Рішення № 91498895, 14.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2020 року справа №П/320/606/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 71% до 70% від сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі 71% від сум грошового забезпечення згідно зі статтею 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно однією сумою;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 в 2018 році лише 50%, у 2019 році - 75% підвищення пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати 100% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно з статтею 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно однією сумою;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до пенсії ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплачувати надалі ОСОБА_1 пенсію в розмірі 71% грошового забезпечення з урахуванням 100% суми підвищення пенсії та підвищення в розмірі 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до закону, який діяв станом на 24.12.2005, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 21.05.2019, здійснивши виплату однією сумою.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262), розмір якої становив на момент призначення 71% сум грошового забезпечення. На підставі прийнятих Кабінетом Міністрів України постанов від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) та від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103) Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було здійснено перерахунок пенсії позивача з 1 січня 2018 року, однак її розмір було зменшено з 71% до 70% сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону №2262 в редакції, чинній на час перерахунку пенсії. Позивач стверджує, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, а тому внесені зміни до частини другої статті 13 Закону №2262 не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, внаслідок чого має застосовуватися розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії.

Крім того, позивач зазначив, що на виконання Постанови №103 йому було підвищено з 01.01.2018 розмір пенсії, однак виплата суми підвищення пенсії здійснюється поетапно, а саме: у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 50%; у період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75%; у період з 01.01.2012 по 31.12.2010 - 100% суми підвищення пенсії.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо відтермінування виплати підвищення пенсії суперечать вимогам статті 52 Закону №2262, якою передбачено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою.

Також позивач наголосив на тому, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, було визнано протиправними та нечинними, зокрема, пункти 1,2 Постанови №103, якими була закріплена поетапна виплата суми підвищення пенсій, що, на думку позивача, свідчить про правомірність його вимог.

Крім того, позивач зазначив, що оскільки він набув статус пенсіонера 02.04.2001, йому належить право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, яке було передбачене Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 30.06.2006, та яке Законом України від 05.10.2005 №2939 було зменшено до 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає, що таке зменшення суперечить статті 22 Конституції України, а тому він має право на отримання підвищення у первинному розмірі.

Також позивач наголосив на тому, що перерахунок його пенсії має бути здійснений без обмеження максимальним розміром.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 06.08.2019 у зразковій справі №160/3586/19.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 провадження у справі було поновлено.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №103 з 01.01.2018 було проведено перерахунок пенсії позивача.

При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Закону №2262 максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення, у зв`язку з чим відповідач вважає, що ним не допущено жодних порушень вимог чинного законодавства під час проведення перерахунку пенсії позивача.

Крім того, відповідач вказав на те, що з 01.01.2018 позивачеві був перерахований розмір пенсії та відповідно до положень Постанови №103 сума підвищення виплачується поетапно: з 01.01.2018 - 50%; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75%; з 1 січня 2020 - 100%.

Відповідач наголосив, що Постанова №103 не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсії, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій, при цьому право встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців делеговано Кабінету Міністрів України Законом №2262.

Відповідач зауважив, що постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №804 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" (далі - Постанова №804) установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом №2262 до 01.03.2018 та перерахованих з 01.01.2018 відповідно до постанови КМУ №704 здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018.

У зв`язку з цим, відповідач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо поетапної виплати підвищення пенсії не можуть вважатися протиправними.

Крім того, відповідач повідомив, що позивач не має права на отримання з 01.01.2018 підвищення у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, оскільки ОСОБА_1 здійснюється виплата підвищення у розмірі 2245,50 грн. відповідно до рішення суду.

Також відповідач зазначив, що нарахування позивачу пенсії здійснюється без обмеження максимальним розміром, а тому позовна вимога щодо здійснення виплати ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром є безпідставною.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Шепетівським РМ ВУМВС України в Хмельницькій області 12.02.1997 (а.с.11-13).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.04.2008 позивач має статус учасника бойових дій (а.с.14).

Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262, яка була призначена йому з 01.12.2002 у розмірі 71% грошового забезпечення (а.с.39).

З матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області на підставі Постанови №704, Постанови №103 та виданої Київським військовим комісаріатом довідки про розмір грошового забезпечення від 26.03.2018 №ФА134472 (а.с.64) було здійснено перерахунок пенсії позивача, який з 01.01.2018 дорівнює 8530,60 грн., з урахуванням попередньої суми пенсії 5790,10 грн. грн. та підвищення у розмірі 2740,50 грн. (50% від загальної суми підвищення пенсії - 5481,00 грн.).

Згідно постанови КМУ №103 від 21.02.2018 підвищення пенсії позивача складає 5481,00 грн., з яких виплачується:

- з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% від підвищення: 2740,50 грн.;

- з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75% від підвищення: 4110,75 грн.;

- з 01.01.2020 - щомісячно 100% підвищення: 5481,00 грн. (а.с.63

Головне управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, розглянувши заяву позивача про перерахунок пенсії, листом від 06.12.2019 №296400/02 повідомило, що на виконання постанови КМУ №103 з 01 січня 2018 року позивачу була проведена виплата підвищення, яка виплачується у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50%; з 01.01.2019 - 75%; з 01.01.2020 - 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018.

Відповідач зазначив, що при проведенні перерахунку пенсії позивача відповідно до постанови КМУ №103 розмір пенсії за вислугу років обчислювався виходячи з 70% сум грошового забезпечення за посадою відповідно до редакції Закону, чинної на дат, з якої проводився перерахунок пенсії.

Перерахунок пенсії з 01.01.2018 проведено відповідно до ст.ст.13, 63 Закону на умовах, у порядку та у розмірах, передбачених постановою КМУ №103.

У вказаному листі відповідач повідомив, що у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18 не вказано порядок проведення виплати перерахованої пенсії, її виплата проводиться відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач зазначив, що Постановою №804, зокрема, установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом №2262 до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським та перерахованих з 01.01.2018 з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною та аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до Постанови №704, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018.

Також у вказаному листі відповідач повідомив, що згідно із пунктом 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пенсії учасникам бойових дій, починаючи з 01.07.2006, підвищуються у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

ОСОБА_1 виплачується вищевказане підвищення до пенсії, яке перераховується у разі його збільшення з дати, з якої встановлено новий розмір прожиткового мінімуму.

Відповідач зазначив, що пенсії позивача перерахована та виплачується відповідно до норм чинного законодавства (а.с.19-20).

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону №2262 (в редакції, яка була чинна на момент призначення позивачу пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).

Частиною другою статті 13 Закону №2262 було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

08.07.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI (далі - Закон №3668), який набрав чинності 01.10.2011, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262, зокрема у частині другій статті 13 цифри "90" замінено цифрами "80".

27.03.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII (далі - Закон №1166), який набрав чинності з 01.04.2014 (крім деяких положень), пунктом 23 Розділу ІІ якого внесено зміни до Закону №2262: у частині другій статті 13 цифри "80" замінено цифрами "70". Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.

Частина вісімнадцята статті 43 Закону №2262 встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону №2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 13.02.2008 №45 (далі - Порядок №45, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку №45 на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п`ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.

Пунктом 4 Порядку №45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, відповідно до пункту 1 якої вирішено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом №2262 до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до Постанови №704.

Отже, стаття 63 Закону №2262 визначає як обов`язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Кабінет Міністрів України у Порядку №45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №704, якою з 1 березня 2018 року змінено грошове забезпечення, зокрема, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у позивача виникло право на перерахунок призначеної пенсії.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262 умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою КМУ №103, якою вирішено здійснити перерахунок призначених до 1 березня 2018 року на підставі вказаного Закону пенсій, з 1 січня 2018 року.

Суд зазначає, що стаття 13 Закону №2262 регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.

Зміни до статті 63 Закону №2262 ані Законом №3668, ані Законом №1166 у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

Постанови №45 і №103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668 та Законом №1166 зміни до статті 13 Закону №2262 щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262, яка не зазнала змін у зв`язку з прийняттям Закону №3668 та Закону №1166.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262 на підставі Постанови №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі №240/5401/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79615886), яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85174587).

У цьому рішенні вказані обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:

а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262;

б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;

в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв`язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.

Таким чином, дана адміністративна справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно здійснив зменшення відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 71% до 70% сум грошового забезпечення.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 71% до 70% суми грошового забезпечення.

