Рішення № 91528363, 09.09.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2239/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 доПриватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 42206328 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код 00032945про визнання протиправною бездіяльності за участю представників:

позивача - Квартенко О.Р. (ордер ВІ №1015366 від 12.05.2020)

відповідача - не з`явився

третьої особи - Амельченко С.О. (довіреність №44 від 31.01.2020)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПрАТ "Харківенергозбут" в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ПрАТ "Харківенергозбут", що виражається у нездійсненні приведення складу Наглядової ради ПрАТ "Харківенергозбут" у відповідність із Статутом ПрАТ "Харківенергозбут" та статтею 53 Закону України "Про акціонерні товариства" в частині включення до складу Наглядової ради ПрАТ "Харківенергозбут" належної кількості незалежних директорів.

В якості правових підстав позову позивач посилається на норми Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та статуту ПрАТ «Харківенергозбут». Заявник зазначає, що згідно пункту 17.5.1 статуту ПрАТ «Харківенергозбут» Наглядова рада має складатися не менш ніж на одну третину з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може становити менше двох осіб. Дані положення кореспондуються з ч. 4 ст. 53 Закону України «Про акціонерні товариства». Так відповідно до ч. 1 ст. 53 і Закону України «Про акціонерні товариства», незалежний член наглядової ради (незалежний директор) - член наглядової ради, на якого відсутній будь-який вплив з боку інших осіб у процесі прийняття рішень під час виконанім обов`язків незалежного директора. Зокрема, не може вважатися незалежним директором особа, якщо вона є акціонером - власником контрольного пакета акцій та/або є представником акціонера - власника контрольного пакета акцій цього товариства в будь-яких цивільних відносинах.

Також позивач, в обґрунтування протиправності дій ПрАТ «Харківенергозбут» зазначає, що ПрАТ «Харківенергозбут» є акціонерним товариством, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, а саме 65 (шістдесят п`ят) відсотків від загальної кількості акцій належать Фонду Державного майна України. Отже на Наглядову раду ПрАТ «Харківенергозбут» розповсюджується дія ч. 4 ст. 53 Закону України «Про акціонерні товариства». Відповідно до ч. 4 ст. 53 Закону України «Про акціонерні товариства», наглядова рада публічного акціонерного товариства та акціонерного товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, а також акціонерного товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, має складатися не менш ніж на одну третину з незалежних директорів, при цьому кількість незалежних директорів не може становити менше двох осіб. Також позивач зазначає, що держава не є одноосібним власником корпоративних прав ПрАТ «Харківенергозбут», а тому положення ч. 4 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» не можуть бути застосовані відповідачем. Таким чином позивач вважає, що протиправність складу Наглядової ради ПрАТ «Харківенергозбут» та бездіяльність щодо приведення у відповідність складу Наглядової ради ПрАТ «Харківенергозбут» являє собою порушення ст. 53 Закону України «Про акціонерні товариства» та порушення прав позивача на управління товариством (ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.07.2020 було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.

Також 22.07.2020 від позивача надійшла заява вх. №16808 про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 23.07.2020 було задоволено заяву позивача про забезпечення позову у справі №922/2239/20.

Ухвалою суду від 26.08.2020 було задоволено заяву Фонду державного майна України вх. №18274 та залучено його до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 02.09.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 09.09.2020.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

