Рішення № 91527461, 25.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2020Справа № 910/578/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс";

до Акціонерного товариства "Українська залізниця";

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 907 764,36 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Барабаш О. В., адвокат, ордер серії КС № 781951 від 30.07.20;

Від відповідача: Прохоров Ю. Г., адвокат, довіреність № Ц/6-45/305-19 від 23.12.19.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 за № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 частково протиправними та стягнення збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" залишено без руху.

До господарського суду 29.01.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 року відкрито провадження у справі № 910/578/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 18.02.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 відкладено підготовче засідання до 30.04.2020.

Підготовче судове засідання, призначене на 30.04.2020, не відбулося у зв`язку з необхідністю попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

У підготовчому засіданні 30.07.2020 було оголошено перерву до 11.08.2020.

У підготовчому засіданні представником позивача було подано заяву про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог, за наслідком розгляду якої, судом було її прийнято до розгляду та задоволено.

Відповідач проти вищевказаної заяви заперечував, я своєму клопотанні просив залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України заяву позивача про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог.

В пункті 2 частини 5 статті 174 ГПК України вказано, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Відповідно до з частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Заявлені у справі № 910/578/20 майнові вимоги (з урахуванням Заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог від 08.05.2020 р.) про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі ринкової вартості 142 напіввагонів, що належать на праві приватної власності позивачу, пов`язані між собою підставою виникнення, а також поданими доказами, а тому можуть бути об`єднані в одній позовній заяві.

Так, із заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог, а також із позовної заяви у новій редакції, вбачається, що вимоги Позивача про стягнення збитків у розмірі ринкової вартості напіввагонів у кількості 141 одиниця походять з тих самих підстав, що й майнова вимога, заявлена позивачем у його первісній позовній заяві про стягнення з відповідача збитків у розмірі вартості одного напіввагона за інв. №61602876, а саме: з`ясування правомірності дій відповідача щодо прийняття ним розпоряджень від 15.03.2017 р. за № Ц-1/2-2/156 та за № Ц-1/2-2/157, якими відповідачем було введено конвенційну заборону на переміщення вантажів та залізничного рухомого складу з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості оформити електронні перевізні документи на повернення належних йому напіввагонів у кількості 142 одиниці на підконтрольну органам державної влади України територію, у зв`язку з чим, на думку позивача, спірні напіввагони були втрачені.

Як наслідок, позивач зазначає, що йому було завдано збитки у розмірі ринкової вартості втрачених 142 напівввагонів (з урахуванням Заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог від 08.05.2020 р.). Усі 142 належні позивачу напіввагони були втрачені на тимчасово непідконтрольній органам державної влади території України за аналогічних обставин, зумовлених протиправними діями відповідача.

З огляду на викладене, твердження відповідача стосовно того, що залізнична накладна є окремим перевізним документом (окремим договором на перевезення), а тому необхідно по кожній накладній окремо досліджувати підстави втрати вагонів (вантажний вагон перейшов у володіння до вантажоодержувача/вагон прибув на станцію призначення та вантажоодержувача було повідомлено про прибуття/вагон на станцію призначення не прибув/тощо), не можуть бути прийняті до уваги, адже, як вбачається з інформації Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця» про дислокацію напіввагонів власності позивача, вони всі залишилися на залізничних станціях у межах територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, а саме на станціях з переліку тих, що зазначені у розпорядженні відповідача № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р. Позивач зазначає, що вказані напіввагони саме через протиправні дії відповідача (прийняття відповідачем оспорюваних розпоряджень від 15.03.2017 року) не могли бути відправлені з вказаних станцій та продовжують залишатись в межах неконтрольованих територій. Власник, як і вантажовідправник, при умові існування діючих конвенційних заборон, введених відповідачем, за жодних обставин не може оформити електронні чи паперові перевізні документи на відправлення вказаних напіввагонів.

Тому досліджувати питання стосовно того, під чиєю саме відповідальністю перебував кожен із 142 напіввагонів (вантажовідправника/вантажоодержувача/залізниці) та хто саме мав оформлювати той чи інший перевізний документ на відправлення напіввагонів власності позивача з неконтрольованих територій на контрольовані території, за даних обставин не доцільно, оскільки будь-хто із зазначених суб`єктів (вантажовідправник/вантажоодержувач/власник/оператор/залізниця) не міг оформити перевізні документи на відправлення вище вказаних напіввагонів із залізничних станцій в межах неконтрольованих територій, де залишилися станом на 15.03.2017 р. 142 напіввагони позивача., зважаючи на діючі конвенційні заборони.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки не за невиконання чи неналежне виконання договорів перевезення. Позивач вказує, що збитки були завдані йому внаслідок неправомірних дій відповідача, а залізничні накладні були додані позивачем до його позовної заяви на підтвердження обставин того, що у лютому-березня 2017 року відповідач здійснював залізничні перевезення по територіях Донецької та Луганської областей, незважаючи на проведення на вказаних територіях антитерористичної операції.

У своїй позовній заяві (як у первісній, так і у викладеній в новій редакції) позивач зазначає, що, як вбачається із специфіки правовідносин, що склалися між сторонами спору, до них необхідно застосовувати приписи статті 1166 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є недоговірними, а деліктними. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

01.04.1994 Президія Вищого арбітражного суду України видала роз`яснення №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди», в п. 1 якого зазначила: «Слід розрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (гл. 82 ЦК України)». Вказане роз`яснення не втратило чинності, а отже, продовжує застосовуватись господарськими судами при вирішенні спорів, пов`язаних зі стягненням збитків.

При цьому немайнова вимога про визнання протиправними дій Відповідача щодо прийняття ним розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в даному випадку є основною, а майнова вимога про стягнення збитків - похідною, задоволення якої залежить від того, чи буде задоволено судом позовну вимогу про визнання протиправними дій Відповідача.

Як зазначає позивач, внесення (зміна) даних по власних вантажних вагонах до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів передусім здійснюється з метою забезпечення належної експлуатації (курсування) власних вантажних вагонів залізничними коліями. При цьому внесення (зміна) даних по власних вантажних вагонах до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів не є тим визначальним фактором, з яким пов`язується виникнення права власності на напіввагони у заявника.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку внесення (зміни) даних по власних вантажних вагонах до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів, який затверджено заступником генерального директора Укрзалізниці В.О. Жураківським 25.03.2015 р., цей Порядок регламентує внесення (зміни) даних по власних вантажних вагонах до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів.

Порядок розповсюджується на вантажні вагони, що перебувають у власності операторів, підприємств, організацій, установ, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майна, договору про спільну діяльність тощо, а також на вагони, які перебувають на балансі державних вагонних компаній.

Тобто, як вбачається із вище наведеного, внесення (зміна) даних до автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів здійснюється по тим вантажним вагонам, які вже перебувають у власності тієї чи іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір збитків був визначений позивачем, виходячи із ринкової вартості втрачених напіввагонів у кількості 142 одиниці (з урахуванням Заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог від 08.05.2020 р.).

