Рішення № 91527271, 03.09.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/44/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 Справа № 908/276/20

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», (01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 18, оф. 3)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ», (69063, м. Запоріжжя, вул. Дніпровська, буд. 32)

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Чалаплюк С.В., ордер на надання правничої (правової) допомоги АР № 1012564 від 04.05.2020;

10.02.2020 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ», м. Запоріжжя про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ» на приміщення № 18 загальною площею 57,8 квадратних метрів, розташоване у будинку № 25 по вулиці Хмельницького Богдана у місті Запоріжжя.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподіл судової справи між суддями від 10.02.2020 справу № 908/276/20 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.03.2020 після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/276/20, присвоєно справі номер провадження справи 4/44/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.04.2020.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.04.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/276/20 до 16.06.2020, підготовче судове засідання відкладалося до 20.05.2020.

Також підготовче засідання відкладалося до 24.06.2020 і до 22.07.2020, про що постановлено відповідні ухвали суду від 20.05.2020 і від 24.06.2020 у справі № 908/276/20.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2020 закрито підготовче провадження у справі № 908/276/20, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 06.08.2020.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 03.09.2020, про що зазначено в протоколі судового засідання від 06.08.2020.

В судовому засіданні 03.09.2020 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 03.09.2020 не з`явився. 02.09.2020 на адресу господарського суду Запорізької області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 01.09.2020 (вх. № 17135/0-08/20 від 02.09.2020), відповідно до якого представник позивача просить суд відкласти судове засідання у справі № 908/276/20, призначене на 03.09.2020, на іншу дату із посиланням на встановлення на усій території України карантину, який наразі триває, із запровадженням відповідних заборонюючих та обмежувальних карантинних заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 (з подальшими змінами), у зв`язку із чим неможливо забезпечити явку в судове засідання 03.09.2020 представника позивача.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи б/н від 01.09.2020, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 на усій території України установлено карантин. На засіданні уряду 20 травня 2020 Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про продовження дії карантину до 22 червня 2020. В подальшому строк дії карантину продовжувався і наразі триває адаптивний карантин до 31.10.2020 включно.

Разом з тим, з 11.05.2020 скасована частина обмежувальних заходів та впроваджено низку пом`якшень, зокрема, дозволено проведення певних заходів за умови дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних норм, діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів тощо. З 22 травня 2020 дозволяються регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні. З 10.06.2020 впроваджено наступну низку пом`якшень.

За таких обставин, суд вважає, що представник позивача не довів неможливість забезпечити явку в судове засідання у справі № 908/276/20, призначене на 03.09.2020, уповноваженого представника ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ».

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача з приводу клопотання позивача про відкладення розгляду справи, з огляду на встановлені ч. 2 ст. 195 ГПК України строки розгляду по суті справи № 908/276/20, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 03.09.2020 за відсутності позивача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 15, 392 ЦК України, ст., ст. 1, 3-5, 10, 17, 23, 39 Закону України «Про іпотеку» та пред`явлені з наступних підстав: 23.03.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/17-41/1169-38, на забезпечення якого 23.03.2007 був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.05.2007 № 199/9 р зазначена квартира без згоди Іпотекодержателя була переведена до нежитлового фонду внаслідок чого правовий статус та адреса предмета іпотеки були змінені на приміщення № 18 замість квартири № 18 . Відповідні зміни щодо реєстраційних даних предмета іпотеки до іпотечного договору не вносились. В подальшому, скориставшись відсутністю зареєстрованого обтяження саме на нежитловому приміщенні, Іпотекодавець ОСОБА_1 відчужила предмет іпотеки на користь ОСОБА_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2013 по справі № 335/9606/13-ц з позичальника ОСОБА_1 стягнута заборгованість за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 в сумі 1226349,61 грн., яка боржником добровільно не сплачена і в примусовому порядку не стягнута. 31.01.2018 ОСОБА_2 передала приміщення АДРЕСА_1 в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЗТМ ЕСТЕИТ», про що був складений акт прийому-передачі. Таким чином право власності на предмет іпотеки було зареєстроване за відповідачем. 30.05.2019 АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2017, а 31.05.2019 - за Договором іпотеки, укладеним в забезпечення вищезазначеного кредитного договору, на користь АТ «ОКСІ БАНК», яке того ж дня відступило всі зазначені права вимоги на користь позивача. Відтак на підставі зазначених договорів, в порядку ст. ст. 512-516 ЦК України, позивач набув статусу кредитора та Іпотекодержателя у зобов`язанні, що випливають з кредитного договору № 014/17-41/) 169-38 та договору іпотеки, укладеного на його забезпечення. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (індексний номер 173130215, сформований 09.07.2019) квартира АДРЕСА_1 обтяжена забороною, а відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (індексний номер 173133606, сформований 09.07.2019) Іпотекодержателем зазначеної квартири є позивач. Таким чином, позивач вважає, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки, укладеного на забезпечення кредитного договору № 014/17-41/1 169-38 від 23.03.2007, оскільки виникло внаслідок реконструкції квартири, що саме і була предметом іпотеки за договором іпотеки, створене з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. Приймаючи до уваги приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку» відповідач, отримавши право власності на нежитлове приміщення № 18 у будинку АДРЕСА_3 , набув статус Іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки згідно з договором іпотеки від 23.03.2007, укладеним на забезпечення кредитного договору № 014/17-41/1169-38. Згідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. У спірних правовідносинах основне зобов`язання щодо повернення кредитних коштів позичальником не виконано; строк дії іпотечного договору не закінчений; предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 23.03.2007 в інтересах Іпотекодержателя за цим договором не реалізований; Іпотекодержатель права власності ані на житлову квартиру, ані на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 не набував; іпотечний договір не визнаний недійсним; передане в іпотеку нерухоме майно не знищене та перебуває у володінні та користуванні відповідача. За приписами статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя. Пунктом 6 договору іпотеки від 23.03.2007 сторони вирішили питання позасудового врегулювання спору, в тому числі щодо набуття Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань Іпотекодавцем за кредитним договором. Відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки 03.07.2019 позивач надіслав боржнику - ОСОБА_1 та Іпотекодавцю - відповідачу вимоги про усунення порушень до 11.08.2019 включно. Вимоги містили попередження про те, що в разі їх незадоволення, наступного дня на предмет іпотеки буде звернено стягнення шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем. Зазначені вимоги залишилися без задоволення. Таким чином, з 12.08.2019 позивач як Іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки. Проте, правомірно набувши право власності, позивач має певні складнощі із його державною реєстрацією, оскільки нинішні реєстраційні дані предмета іпотеки, а також дані фактичного Іпотекодавця не співпадають із даними, які зазначені в іпотечному договорі. Відповідач усуненню цих розбіжностей не сприяв, продовжує володіти та користуватися майном позивача, від реєстрації свого права власності не відмовляється, а отже не визнає права власності позивача. Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити та визнати право власності ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ» на приміщення № 18 загальною площею 57,8 квадратних метрів, розташоване у будинку АДРЕСА_3 .