09.09.2020 відповідач звернувся до суду з заявою вх. №20781 про відвід судді Прохорова С.А. від розгляду справи №922/2239/20, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою від 09.09.2020.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог подала пояснення щодо позову, в яких посилаючись на норми Закону України «Про акціонерні товариства», Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Цивільного та Господарського кодексів України, а також на положення статуту ПрАТ «Харківенергозбут», зазначала, що відповідно до чинного законодавства, обсяг таких корпоративних прав акціонера як право брати участь в управлінні товариства шляхом голосування на його загальних зборах, отримання дивідендів, отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства визначається номінальною вартістю належних акціонеру акцій. Саме на порушення зазначених корпоративних прав посилається позивач. Третя особа також посилається на те, що позивач є міноритарним акціонером та не має істотного впливу на прийняття загальними зборами рішень, має незначний обсяг корпоративних прав на отримання дивідендів та отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, а також впливу на обрання та призначення членів Наглядової ради, а тому його права не порушені. Також третя особа посилалася на те, що членів Наглядової ради було обрано рішенням загальних зборів, яке позивачем не оскаржувалося. Будь-яких інших порушень, своїх прав позивач в позовній заяві не наводить. Третя особа також звернула увагу на те, що ПрАТ «Харківенергозбут» є окремою юридичною особою, а підстави позову обґрунтовані посиланням на докази, які свідчать про зміну організаційної структури Акціонерної компанії «Харківобленерго», що на її думку є неприпустимим та такі докази є неналежними.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 09.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до Статуту ПрАТ «Харківенергозбут» затвердженого 30.05.2018 загальними зборами ПрАТ «Харківенергозбут» (протокол Загальних зборів ПрАТ «Харківенергозбут» від 30.05.2018 № 1) товариство створено на підставі рішення позачергових загальних зборів Акціонерної компанії «Харківобленерго» (протокол № 25 від 12.03.2018 року) шляхом виділу з Акціонерної компанії «Харківобленерго» і передачі йому частини майна, прав та обов`язків Акціонерної компанії «Харківобленерго» та на підставі рішення загальних зборів акціонерів Товариства про заснування Товариства (протокол № 1 від 30.05.2018 року) Товариство є правонаступником Акціонерної компанії «Харківобленерго» в частині прав та обов`язків переданих йому майна, прав та обов`язків згідно з розподільним балансом, а також в частині прав та обов`язків, що визначені частиною 13 розділу XVIII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч. 2 ст. 53-1 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі якщо акціонер вважає, що незалежний директор не відповідає вимогам цієї статті, такий акціонер може звернутися до суду з позовом щодо визнання особи такою, що не може вважатися незалежним директором. У такому разі особа, щодо якої подано позов, продовжує виконувати функції незалежного директора до набрання законної сили рішенням суду.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого визначенні ст. 16 ЦК України та не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З огляду на це, мають бути застосовані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Велика Плата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відповідні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Як вбачається з норм Закону України «Про акціонерні товариства», які були наведені визе повноваження незалежного члена наглядової ради (незалежного директора) можуть бути припинені з ініціативи акціонера лише шляхом звернення до суду з позовом щодо визнання особи такою, що не може вважатися незалежним директором.

Відповідно до п. п. 10, 11, 39, 41 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 № 13 (далі - постанова Пленуму) встановлено, що судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.

Господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно з положеннями п.п. 6.6.-6.7. Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» господарським судам слід виходити із законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 ГК України).

Пунктом 2.18. Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» з урахуванням положень статті 47 Закону України "Про акціонерні товариства" не підлягають задоволенню позови про зобов`язання скликати позачергові загальні збори, що подані акціонерами, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства оскільки таким акціонерам законодавством надане право самостійно скликати позачергові загальні збори, якщо правління (голова) не виконує їх вимоги. Пункт 2.19. Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» встановлює, що оскільки чинне законодавство не передбачає права акціонерів, що мають у сукупності менше як 10 відсотків голосів скликати позачергові загальні збори або вимагати від виконавчого органу юридичної особи скликання позачергових зборів, у разі відмови виконавчого органу юридичної особи чи неможливості скликання загальних зборів у господарського суду немає підстав для задоволення позову про зобов`язання скликати позачергові загальні збори.

Пунктом 2.32. Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» встановлено, що господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості звернення до господарського суду зі скаргою на дії або бездіяльність органів управління юридичних осіб. Особу, чиї права порушено діями або бездіяльністю органу управління юридичної особи, не позбавлено права на звернення до суду з позовом про зобов`язання юридичної особи вчинити певні дії або утриматись від вчинення таких дій.

