Рішення № 91505539, 11.09.2020, Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/386/19

Провадження № 2/282/12/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року смт.Любар

Любарський районний суд Житомирськоїобласті в складі:

Головуючого судді: П.І. Гуцала

за участю секретаря судового засідання: Г.М. Войтович

представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 19.10.2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 4000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

ОСОБА_2 , підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до умов договору позивач свої зобов`язання виконав перед відповідачем повністю.

ОСОБА_2 , в порушення умов договору не виконує свої зобов`язання щодо своєчасного погашення заборгованості, що у свою чергу призвело до порушення ним прав та інтересів банку.

Загальний розмір боргу за договором станом на 31.01.2019 року становить 150403,22 грн. З даної суми заборгованості позивач просить суд стягнути із відповідача частину суми заборгованості в розмірі 126048,38 грн.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача на його користь заборгованість за договором та понесені судові витрати.

10 червня 2019 року заочним рішенням Любарського районного суду Житомирської області позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» було задоволено у повному обсязі.

11 листопада 2019 року ухвалою суду було задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заочне рішення Любарського районного суду Житомирської області від 10 червня 2019 року у цивільній справі № 282/386/19 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», інтереси якого представляє Кіріченко Віталій Михайлович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було скасовано.

Справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», інтереси якого представляє Кіріченко Віталій Михайлович до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

05 грудня 2019 року від представника відповідача адвоката Мазура О.В., надійшов відзив на позовну заяву. Згідно наданого відзиву відповідач позов не визнає та заперечує проти його задоволення. Зазначає, що позивач в позовній заяві зазначає, що «відповідно до укладеного договору № б/н від 19.10.2011 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 4000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки».

На думку позивача, саме Анкета-заява позичальника (відповідача) разом із умовами і правилами надання банківських послуг та правилами користування платіжною карткою, а також тарифами банку складають у своїй сукупності кредитний договір і є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за цим договором.

При цьому позивач посилається на норми ч. 1 ст. 634 ЦК України, яка визначає механізм застосування договору приєднання.

На підтвердження факту укладення договору кредиту позивач надає копію Анкети-заяви відповідача про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також не підписані відповідачем витяги з умов і правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою.

Однак з такою позицією не можна погодитись з огляду на наступне.

Подані позивачем умови та правила надання банківських послуг та правила користування платіжною карткою відповідачем не можуть розглядатись як належний доказ укладення договору кредиту, оскільки вони відповідачем не підписувалися і він не надавав згоди на їх застосування. При цьому позивач не дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» в частині обов`язковості повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Позивачем не надано жодних підтверджень, що саме з цими умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою і тарифами банку відповідач ознайомився і погодився, підписуючи Заяву-анкету від 19.10.2011 року, в тому числі щодо розмірів, порядку нарахування і сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).

Тим більше, що відповідно до п. 1.1.6.1 Умов і Правил надання банківських послуг зміни до них вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку. Таким чином, надана позивачем редакція Умов і Правил роздрукована на час подачі позову до суду, а тому не відповідає тій редакції, яка діяла при укладенні Договору.

Саме такий правовий висновок про недоведеність укладення кредитного договору на підставі підписаної між позичальником і АТ КБ «Приватбанк» заяви-анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 р. по справі №342/180/17, із відступом від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Таким чином, подані позивачем документи без підпису відповідача на Умовах і Правилах надання банківських послуг і тарифах банку не є належним і допустимим доказом укладення між ним і відповідачем договору кредиту на умовах, про стягнення коштів по яких заявлено позов.

З вищевказаного свідчить, що оскільки подані позивачем Умови та правила надання банківських послуг та правила користування платіжною карткою не є частиною кредитного договору, то в даному випадку слід стверджувати про нікчемність договору кредиту, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов.

З наданої Позивачем копії Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 19.10.2011 року вбачається, що в ній відсутній вибір позичальником певного виду картки, залежно від якого змінюються умови кредитування. Зокрема, відсутній вибір у відповідній графі виду картки (карта «Універсальна»; карта GOLD; ідентифікація з паспортом; пенсійна карта; зарплатний пакет; дебетова особиста карта), жодна із вищевказаних пропозицій відповідачем обрана не була.

Враховуючи, що розмір процентів за користування кредитом, строк повернення кредиту і сплати процентів, розмір пені та сума кредиту (кредитний ліміт) являються необхідними умовами для будь-яких кредитних договорів та визначені як обов`язкові самим позивачем згідно бланку анкети-заяви, вони являються істотними умовами кредитного договору, про стягнення коштів за яким подано даний позов.

