Рішення № 91506642, 14.09.2020, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/109/20

Провадження № 2/368/239/20

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"14" вересня 2020 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі:

Головуючий суддя - Закаблук О.В.

При секретарі судового засідання - Гембар В.В.

За участі:

Представник позивача - адвокат Лисюк О.В.

- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, суд, -

В С Т А Н О В И В :

04.02.2020 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, в якій позивач просив суд винести рішення, на підставі якого:

- скасувати арешт, зареєстрований 02 червня 2016 року за № 15845787 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, на невизначене майно та все рухоме майно ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступним.

На виконанні Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № ВП 50529193 про виконання виконавчого листа № 369/10922/15-ц від 02.-3.2016 року Києво-Святошинського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 449 262 грн. 72 коп.

В ході виконання даного виконавчого провадження на адресу виконавчої служби від ОСОБА_2 надійшла заява про повне фактичне погашення даної заборгованості, і 19.01.2018 року державним виконавцем на підставі п.9.статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Проте, в ході виконання даного виконавчого провадження 02.06.206 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт всього майна боржника, і арешт з майна Позивача у зв`язку із закінченням виконавчого провадження знято не було, і станом на 02.02.2019 року під арештом перебуває все рухоме та нерухоме майно Позивача.

На запит Позивача до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві 08.01.2020 року було сформовано Витяг з Держаного реєстру обтяжень рухомого майна, в якому зазначено, що за реєстраційним номером 15845787 02.06.2016 року, зареєстровано обтяження: невизначене майно, все рухоме майно, обтяжувач: Відділ ДВС Кагарлицького районного управління юстиції, код:34767228, документ- підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 4465, виданий 02.06.2016.

Таким чином, на даний час на належне Позивачу майно безпідставно накладено арешт, чим порушені його майнові права щодо розпорядження власністю.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст.16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від його характеру.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ч.ч.1-4 ст. 57 зазначеного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Іншого позову до відповідача з тим самим предметом і з тих самих підстав подано не було.

На підставі наведеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року, ст.ст. 15, 16, 19, 40, ч.І, 4.5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.. ст.. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, - позивач просить суд задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.

04.02.2020 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

24.02.2020 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження, прийнято процесуальне рішення про проведення слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 14 год. 00 хв. 19.03.2020 року.

19.03.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 14 год. 00 хв. 13.05.2020 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

13.05.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 10 год. 00 хв. 16.06.2020 року в зв`язку з неявкою учасників процесу.

16.06.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09 год. 00 хв. 07.07.2020 року в зв`язку з неявкою представника відповідача та третьої особи.

07.07.2020 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 08 год. 00 хв. 28.07.2020 року в зв`язку з неявкою учасників процесу.

28.07.2020 року проведено підготовче судове засідання без представника відповідача, - представника Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), так як даний представник повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, представник відповідача не надіслав на адресу суду письмового відзиву на позовну заяву, не надіслав письмової заяви про слухання справи без його участі чи про відкладення слухання справи.

28.07.2020 року проведено підготовче судове засідання без третьої особи, - ОСОБА_2 , так як дана особа повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, третя особа не надіслав на адресу суду письмового відзиву на позовну заяву, не надіслав письмової заяви про слухання справи без його участі чи про відкладення слухання справи.

28.07.2020 року Кагарлицьким районним судом проведено підготовче судове засідання без участі представника відповідача та третьої особи, лише за участі представника позивача, та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальну ухвалу (без видалення до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначено справу до основного судового розгляду на 15 год. 00 хв. 11.09.2020 року.

В судове засідання, яке відбулося 11.09.2020 року, позивач ОСОБА_1 не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, з`явився його представник, - адвокат Лисюк О.В.

В судовому засіданні, яке відбулося 11.09.2020 року, представник позивача, - адвокат Лисюк О.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, обгрунтовувала свою правову позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведені вище.

Не заперечувала проти винесення заочного рішення в зв`язку з відсутністю представника відповідача, третьої особи, які були повідомлені судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В судове засідання, яке відбулося 11.09.2020 року, представник відповідача, - Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, не надіслав на адресу суду письмової заяви про відкладення слухання справи чи про слухання справи у його відсутність.