Тому суд приходить до висновку, що позивач, не дивлячись на чіткий механізм захисту, який встановлений Законом України «Про акціонерні товариства», звернувся до суду із зовсім іншим предметом позову, а тому обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом та є неефективним.

Положення статті 152 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно з вимогами статті 155 Цивільного кодексу України, статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства»:

- статутний капітал - капітал товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства;

- корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Статтею 20 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.

Разом з тим, згідно зі статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства», кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

участь в управлінні акціонерним товариством;

отримання дивідендів;

отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.

«акціонер» - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.

Таким чином обсяг таких корпоративних прав акціонера як право брати участь в управлінні товариства шляхом голосування на його загальних зборах, отримання дивідендів, отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства визначається номінальною вартістю належних акціонеру акцій.

Як вбачається з тексту позовної заяви саме про порушення вказаних вище корпоративних прав звернувся позивач.

Разом з тим, згідно зі статутом відповідача його статутний капітал становить 5 130 815, 20 грн, який поділений на 256 540 760 простих іменних акцій вартістю 0,02 грн.

Відповідно до витягу з інформаційної системи БМГОА власниками акцій ПрАТ «Харківенергозбут» є Фонд у кількості 166 754 183 (65, 0010 %) та Інтер Гроус Інвестментс Лімітед (Кіпр) у кількості 76 436 209 (29. 7950 %) відповідно.

Зважаючи на це, позивач є міноритарним акціонером та не має істотного впливу на прийняття загальними зборами рішень та має незначний обсяг корпоративних прав на отримання дивідендів та отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства, а також впливу на обрання та призначення членів Наглядової ради.

За приписами п. З ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд відповідно до законодавства щодо корпоративних прав держави: здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; створює і веде реєстр корпоративних прав держави, який є складовою Єдиного реєстру об`єктів державної власності, відповідно до законодавства; встановлює наявність та визначає розмір корпоративних прав держави в майні господарських організацій, а також у майні громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України; призначає відповідно до законодавства представників держави в органи управління господарських організацій, корпоративні права держави яких перебувають у його управлінні, визначає кандидатури незалежних членів наглядової ради, що пропонуються до обрання до складу наглядових рад господарських товариств, корпоративні права держави яких перебувають у його управлінні; здійснює контроль за виконанням умов контрактів керівниками виконавчих органів господарських організацій, які перебувають у його управлінні; виконує інші передбачені законодавством функції з управління корпоративними правами держави.

Згідно зі статтею 41 Закону про господарські товариства обрання та відкликання членів наглядової ради належить до виключної компетенції загальних зборів товариства. А тому до компетенції суду не належить вирішення спорів про включення учасника (акціонера) товариства до складу наглядової ради чи його виключення.

Крім іншого, згідно з п.п. 26 та 27 п. 17.3 Статуту до виключної компетенції Наглядової Ради ПрАТ «Харківенергозбут» належить вирішення питань про створення та/або участь в будь-яких юридичних особах (у тому числі дочірніх підприємств/їх об`єднань, їх реорганізацію та ліквідацію; вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів Товариства. Як встановлено судом членів Наглядової ради було обрано рішенням загальних зборів ПрАТ «Харківенергозбут» від 30.05.2018.

Відповідно суд при винесенні рішення враховує та виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, оскільки зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше. Як встановлено судом вказане рішення Позивачем до суду не оскаржувалось.

За приписами п. 17.5 Статуту наглядова рада складається з 3 (трьох) осіб, включаючи Голову Наглядової ради. Пункт 17.6 Статуту передбачає, що члени Наглядової ради обираються акціонерами під час проведення Загальних зборів шляхом кумулятивного голосування на строк 3 роки. У разі не обрання нового складу Наглядової ради по закінченню трирічного строку, повноваження членів Наглядової ради припиняються, крім повноважень з підготовки, скликання і проведення Загальних зборів, на яких, у тому числі, буде обраний новий склад Наглядової ради. Таким чином суд приходить до висновку, що обраний склад наглядової ради здійснює свої повноваження до 30.05.2021.