Відповідач в порядку ст. 165 ГПК України надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач вважає, що у спірних правовідносинах позивач не довів, що відбулося відступлення (перехід) прав Іпотекодержателя за договором іпотеки від 23.03.2007, укладеного на забезпечення кредитного договору № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2007, від АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь АТ «ОКСІ БАНК», а також відсутні докази державної реєстрації змін про таке відступлення. Як наслідок, є недоведеним факт відступлення таких прав від АТ «ОКСІ БАНК» до позивача. Відповідач також вважає, що позивач не довів, що він набув статусу кредитора у зобов`язанні, яке виникло між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 , на підставі кредитного договору № 01/17-41/1169-38, оскільки договірні зобов`язання фактично припинились винесенням рішення Орджонікідзевського районного м. Запоріжжя від 21.11.2013 по справі № 335/9606/13-ц про дострокове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за зазначеним кредитним договором в сумі 1226349,61 грн., а з наданих позивачем письмових доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог не вбачається умов передачі зобов`язань за вказаним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. Наведене, на думку відповідача, також свідчить про відсутність доказів набуття позивачем статусу Іпотекодержателя за договором іпотеки від 23.03.2007. Крім того, відповідач вважає, що викладені в позовній заяві доводи, про відчуження ОСОБА_1 предмета іпотеки на користь ОСОБА_2 взагалі не відповідають дійсності. Так, для примусового виконання рішення Орджонікідзевського районного м. Запоріжжя від 21.11.2013 по справі № 335/9606/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 01/17-41/1169-38 в сумі 1226349,61грн. Банк отримав виконавчий документ та направив його до виконавчої служби. Враховуючи, наявність декількох виконавчих проваджень, відносно боржниці ОСОБА_1 , виконавчою службою зведено їх в одне виконавче провадження та присвоєно номер ВП № 53883799. В ході здійснення, зазначеного зведеного виконавчого провадження здійснено звернення стягнення на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , шляхом його реалізації на прилюдних торгах (аукціоні). Організатором аукціону призначено ДП «СЕТАМ», яке тричі виставляло на аукціон зазначене нерухоме майно. Через відсутність бажаючих прийняти участь в аукціоні майно не було реалізоване та відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» Дніпровський відділ ВДВС м. Запоріжжя направив ПАТ «Райффайзен банк Аваль» повідомлення № 51966 від 23.11.2017 з пропозицією залишити нереалізоване нерухоме майно за стягувачем (ПАТ «Райффайзен банк Аваль»). Відповідно до положень п. 7 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. ПАТ «Райффайзен банк Аваль» не направив згоди про залишення за собою нереалізованого майна, при цьому 01.12.2017 направило до виконавчої служби лист № 114-40/36-2767 з пропозицією про залишення нереалізованого майна за наступним стягувачем ОСОБА_2 . Відповідно до положень законодавства, в межах зведеного виконавчого провадження № 53883799 ОСОБА_2 було запропоновано в рахунок погашення заборгованості залишити майно за собою. ОСОБА_2 надала згоду на залишення нереалізованого майна в рахунок погашення заборгованості, на підставі якої державним виконавцем 21.12.2017 винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу. На підставі отриманих документів 17.01.3018 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України вищезазначене майно вибуло з власності ОСОБА_1 в порядку встановленому для виконання судових рішень, а відповідно не може бути витребувано від добросовісного набувача. Отже, позивач помилково вважає, що набув права власності на спірне майно на підставі ст., ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки зазначені норми права передбачають порядок та механізм позасудового порядку врегулювання спірних відносин між іпотекодержателем та іпотекодавцем. При цьому, зазначені норми права в жодному разі не є такими, в силу яких виникає право власності. Дійсне свідчить про те, що позивач невірно обрав спосіб захисту своїх прав, шляхом визнання права власності на нерухоме майно, так як ніколи не був власником спірного майна і не отримував таких прав власності за договором відступлення прав вимоги. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивачем на підставі ст. 166 ГПК України надана суду відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, в якій позивачем зазначено, що Заміна кредитора у зобов`язанні як за кредитним договором № 01/17-41/1169-38 від 23.03.2007, так і за іпотечним договором від 23.03.2007, який укладався в його забезпечення, відбулась у встановленій законом формі. Договір щодо заміни іпотекодержателя між АТ «ОКСІ БАНК» та позивачем був нотаріально посвідчений, а відомості про заміну були внесені до державного реєстру. Отже, позивачем надані до матеріалів справи достатні та необхідні докази набуття статусу кредитора та іпотекодержателя щодо відповідача. Стосовно умов та обставин переходу права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до АТ «ОКСІ БАНК», то ці питання не стосуються предмету розгляду у даній конкретній справі. Не погоджується позивач і з твердженням відповідача, що договірні зобов`язання між позичальником і кредитодавцем фактично припинились винесенням судового рішення про стягнення з боржника заборгованості. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що позичальник порушив умови договірних зобов`язань саме за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2007 та стягнув на користь кредитора заборгованість, яка утворилася станом на 05.08.2013. При цьому висновків щодо припинення, розірвання тощо кредитних зобов`язань боржника судове рішення не містить. Тим більш судове рішення не містить висновків щодо припинення, розірвання або недійсність договору іпотеки. Таким чином, якщо кредитні правовідносини за вищевказаним кредитним договором і зазнали певних змін (трансформації) внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення боргу, підстави для припинення права кредитора/іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки - відсутні. Крім того, новий кредитор/іпотекодержатель у своїх вимогах до боржника та іпотекодавця не виходив за межі боргу, встановлені судом, та вимагав лише суму, зазначену у судовому рішення, про що вказував у своїх письмових вимогах. Відповідач стверджує, що первісний кредитор/іпотекодержатель АТ «Райффайзен Банк Аваль» направляв до виконавчої служби пропозицію залишити нереалізоване майно за наступним стягувачем ОСОБА_2 , що, на його думку, підтверджується листом Банка від 01.12.2017 за № 114-40/36-2767. Проте, із наданих відповідачем копій документів не вбачається, що заставлене майно було реалізоване з дотриманням вимог ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», а також з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Зокрема, право застави виникло до ухвалення рішення про стягнення з боржника коштів на користь ОСОБА_2 ; вартість предмета застави не перевищувала розміру заборгованості боржника перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; була відсутня письмова згода заставодержателя, яка має бути надана до звернення стягнення на заставлене майно. Тож державний виконавець взагалі не мав права задовольняти вимоги стягувача ОСОБА_2 за рахунок заставленого банку майна. Лише в разі дотримання названих умов відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі. Проте із наданих відповідачем копій документів також не вбачається, що виконавчий орган дотримався зазначених вимог, а у своєму повідомлені запропонував Банку залишити нереалізоване майно за собою та попередив, що в разі відсутності такого бажання арешт з майна буде знято, а майно повернуто боржникові. Із змісту листа Банка від 01.12.2017 за № 114-40/36-2767 лише вбачається, що заставодержатель, розраховуючи на правомірну поведінку виконавця, сприймав ОСОБА_2 як потенційного покупця та повідомив виконавця про реквізити, на які слід перерахувати отримані від продажу кошти. Проте в порушення вимог закону заставлене майно було безкоштовно та незаконно передане стягувачу ОСОБА_2 . У будь-якому випадку оскільки нерухоме майно не було реалізоване саме як предмет іпотеки з дотриманням особливостей такої реалізації та законних інтересів іпотеко держателя, законні підстави для припинення іпотеки відсутні, а відтак в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку» іпотека є дійсною для наступного набувача відповідного нерухомого майна. Таким чином до ОСОБА_2 , а потім до ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» перейшли всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки. В даному спорі відносини між позивачем і відповідачем регулюються, зокрема, іпотечним договором, права і обов`язки за яким законом покладено на відповідача, як набувача предмета іпотеки. З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що доводи відповідача не спростовують обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Відповідачем в порядку ст. 167 ГПК України подані суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що з наведених позивачем в обґрунтування позову обставин не вбачається відповідальність відповідача перед позивачем, є недоведеною наявність правовідносин між сторонами у справі. Позивач не наводить та не підтверджує належними доказами наявність переходу буд-яких зобов`язань від боржниці ОСОБА_1 до відповідача. За таких обставин, відповідач просить суд відмовити в позові в повному обсязі.

Розглянувши зібрані у справі письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд

УСТАНОВИВ

23.03.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 (Позичальник) укладений кредитний договір № 014/17-41/1169-38, згідно з яким, позичальниці було надано кредит у розмірі 58064,90 дол. США із сплатою 13,25 % відсотків річних, на строк по 22.03.2027 для використання на споживчі цілі під заставу нерухомості.

В забезпечення виконання вимог за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2007 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 23.03.2007 укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначений договір іпотеки від 23.07.2007 посвідчений 23.03.2007 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1898.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2013 по справі № 335/9606/13-ц з позичальника ОСОБА_1 стягнута заборгованість за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 станом на 05.08.2013 в сумі 1226349,61 грн., яка боржником добровільно не сплачена і в примусовому порядку не стягнута.

30.05.2019 АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги відступило право вимоги за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2017 на користь АТ «ОКСІ БАНК», а 31.05.2019 відступило право вимоги за договором іпотеки від 23.03.2007, укладеним в забезпечення вищезазначеного кредитного договору, на користь АТ «ОКСІ БАНК».

В свою чергу, 30.05.2019 АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ» (позивачем у справі) укладено договір відступлення права вимоги, за яким АТ «ОКСІ БАНК» відступило позивачу право вимоги за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2017, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , при цьому позивач у справі замінив кредитора у кредитному договорі та прийняв на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором.

Крім того, 31.05.2019 АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, за умовами якого у зв`язку із укладенням договору відступлення права вимоги від 30.05.2019 за кредитним договором № 014/17-41/1169-38 від 23.03.2017, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , АТ «ОКСІ БАНК» передало, а позивач прийняв всі права вимоги за договором іпотеки б/н від 23.03.2007, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений 23.03.2007 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Задачиною Н.В., за реєстровим номером № 1898, який виступає в якості забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору.

Зазначений договір про відступлення прав за договором іпотеки від 31.05.2019 посвідчений 31.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 1529.

Зі змісту п., п. 2.1, 2.2 договору про відступлення прав за договором іпотеки від 31.05.2019 випливає, що АТ «ОКСІ БАНК» (кредитор) відповідає перед ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ» (новим кредитором) за дійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником ( ОСОБА_1 ) своїх зобов`язань. Новий кредитор ознайомлений з умовами договору іпотеки, а також з інформацією щодо заходів кредитора зі стягнення заборгованості боржника за кредитною угодою в судовому і позасудовому порядку станом на день укладення цього договору і не має з цього приводу до кредитора ніяких претензій.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (індексний номер 173130215, сформований 09.07.2019) квартира АДРЕСА_1 обтяжена забороною, а відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки (індексний номер 173133606, сформований 09.07.2019) Іпотекодержателем зазначеної квартири є ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», тобто позивач у даній справі.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, яка кореспондує ч.1 ст. 627 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. (ст. 512 ЦК України)

Згідно зі ст. 513 Кодексу, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За правилами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 24 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV унормовано, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що матеріалами справи доведено, що заміна кредитора у зобов`язанні як за кредитним договором № 01/17-41/1169-38 від 23.03.2007, так і за іпотечним договором від 23.03.2007, який укладався в його забезпечення, відбулась у встановленій законом формі, позивачем надані до матеріалів справи належні та допустимі, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, докази набуття ним відповідно статусу кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором № 01/17-41/1169-38 від 23.03.2007 і за іпотечним договором від 23.03.2007, а тому заперечення відповідача з цього приводу суд вважає безпідставними.

Наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать, що рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.05.2007 № 199/9 р квартира АДРЕСА_1 , тобто майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 23.03.2007, без згоди Іпотекодержателя (станом на 25.05.2007 - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») була переведена до нежитлового фонду.

Отже, фактично правовий статус та адреса предмета іпотеки за іпотечним договором від 23.03.2007 були змінені на приміщення № 18 замість квартири № 18 .

Проте, відповідні зміни щодо реєстраційних даних предмета іпотеки до іпотечного договору не вносились.

В подальшому, через відсутність зареєстрованого обтяження на спірному нежитловому приміщенні, предмет іпотеки - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 57,8 кв.м. - в ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП № 53393127 на підставі ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» передано у власність стягувачу ОСОБА_2 .

Право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , підтверджується Свідоцтвом, виданим 17.01.2018 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г. і зареєстровано в реєстрі за № 38.

31.01.2018 ОСОБА_2 передала приміщення АДРЕСА_1 в якості внеску до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ» (відповідача у справі), про що був складений Акт прийому-передачі від 31.01.2018.

Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 113144484, сформований 07.02.2018) нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 57,8 кв.м. на праві власності належить ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» (номер запису про право власності 24719329).

Таким чином, право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.07.2007 в січні 2018 року було зареєстроване за відповідачем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Таким чином, суд вважає, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 23.03.2007, укладеного на забезпечення кредитного договору № 014/17-41/1 169-38 від 23.03.2007, оскільки виникло внаслідок реконструкції квартири, що саме і була предметом іпотеки за договором іпотеки, створене з прив`язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається відсутність підстав для припинення договору іпотеки у зв`язку з відчуженням іпотекодавцем предмета іпотеки, оскільки іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Приймаючи до уваги приписи ст. 23 Закону України «Про іпотеку» відповідач, отримавши право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , набув статус Іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки згідно з договором іпотеки від 23.03.2007, укладеним на забезпечення кредитного договору № 014/17-41/1169-38.

Зазначений правий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 19.04.2018 у справі № 161/3376/17.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Вичерпний перелік підстав припинення іпотеки передбачений статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.

Як встановлено судом, у спірних правовідносинах основне зобов`язання щодо повернення кредитних коштів позичальником ( ОСОБА_1 ) не виконано; строк дії іпотечного договору не закінчений; предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 23.03.2007 в інтересах Іпотекодержателя за цим договором не реалізований; Іпотекодержатель права власності ані на житлову квартиру, ані на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 не набував; іпотечний договір не визнаний недійсним; передане в іпотеку нерухоме майно не знищене та перебуває у володінні та користуванні відповідача.

За приписами статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Розділом 6 договору іпотеки від 23.03.2007 сторони узгодили наступне: в разі порушення боргового зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 6.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 6.4). У випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов 'язання за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги задовольняються за рахунок предмета іпотеки (п. 6.5). У відповідності до статті 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно статті 37 Закону набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором. В цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (п.6.5.1). Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя належить іпотекодержателю (п. 6.6).

З наведеного слідує, що сторони, уклавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» та умов договору іпотеки 03.07.2019 позивач надіслав боржнику - ОСОБА_1 та Іпотекодавцю - відповідачу вимоги про усунення порушень до 11.08.2019 включно.

Факт направлення вимоги від 03.07.2019 на адресу ОСОБА_1 підтверджується поштовою накладною «Укрпошта експрес» № 6100305093463 від 03.07.2019, а на адресу ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» - поштовою накладною «Укрпошта експрес» № 6100305093455 від 03.07.2019. (В матеріалах справи наявні копії відповідних поштових накладних).

Вимоги містили попередження про те, що в разі їх незадоволення, наступного дня на предмет іпотеки буде звернено стягнення шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем.

Зазначені вимоги залишилися без задоволення. При цьому, вимога, яка направлялася ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ», повернута на адресу позивача без вручення адресату (відповідачу) з відміткою відділення поштового зв`язку: «За письмовою відмовою одержувача».

Разом із тим, відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодавця про виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур`єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника.

Таким чином, з 12.08.2019 позивач як Іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення № 18, розташоване у будинку АДРЕСА_3 .

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що ним повністю дотримано процедуру та виконано в повному обсязі вимоги Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки від 23.03.2007 щодо задоволення вимог іпотеко держателя позасудовим шляхом.

Проте, правомірно набувши право власності на спірне майно, позивач має певні складнощі із його державною реєстрацією, оскільки нинішні реєстраційні дані предмета іпотеки, а також дані фактичного іпотекодавця не співпадають із даними, які зазначені в іпотечному договорі. Відповідач усуненню цих розбіжностей не сприяв, продовжує володіти та користуватися майном позивача, від реєстрації свого права власності не відмовляється, а отже не визнає права власності позивача.

В п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» зазначено, що у разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у р його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зм і на правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення: присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Вказані норми права регулюють саме порядок захисту особами свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматися від їх вчинення.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосовуванням відповідного способу захисту.

Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було і ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, І саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Така правова позиція викладена в Постанові Великої палати Верховного суду по справі № 905/1926/16 від 11.09.2018.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначена норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке приймається за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, за своєю суттю є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

За таких обставин, у спірних правовідносинах звернення до суду з позовом про визнання права власності на приміщення № 18 загальною площею 57,8 кв.м., розташоване у будинку № 25 по вулиці Хмельницького Богдана у місті Запоріжжя, є найбільш ефективним способом захисту майнових прав позивача.

Доводи відповідача, що первісний кредитор/іпотекодержатель АТ «Райффайзен Банк Аваль» направляв до виконавчої служби пропозицію залишити нереалізоване майно за наступним стягувачем ОСОБА_2 , про що свідчить лист Банку від 01.12.2017 за № 114-40/36-2767, не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Із змісту листа Банка від 01.12.2017 за № 114-40/36-2767 лише вбачається, що заставодержатель, розраховуючи на правомірну поведінку виконавця, сприймав ОСОБА_2 як потенційного покупця та повідомив виконавця про реквізити, на які слід перерахувати отримані від продажу спірного майна кошти.

Однак, в порушення вимог закону заставлене майно було безкоштовно передане ОСОБА_2 .

Крім того, згідно ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено за наявності трьох умов: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставо держателя.

Матеріали справи не свідчать, що заставлене майно було реалізоване з дотриманням вимог ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», а також з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, право застави виникло до ухвалення рішення про стягнення з боржника коштів на користь ОСОБА_2 (виконавче провадження, за яким ОСОБА_2 є стягувачем відкрито щодо примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 335/8361/16-ц від 01.11.2016); вартість предмета застави не перевищувала розміру заборгованості боржника перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; була відсутня письмова згода заставодержателя, яка має бути надана до звернення стягнення на заставлене майно.

Більш того, державний виконавець взагалі не мав права задовольняти вимоги стягувача ОСОБА_2 за рахунок заставленого Банку майна.

Лише в разі дотримання названих умов відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Отже, у будь-якому випадку оскільки нерухоме майно не було реалізоване саме як предмет іпотеки з дотриманням особливостей такої реалізації та законних інтересів іпотекодержателя, законні підстави для припинення іпотеки відсутні, а, відтак, в силу ст. 23 Закону України «Про іпотеку» іпотека є дійсною для наступного набувача відповідного нерухомого майна.

Таким чином до ОСОБА_2 , а потім до ТОВ «ЗТМ ЕСТЕЙТ» перейшли всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, надані в обґрунтування заперечень на позов, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

З приводу заявлених позивачем до стягнення інших витрат, які він просить стягнути з відповідача, а саме: витрат на оплату банківської комісії за сплату судового збору та витрати на оплату послуг поштового зв`язку за надсилання копії позовної зави та доданих до неї документів відповідачеві, то судом зазначені витрати не розподіляються, оскільки в порушення вимог процесуального законодавства позивачем не надано суду розрахунку інших судових витрат із визначенням остаточної суми таких витрат.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ», м. Запоріжжя про визнання права власності задовольнити повністю.

2. Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», (01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 18, оф. 3, код ЄДРПОУ 35379567) на приміщення № 18 загальною площею 57,8 квадратних метрів, розташоване у будинку АДРЕСА_3 .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗТМ ЕСТЕЙТ», (69063, м. Запоріжжя, вул. Дніпровська, буд. 32, код ЄДРПОУ 41898120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФОНД БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ», (01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 18, оф. 3, код ЄДРПОУ 35379567) 5625 (п`ять тисяч шістсот двадцять п`ять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 15» вересня 2020 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.