Рішення № 91496895, 14.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2020Справа № 910/6842/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 32-А, прим.№96)

про стягнення 28 021,17 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" про стягнення 28 021,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 2146/1718-ТЕ-41 та додатковим угодам до нього відповідач не виконав належних чином своїх зобов`язань щодо своєчасного розрахунку за поставлений газ, що стало підставою для нарахування останньому інфляційних втрат у розмірі 28 021,17 грн, за період прострочення з 26.05.2018 по 31.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6842/20 та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначає, що нарахуванням інфляційних втрат за наступний період на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат (матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів) за попередній період, а не шляхом складання сум інфляційних збитків кожного періоду, є неправомірним.

30.06.2020 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо розрахунку інфляційної складової боргу. Так, позивач звертає увагу, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року в справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обгрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Відповідач своїх заперечень щодо відповіді на відзив не надав.

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20 жовтня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (назву змінено на Акціонерне товариство «Нафтогаз України», надалі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» (надалі- споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу № 2146/1718-ТЕ-41 з наступними додатковими угодами № № 1-6 до нього (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пункт 2.1. договору передбачає, що постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) заморений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 1590 тисяч кубічних метрів.

Додатковими угодами № 2-6 сторони збільшували період постачання газу, включно до 30 вересня 2018 року, а також його обсяги (об`єми).

Відповідно до п. 3.7 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

У пункті 6.1. договору сторони домовились про проведення остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (іншими словами, сторони домовилися про окремі щомісячні взаємні зобов`язання з поставки та оплати газу).

Пунктом 10.3 встановлено до відповідних договірних правовідносин між сторонами у справі спеціальні строки позовної давності терміном п`ять років.

Розділом 12 Договору, з урахуванням додаткових угод № 2, 4-6 передбачено, що договір діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивач зазначає, що через неналежне виконання ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» своїх зобов`язань за договором №2146/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017 АК «Нафтогаз України» зверталась до суду з позовом про стягнення основного боргу, пені та 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 травня 2019 року у справі №910/1190/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019, позов було задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса 32" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 25830,14 грн., 3% річних у розмірі 13977,65 грн. та судовий збір у сумі 1921,00 грн.

Позивач зазначає, що у вищевказаній справі не пред`являв вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення зобов`язання за березень-квітень 2018 року за договором № 2146/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає, що грошове зобов`язання за договором було виконано відповідачем з порушенням строків, обумовлених у договорі, що стало підставою для нарахування останньому інфляційних втрат у розмірі 28 021,17 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду м. Києва від 16 травня 2019 року у справі №910/1190/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" встановлені факти щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу за договором постачання природного газу № 2146/1718-ТЕ-41 від 20.10.2017.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, . обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Отже, факти встановлені у рішеннями у справі №910/1190/19 не доказуються при розгляді даної справи.

Як встановлено судом, Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у вищевказаній справі не заявлялись вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, а тому останнє звернулось з даним позовом до суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за березень-квітень 2018 року у розмірі 28 021,17 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

З урахуванням наведеного, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Ураховуючи вищенаведене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки у такому випадку зобов`язання відповідно до ст.599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат до фактичного погашення заборгованості відповідає вимогам ст.526, 598, 599, 625 ЦК України.

При цьому, судом враховано, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 "п.40. При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).

Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах".

Отже, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат.

За розрахунком, доданим до позовної заяви, позивач здійснює нарахування інфляційних втрат у розмірі 28 021,17 грн на заборгованість за березень 2018 року, за період з 26.04.2018 по 31.01.2019 року, та на заборгованість за квітень 2018 року, за період з 26.05.2018 по 31.01.2019.

Перевіривши наданий розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що останній є арифметично вірним, у зв`язку з чим суд вважає вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 28 021,17 грн обґрунтованими.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 32-А, прим №96, ідентифікаційний код 32492922) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) інфляційні втрати у розмірі 28 021 (двадцять вісім тисяч двадцять одну) грн 17 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.09.2020

Суддя Л. Г. Пукшин