У свою чергу, п. 17.6.1-17.6.3 Статуту особи, обрані членами Наглядової ради, можуть переобиратися необмежену кількість разів. Членом Наглядової ради може бути лише фізична особа. Член Наглядової ради не може бути одночасно членом Дирекції та/або членом Ревізійної комісії. До складу Наглядової ради обираються акціонери або особи, які представляють їхні інтереси (далі - представники акціонерів) та/або Незалежні директори.

Також суд зазначає, що сполучник «та/або» надає товариству право вибору, а не зазначає про імперативну необхідність призначення до складу наглядової ради незалежних директорів.

Враховуючи, що позивач як міноритарний акціонер не має істотного впливу на управління товариством, має незначний обсяг корпоративних прав на отримання дивідендів та отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства суд ретельно перевірив дотримання балансу та принципу розумності і справедливості під час захисту прав міноритарного акціонеру та недопущення можливого порушення корпоративних прав інших акціонерів та товариства в цілому, та приходить до висновку, що позивач, звертаючись до суду, не навів яке саме його право порушено чи може бути порушеним, у чому саме полягає порушення його прав як акціонера товариства, які конкретні наслідки спричинило чи може спричинити таке порушення, який мається причинно наслідковий зв`язок між порушенням та такими наслідками.

Враховуючи, що позивач не довів, яке саме цивільне право позивача порушено, по захист якого він звернувся до суду, в чому полягає порушення цього права та яким чином права або охоронювані законом інтереси позивача будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити.

Позивач в своєму позові також не наводить ким саме з членів наглядової ради порушені чи можуть бути порушені його права.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити навіть наявність (подію) цивільного правопорушення та необхідних елементів складу такого цивільного правопорушення, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позову.

Позовні вимоги також не відповідають передбаченим законом способам захисту порушеного права, оскільки обрання незалежних директорів є прерогативою виключно загальних зборів товариства, в той час як позовні вимоги в запропонованій позивачем редакції є занадто абстрактним, загальними, неконкретними, а їх задоволення буде втручанням у внутрішньогосподарську діяльність товариства. Зазначене є додатковою підставою для відмови в позові.

Як вже зазначалося судом належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Разом із тим предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, згідно зі Статутом ПрАТ «Харківенергозбут» затвердженого 30.05.2018 загальними зборами ПрАТ «Харківенергозбут» (протокол Загальних зборів ПрАТ «Харківенергозбут`від 30.05.2018 № 1) товариство створено на підставі рішення позачергових загальних зборів Акціонерної компанії «Харківобленерго» (протокол № 25 від 12.03.2018) шляхом виділу з Акціонерної компанії «Харківобленерго» і передачі йому частини майна, прав та обов`язків Акціонерної компанії «Харківобленерго» та на підставі рішення загальних зборів акціонерів Товариства про заснування Товариства (протокол № 1 від 30.05.2018) Товариство є правонаступником Акціонерної компанії «Харківобленерго» в частині прав та обов`язків переданих йому майна, прав та обов`язків згідно з розподільним балансом, а також в частині прав та обов`язків, що визначені частиною 13 розділу XVIII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ринок електричної енергії».

З огляду на вказане, ПрАТ «Харківенергозбут» є окремою юридичною особою, а підстави позову обґрунтовані змінами структури Акціонерної компанії «Харківобленерго».

До того ж відповідно до ст. 109 Цивільного кодексу України виділом е перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Таким чином посилання позивача на обставини, які стосуються іншої особи (АТ «Харківобленерго»), яка не бере участь у справі є неналежними, а тому не можуть бути використані для обґрунтування рішення суду в цій справі.

Суд також звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Харківської області від 02.07.2020 по справі № 922/2027/20 на яку посилається позивач була скасована Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 серпня 2020 року. Цією ж постаново суду апеляційної інстанції в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено.

