Рішення № 91507706, 09.09.2020, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа №426/1655/20

Провадження №2-а/428/230/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря Чумак Ю.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовною заявою Управління Державної міграційної служби України в Луганській області до ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України, -

ВСТАНОВИВ:

Управління Державної міграційної служби України в Луганській області звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 06.11.2019 року за порушення правил перебування іноземців в Україні (проживання без документів на право проживання в Україні та ухилення від виїзду з України після закінчення дозволеного терміну перебування) Сватівським РВ УДМС у Луганській області відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. Також відповідача було ознайомлено з вимогами чинного законодавства України про необхідність виїзду за межі України.

Окрім цього, 06.11.2019 року Сватівським РВ УДМС у Луганській області прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 16.11.2019 року. Відповідач із зазначеним рішенням був ознайомлений, від виконання якого не відмовлявся, поставивши власний підпис та особисто отримавши рішення 06.11.2019 року. На теперішній час відповідач без поважних причин не виконав вищезазначене рішення та тривалий час нелегально перебуває на території України, порушуючи міграційне законодавство, ніде не працює, не має законних джерел для існування, територію України покидати не бажає.

Управління Державної міграційної служби України в Луганській області просить примусово видворити за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник відповідача Гашинський М.А. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтував тим, що позивач на момент фактичного прибуття відповідача 25.01.2018 року на територію України не з`ясував дійсну мету його прибуття та не роз`яснив, як необхідно діяти та які необхідно надати документи для оформлення посвідки на тимчасове проживання на території України для возз`єднання сім`ї та одруження, застосувавши формальний підхід і не виконавши повноваження, передбачені Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою КМУ від 20.08.2014 року №360 щодо забезпечення прав відповідача, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Законом України «Про імміграцію». Вказані обставини спонукали відповідача вишукувати незаконні способи залишитись на території України, що призвело до притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.4 ст. 358 КК України. Дійсна мета прибуття відповідача на територію України - одруження, тобто реєстрація фактичних шлюбних відносин, створення сім`ї з громадянкою України ОСОБА_2 , з якою відповідач фактично спільно проживає однією сім`єю та з 2017 року веде спільний побут. 13.02.2020 року відповідачем придбано житловий будинок та земельну ділянку. Таким чином, відповідач не виконав рішення про примусове повернення в установлений строк з поважних причин, оскільки він перебував на території України з метою возз`єднання сім`ї з особою, яка є громадянином України, в період, коли щодо нього здійснювалось кримінальне переслідування у вчиненні кримінального правопорушення та кримінальна справа розглядалась судом і коли його було засуджено за вчинення кримінального правопорушення.

В судовому засіданні представник позивача Пономарьов В.М. підтримав заявлений позов. Суду пояснив, що 06.11.2019 року Сватівським РВ УДМС в Луганській області було прийняте рішення про повернення ОСОБА_1 за межі України. До 16.11.2019 року він повинен був покинути територію України, проте не зробив цього, що змусило позивача звернутись до суду з позовом про видворення ОСОБА_1 за межі України. Крім того, відповідач був засуджений Сватівським районним судом Луганської області за скоєння кримінального правопорушення. Відповідач потрапив на територію України на законній підставі, проте повинен її покинути. Небажання покидати Україну пояснив відсутністю у нього коштів.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимог. Суду пояснив, що приїхав в Україну в 2017 році, щоб одружитись з ОСОБА_2 . Він перебуває в шлюбі, який зареєстрований в Узбекистані, має від цього шлюбу двох дітей. З ОСОБА_2 познайомився в м. Москва. Зараз нічим не займається та не працює. У нього четверо дітей, двоє з яких мешкають в Узбекистані, а двоє в Україні, матір`ю яких є ОСОБА_2 . Він працює неофіційно по найму та зараз живе в с. Нижня Дуванка Сватівського району з ОСОБА_2 та її сином.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Гашинський М.А. заперечував проти задоволення позовних вимог. Суду пояснив, що ОСОБА_1 був на заробітках в м. Москва, де познайомився з ОСОБА_2 . Вони вирішили жити разом та створити сім`ю. В квітні 2017 року відповідач на законних підставах потрапив на територію України. Весь час ОСОБА_1 займався питання розірвання шлюбу з урахуванням місцевих звичаїв Узбекистану. Тільки зараз було досягнуто згоди з дружиною з питання розірвання шлюбу. Відповідач має професію будівельника, проте не може офіційно працевлаштуватись, оскільки є іноземцем. Він працює неофіційно, виконує будівельні та сільськогосподарські роботи. ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно. Орган ДМС України не виявив дійсних намірів прибуття відповідача в Україну, а у нього були кошти, щоб виїхати з України. Через незнання законів він потрапив в ситуацію, через яку був притягнутий до кримінальної відповідальності і йому призначили покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Депортація ОСОБА_1 порушить його возз`єднання з сім`єю. Відповідач отримав РНОКПП і готовий працевлаштуватись, платити податки, він хоче створити сім`ю і отримати громадянство України. Позов є безпідставним і не підлягає задоволенню.

Згодом в судове засідання учасники справи не з`явились, надавши заяви про продовження розгляду справи без їх участі.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до копії паспорту НОМЕР_1 , виданого 07.01.2014 року строком дії до 06.01.2024 року, ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан.