У своїй Заяві від 01.06.2020 р. відповідач зазначає, що розмір збитків, заявлений Позивачем, не відповідає наданим матеріалам, а в деяких випадках розмір збитків взагалі не можливо встановити без документів первинного бухгалтерського обліку. А отже, враховуючи, що в різних договорах різний спосіб розрахунку вартості кожного вантажного вагону та підтвердження права власності, то подальший розгляд в одному провадженні створить ускладнення при повному та всебічному розгляді справи.».

Позивачем було подано до суду Звіт про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (142 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ «МЕТАЛУРГТРАНС», складеного станом на 21.02.2020 року суб`єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «МАКСІМА КАПІТАЛ». Відповідно до вказаного Звіту ринкова вартість об`єкта оцінки (142 напіввагонів) складає 123 536 937 грн.

У відповідності до положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У зв`язку з тим, що для відновлення свого порушеного права позивач мусить понести витрати на придбання інших напіввагонів, аналогічних втраченим, визначення ринкової вартості втрачених напіввагонів у кількості 142 одиниці шляхом проведення незалежної оцінки вважаємо належним та достовірним доказом підтвердження розміру реальних збитків, які позивач просить стягнути на свою користь з Відповідача.

З огляду на викладене, твердження відповідача в заяві від 01.06.2020 р. щодо необхідності проведення дослідження вартості по кожному вагону окремо з вивченням документів первинного бухгалтерського обліку є безпідставним та не може бути прийняте до уваги судом.

Пунктом 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено наступне: «Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.»

Беручи до уваги ту обставину, що у своїй первісній позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача збитки, розмір яких визначався балансовою вартість 1 (одного) напіввагона за № 61602876, а в заяві про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача збитки, що визначалися ринковою вартістю 1 (одного) напіввагона за № 61602876, а також збитків у розмірі ринкової вартості інших 141 напіввагонів, зважаючи на ту обставину, що позивачем на підтвердження його права власності на 141 напіввагон надавалися відповідні докази, а також докази залишення вказаних вагонів на неконтрольованій території, вказане свідчить про зміну позивачем предмета позову у справі № 910/578/20.

При цьому позовні вимоги про стягнення збитків як за напіввагон № 61602876, так і за інші 141 напіввагони, пов`язані між собою підставою виникнення, а саме: необхідністю з`ясування правомірності дій Відповідача щодо прийняття ним розпоряджень від 15.03.2017 за № Ц-1/2-2/156 та за № Ц-1/2-2/157, внаслідок яких позивачу, на думку останнього, й було завдано збитків, про стягнення яких у своєму позові просить позивач (з урахуванням Заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог).

Крім того, як було зазначено вище, немайнова вимога про визнання протиправними дій Відповідача щодо прийняття ним розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в даному випадку є основною, а майнова вимога про стягнення з Відповідача збитків за втрату 142 напіввагонів - похідною.

З огляду на викладене, позовні вимоги про відшкодування збитків за втрату 142 напіввагонів можуть бути об`єднані в одній позовній заяві.

Вказане відповідає вимогам ч. 1 ст. 173 ГПК України щодо об`єднання позовних вимог.

Судом було відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залишення без розгляду на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України заяви позивача про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2020 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу № 910/578/20 до судового розгляду по суті на 20.08.2020.

У судовому засіданні 20.08.2020 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 21.08.2020.