Таким чином обставини на які посилається позивач, зокрема затвердження організаційної структури Акціонерного товариства «Харківобленерго», в тому числі перейменування посад, а також структурних підрозділів, злиття та поділ структурних підрозділів, а також зміни у складі виконавчого органу - Дирекції, є такими, що не мають жодного відношення до предмету спору в цій справі, а тому суд під час оцінки доказів визнає такі докази як неналежні та такі, що не містять інформації про обставини, які підлягають доказуванню в цій справі.

Недоведеною обставиною є також те, що два члени наглядової ради товариства не відповідають критеріям незалежних директорів, які встановлені Законом України «Про акціонерні товариства».

Статтею 53-1 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що незалежний член наглядової ради (незалежний директор) - член наглядової ради, на якого відсутній будь-який вплив з боку інших осіб у процесі прийняття рішень під час виконання обов`язків незалежного директора.

Зокрема, не може вважатися незалежним директором особа, якщо вона є акціонером - власником контрольного пакета акцій та/або є представником акціонера - власника контрольного пакета акцій цього товариства в будь-яких цивільних відносинах.

Однак позивачем не доведено, що будь-хто з обраних представників Фонду державного майна України є не тільки його представником в Наглядовій раді товариства, а й його представником в інших цивільних відносинах.

Таким чином відсутній обов`язковий елемент передбачений нормою п. 7) ч. 1 ст. Статтею 53-1 Закону України «Про акціонерні товариства», як наявність відносин представництва між акціонером та членом наглядової ради в інших цивільних відносинах. Відсутність даного елементу виключає віднесення такого члена наглядової ради до такого, який не може бути незалежним директором. Якщо прийняти таку логіку позивача, то будь-який член наглядової ради за якого голосував лише акціонер, власник 60 % акцій, буде автоматично визнаний таким, що не є неналежним, що суперечило би принципам справедливості, добросовісності та розумності. Тому суд вважає, що підстави позову зазначені позивачем ґрунтуються також на невірному тлумаченні норми матеріального права, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають також і на цій підставі.

Таким чином підсумовуючи викладене вище суд, вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом наведених норм права право на позов у особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.

При цьому, навіть у разі обґрунтованого позову, але якщо жодне право особи, яка звернулася із позовом, не порушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.

Суд, не погоджується із тим, що прийняте загальними зборами акціонерів товариства рішення про призначення членів Наглядової ради товариства зачіпає його інтереси, як акціонера, оскільки його побоювання за те, що у разі реалізації цього рішення будуть допущені які-небудь зловживання з боку акціонера власника контрольного пакету акцій є припущеннями та не підтверджені доказами. Однак задоволення позову призведе до невизначеності у роботі наглядової ради, поставленні під сумнів легітимності прийнятих на її засіданнях рішень, неможливості скликання як загальних зборів акціонерів (чергових та позачергових), визначення зовнішнього аудитору товариства, обрання та припинення повноважень Генерального директора (членів Дирекції), надання згоди на вчинення значного правочину тощо, що може призвести до того, що зашкодить як правам та інтересам самого товариству так і інших акціонерів товариства, які, зрозуміло, очікують перш за все ефективного ведення товариством господарської діяльності, що матиме позитивний ефект у вигляді отримання підприємством прибутку, що, ймовірно, може бути розподілений між акціонерами.

Вище судом було наведене лише основні напрями діяльності на які розповсюджується компетенція наглядової ради товариства. Однак, згідно із п. 17.3 статуту товариства до виключної компетенції Наглядової ради товариства віднесено 40 пунктів з відповідних напрямів діяльності товариства, а до невиключної 11 пунктів. Всі ці пункти на думку суду стосуються доволі важливих, стратегічних напрямів господарської діяльності товариства, тому задоволення позову призведе до фактичного блокування діяльність товариства, що, враховуючи напрям його діяльності та монопольне становище на ринку електричної енергії, є неприпустимим.