В судове засідання, яке відбулося 11.09.2020 року, третя особа, - ОСОБА_2 не з`явився, хоча повідомлявся судом про день, час та місце слухання справи, не надіслав на адресу суду письмової заяви про відкладення слухання справи, чи про слухання справи у його відсутність.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, - шляхом винесення заочного рішення, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Що стосується винесення заочного рішення, то, відповідно, враховуючи вищевикладені обставини судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі Глави 11 ЦПК - «Заочний розгляд справи».

Згідно ст. 280 ЦПК України, - умови заочного розгляду справи:

1 Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

- відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

- відповідач не подав відзив;

- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Так, представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Лисюк О.В. в судовому засіданні не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача, будучи повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи, не з`явився в судове засідання двічі поспіль, не надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, не надіслав на адресу суду письмової заяви про відкладення слухання справи чи про слухання справи у його відсутність.

Згідно ст. 281 ЦПК України, - порядок заочного розгляду справи:

1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ст. 282 ЦПК України, - форма і зміст заочного рішення:

1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Згідно ст. 283 ЦПК України, - повідомлення про заочне рішення:

1. Відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України, вручення судового рішення:

- учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Позивачем по справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 18.12.2012 року Кагарлицьким РС Управління ДМС України в Київській області, адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачем по справі є юридична особа, - Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства Юстиції України, 09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19, код ЄДРПОУ 0457351088.

Спір між сторонами по справі виник щодо права власності позивача ОСОБА_3 , зокрема, щодо порушення такого права позивачки відповідачем за наступних обставин.

На виконанні Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № ВП 50529193 про виконання виконавчого листа № 369/10922/15-ц від 02.-3.2016 року Києво-Святошинського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 449 262 грн. 72 коп.

В ході виконання даного виконавчого провадження на адресу виконавчої служби від ОСОБА_2 надійшла заява про повне фактичне погашення даної заборгованості, і 19.01.2018 року державним виконавцем на підставі п.9.статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, де, зокрема, в п. 2 зазначено, - «припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».

Проте, в ході виконання даного виконавчого провадження 02.06.206 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт всього майна боржника, і арешт з майна Позивача у зв`язку із закінченням виконавчого провадження знято не було, і станом на 02.02.2019 року під арештом перебуває все рухоме та нерухоме майно Позивача.

На запит Позивача до Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві 08.01.2020 року було сформовано Витяг з Держаного реєстру обтяжень рухомого майна, в якому зазначено, що за реєстраційним номером 15845787 02.06.2016 року, зареєстровано обтяження: невизначене майно, все рухоме майно, обтяжувач: Відділ ДВС Кагарлицького районного управління юстиції, код:34767228, документ- підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 4465, виданий 02.06.2016.

Таким чином, на даний час на належне Позивачу майно безпідставно накладено арешт, чим порушені його майнові права щодо розпорядження власністю.

Отже, на думку суду, - наявність накладеного арешту на майно Позивача порушує право власності Позивача на власне майно (як рухоме так і нерухоме), а саме, - право безперешкодного володіння та розпорядження таким майном, а тому таке право позивача повинне бути поновлене на підставі наступних норм права.

Норми міжнародного права.

Статтею І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави - учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 ст. 55 Конституції України універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації.

Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме, - в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.

Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне судочинство.

Слід зазначити, що даний спір лежить як в площині основного Закону України, - Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, так і норм галузевого права, норм ЦК України.

Отже, що стосується Конституції України, то в даному випадку суд застосовує наступні положення.

Перш за все слід зазначити, що Конституція України є основною національної правової системи, є юридичною базою для розвитку українського законодавства, правозастосовної діяльності, правосвідомості та правової культури.

Слід зазначити також, що преамбула Конституції України відіграє роль орієнтира у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно - правового регулювання в цілому.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, пряма дія конституційних норм вимагає, що навіть за наявності і при застосуванні поточних конституційних законів та інших нормативно - правових актів правозастосовний орган посилався не тільки на них, а спочатку на ту норму Конституції, на розвиток якої або ж на основі якої вони прийняті і діють.