У судовому засіданні 21.08.2020 оголошено перерву в слуханні справи по суті до 25.08.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 25.08.2020 р. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі з урахуванням заяви про зміну предмета позову за рахунок уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.08.2020 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Металургтранс» є власником парку приватних напіввагонів, за інвентаризаційними №№ (1) 59955823, (2) 54039102, (3) 54039219, (4) 54039227, (5) 54039839, (6) 54776042, (7) 55841522, (8) 54776117, (9) 54784475, (10) 54786025, (11) 55552012, (12) 55554919, (13) 55833560, (14) 55558134, (15) 60832052, (16) 60832078, (17) 60495447, (18) 55724058, (19) 55724538, (20) 60619418, (21) 60619202, (22) 60832128, (23) 60832532, (24) 60619889, (25) 60620036, (26) 60620135, (27) 55836712, (28) 55836761, (29) 55836738, (30) 55841548, (31) 57925653, (32) 55839328, (33) 55841530, (34) 55839336, (35) 55841506, (36) 57925216, (37) 57925703, (38) 59785147, (39) 61320867, (40) 61324505, (41) 61324745, (42) 61330700, (43) 61333431, (44) 61334827, (45) 61451902, (46) 61451738, (47) 61451761, (48) 61560322, (49) 61602066, (50) 61602116, (51) 61602207, (52) 61602488,(53) 61634416, (54) 61634432, (55) 61634465, (56) 61751848, (57) 61751418, (58) 61634564, (59) 61754032, (60) 61635678, (61) 61751566, (62) 61686846, (63) 61686887, (64) 61751335, (65) 61751368, (66) 61751111, (67) 61751277, (68) 61751129, (69) 61754065, (70) 61751160, (71) 61635454, (72) 61751327, (73) 61751475, (74) 54039037, (75) 55959225, (76) 55724587, (77) 55725337, (78) 59673442, (79) 59673475, (80) 59673806, (81) 59673822, (82) 59674416, (83) 59675710, (84) 59675736, (85) 59676056, (86) 59672238, (87) 59672717, (88) 59673285, (89) 59672519, (90) 59672568, (91) 59672766, (92) 60414976, (93) 60415171, (94) 59673251, (95) 59674424, (96) 59674846, (97) 59674853, (98) 55119440, (99) 55558100, (100) 57921983, (101) 57925257, (102) 57922890, (103) 57922981, (104) 57925240, (105) 60495330, (106) 60495355, (107) 60832458, (108) 61362307, (109) 61438933, (110) 60631819, (111) 60631900, (112) 60716859, (113) 60717022, (114) 60717485, (115) 60717527, (116) 60717543, (117) 60717451, (118) 61311072, (119) 61602850, (120) 61603007, (121) 61603080, (122) 61603189, (123) 61603247, (124) 61603544, (125) 61603676, (126) 61603619, (127) 61603718, (128) 61632972, (129) 61633061, (130) 61633079, (131) 61633145, (132) 61633459, (133) 61633533, (134) 61633673, (135) 61633764, (136) 61633772, (137) 61634168, (138) 61634242, (139) 61635322, (140) 61751905, (141) 61751939, (142) 61602876 на підставі правовстановлюючих документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи - Договору фінансового лізингу №LC5211-05/11 від 17.05.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 02.04.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5212-05/11 від 17.05.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 02.04.2018 р, Акту приймання-передавання права власності від 02.05.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5213-05/11 від 17.05.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 02.05.2018 р., Акт уприймання-передавання права власності від 01.06.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5924-10/11 від 25.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 02.07.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.08.2018 р.; Договору фінансового лізингу № LC5999-11/11 від 04.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 03.01.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 31.01.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC5537-07/11 від 07.07.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 02.05.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.06.2018 р.; Договору фінансового лізингу № LC6004-11/11 від 07.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.02.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 21.02.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC5923-11/11 від 04.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 02.07.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.08.2018 р.; Договору фінансового лізингу № LC6003-11/11 від 07.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 03.01.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 31.01.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7050-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.02.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 21.02.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7052-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 14.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7053-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 14.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7054-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7055-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7056-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7057-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC7058-08/12 від 21.08.2012 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу № LC5991-11/11 від 03.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.11.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.12.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5927-10/11 від 25.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 03.09.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.10.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5925-10/11 від 25.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.08.2018 р., Акт приймання-передавання права власності від 01.09.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5926-10/11 від 25.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.08.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.09.2018 р.; Договору фінансового лізингу № LC5998-11/11 від 04.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 03.12.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 29.12.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5921-10/11 від 01.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.06.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 02.07.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5983-10/11 від 28.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.10.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.11.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5992-11/11 від 03.11.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.11.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.12.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC5928-10/11 від 25.10.2011 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.10.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 01.11.2018 р.; Договору фінансового лізингу №LC8233-04/13 від 04.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 19.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8234-04/13 від 04.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 20.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8285-04/13 від 05.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 20.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8310-04/13 від 05.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 20.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8288-04/13 від 04.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 20.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8289-04/13 від 04.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акт приймання-передавання права власності від 20.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8346-04/13 від 11.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 25.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8373-04/13 від 17.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 25.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC8375-04/13 від 17.04.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 25.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9390-11/13 від 06.11.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.04.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 04.04.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9263-10/13 від 08.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 25.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9387-11/13 від 06.11.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.04.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 04.04.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9388-11/13 від 06.11.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.04.2019 р., .Акту приймання-передавання права власності від 04.04.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9389-11/13 від 06.11.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.04.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 04.04.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9352-10/13 від 24.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.04.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 04.04.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9350-10/13 від 24.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9265-10/13 від 08.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9266-10/13 від 09.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9285-10/13 від 15.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9351-10/13 від 24.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору фінансового лізингу №LC9287-10/13 від 15.10.2013 р., Договору купівлі-продажу (викупу) предмета лізингу від 01.03.2019 р., Акту приймання-передавання права власності від 27.03.2019 р.; Договору лізингу №110525-01/ФЛ-Ю-В від 25.05.2011 р., Договору купівлі-продажу №180323-01/КП від 23.03.2018 р., Акту приймання-передавання права власності від 23.03.2018 р.; Договору фінансового лізингу №2-МТ від 07.05.2012 р., Договору купівлі-продажу майна (предмету лізингу) №2 від 12.06.2019 р., Акту приймання-передачі рухомого майна від 12.06.2019 р.; Договору фінансового лізингу №3-МТ від 25.05.2012 р., Договору купівлі-продажу майна (предмету лізингу) №3 від 12.06.2019 р., Акту приймання-передачі рухомого майна від 12.06.2019 р.; Договору фінансового лізингу №4-МТ від 20.06.2012 р., Договору купівлі-продажу майна (Предмету лізингу) №4 від 12.06.2019 р., Акту приймання-передачі рухомого майна від 12.06.2019 р.; Договору фінансового лізингу №1-МТ від 18.04.2012 р., Договору купівлі-продажу майна (предмету лізингу) №1 від 12.06.2019 р., Акту приймання-передачі рухомого майна від 12.06.2019 р.; Договору купівлі-продажу №14кп/15 від 14.01.2015 р., Акту приймання-передачі напіввагонів за Договором купівлі-продажу №14кп/15 від 14.01.2015 р. від 31.01.2015 р.; Договору підряду №СВРЗ-05-20-11-31/ю від 23.06.2011 р., Акту №961 виконаних робіт до Договору №СВРЗ-05-20-11-31/ю від 23.06.2011 р. від 29.07.2011 р., Акту №955 виконаних робіт до Договору №СВРЗ-05-20-11-31/ю від 23.06.2011 р. від 28.07.2011 р., Акту №962 виконаних робіт до Договору №СВРЗ-05-20-11-31/ю від 23.06.2011 р. від 30.07.2011 р., Акту №961 виконаних робіт до Договору №СВРЗ-05-20-11-31/ю від 23.06.2011 р. від 29.07.2011 р.; Договору підряду №1 від 06.06.2011р., Акту №24 приймання - передачі напіввагонів згідно Договору підряду №1 від 06.06.2011р. від 29.05.2012 р., Акту №36 приймання - передачі напіввагонів згідно Договору підряду №1 від 06.06.2011р. від 07.08.2012 р., Акту №39 приймання - передачі напіввагонів згідно Договору підряду №1 від 06.06.2011р. від 09.12.2012 р., Акту №40 приймання - передачі напіввагонів згідно Договору підряду №1 від 06.06.2011р. від 18.12.2012 р.; Договору №СВРЗ-05-20-12-29/ю, Акту №488 приймання - передачі напіввагонів згідно Договору №СВРЗ-05-20-12-29/ю від 17.07.2012 р.; Договору №72 поставки продукції від 18.06.2012 р., Акту №1 приймання - передачі напіввагонів у власність від 29.06.2012 р. згідно Договору №72 поставки продукції від 18.06.2012 р.; Договору №ДМЗК-386 купівлі - продажу від 11.10.2012 р., Акту №1 приймання - передачі напіввагонів у власність від 20.11.2012 р. згідно Договору №ДМЗК-386 купівлі - продажу від 11.10.2012 р.; Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №4/01/20кп-160 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 26.04.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №5/01/20кп-160 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 07.05.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №6/01/20кп-160 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 13.05.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №2/02/20кп-100 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 22.05.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №3/02/20кп-100 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 27.05.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №4/02/20кп-100 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 29.05.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №2-1/04/20кп-30 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 20.06.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №1/04/20кп-30 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 20.06.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №2/03/20кп-50 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 10.06.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р., Акту №6/05/20кп-100 приймання-передачі власних вантажних вагонів від 15.10.2013 р. згідно Договору №20кп від 27.03.2013 р.