Як вбачається зі статуту в товаристві розроблена ефективна система стримувань та переваг, яка передбачає такий розподіл повноважень між органами управління товариства (загальні збори акціонерів, наглядова рада, дирекція тощо), який забезпечує взаємну підконтрольність, а також унеможливлює (упереджує) можливість прийняття органами управління рішень, які можуть призвести до негативних наслідків у діяльності товариства та узурпації влади яким-небудь одним органом управління.

Однак в разі задоволення позову така організація корпоративного управління буде порушена, що також призведе до негативних наслідків та відсутністю контролю за органами управління товариства, особливо враховуючи, що саме Наглядова рада товариства здійснює представництво та захист прав і інтересів акціонерів в період між проведеннями загальних зборів акціонерів.

Поряд із цим, надаючи правову кваліфікацію спірних правовідносин, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, згідно з якою ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності інших учасників товариства, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені можливості реалізувати та захистити свої права.

Реалізація та забезпечення акціонером його корпоративних прав, зокрема в аспекті права на участь в управлінні товариством, реалізується у спосіб участі такого акціонера у загальних зборах та голосуванні по питаннях, включених до порядку денного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав можливість приймати участь у загальних зборах акціонерів під час обрання членів Наглядової ради та мав реальну можливість доводити свої аргументи іншим акціонерам шляхом виступу на таких загальних зборах, висунення відповідних кандидатур до Наглядової ради тощо, чим міг в певній мірі впливати на загальні результати голосування.

А тому незгода позивача із прийнятим рішенням та побоювання про можливі майбутні негативні наслідки, що можуть настати у разі реалізації товариством спірного рішення не можуть забезпечуватися у спосіб про який просить позивач, оскільки обрання членів Наглядової ради товариства, як вбачається, прийнято повноважними зборами із дотриманням встановленого порядку їх скликання та проведення, а доводи позивача про невідповідність прийнятого рішення, вимогам законодавства по суті, свого підтвердження в перебігу розгляду справи не знайшли.

Інше розуміння обставин справи та природи спору свідчило б про невиправдане, немотивоване втручання суду у внутрішні справи товариства, порушення балансу інтересів акціонерів та товариства, що опосередковано свідчило б про нав`язування товариству певної моделі поведінки, стратегії розвитку та здійснення господарської діяльності, що не є притаманним для завдань, що стоять перед правосуддям.

Таким чином, головним критерієм, яким суд керувався під час розгляду цієї справи було встановлення та перевірка того факту, чи були права та інтереси позивача порушені, внаслідок прийняття спірного рішення, адже хоча зацікавленість позивача у певному результаті голосування по порядку денному і відноситься до кола його інтересів, що можуть охоплюватися його правами акціонера, втім негативне, у розмінні позивача, голосування не обов`язково свідчитиме про таке порушення.

Встановивши в перебігу розгляду справи той факт, що право позивача чи охоронювані законом інтереси під час проведення зборів та внаслідок прийнятого рішення денного не порушено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер В. V. проти Нідерландів", п. 31, Series А, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, t повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними, не підтверджуються матеріалами справи та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Враховуючи відсутність у даній справі підстав для задоволення позову, судові витрати покладаються на позивача.

Ухвалою суду від 23.07.2020 було вжито заходи по забезпеченню позову у справі №922/2239/20.

Згідно частини дев`ятої статті 145 Господарського процесуального кодексу України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є:

1) ухвали;

2) рішення;

3) постанови;

4) судові накази.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. (ч. 6 ст.140 ГПК України).

Порядок скасування заходів забезпечення позову врегульовано ст.145 ГПК України, згідно частини 1 якої суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно ч.ч. 4,5 ст.145 ГПК України за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Таким чином, із системного аналізу вищевказаних норм діючого ГПК України, а саме: ст..140,145, 232, 234,235, 255 вбачається, що питання про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову так само як і питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову вирішується судом шляхом постановлення ухвал, що викладаються окремим документом, які у відповідності до ст. 255 ГПК України можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Судові витрати позивача пов`язані з розглядом справи залишити за позивачем.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут", 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код 42206328.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України, 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код 00032945.

Повне рішення складено "14" вересня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров