на суму 386695 грн. без зауважень, що підтверджується підписами представників відповідача, завіреними печатками відповідача на видаткових накладних: № РН-0004207 від 06.07.2018 року, № РН-0003831 від 21.05.2018 року, № РН-0004649 від 27.08.2018 року, № РН-0004256 від 11.07.2018 року, № РН-0004920 від 27.09.2018 року, № РН-0004963 від 02.10.2018 року, № РН-0005344 від 06.11.2018 року, № РН-0005495 від 20.11.2018 року, № РН-0006398 від 02.05.2019 року, № РН-0006399 від 02.05.2019 року, № РН-0006514 від 15.05.2019 року, № РН-0006468 від 10.05.2019 року, № РН-0007060 від 03.07.2019 року, № РН-0007385 від 01.08.2019 року, № РН-0007403 від 03.08.2019 року, № РН-0007467 від 09.08.2019 року, № РН-0007617 від 30.08.2019 року.

Борг в сумі 58520 грн. відображений в акті звірки взаємних розрахунків від 15.06.2020 року за період з 26.10.2016 року по 15.06.2020 року, що підписаний обома сторонами, наявність заявленої суми боргу в розмірі 58520 грн. не заперечено відповідачем, доказів в підтвердження оплати цього боргу відповідач не надав.

Отже, наявність і розмір основного боргу в сумі 58520 грн. позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, вимоги позивача в цій частині позову відповідачем не спростовані, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.

У зв`язку з простроченням сплати основного грошового зобов`язання позивачем також заявлено до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат в сумі 3192 грн. 73 коп., на підставі п. 6.2. Договору – 40% річних за користування коштами в сумі 36131 грн. 52 коп., 18685 грн. 50 коп. пені.

За видатковою накладною № РН-0003831 від 21.05.2018 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період 23.05.2018 року по 26.06.2018 року у сумі 606 грн. 03 коп.

За видатковою накладною № РН-0004207 від 06.07.2018 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 10.07.2018 року по 28.08.2018 року у сумі 739 грн. 73 коп.

За видатковою накладною № РН-0004256 від 11.07.2018 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 13.07.2018 року по 13.09.2018 року у сумі 932 грн. 05 коп.

За видатковою накладною № РН-0004649 від 27.08.2018 року позивач нарахував: інфляційні втрати за період з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року у сумі 410 грн. 87 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 29.08.2018 року по 27.09.2018 року у сумі 710 грн. 96 коп.

За видатковою накладною № РН-0004920 від 27.09.2018 року позивач нарахував: інфляційні втрати за жовтень 2018 року у сумі 313 грн. 65 коп., 3 40 % річних за користування коштами за період з 29.09.2018 року по 31.10.2018 року у сумі 667 грн. 23 коп.

За видатковою накладною № РН-0004963 від 02.10.2018 року позивач нарахував: інфляційні втрати за жовтень 2018 року у сумі 148 грн. 58 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 04.10.2018 року по 31.10.2018 року у сумі 268 грн. 19 коп.

За видатковою накладною № ОН-0005344 від 06.11.2018 року позивач нарахував: інфляційні втрати за листопад 2018 року у сумі 380 грн. 66 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 08.11.2018 року по 05.12.2018 року у сумі 834 грн. 32 коп.

За видатковою накладною № РН-0005495 від 20.11.2018 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 22.11.2018 року по 05.12.2018 року у сумі 367 грн. 61 коп.

За видатковою накладною № РН-0006398 від 02.05.2019 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 04.05.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 2555 грн. 18 коп., пені за період з 19.06.2019року по 29.07.2019 року у сумі 1045 грн. 57 коп.

За видатковою накладною № РН-0006399 від 02.05.2019 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 04.05.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 2269 грн. 15 коп., пені за період з 19.06.2019року по 29.07.2019 року у сумі 928 грн. 53 коп.

За видатковою накладною № РН-0006468 від .10.05.2019 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 14.05.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 1215 грн. 12 коп., пені за період з 19.06.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 561 грн. 80 коп.

За видатковою накладною № РН-0006514 від 15.05.2019 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 17.05.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 827 грн. 18 коп., пені за період з 19.06.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 397 грн. 94 коп.

За видатковою накладною № РН-0007060 від 03.07.2019 року позивач нарахував: 40 % річних за користування коштами за період з 05.07.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 375 грн. 34 коп., пені за період з 05.07.2019 року по 29.07.2019 року у сумі 324 грн. 30 коп.

За видатковою накладною № РН-0007385 від 01.08.2019 року позивач нарахував: інфляційні втрати за період з серпня 2019 року по вересень 2019 року у сумі 12 грн. 80 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 03.08.2019 року по 02.10.2019 року у сумі 652 грн. 28 коп., пені за період з 03.08.2019 року по 02.10.2019 року у сумі 550 грн. 43 коп.

За видатковою накладною № РН-0007403 від 03.08.2019 року враховуючи часткову сплату боргу позивач нарахував: інфляційні втрати за період з серпня 2019 року по травень 2020 року у сумі 2745 грн. 12 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 06.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 17105 грн. 46 коп., пені за період з 06.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 11154 грн. 74 коп.

За видатковою накладною № РН-0007467 від 09.08.2019 року позивач нарахував: інфляційні втрати за період з серпня 2019 року по травень 2020 року у сумі 156 грн. 80 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 13.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 1911 грн. 88 коп., пені за період з 13.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 1198 грн. 83 коп.

За видатковою накладною № РН-0007617 від 30.08.2019 року позивач нарахував: інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по травень 2020 року у сумі 396 грн. 80 коп., 40 % річних за користування коштами за період з 03.09.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 4075 грн. 42 коп., пені за період з 03.09.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 2523 грн. 38 коп.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2. Договору, сторони домовились, що у разі несвоєчасної оплати покупцем за поставлений товар, останній повинен сплатити на користь постачальника пеню за весь період прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день прострочення та сорок відсотків річних за користування чужими коштами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розділом 6 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” роз`яснено господарським судам питання, пов`язані із співвідношенням процентів річних і процентів за користування чужими коштами. Відповідно до п.п. 6.1.-6.3 розділу 6 цієї постанови, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Оскільки у Договорі сторони передбачили розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), судом встановлено наявність порушення відповідачем грошового зобов`язання, то позивач вправі звернутися до відповідача з позовом про стягнення зазначених процентів.

Розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, від простроченої суми та інфляційних втрат за вказані періоди позивачем методологічно і арифметично проведено правильно, тому вимога позивача і в цій частині позову також підлягає задоволенню.

З підстав несвоєчасної оплати за отриманий товар, за що п. 6.2. Договору передбачена відповідальність, позивач також заявив до стягнення з відповідача 18685 грн. 50 коп. пені.

Відповідно до ст. 610, ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України: порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При вирішенні спору в частині стягнення спірної суми пені суд керується приписами статей 549-552, 610-612, 614 ЦК України, статтями 216-218, 229-232 (зокрема, абз. 3 ч. 2 ст. 231), 234 ГК України, роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» N 14 від 17.12.2013 року, умовами п.п. 6.2. Договору поставки № ДГ-0000377 від 26.10.2016 року.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і умови договору спірну вимогу позивача суд вважає обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується з твердженням позивача щодо періоду нарахування пені, протягом якого відбувалось прострочення відповідача, з огляду на таке.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач у позовній заяві, доданому до неї розрахунку нараховує пеню:

за видатковою накладною № РН-0007403 від 03.08.2019 року на суму 56920 грн. враховуючи часткову сплату боргу 03.10.2019 року у розмірі 6800 грн. за період з 06.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 11154 грн. 74 коп., розрахунок пені суперечить вищезазначеним нормам законодавства. Враховуючи ч. 6 ст. 232 ГК України пеня за видатковою накладною № РН-0007403 від 03.08.2019 року становить 8088 грн. 72 коп.;

за видатковою накладною № РН-0007467 від 09.08.2019 року на суму 5600 грн. за період з 13.08.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 1198 грн. 83 коп., розрахунок пені суперечить вищезазначеним нормам законодавства. Враховуючи ч. 6 ст. 232 ГК України пеня за видатковою накладною № РН-0007467 від 09.08.2019 року становить 856 грн. 44 коп.;

за видатковою накладною № РН-0007617 від 30.08.2019 року на суму 12800 грн. за період з 03.09.2019 року по 19.06.2020 року у сумі 2523 грн. 38 коп., розрахунок пені суперечить вищезазначеним нормам законодавства. Враховуючи ч. 6 ст. 232 ГК України пеня за видатковою накладною № РН-0007617 від 30.08.2019 року становить 1853грн. 38 коп.

Виходячи з наведеного, відповідно до вимог законодавства пеня вираховувалася судом по кожному рахунку за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у відповідні періоди, розрахунок суми пені є вірними, вимоги про їх стягнення також підлягають задоволенню.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням викладеного, відповідно до умов Договору, обставин справи та вимог законодавства суд вважає, що відповідач договірні зобов`язання щодо порядку та строків розрахунків за поставлений товар виконав з порушенням умов Договору в цій частині, прострочив їх оплату та здійснив розрахунок не у повному обсязі, тому позов з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягає задоволенню частково

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню, понесені позивачем, судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2102 грн.

Керуючись ст.ст. 129, ст. 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства “Санже-Черкаси”, код ЄДРПОУ 21355701, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Максима Залізняка, буд. 138/7 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Тайрс”, код ЄДРПОУ 39790780, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 127/11 - 58520 грн. боргу, 14607 грн. 09 коп. пені, 36131 грн. 52 коп. 40 % річних, 3192 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 2102 грн. судових витрат.

У задоволенні решти позову в частині вимог про стягнення 4078 грн. 41 коп. пені - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 15.09.2020 року.

Суддя В.М. Грачов