Як вбачається із перевізних документів (залізничних накладних) №№ 48742787, 48376743, 48715411, 48650121, 48750012, 48103451, 48721443, 48742258, 48717862, 48707897, 48378335, 48763783, 48872113, 48720445, 48723118, 48729024, 48764385, 48788467, 48723118, 48653414, 48655500, 48763866, 48763932, 48723118, 48691307, 51178135, 48384275, 48723118, 48752059, 48704894, 48397277, 48763361, 48872113, 488707913, 33963927, 48724306, 48700736, 48788467, 48720429, 48384267, 48384267, 48514731, 48697999, 48440689, 48698120, 48822738, 48378624, 48400485, 51522159, 48378673, 48351084, 48806699, 48709513, 48741151, 48760714, 48754006, 48675060, 48351142, 48729313, 48612006, 48514749, 48754006, 48745715, 48806756, 48569941, 48378624, 48737597, 48715411, 48378848, 48788467, 48384267, 48754006, 48378624, 48356463, 48742258, 48720890, 48763783, 48720445, 48380760, 48713358, 48790042, 48755672, 48377477, 48717458, 48745764, 48763841, 48376743, 48380810, 48759625, 48720700, 48752059, 48697999, 48629620, 48752059, 48723118, 48752059, 48705263, 48384242, 48705263, 48378681, 48328017, 48402069, 48822738, 48378681, 48723118, 48822738, 48720700, 48384275, 48893143, 48378608, 48727820, 48720452, 48806525, 48822738, 48328017, 48378343, 48569941, 48752059, 48378673, 48720932, 48720064, 48712210, 48680789, 48378681, 48727820, 48790091, 48328017, 48752059, 48715411, 48806756, 48700736, 48763866, 48806699, 48806756, 48729396, 48635445, 48872113, 48790042, 48788467, 48782882, копії яких знаходяться в матеріалах справи, напіввагони позивача були передані до перевезення відповідачу, однак ці перевезення не відбулися, і 142 напіввагони позивача залишились на залізничних станціях Фащівка, Кумшацький, Дебальцеве-Сортувальна, Ровеньки, Лобівські Копальні, Дар`ївка, Байрак, Дебальцеве, Сороче, Довжанська, Микитівська, Новий Світ згідно інформації Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця» про дислокацію напіввагонив власності позивача, що міститься в матеріалах справи.

Відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», станом на 2017 рік населені пункти, де розміщуються залізничні станції Фащівка, Кумшацький, Дебальцеве-Сортувальна, Ровеньки, Лобівські Копальні, Дар`ївка, Байрак, Дебальцеве, Сороче, Довжанська, Микитівська, Новий Світ було визначено як «територія проведення антитерористичної операції».

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014.

Обгрунтовуючи свою позовну заяву позивач вказує, що в зв`язку з прийняттям відповідачем розпоряджень від 15.03.2017 р. за № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157, якими введено конвенційні заборони на переміщення вантажів та залізничного рухомого складу з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, позивач був позбавлений можливості оформити перевізні документи на повернення порожніх напіввагонів на підконтрольну органам державної влади України територію. У зв`язку з чим, позивач вважає втраченими власні 142 напіввагони, які залишені на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, оскільки позивач позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Через це позивач вказує, що йому завдано майнову шкоду у розмірі ринкової вартості втраченого напіввагона № 61602876 в сумі 923 957,00 грн., та у розмірі ринкової вартості втрачених 141 напіввагонів №№ (1) 59955823, (2) 54039102, (3) 54039219, (4) 54039227, (5) 54039839, (6) 54776042, (7) 55841522, (8) 54776117, (9) 54784475, (10) 54786025, (11) 55552012, (12) 55554919, (13) 55833560, (14) 55558134, (15) 60832052, (16) 60832078, (17) 60495447, (18) 55724058, (19) 55724538, (20) 60619418, (21) 60619202, (22) 60832128, (23) 60832532, (24) 60619889, (25) 60620036, (26) 60620135, (27) 55836712, (28) 55836761, (29) 55836738, (30) 55841548, (31) 57925653, (32) 55839328, (33) 55841530, (34) 55839336, (35) 55841506, (36) 57925216, (37) 57925703, (38) 59785147, (39) 61320867, (40) 61324505, (41) 61324745, (42) 61330700, (43) 61333431, (44) 61334827, (45) 61451902, (46) 61451738, (47) 61451761, (48) 61560322, (49) 61602066, (50) 61602116, (51) 61602207, (52) 61602488,(53) 61634416, (54) 61634432, (55) 61634465, (56) 61751848, (57) 61751418, (58) 61634564, (59) 61754032, (60) 61635678, (61) 61751566, (62) 61686846, (63) 61686887, (64) 61751335, (65) 61751368, (66) 61751111, (67) 61751277, (68) 61751129, (69) 61754065, (70) 61751160, (71) 61635454, (72) 61751327, (73) 61751475, (74) 54039037, (75) 55959225, (76) 55724587, (77) 55725337, (78) 59673442, (79) 59673475, (80) 59673806, (81) 59673822, (82) 59674416, (83) 59675710, (84) 59675736, (85) 59676056, (86) 59672238, (87) 59672717, (88) 59673285, (89) 59672519, (90) 59672568, (91) 59672766, (92) 60414976, (93) 60415171, (94) 59673251, (95) 59674424, (96) 59674846, (97) 59674853, (98) 55119440, (99) 55558100, (100) 57921983, (101) 57925257, (102) 57922890, (103) 57922981, (104) 57925240, (105) 60495330, (106) 60495355, (107) 60832458, (108) 61362307, (109) 61438933, (110) 60631819, (111) 60631900, (112) 60716859, (113) 60717022, (114) 60717485, (115) 60717527, (116) 60717543, (117) 60717451, (118) 61311072, (119) 61602850, (120) 61603007, (121) 61603080, (122) 61603189, (123) 61603247, (124) 61603544, (125) 61603676, (126) 61603619, (127) 61603718, (128) 61632972, (129) 61633061, (130) 61633079, (131) 61633145, (132) 61633459, (133) 61633533, (134) 61633673, (135) 61633764, (136) 61633772, (137) 61634168, (138) 61634242, (139) 61635322, (140) 61751905, (141) 61751939 в сумі 122 612 980,00 грн., відповідно до Звіту про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (142 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ «Металургтранс», виконаного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Максіма Капітал» на дату оцінки - 21.02.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Законом України «Про залізничний транспорт» визначаються основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Відповідно до частини шостої статті 4 Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р., управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції АТ «Українська залізниця», а отже, відповідач є суб`єктом господарювання (юридичною особою, утвореною як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності) з монопольним становищем на ринку надання в користування інфраструктури залізничного транспорту, на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах Украі?ни, та на ринку надання послуг магістральних вантажних локомотивів у межах Украі?ни, що підтверджується Звітом про результати дослідження ринку перевезення вантажів залізничним транспортом за 2017-2018 роки, схваленим Антимонопольним комітетом Украі?ни протоколом № 2 від 17 січня 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівником Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12.06.2015 р. № 415ог затверджено Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Вказаним Тимчасовим порядком контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, який мав застосовуватись до закінчення проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, було визначено окремі питання здійснення контролю за переміщенням в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів), а також види блокпостів, контрольних пунктів в`їзду-виїзду, порядок їх функціонування, правила перетинання.

Згідно пункту 9.1 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей залізничні вантажоперевезення здійснюються виключно через залізничні станції, на яких визначені контрольні пункти в`їзду-виїзду на залізничному транспорті, які призначені для перевезення виключно вантажів. Перелік контрольних пунктів в`їзду-виїзду на залізничному транспорті визначний Додатком 2 до Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Відповідно до п. 9.2 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей залізниця щодобово не пізніше 08.00 мала надавати до ДФС та СБУ витяг з Бази Даних (ГІОЦ), зведену інформацію щодо переміщення вантажів (товарів) протягом наступної доби через залізничні станції, на яких діють контрольні пункти в`їзду-виїзду. При цьому формування вантажних рухомих складів мало здійснюватися лише з напіввагонів та відкритих платформ.

Передача замовлень на перевезення вантажовідправниками та їх узгодження залізницею здійснювалося через автоматизовану систему «МЕСПЛАН» відповідно до пункту 1.4. Правил планування перевезень вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 р. № 873, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 р. за №1030/7318.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2014 р. № 720 пункт 62 Статуту залізниць України після абзацу другого було доповнено новим абзацом такого змісту: «На період проведення антитерористичної операції плата за перевезення вантажів із станцій відправлення державного підприємства «Донецька залізниця» вноситься на станціях призначення інших залізниць України.» Постановою Кабінету Міністрів України № 977 від 25.11.2015 р. до пункту 62 Статуту залізниць України внесено зміни, виклавши абзац третій в такій редакції: «На період проведення антитерористичної операції плата за перевезення вантажів із станцій відправлення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», розташованих на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, вноситься на станціях призначення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що розташовані на іншій території України».

Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції» від 17.07.2015 р. доповнено Закон України «Про боротьбу з тероризмом» статтею 14-1 «Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції», відповідно до якої, переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 14-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 р. № 99, затверджено Порядок переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції. Відповідно до пункту 3 Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, переміщення товарів через лінію зіткнення здійснюється у визначених для цього місцях фізичними особами та суб`єктами господарювання з дотриманням положень цього Порядку та норм законодавства. За рішенням керівника антитерористичної операції в районі її проведення можуть встановлюватися додаткові обмеження. Пунктом 5 Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції передбачено, що рух автомобільного та залізничного транспорту в межах контрольованої території від контрольного пункту в`їзду/виїзду, контрольного пункту в`їзду/виїзду на залізниці до лінії зіткнення та у зворотному напрямку здійснюється в межах дорожніх коридорів (автомобільних та на залізниці), визначених керівником антитерористичної операції. А відповідно до приписів пункту 21 даного Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, суб`єктам господарювання дозволялося переміщувати товари до району або з району проведення антитерористичної операції виключно залізничним транспортом, крім випадків забезпечення населення, що проживає на тимчасово неконтрольованій території, товарами та послугами, а також гуманітарною та благодійною допомогою.

Розпорядженнями від 15.03.2017 р. № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 починаючи з 16.03.2017 відповідач запровадив обмеження щодо залізничних перевезень шляхом встановлення заборони на перевезення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. З матеріалів справи вбачається, що обмеження перевезень введені в зв`язку з введенням в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р., відповідно до звернення рф Донецька зал. від 15.03.2017 р. № 1/887, і їхня дія поширюється як на вантажі, так і на всі види рухомого складу.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт» АТ «Українська залізниця» має право запроваджувати, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Відповідно до Положення про Міністерство інфраструктури України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 30.06.2015 р., Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту. В матеріалах справи наявна копія відповіді Міністерства інфрастуктури України №6450/45/10-19 від 04.06.2019 р. за підписом заступника Міністра Ю. Лавренюка, де зазначається, що Мініфрастуктури погоджень на запровадження конвенційних обмежень від 15.03.2017 р. № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 до АТ «Укрзалізниця» не надавалось.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що в порушення частини другої статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт» АТ «Українська залізниця» запровадило тимчасові обмеження щодо перевезень шляхом прийняття розпоряджень від 15.03.2017 р. № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 без погодження з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту - Міністерством інфраструктури України.

Посилання АТ «Українська залізниця» на наказ Міністерства транспорту України від 30 травня 2002 року № 344, що не пройшов процедуру державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, як на правову підставу для здійснення повноважень, передбачених частиною другою статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт» без отримання належного узгодження погодження центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, суд вважає необгрутованим і неправомірним. В АТ «Українська залізниця» не існує жодних правових підстав не погоджувати з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту запровадження тимчасових обмежень щодо перевезень в окремі райони під час таких подій як стихійне лихо, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення на виконання Закону України «Про залізничний транспорт».

Аналогічну позицію, з якою погоджується суд, викладено у висновку науково-правової експертизи, підготовленого Інститутом держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України № 126/131-е від 20.07.2020, копія якого міститься в матеріалах справи.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на п. 1.18 Правил эксплуатации, пономерного учета и расчетов за пользование грузовыми вагонами собственности других государств (по СНГ), оскільки цим документом визначається тільки порядок встановлення конвенційних заборон та повідомлення сторін для цілей Соглашения о совместном использовании грузовых вагонов в межгосударственном сообщении, а також посилання на п. 7 Служебной инструкции к Соглашению о международном грузовом сообщении, яким визначається порядок повідомлення перевізників інших держав, які є учасниками Соглашения о международном грузовом сообщении, і тому не вважає, що даними документами обґрунтовується позиція відповідача, яка стосується предмета даної справи.

В наявних в матеріалах справи текстових екземплярах розпоряджень від 15.03.2017 р. №Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 зазначено, що їх було прийнято у зв`язку з введенням в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України».

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» тимчасово, до реалізації пунктів 1 і 2 Мінського «Комплексу заходів» від 12.02.2015 р., а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинено переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Згідно пункту 2 вказаного рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. Кабінету Міністрів України було доручено невідкладно вжити заходів щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями. Зазначене рішення Ради національної безпеки і оборони України введено в дію Указом Президента України № 62/2017 від 15.03.2017.

З наведеного вбачається, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. було заборонено переміщення тільки вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, але не самих вагонів як залізничного рухомого складу (транспортних засобів) у порожньому стані; а також те, що саме Кабінету Міністрів України, було доручено невідкладно вжити заходів щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

При цьому, як визначено у статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Голова Верховної Ради України може висловлювати думку щодо прийнятих рішень, яка протоколюється. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Тобто, як вбачається із вище наведених положень статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», рішення Ради національної безпеки і оборони України є обов`язковими до виконання саме органами виконавчої влади.

Станом на момент прийняття рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р., постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. №735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно з яким, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, утвореною як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій котрого закріплюються в державній власності.

Оскільки відповідач станом на дату введення Президентом України в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» був в статусі юридичної особи в формі публічного акціонерного товариства, воно не входило до системи органів виконавчої влади, для яких відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими.

Отже, рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», яке введено в дію 15 березня 2017 року Указом Президента України № 62/2017 не мало обов`язкової для негайного виконання відповідачем юридичної сили.

