Рішення № 91498372, 14.09.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2020 року м. Житомир справа № 240/11380/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача призначити йому пенсію на пільгових умовах з врахуванням стажу роботи з 03 серпня 1992 року по 01 жовтня 2014 року.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що з 03 серпня 1992 року по 01 жовтня 2014 року працював на підприємствах з умовами праці, які підпадають під Список № 1. При зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії з врахуванням пільгового стажу отримав відмову, мотивовану відсутністю уточнюючих довідок про підтвердження умов праці. З такою відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивач не погоджується, вважає її протиправною, оскільки його пільговий стаж підтверджений записами у трудовій книжці.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

28 серпня 2020 року відповідач направив відзив на позов, в якому просив у його задоволенні відмовити. Пояснив, що позивачеві не зараховано до пільгового стажу періоди роботи з 03 серпня 1992 року по 31 березня 2004 року, оскільки довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 24 червня 2014 року № 158 і № 159 з посиланням на Списки, затверджені постановою КМУ від 26 січня 1991 року № 10, а не на Списки, що були чинні в період роботи позивача, а також довідка № 04/790 від 27 вересня 2005 року не відповідає вимогам Порядку, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року. Період роботи з 01 квітня 2004 року по 01 жовтня 2014 року не розглядається як пільговий стаж, оскільки в даний період взагалі не проводилася атестація робочих місць, що є обов`язковою умовою.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 27 травня 2020 року про призначення пенсії за віком.

У своєму листі № 0600-0329-8/30266 від 02 липня 2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 1 не підтверджено вимогами законодавства. Також вказав, що довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 24 червня 2014 року № 158 і № 159 з посиланням на Списки, затверджені постановою КМУ від 26 січня 1991 року № 10, а не на Списки, що були чинні в період роботи позивача, а також довідка № 04/790 від 27 вересня 2005 року не відповідає вимогам Порядку, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року.

Позивач вважає таку відмову протиправною, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист. Це право гарантується загальнообов`язковим соціальним страхуванням.

Принципи, засади, механізми функціонування системи загальнобовязкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до вимог статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: особам, які не мають повного стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії, відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 10 цього Порядку визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за її відсутності - на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1 , позивач працював на таких посадах:

- у ВАТ трест "Луганськвуглеавтоматика" з 03 серпня 1992 року по 03 серпня 1998 року - електрослюсарем підземним третього розряду з повним робочим днем під землею, з 03 серпня 1998 року по 01 серпня 2003 року - інженером по налаштуванню і випробуванню І категорії підземним з повним робочим днем під землею, з 01 серпня 2003 року по 09 липня 2004 року - провідним інженером по налаштуванню і випробуванню з повним робочим днем під землею;

- у ТОВ "Донбасвуглеавтоматика" з 02 серпня 2004 року по 01 жовтня 2014 року - провідним інженером по налаштуванню і випробуванням з повним робочим днем під землею.

Як слідує із змісту спірного рішення позивачу відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу для призначення пенсії вказаних вище періодів роботи через невідповідність у довідках про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 24 червня 2014 року № 158 і № 159 посилань на Списки, затверджені постановою КМУ від 26 січня 1991 року № 10, тим Спискам, що були чинні в період його роботи, а саме: з 01 червня 1995 року по 06 серпня 1998 року на Постанову КМУ від 11 березня 1994 року № 162 року, з 07 серпня 1998 року по 31 березня 2004 року - на Постанову КМУ від 16 січня 2003 року № 36. Також вказав, що довідка № 04/790 від 27 вересня 2005 року не відповідає вимогам пункту 20 Порядку, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року.

Як встановлено судом, за спірний період роботи позивача списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, були затверджені трьома нормативно-правовими актами, а саме:

- Постановою Кабінету Міністрів СССР № 10 від 26 січня 1991 року;

- Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року;

- Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.

Всі ці Постанови КМ передбачали віднесення виконуваної позивачем роботи до Списку № 1 гірничих робіт "робітники та фахівці, зайняті монтажем, демонтажем, ремонтом і налагодженням устаткування", зокрема, позиція 1010100г-17541 розділу І Списку № 1, затвердженого постановою № 10 від 26 січня 1991 року, позиція 1010100г-17541 розділу І Списку № 1, затвердженого постановою № 162 від 11 березня 1994 року, позиція 1.1г розділу І Списку № 1, затвердженого постановою № 36 від 16 січня 2003 року.

Отже, наведеними актами закріплено віднесення виконуваних позивачем робіт до Списку № 1, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише в разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, збирання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Зайняття позивачем відповідних посад з виконанням робіт по Списку № 1 у спірний період підтверджується записами трудової книжки. При цього такі формальні підстави, як посилання на Списки, затверджені постановою КМУ від 26 січня 1991 року № 10, а не на Списки, що були чинні в період роботи позивача, та невідповідність довідки № 04/790 від 27 вересня 2005 року вимогам Порядку, затвердженого постановою КМУ № 637 від 12 серпня 1993 року, не можуть бути безумовною підставою для неврахування позивачу відповідного періоду роботи до пільгового стажу для призначення пенсії.

Підтвердженням того, що позивач, у період з 03 серпня 1992 року по 01 жовтня 2014 року (який не зарахований до пільгового стажу) працював повний робочий день і виконував гірські роботи, є записи в його трудовій книжці, що відповідає вимогам законодавства і не потребує інших способів доведення цього факту.

У розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу відповідними записами трудової книжки позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Зважаючи на викладене, суд вважає наведені відповідачем у спірному рішенні мотиви для відмови непереконливими.

Також суд відхиляє твердження відповідача, щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 через відсутність атестації робочих місць за період з 01 квітня 2004 року по 01 жовтня 2014 року, оскільки в матеріалах справи містяться накази № 20/10/1 від 20 жовтня 2004 року та № 2 від 25 вересня 2009 року про результати атестації робочих місць. Відповідні записи про підтвердження права позивача на пенсію за Списком № 1 за результатами атестації робочих місць містить його трудова книжка.

Крім того, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №520/15025/16-а.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію суд зазначає наступне.

Питання призначення і виплати пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права ОСОБА_1 на пенсію суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати йому до пільгового стажу роботи, що дає право на пенсію за Списком № 1, період роботи з 03 серпня 1992 року по 01 жовтня 2014 року і повторно розглянути його заяву від 27 травня 2020 року про призначення пенсії, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з прийняттям відповідного рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи з 03 серпня 1992 року по 01 жовтня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2020 року і вирішити питання призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840, 80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов