Рішення № 91510150, 14.09.2020, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/2645/20

Провадження по справі № 2/635/1848/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Березовської І.В.,

секретар судових засідань Калягіна М.П.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»,

представник позивача - Терно Олександр Віталійович,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 51752,27 гривень, а також сплачені позивачем судові витрати в сумі 2102,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами 25 грудня 2016 року укладено договір позики № 111748 в електронній формі, відповідно до п.1.1 якого, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 1201,00 гривень на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом. Пунктами 1.3, 1.4 договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів, а дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, є датою укладення договору. Позивачем умови договору виконано шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача коштів в розмірі 1201,00 грн., що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року. Відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого станом на 21 січня 2020 року утворилася заборгованість у загальній сумі 51752,27 гривень, з яких 1201,00 гривень - основний борг, 25632,92 гривень - заборгованість по відсоткам, 24918 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 травня 2020 року провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

14 липня 2020 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем грубо порушені умови вищевказаного договору щодо умов досудового врегулювання спору, не надано жодного доказу на підтвердження укладення договору позики. Крім того, представник відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності, оскільки станом на час звернення позивача до суду із позовом, трирічний строк - сплинув, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача Терно О.В., що діє на підставі довіреності у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, якою підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить проводити розгляд справи за відсутності Позивача.

Представник відповідача - адвокат Саєнко В.С. у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Суд, дослідивши надані докази, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає встановленим, що 25 грудня 2016 року між сторонами укладено договір позики № 111748 в електронній формі.

Відповідно до п. 1.1 Договору, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 1201,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом.

Пунктами 1.3, 1.4 Договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів, а дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, є датою укладення договору.

Позивачем умови договору виконано шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача коштів в розмірі 1201 грн., здійснене 25 грудня 2016 року, що підтверджується повідомленням від 03 січня 2020 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року.

Згідно довідки ТОВ «ВЕЛЛФІН», станом на 21 січня 2020 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики від 25 грудня 2016 року складає 51752,27 гривень, з яких:

- 1201 гривень - заборгованість за основною сумою,

- 25632,92 гривень - заборгованість за відсотками,

- 24918,35 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.

Як на підставу позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» посилалося на те, що зобов`язання за договором позики від 25 грудня 2016 року відповідач належним чином не виконав, тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості у вищевказаному розмірі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно ч.1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Згідно пункту 7.1. Договору позики, невід`ємною частиною Договору є Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН».

Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті позичальника.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Матеріали справи свідчать про погодження сторонами надання позикодавцем позичальникові грошових коштів в сумі 1201 гривень на умовах строковості, зворотності та платності, при цьому позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Згідно з п.1.5 Договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:

1,9 процента від суми позики, але не менше ніж 30,00 грн. за перший день користування позикою;

1,9 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього договору;

1,9 процента, додатково до основних процентів, від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.3 цього Договору у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Крім того пунктами 1.3, 1.4 Договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів, а дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, є датою укладення договору.

Пунктом 4 договору визначено, що за порушення умов цього Договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов, неналежне виконання цього Договору, яке мало місце під час дії цього Договору.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем умови договору виконано шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача коштів в розмірі 1201 грн., що підтверджується повідомленням від 03 січня 2020 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «Велффін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18.05.2016 року.

Як вбачається з графіку розрахунків до договору позики № 111748 від 25 грудня 2016 року сума за договором складає 1201 гривень, дата погашення - 24 січня 2017 року, сума процентів до сплати 691,75 гривень, разом до сплати 1892,75 гривень.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення вказаної заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

З вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України позивач не звертався.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача ТОВ «ВЕЛЛФІН» про наявність заборгованості за договором позики № 111748 від 25 грудня 2016 року в сумі 1892,75 гривень, з яких: 1201,00 гривень - заборгованість за основним боргом; 691,75 гривень - заборгованість по відсоткам.

Проте, відповідно до ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність до заявлених позовних вимог в цій частини.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідається або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обчислюючи початок строку позовної давності, суд виходить зі строку дії договору позики від 25 грудня 2016 року, який закінчився 24 січня 2017 року, та часу звернення позивача до суду із позовом, який був поданий до поштового відділення 30 квітня 2020 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При таких обставинах, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом та процентами, нарахованими у межах строку дії договору позики, у загальній сумі 1892,75 гривень у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

В задоволенні позовної вимоги в частині стягнення заборгованості по відсоткам та додатковим відсоткам, нарахованих позивачем за період часу після закінчення строку договору суд відмовляє у зв`язку з недоведеністю, виходячи з наступного.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони погодили строк дії договору позики 30 днів, а також погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи позивача, про те що він має право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості спростовуються вимогами закону, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 гривень суд залишає за рахунок позивача.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 вересня 2020 року.

Суддя І.В. Березовська