Зазначене свідчить, що позивачем і відповідачем не було досягнуто в належній формі згоди по всіх істотних умовах договору кредиту, у зв`язку з чим він являється неукладеним, що позбавляє позивача права вимагати його виконання а сплати коштів на умовах, визначених в позовній заяві.

Позивачем пропущено строк позовної давності по вимогах, викладених у позові.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ним пропущено строк позовної давності.

Так, останній платіж було здійснено Відповідачем 27.09.2015 року, і з того часу жодних платежів ним не здійснювалось.

Натомість позов до суду було подано позивачем в 2019 році після спливу строку позовної давності.

14 січня 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що украдений між сторонами договір № б/н від 19.10.2011 року є таким, що відповідає вимогам законодавства та між сторонами узгоджено умови його укладення, а відтак позов є мотивованим та підлягає до задоволення. Щодо строку позовної давності зазначає, що строк пере випущеної картки до останнього дня 06.2015 року, а позивач звернувся до суду 14.03.2019 року до спливу строку позовної давності.

04 вересня 2020 року від представника відповідача адвоката Мазура О.В., надійшла заява про застосування спливу позовної давності. Звертає увагу на те, що у відповіді на відзив позивач зазначає, що строк дії кредитного договору № б/н від 19.10.2011 року закінчися в останній день строку дії картки, тобто 06.2015 року. Саме тому просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Також надійшло клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи наведені у відзиві на позовну заяву, зазначив, що позов є не мотивованим та просив застосувати строки позовної давності та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні позовної заяви.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно анкети-заяви від 19 жовтня 2011 року позивач оформив на ім`я ОСОБА_2 кредитну картку, на якій було встановлено кредитний ліміт зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач ознайомився і погодився з тим, що дана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між собою та банком Договір про надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 19 жовтня 2011 року станом на 31 січня 2019 року, загальна сума заборгованості становить 150403,22 грн., з яких: заборгованість за кредитом 3753,35 грн., заборгованість за процентами 142410,95 грн., комісія 4238,92 грн.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

В пункті 1.5.2 правових Висновків ВСУ у цивільних справах викладених у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п.п. 1,2,4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України за ІІ півріччя 2017 року, викладено наступний правовий висновок.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі не належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Даний правовий висновок висловлено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс16.

Окрім того, у п. 1.5.10 вищенаведених Висновків ВСУ зазначено, що не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16).

Як вбачається із виписки з банківського рахунку з інформацією про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача, витребуваної судом від АТ КБ «ПриватБанк», який подано у вигляді таблиці здійснення операцій по картці відповідача судом встановлено, що останню операцію з картою відповідачем було здійснено ще 06 січня 2014 року в розмірі 66,36 грн., у відповіді на відзив позивач сам зазначає на те, що строк дії картки, тобто строк дії кредитного договору закінчився у червні 2015 року, а позов до суду АТ КБ «Приват Банком» було подано 19 березня 2019 року, тобто після спливу термінів позовної давності передбачених чинним законодавством України, що вказує на те, що позивач не вчиняв жодних дій по поверненню кредитних коштів, сума яких з кожним роком збільшувалася.

При цьому, суд не бере до уваги операцію, яка була здійснена 28 лютого 2018 року на суму 5,89 грн., оскільки вона, згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 , наданої банком на запит суду, є не чим іншим, як автоматичним переказом коштів між рахунками за договором, здійсненим банком, тобто відповідачем не здійснювалося жодних дій по погашенню кредиту на вказану суму.

Крім того, позивачем не надано будь-яких інших доказів (меморіальний ордер, квитанція, платіжне доручення тощо) на підтвердження здійснення відповідачем внесення коштів на рахунок в сумі 5,89 грн., 28 лютого 2018 року, що має відображення у розрахунку заборгованості.

У відповідності до вимог ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу.

Оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання черговими платежами впродовж строку кредитування, то перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Таким чином, за наведених умов, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як на це посилається позивач.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, викладеним у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

За таких обставин, суд вважає, що в позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості слід відмовити за спливом строків позовної давності звернення до суду, про застосування якої заявлено представником відповідача у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

До клопотання представника відповідача адвоката Мазура О.В., про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу додано договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт та надання послуг (щодо надання правничої допомоги) з описом наданих послуг та кількістю затраченого часу.

Відтак, суд вважає, що клопотання представника відповідача про стягнення із позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 253, 256, 257-261, 267, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 83, 89, 133, 137, 141, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, МФО: 305299 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Любарський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 14 вересня 2020 року.

Суддя П.І. Гуцал