Крім того, захист порушених прав позивача потребує зобов`язання відповідача здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 71% суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно посилань позивача на протиправність дій відповідача по виплаті ОСОБА_1 у 2018 році лише 50%, у 2019 році лише 75% суми підвищення пенсії, суд зазначає таке.

Як було вказано вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було здійснено перерахунок пенсії позивача, після якого сума підвищення складає 5481,00 грн., виплата якої здійснюється поетапно:

- з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% від підвищення - 2740,50 грн.;

- з 01.01.2019 по 31.12.2019 щомісячно 75% від підвищення - 4110,75 грн.;

- з 01.01.2012 - 100 % щомісячно від підвищення - 5481,00 грн.

Однак, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 та постановою Верховного Суду від 12.11.2019, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Отже, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18 набрало законної сили 05.03.2019.

Статтею 370 КАС України закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, безумовна протиправність дій відповідача щодо виплати позивачеві підвищення пенсії за постановою КМУ №103 не у повному обсязі (з поетапним розстроченням такої виплати) з 05.03.2019 підтверджується тим, що з цієї дати пункт постанови КМУ, який передбачав таке розстрочення та яким керувався орган Пенсійного фонду України, був визнаний протиправним та нечинним.

Надаючи оцінку правомірності дій відповідача у період з 01.01.2018 по 04.03.2019 включно, суд зазначає, що частиною третьою статті 52 Закону №2262 закріплено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Суд зазначає, що жодною нормою Закону №2262, який у спірних правовідносинах є спеціальним нормативно-правовим актом, та нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено можливість виплати пенсії частинами у майбутньому та/або із застереженнями про наявність фінансування.

Слід зазначити, що частина четверта статті 63 Закону №2262 надає Кабінету Міністрів України повноваження визначати умови, порядок та розмір перерахунку пенсії, але не її виплати.

При цьому, "виплата пенсії" та "перерахунок пенсії" є різними правовими категоріями, що підтверджується навіть їх закріпленням в різних розділах Закону №2262 (Розділ VII та Розділ VIII).

Аналогічна правовий висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у зразковій справі №160/3586/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494363), яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88601598).

Так, Верховний Суд зазначив, що законодавець розмежував поняття "строки перерахунку пенсії", "строки виплати пенсії" та "порядок перерахунку пенсії", а системний аналіз статей 51,52,55,63 Закону №2262 свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати "порядок перерахунку пенсії" не є тотожним праву встановлювати "строки перерахунку пенсії", "строки виплати пенсії".

Верховний Суд зауважив, що як вбачається зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №103, нею врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.

У зв`язку з цим Верховний Суд зазначив, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правовий висновок Верховного Суду, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд зауважує, що у період дії Постанови №103 (з 01.01.2018 по 04.03.2019 включно) Кабінет Міністрів України встановив не лише умови, порядок та розмір перерахунку пенсій, а й змінив порядок виплати пенсій, у той час як такі повноваження Законом №2262 йому надані не були.

Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 у справі №2040/7219/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88886287) зазначив, що обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Таким чином, пункти постанови №103 всупереч вимогам частини третьої статті 1-1, статті 43, частини четвертої статті 63 та Закону №2262, змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців.

Наведене свідчить про те, що пункт 2 Постанови №103, яким закріплена поетапна виплата підвищеної пенсії, у період його дії прямо суперечив правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме: статті 52 Закону №2262, у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 7 КАС України цей пункт не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Крім того, Постановою №804 установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом №2262 до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови №704, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.

Зазначена Постанова №804 набрала чинності 04.09.2019.

Суд зазначає, що прийняття даної постанови, якою закріплюється виплата підвищеної пенсії у 2019 році у розмірі 75%, не повинно впливати на процес виплати позивачу підвищеної пенсії, оскільки ця постанова так само прямо суперечить правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме: статті 52 Закону №2262, у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 7 КАС України Постанова №804 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

При цьому, суд критично ставиться до тверджень відповідача про правомірність його дій з огляду на відсутність нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитись перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом №2262, після набрання законної сили рішенням у справі №826/3858/18.

Так, суд зазначає, що порядок проведення перерахунку пенсій встановлений Постановою №45. Підстави ж здійснення перерахунку пенсії обумовлені прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №704, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, та встановлює розміри грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Отже, з набранням чинності Постановою №704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії.

Визнання протиправними та нечинними пунктів 1 та 2 Постанови №103 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №2826/3858/18 не впливає на вказані підстави.

При цьому, під час виплати підвищення пенсії відповідач має керуватися положеннями статті 52 Закону №2262, яка передбачає виплату пенсії загальною сумою.

Крім того, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше в ухвалі від 16 грудня 1974 року щодо прийнятності заяви №6849/72 у справі "Мюллер проти Австрії" ("Christian Muller v. Austria"), де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" ("Gaygusuzv. Austria") від 16 вересня 1996 року, у якому вказано, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06) Суд зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або необумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Таким чином, право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції і відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення.

У рішенні"Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

У свою чергу Суд зазначає, що вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного законуі принципу верховенства права права (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що під час розгляду цієї справи судом було встановлено, що поетапна виплата відповідачем суми підвищеної пенсії на підставі пункту 2 Постанови №103 суперечила статті 52 Закону №2262, у даному випадку наявне незаконне втручання держави у мирне володіння позивачем майном, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача по зменшенню виплати належної йому перерахованої пенсії та зобов`язання відповідача відновити порушене права шляхом виплати підвищення пенсії у повному обсязі (100%).

Також суд вважає, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки, по-перше, сума підвищення пенсії була вже нарахована органом Пенсійного фонду України, а по-друге, виплата пенсії у повному обсязі загальною сумою прямо передбачено статтею 52 Закону №2262.

Враховуючи, що право на отримання пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії виникло у позивача саме з 01.01.2018, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити виплату позивачу пенсії з 01 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії.

Щодо посилань позивача на протиправність дій відповідача щодо здійснення виплати позивачу як ветерану війни підвищення у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість 150% мінімальної пенсії, як це було передбачено Законом країни "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на момент призначення ОСОБА_1 пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Закону №2262 особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ).

Статтею 4 Закону №3551-ХІІ визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Пільги часникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону №3551-ХІІ (в редакції до 30.06.2006) учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

05.10.2005 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №2939-ІV, пунктом 2 якого частину четверту статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено в такій редакції:

"Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".

Вказаний пункт набрав чинності 1 липня 2006 року.

Отже, з 01.07.2006 виплата підвищення до пенсії здійснюється у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Суд зазначає, що положення ст.12 Закону №3551-ХІІ (в редакції Закону №2939-ІV) є чинними, неконституційними визнані не були, а тому підлягають до застосуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена Шостим апеляційним адміністративним судом у постановах від 13.08.2020 у справі №400/2061/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90941217) та від 27.02.2020 у справі №640/13217/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -87861876).

У зв`язку з цим, позивач як учасник бойових дій має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 12 Закону №3511-ХІІ саме у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до пенсії ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій та зобов`язання нарахувати таке підвищення з 21.05.2019.

Щодо посилань позивача на необхідність здійснення нарахування пенсії без обмеження максимального розміру пенсії, суд зазначає таке.

Частиною сьомою статті 43 Закону №2262 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII) визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 гривень.

У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, з 20.12.2016 в Законі №2262-ХІІ фактично відсутня частина сьомої статті 43, яка з вказаної дати втратила чинність.

Проте, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону №2262 слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі №1-38/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, які полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Це означає, що упродовж 2017 року стаття 43 Закону №2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, внесені Законом №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Цей висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.

Таким чином, з 20.12.2016, протягом 2017 року та в подальшому обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-УІ (далі - Закон №3668), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, частину п`яту статті 43 Закону №2262 було викладено у такій редакції:

"Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

У той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668 обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Законом №911-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, частину п`яту статті 43 Закону №2262 було доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

Водночас, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Отже, дія вищевказаних законів щодо обмеження максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються після набрання ними чинності.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 30.10.2019 у справі №826/17744/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 85275092), від 16.10.2018 у справі №522/16882/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 77310796) та від 15.04.2019 у справі №127/4270/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 81151342).

Таким чином, вищевказані положення Закону щодо обмеження максимальним розміром пенсії не можуть застосовуватися до позивача, оскільки пенсію йому було призначено до 01 січня 2016 року.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до даних Автоматизованої системи Розрахунку пенсій - розрахунків пенсії за вислугу років по пенсійній справі №ФА134472 розмір пенсії позивача з надбавками не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с.22).

Зважаючи на те, що розмір пенсії позивача не обмежений 10 розмірами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а є нижчим за цей розмір, суд зазначає, що положення Закону щодо обмеження пенсії максимальним розміром у даному випадку не застосовуються, а права позивача в зазначеній частині вимог відповідачем не порушені.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 27.09.2019 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Івана Хомича" (Адвокатське бюро) було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалось надати клієнту юридичну допомогу, зокрема, з представництва у встановленому порядку інтересів клієнта у справ іза позовом клієнта до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: перерахувати та виплатити пенсію клієнту в розмірі 71% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, та зобов`язати виплачувати 100% підвищення до пенсії, починаючи з 01.01.2018.

Пунктом 4.1 договору визначено, що за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро суму в розмірі 15000,00 грн. при підписанні даного договору протягом 5-ти робочих днів.

Згідно з пунктом 4.2 договору клієнт зобов`язується додатково сплатити адвокатському бюро за надану правову допомогу суму в розмірі 15000,00 грн. в строк протягом 5-ти робочих днів з дня фактичного виконання рішення суду, яким задоволено позов клієнта.

Відповідно до пункту 4.3 договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.

Пунктом 7.1 договору визначено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до "31" грудня 2020 року або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (а.с.23-24).

24.12.2019 між сторонами було підписано акт прийому-передачі надання правничої допомоги №2/19 до договору про надання правової допомоги від 27.09.2019, в якому сторони погодили, що вартість наданої правничої допомоги становить: консультація з правових питань - 2000,00 грн.; правова оцінка та аналіз судової практики - 2000,00 грн.; збирання (отримання) доказів - 4000,00 грн.; написання позовної заяви - 6000,00 грн.; підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду - 1000,00 грн., усього до сплати - 15000,00 грн. (а.с.25).

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на суму 5000,00 грн. додано до матеріалів справи квитанцію №0.0.1582336679.1 від 15.01.2020 (а.с.26).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу не є співмірними зі складністю даної справи.

Крім того, позивачем не додано до позовної заяви доказів оплати витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2019 у справі №820/3308/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 88277724) зазначив, що суду на підтвердження понесених витрат повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн. (30000,00 грн. - 5000,00 грн.).

Враховуючи вказане, суд вважає, що оцінка співмірності витрат на правничу допомогу має бути надана лише щодо суми фактично понесених витрат у розмірі 5000,00 грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно розрахунку витрат від 14.01.2020, суд погоджується з твердженнями відповідача про не співмірність первинно заявленого до відшкодування розміру витрат (30000,00 грн.) зі складністю справи, враховуючи наявність щодо спірних правовідносин правовий висновків Верховного Суду, викладених у зразкових справах, що не потребує докладання значних зусиль щодо вивчення та аналізу обставин справи.

При цьому суд виходить з того, що такі види послуг адвоката як консультації з правових питань (2000,00 грн. за 2 години), правова оцінка та аналіз судової практики (2000,00 грн. за 2 години), написання позовної заяви (6000,00 грн. за 4 години) та підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду (1000,00 грн. за 1 годину) не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату.

Отже, дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку має бути обмежений виключно вартістю роботи адвоката по написанню позовної заяви, враховуючи, що спірні обставини у переважній більшості є аналогічними обставинам, правова оцінка яким раніше була надана Верховним Судом.

Приймаючи до уваги викладене, фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, зокрема, складання позовної заяви обсягом дев`ятнадцять аркушів, складність справи, а саме: вказана справа є справою незначної складності, суд вважає розумно обґрунтованими лише заявлені позивачем до відшкодування витрати по написанню позовної заяви у розмірі 6000,00 грн. Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.

Однак, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів фактично понесених позивачем витрат на правову допомогу лише у розмірі 5000,00 грн., суд вважає, що саме ця сума коштів має бути стягнута на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 71% до 70% сум грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 71% суми грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 01 січня 2018 року 50% суми підвищення пенсії, з 01 січня 2019 року 75% суми підвищення пенсії.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 01 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення пенсії.

6. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства Українидо початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.