Натомість, рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», яке введено в дію 15 березня 2017 року Указом Президента України № 62/2017 є обов`язковим до виконання для визначених в ньому органів центральної виконавчої влади, яким було доручено вжиття невідкладних заходів на виконання цього рішення. Крім того, аналіз змісту вказаного рішення Ради національної безпеки і оборони України дає змогу констатувати про наявність затверджених цим рішенням доручень, окрім Кабінету міністрів України, також Міністерству внутрішніх справ України, Національній поліції України, Національній гвардії України, Державній фіскальній службі України за участю Служби безпеки України. Жодних доручень відповідачу вказаним рішенням Ради національної безпеки і оборони України не надавалось.

Переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей шляхами залізничного сполучення станом на дату введення Президентом України в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» регулювалося Порядком переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 р. № 99.

Як вбачається з офіційних відповідей Ради національної безпеки і оборони України (лист № 438/22-01 від 22.07.2020 р.), Секретаріату Кабінету Міністрів України (листи № 17-20/2015 від 23.07.2020 р., № 17-20/2011 від 23.07.2020 р., № 17-20/2012 від 23.07.2020 р., № 17-20/2016 від 23.07.2020 р.), Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (лист № 22/8-2275-20 від 24.07.2020 р.), копії яких наявні в матеріалах справи, на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», яке введено в дію 15.03.2017 р. Указом Президента України № 62/2017: 29.03.2017 Кабінетом Міністрів України на своєму засіданні було затверджено План організації виконання Указу Президента України від 15.03.2017 р. № 62/2017 про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України»; 18.08.2017 Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову "Про внесення зміни до Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції", якою Порядок було доповнено новим пунктом 22-1 такого змісту: « 22-1. З метою забезпечення національної безпеки переміщення вантажів (крім гуманітарних) припиняється в установленому порядку на строк дії відповідного рішення».

Таким чином, тільки з прийняттям постанови № 623 від 18 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України було вжито заходів щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, крім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України». І лише після доповнення Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції новим пунктом 22-1, у відповідача вже виник юридичний обов`язок вжиття відповідних заходів, у встановленому чинним законодавством порядку, щодо припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що органи державної влади України не приймали рішень, якими встановлювалася заборона на рух залізничного рухомого складу як транспортних засобів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей.

Поняття «вантаж», «залізничний транспорт» та «транспортні засоби» згідно з приписами законів України «Про транспорт» та «Про залізничний транспорт» мають різний зміст.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про транспорт» до складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, а також рухомий склад залізничного транспорту. Відповідно до статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт», «вантаж» - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі; «залізничний транспорт» - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; «транспортні засоби» - залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери.

А тому суд відхиляє посилання відповідача на неможливість перевезення порожніх власних вагонів, які перевозяться за перевізними документами і мають статус «вантажу», оскільки термін «вантаж» відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт» не охоплює поняття «транспортні засоби», а також з огляду на те, що предметом цієї справи є не визначення статусу окремих видів залізничного рухомого складу в процесі перевезення, а визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України. До того ж, як вбачається зі змісту розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р, відповідачем самостійно було заборонено як перевезення вантажів, так і рух всіх видів залізничного рухомого складу, що не звільняє відповідача, як суб`єкта господарювання, який згідно з частиною 6 статті 4 Законом України «Про залізничний транспорт» має виключну компетенцію на здійснення перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, від юридичної відповідальності за збитки, що могли бути нанесені фізичним та юридичним особам внаслідок прийняття зазначених розпоряджень в частині заборони руху всіх видів залізничного рухомого складу з порушенням положень чинного законодавства України.

Загальновідомим є те, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» було запроваджено так звану «економічну (торговельну) блокаду» неконтрольованих територій Донецької та Луганської областей.

Цей загальновідомий факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією Аналітичних оцінок «Тимчасове припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей: оцінки, наслідки, рішення» Національного інституту стратегічних досліджень, який утворений Указом Президента України № 127 від 04.03.1992 р., підпорядкований Президентові України, і визначений базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України, Ради національної безпеки і оборони України.

З аналізу даного дослідження вбачається, що прийняттю рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. передувала громадська блокада на контрольованій території, натомість не було значного загострення фази бойових дій, та інших протиправних дій на неконтрольованих територіях, які б свідчили на неможливість залізничних перевезень через лінію зіткнення, і тому головною метою рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», яке було введено в дію Указом Президента України № 62/2017 від 15.03.2017 р., було зупинення саме переміщення вантажів через лінію зіткнення для припинення торговельно-економічних операцій з окремими районами Донецької і Луганської областей.

Суд не приймає доводи відповідача, що саме через пошкодження невідомими особами на території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, залізничних колій у лютому 2017 року стало неможливим використання залізничних шляхів між територією де органи державної влади не здійснюють своїх повноважень та іншою частиною території України, оскільки відповідач не надав допустимих доказів на підтвердження цього, а з наданих відповідачем копій витягів з кримінальних проваджень навпаки вбачається, що на контрольованій території України відбувалися факти блокування транспортних комунікацій (залізничних колій) невідомими особами, зупинялися залізничні потяги, блокувався рух залізничного транспорту. При цьому саме на відповідача Законом України «Про залізничний транспорт» покладено обов`язок забезпечувати безпеку руху поїздів, охорону вантажів і об`єктів залізничного транспорту.

Згідно з пунктом 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну), яка може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Оформлення електронних залізничних документів здійснюється через автоматизовану систему «Клієнт».

З наданих позивачем копій перевізних документів (залізничних накладних) вбачається, що відповідачем до початку березня 2017 року приймалися до перевезення вантажі та порожні вагони позивача на станціях, в межах населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності з лютого 2017 року доступу до залізничної мережі на неконтрольованій території.

Відповідно до частини шостої статті 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в`їзд осіб до району проведення антитерористичної операції та виїзд з нього здійснюються в порядку, встановленому керівником антитерористичної операції, а відповідно до статті 14-1 переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України.

Згідно Додатку № 2 до Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) 14.04.2017 р. №222ог, затверджено Перелік контрольних пунктів в`їзду - виїзду на залізничних шляхах.

З матеріалів справи вбачається, що 21.03.2017 р. позивач направив на адресу відповідача лист за № 7964 від 21.03.2017 р., у якому просив останнього звернутися до Ради національної безпеки і оборони України, Служби Безпеки України та інших органів влади для отримання дозволу на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ «Металургтранс» на територію, що підконтрольна органам державної влади України та забезпечити переміщення у порожньому стані залізничних вагонів операторства ТОВ «Металургтранс» на вказану територію. Листом за № ЦЦО-13/256 від 21.04.2017 р. відповідач повідомив позивача, що залізничні перевезення вагонів зі станцій, які знаходяться на територіях окремих районів Донецької і Луганської областей України, на територію, яка контролюється державною владою, можливе тільки за умови прийняття відповідного рішення Радою національної безпеки і оборони України. Позивачем направлявся лист на адресу Ради національної безпеки і оборони України за №7976 від 21.03.2017 р., з проханням надати дозвіл на переміщення у порожньому стані залізничних вагонів оператора ТОВ «Металургтранс» на територію України. Листом за № 519/14-05/2-17 від 31.03.2017 р. Рада національної безпеки і оборони України повідомила позивача, що Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» сприяння у вирішенні порушеного товариством питання не передбачено, а лист № 519/14-05/2-17 від 31.03.2017 надіслано за належністю до об`єднаного штабу ЦУ СБУ в районі проведення АТО із проханням його розглянути та про результати поінформувати ТОВ «Металургтранс».