Слід зазначити, що згідно ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ повинні керуватися насамперед нормами Конституції України.

Що ж стосується гарантованості звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, то це положення є втіленням прямої дії конституційних норм щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина, ящо знайшло свій вираз, зокрема в ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.

Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Що стосується вищевказаних положень ст. 41 Конституції України, то слід зазначити, що категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Держава зобов`язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно-правового регулювання відносин власності.

Відповідно, ст. 41 Конституції України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.

Ці конституційні положення створили фундаментальне підгрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, ст. 51 Конституції України визначає механізми захисту прав свобод людини і громадянина.

Наявність таких механізмів - одна з обов`язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належить суду.

Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред`явлення доказів тощо.

Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини.

Норми ЦК України.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб 'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України Позивач, як власник майна, має права безперешкодно користуватись та розпоряджатися своєю власністю, таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагать усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод в розпорядженні майном та зняття арешту.

Норми галузевого права, що регулюють діяльність органів ДВС України.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжитгя запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника., знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Станом на даний час згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень у всіх виконавчих провадженнях щодо Позивача Краснюка Сергія Валерійовича винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, причому, як вбачається зі змісту постанови, (як зазначив державний виконавець), - виконавче провадження закінчено в зв`язку з погашенням боргу, - за письмовою заявою стягувача.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Наявність накладеного арешту на невизначене майно Позивача порушує право власності позивача, а саме, - право безперешкодного володіння та розпорядження таким майном.

Отже, в даному випадку виконавче провадження є завершеним, проте, зняття арештів з майна боржника законом не передбачено.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» такий арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

Згідно із ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

- отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок борленика має спеціальний режим використання та або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

- надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

- отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

- відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного в частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

- отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову,

- погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

- отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

У всіх інших випадках арешт можсе бути знятий за рішенням суду (ч. 5. ст. 59 «Про виконавче провадження»).

Отже, системний аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку, що в подібному випадку державний виконавець забезпечує безпосереднє зняття арешту з майна за своєю постановою, яка приймається па підставі відповідного рішення суду, про що зазначено у ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, оскільки на даний час позивач ОСОБА_1 не є боржником, що підтверджується матеріалами справи, які судом досліджені вище, але на належне позивачу ОСОБА_1 майно накладено арешт, який не може бути знятий інакше як за рішенням суду, то слід позов задовольнити.

Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи та норми права слід відновити безпірне право власності позивача ОСОБА_1 шляхом винесення судового рішення.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 214 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач ОСОБА_1 , - мали місце;

- із встановлених обставин випливають правовідносини, - відносини права власності;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - Ст. І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР, Стаття 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 21, 22, 24, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 316, 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 386 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов підлягає до задоволення;

- судові витрати слід залишити за позивачем;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Проте, позивач в прохальній частині не просить стягувати понесені ним судові витрати з відповідача, в судовому засіданні представник позивача, - адвокат Лисюк О.В. також не просила в судових дебатах стягувати судовівитрати, понесені позивачем, - з відповідача, відповідно, суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому залишає судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 , - за позивачем, - не стягуючи їх з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Ст. І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР, Стаття 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 21, 22, 24, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 316, 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 386 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа без самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 , про зняття арешту з нерухомого майна, - задовольнити.

Зобов`язати Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, (09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19, код ЄДРПОУ 34767228), зняти арешт з усього майна, що належить громадянину України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 18.12.2012 року Кагарлицьким РС Управління ДМС України в Київській області, адреса проживання: АДРЕСА_1 , арешт зареєстрований 02 червня 2016 року за № 15845787 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, - на невизначене майно та рухоме майно ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене на умовах та в порядку, який передбачено ст. 284 ЦПК України.

Згідно ст. 284 ЦПК України:

- заочне рішення може буте переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

- заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

- строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На підставі ч. 5 ст. 272 ЦПК України надіслати копію даного рішення сторонам по справі протягом двох днів з дня його складення.

Суддя: Закаблук О.В.