Згідно даних бази «Аркан» ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 ) 30.04.2017 року через пункт пропуску «Танюшівка» в`їхав на територію України.

18.07.2018 року відповідач був зареєстрований за місцем проживання громадянки України ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту.

06.11.2019 року провідним спеціалістом Сватівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області Ладохою В.О. у відношенні відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МЛГ №000056, за змістом якого громадянин Узбекистану ОСОБА_1 , який з 18.07.2018 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з порушенням терміну перебування іноземців та ОБГ в Україні, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Зі змістом протоколу відповідач був ознайомлений, про що свідчить його підпис в протоколі.

На підставі складеного протоколу за порушення ч. 1, 3 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п. 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ №150 від 15.02.2012 року, було винесено постанову серії ПН МЛГ №000057 від 06.11.2019 року про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн.

Зазначений штраф відповідачем сплачений, що підтверджується записом в графі «постанова виконана» 06.11.2019 року, квитанція №122.

06.11.2019 року Сватівським РВ УДМС у Луганській області винесено рішення про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 у термін до 16.11.2019 року.

Факт отримання вказаного рішення підтверджується копією розписки ОСОБА_1 від 06.11.2019 року.

Відомості про скасування рішення про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 суду надані не були.

13.02.2020 року ОСОБА_1 придбав у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку від 13.02.2020 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.02.2020 року №200103818.

27.02.2020 року відповідач був притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, за використання завідомо підробленого паспорту громадянина Республіки Узбекистан НОМЕР_1 , виданого 07.01.2014 року, та продовжував перебувати на території України використовуючи завідомо підроблений документ - паспорт, що підтверджується копією вироку від 27.02.2020 року.

Згідно з копією вироку від 27.02.2020 року по справі №426/1604/20 ОСОБА_1 було призначене покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі та звільнено від відбування покарання протягом іспитового строку - 1 року.

Так, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Частиною 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встанолвено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

В силу вимог ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Аналіз наведених законодавчих приписів дозволяє дійти висновку, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеного рішення адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення.

Отже, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».

Як вбачається з п.п. 26, 30, 34 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 13 Закону України «Про імміграцію».

Крім того, слід враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Згідно ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач прибув в Україну з возз`єднання сім`ї та одруження.

При цьому в судовому засіданні з пояснень відповідача та його представника було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в шлюбі, який зареєстрований в Узбекистані, та має від цього шлюбу двох дітей.

Зазначена обставина повністю спростовує доводи сторони відповідача щодо того, що мета його перебування на території України - це возз`єднання сім`ї, оскільки його сім`я (дружина та діти) проживають в Республіці Узбекистан.

Крім того, суд враховує, що відповідач вчинив на території України кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 358 КК України, з метою використання завідомо підробленого паспорту громадянина Республіки Узбекистан НОМЕР_1 , виданого 07.01.2014 року, та продовжував перебувати на території України використовуючи завідомо підроблений документ - паспорт. Зазначене, на думку суду, свідчить про його ухилення від виконання рішення Сватівського РВ УДМС у Луганській області від 06.11.2019 року про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 у термін до 16.11.2019 року та свідчить про відсутність законних підстав перебування на території України.

Суд вважає, що наявність у відповідача нерухомого майна та його проживання з квітня 2017 року по теперішній час в смт. Нижня Дуванка Сватівського району Луганської області разом з співмешканою ОСОБА_2 не є поважною причиною невиконання рішення Сватівського РВ УДМС у Луганській області від 06.11.2019 року про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , оскільки житловий будинок був придбаний вже після винесення зазначеного рішення про примусове повернення з України, а проживання з жінкою, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з іншою особою, суперечить загальним моральним засадам суспільства.

Одночасно суд зазначає, що постанова про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності та рішення про його примусове повернення до країни походження від 06.11.2019 року ним не оскаржувались, а законодавець не пов`язує можливість невиконання рішення про примусове повернення до країни походження особою, відносно якої таке рішення прийнято, з відсутністю у останньої коштів на виїзд з території України. Доказів вжиття заходів для подовження терміну перебування на території України у встановленому порядку, отримання статусу біженця або наявності поважних причин неможливості виїзду з України тощо відповідач не надав.

При цьому слід відзначити, що в судовому засіданні не було встановлено, що відповідач вживав хоча б якісь спроби отримати дозвіл на перебування в Україні на законних підставах в порядку визначеному, чинним законодавством.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що відповідач, будучи громадянином Республіки Узбекистан, порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, без поважних причин ухиляється від виїзду з України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу приписів п. 3 ч. 2 ст. 371 КАС України рішення в частині примусового видворення підлягає зверненню до негайного виконання.

Судові витрати по справі слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 9-11, 14, 72-77, 139, 229, 241- 247, 250, 255, 286, 293, 295, 297, Перехідними положеннями КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Управління Державної міграційної служби України в Луганській області до ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця за межі території України задовольнити.

Примусово видворити за межі України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Допустити негайне виконання рішення.

Рішення може бути оскаржене в Першому апеляційному адміністративному суді через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, б. 12, код ЄДРПОУ 37851432.

Представник позивача: Пономарьов Валерій Миколайович, місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: ОСОБА_9 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя Ж.І. Кордюкова