У вiдповiдності до статей 12, 13, 14, 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», абзацу третього пункту 8 Положення про оперативний штаб з управлiння антитерористичною операцiєю, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 12.05.2004 р. № 611-11, абзацу дев`ятнадцятого пункту 6 та пункту 8 Статуту залізниць України та Положення про Координаційний центр з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування від 18.05.2017 р. № 318-ог, з метою повернення транспортних засобів (залізничних вагонів) підприємств, 06.09.2017 р. наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України №649-ог був введений в дію Порядок повернення транспортних засобів з окремих районів Донецької та Луганської областей.

Відповідно до пункту 3.1 цього Порядку, повернення транспортних здійснюється виключно через транспортні коридори, на яких визначені контрольні пункти в`їзду-виїзду на залізничному транспорті, які затверджені Додатком № 2 до Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. Пунктом 3.3 Порядку повернення транспортних засобів з території окремих районів Донецької та Луганської областей передбачено, що транспортні засоби допускаються до переміщення у порожньому вигляді, перевезення будь-яких вантажів не допускається.

Судом встановлено, що 24.10.2017 р. позивачем було подано заяву до Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування за № 31899 щодо повернення транспортних засобів з територій АТО, що підтверджує доводи позивача, що ним було вчинено всіх можливих дій на виконання Порядку повернення транспортних засобів, зокрема, подано відповідну заяву. Згідно з протокольним рішення № 12 від 24.11.2017 р. затвердженим керівником Координаційного центру з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування, позивачу було надано дозвіл на повернення вагонів згідно з додатком № 1 до протокольного рішення № 12, копія якого наявна в матеріалах справи.

Однак, оскільки відповідачем не було скасовано конвенційні заборони (розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017) на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України, з незалежних від позивача причин, повернення вагонів відповідно до Порядку повернення транспортних засобів з окремих районів Донецької та Луганської областей не відбулося.

Надану відповідачем копію звернення регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 15.03.2017 №1/883 суд не вважає беззаперечним доказом на підтвердження неможливості перевезень порожніх транспортних засобів через лінію зіткнення через всі можливі контрольні пункти в`їзду-виїзду на залізничному транспорті, які були затверджені керівником Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей наказами № 415ог від 12.06.2015 р., № 222ог від 14.04.2017 р. та № 649-ог 06.09.2017 р.

На підтвердження того, що відсутня можливість оформлення перевізних документів для перевезення напіввагонів у порожньому стані на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України, і це є першочерговою причиною неможливості переміщення приватних вагонів через лінію зіткнення, позивач надав скріншоти (роздруківки) з автоматизованої системи «Клієнт», з яких вбачається, що при намаганні позивачем оформити перевізні документи з`являється блокуюче вікно програми з посиланням на заборону оформлення перевізних документів через наявність розпорядження відповідача №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р.

З цього суд доходить висновку, що тільки розпорядженням відповідача №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р. порушуються права позивача на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України, що підтверджується матеріалами справи, а тому позовна вимога щодо визнання протиправними дій Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України, підлягає частковому задоволенню в частині визнання протиправними дій Акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, а саме відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідач при прийнятті розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р. не отримав погодження від Міністерства інфраструктури України, тобто допустив зловживання своїм правом, встановленим частиною другою статті 13 Закону України «Про залізничний транспорт» та діяв всупереч чинній станом на 15.03.2017 р. редакції Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 р. № 99. Крім того, відповідач встановивши всупереч рішенню Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 р. «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» заборону на переміщення крім вантажів, також і всіх видів залізничного рухомого складу, діяв недобросовісно, необдумано, чим зумовив втрату належного позивачу рухомого майна - залізничних напіввагонів у кількості 142 одиниці та, таким чином, заподіяв майнову шкоду позивачу як власнику напіввагонів.

Тому суд вважає дії відповідача щодо введення конвенційної заборони у вигляді розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р. в частині заборони переміщення порожніх вагонів з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, протиправними та такими, що призвели до порушення прав та законних інтересів позивача. Наслідком таких протиправних дій відповідача стало заподіяння позивачу збитків у розмірі вартості втраченого майна (напіввагонів).

До цивільних прав, які підлягають захисту, належать майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Цивільні права виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України, зокрема, договорів та інших правочинів, завдання майнової та моральної шкоди, безпосередньо з актів цивільного законодавства, безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування тощо.

Офіційне тлумачення інтересу, який підлягає захисту, надане в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ГПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, потрібно з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору відповідно до положень статті 623 ЦК України), а також від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди, згідно з нормами глави 82 ЦК України.

Розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим відповідно до статті 225 ГК України, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі згідно з нормами статті 1166 ЦК України.

Як вбачається із специфіки правовідносин, що відносяться до предмету розгляду цієї справи, до них необхідно застосовувати приписи статті 1166 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі є недоговірними, а деліктними.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частин першої та другої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Суд констатує, що завдана позивачу майнова шкода полягала у втраті ним належного йому на праві власності рухомого майна - залізничних напіввагонів у кількості 142 одиниці.

Розмір майнової шкоди (збитків) визначається вартістю втраченого майна. Так, відповідно до Звіту про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (142 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ «Металургтранс», виконаної станом на 21.02.2020 р., ринкова вартість об`єкта оцінки складає 123 536 937 грн, в тому числі ринкова вартість напіввагона №61602876 - 923 957,00 гривень, ринкова вартість інших 141 напіввагонів - 122 612 980,00 гривень.

Судом встановлено, що незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (142 поз.), що обліковуються на балансі ТОВ «Металургтранс» проведено з дотриманням вимог Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України « Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту №1 «Основні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженошо постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003 р., Міжнародних стандартів оцінки в редакції 2017 року (МСО 2017) та відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ № 1891 від 10.12.2003 р.

Протиправна поведінка відповідача полягала у прийнятті ним розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р., яке є протиправним в частині введення відповідачем заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, всупереч вимогам чинного законодавства України.

Відповідач, будучи суб`єктом господарської діяльності, що наділений виключними правами на здійснення залізничних перевезень, повинен був би вжити всіх заходів щодо повернення залізничного рухомого складу з територій Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, а не просто вводити конвенційну заборону на перевезення вантажів, а по факту й самих вагонів, з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень. Вказаним підтверджується наявність в діях відповідача вини.

Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражається в тому, що внаслідок прийняття відповідачем розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р., якими було введено заборону переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, були втрачені напіввагони позивача, що є його власністю.

Отже, в діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення з відповідача збитків. Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про залізничний транспорт», перевізники несуть матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством України за втрату і пошкодження транспортних засобів, що їм не належать, у розмірі фактично заподіяної шкоди.

Таким чином позивачу були завдані реальні збитки у розмірі ринкової вартості втрачених напіввагонів, які (збитки) підлягають стягненню з відповідача.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, що напіввагони позивача перебувають на станціях, в межах населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, адже інформація Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Українська залізниця» про дислокацію напіввагонив власності позивача, що міститься в матеріалах справи, підтверджує лише факт залишення напіввагонів позивача на зазначених станціях на час прийняття відповідачем розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р.

Доказів знаходження напіввагонів позивача на певних станціях станом на час розгляду даної справи відповідачем не надано, що підтверджує позицію позивача про фактичну втрату власних напіввагонів внаслідок прийняття відповідачем розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 р.

Також суд відхиляє доводи відповідача, який з посиланням на положення пунктів 114 та 115 Статуту залізниць України зазначає, що Залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, оскільки предметом даної справи є відповідальність відповідно до норм статті 1166 ЦК України, а не відповідальність, яку несе Залізниця за договором перевезення вантажу.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. В силу положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що «право на доступ до суду» має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, з метою захисту порушеного права позивача, як власника втрачених напіввагонів, позовні вимоги в частині стягннення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» 923 957,00 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагона № 61602876, а також 122 612 980,00 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 141 одиниць відповідно до переліку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд не задовольняє заяву відповідача про застосування строків позовної давності від 290.08.2020 р., оскільки з аналізу норм статті 315 ГК України, пунктів 129, 130, 131, 134, 136 Статуту залізниць України вбачається, що скорочені строки позовної давності передбачені саме у відносинах, що випливають з договору перевезення вантажу.

Як вбачається із специфіки правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, до них необхідно застосовувати приписи статті 1166 ЦК України, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є не договірними, а деліктними.

І оскільки, збитки позивачу були нанесені внаслідок неправомірних дій відповідача, а не внаслідок порушень зобов`язань за договором перевезення вантажу, суд вважає, що строки позовної давності, які наводить відповідач у своїй заяві не підлягають застосуванню.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачем було надано додаткову угоду № 10122019 від « 10» грудня 2019 року до Договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від « 09» січня 2018 року з Адвокатським об`єднанням «СОТА».

За вказаною додатковою угодою розмір плати за надання правової (правничої) допомоги становить 56 000,00 грн.

Крім того, позивачем було надано додаткову угоду №10022020 від « 10» лютого 2020 року до Договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від « 09» січня 2018 року з АО «СОТА».

За вказаною додатковою угодою розмір плати за надання правової (правничої) допомоги становить 89 000,00 грн.

Правовою підставою для покладення витрат за надання професійної правничої допомоги на Позивача є статті 126 та 129 ГПК України.

З наданих позивачем документів вбачається, що при наданні правової допомоги за додатковою угодою № 10122019 від « 10» грудня 2019 року до Договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від « 09» січня 2018 року, Адвокатським об`єднанням «СОТА» було витрачено 56 годин. За попередньою домовленістю позивача з АО «СОТА», година роботи адвоката АО «СОТА» визначається у розмірі 1000,00 гривень. При наданні правової допомоги за додатковою угодою угоду №10022020 від « 10» лютого 2020 року до Договору №09012018/МТ про надання правничої допомоги від « 09» січня 2018 року, Адвокатським об`єднанням «СОТА» було витрачено 89 годин. За попередньою домовленістю позивача з АО «СОТА», година роботи адвоката АО «СОТА» визначається у розмірі 1000,00 гривень.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Отже, оплата витрат на професійну правничу допомогу складає: 1000 грн. х 145 год. = 145 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг та їх обсягу, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача в сумі 145 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (код ЄДРПОУ 33074226, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, кімн. 524) 923 957,00 гривень гривень (дев`ятсот двадцять три тисячі дев`ятсот п`ятдесят сім гривень 00 копійок) збитків, завданих внаслідок втрати напіввагона № 61602876; 122 612 980,00 гривень (Сто двадцять два мільйони шістсот дванадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят гривень 00 копійок) збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 141 одиниця, а саме: напіввагонів № 59955823, № 54039102, № 54039219, № 54039227, № 54039839, № 54776042, № 55841522, № 54776117, № 54784475, № 54786025, № 55552012, № 55554919, № 55833560, № 55558134, № 60832052, № 60832078, № 60495447, № 55724058, № 55724538, № 60619418, № 60619202, № 60832128, № 60832532, № 60619889, № 60620036, № 60620135, № 55836712, № 55836761, № 55836738, № 55841548, № 57925653, № 55839328, № 55841530, № 55839336, № 55841506, № 57925216, № 57925703, № 59785147, № 61320867, № 61324505, № 61324745, № 61330700, № 61333431, № 61334827, № 61451902, № 61451738, № 61451761, № 61560322, № 61602066, № 61602116, № 61602207, № 61602488, № 61634416, № 61634432, № 61634465, № 61751848, № 61751418, № 61634564, № 61754032, № 61635678, № 61751566, № 61686846, № 61686887, № 61751335, № 61751368, № 61751111, № 61751277, № 61751129, № 61754065, № 61751160, № 61635454, № 61751327, № 61751475, № 54039037, № 55959225, № 55724587, № 55725337, № 59673442, № 59673475, № 59673806, № 59673822, № 59674416, № 59675710, № 59675736, № 59676056, № 59672238, № 59672717, № 59673285, № 59672519, № 59672568, № 59672766, № 60414976, № 60415171, № 59673251, № 59674424, № 59674846, № 59674853. №55119440, № 55558100, № 57921983, № 57925257, № 57922890, № 57922981, № 57925240, № 60495330, № 60495355, № 60832458, № 61362307, № 61438933, № 60631819, № 60631900, № 60716859, № 60717022, № 60717485, № 60717527, № 60717543, № 60717451, № 61311072, № 61602850, № 61603007, № 61603080, № 61603189, № 61603247, № 61603544, № 61603676, № 61603619, № 61603718, № 61632972, № 61633061, № 61633079, № 61633145, № 61633459, № 61633533, № 61633673, № 61633764, № 61633772, № 61634168, № 61634242, № 61635322, № 61751905, № 61751939; судовий збір у розмірі 737 802,00 грн. (сімсот тридцять сім тисяч вісімсот дві гривні 00 копійок); витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 145 000,00 грн. (сто сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок).

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (код ЄДРПОУ 33074226, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пл. Героїв Майдану, буд. 1, кімн. 524) 737 802 (сімсот тридцять сім тисяч вісімсот дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 145 000 (сто сорок п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.09.2020

Суддя О.В. Мандриченко