Рішення № 91496645, 02.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2020Справа № 910/7096/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОАВТОЗАПЧАСТИНИ"

до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРТРАНСГАЗ"

про стягнення 130 758,99 грн.,

за участю представників:

від позивача: Романенко П.В.

від відповідача: Мотлях О.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОАВТОЗАПЧАСТИНИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРТРАНСГАЗ" про стягнення боргу за договором про закупівлю товарів №1902000329/205 від 07.02.2019 у розмірі 130 758,99 грн., з яких: 127 247 грн. - основний борг, 1 654,21 грн. - інфляційних втрат, 1 857,78 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання п. 7.7. укладеного між позивачем та відповідачем договору про закупівлю товарів №1902000329/205 від 07.02.2019 позивачем було перераховано на рахунок відповідача (в якості забезпечення виконання Договору) суму у розмірі 127 247 грн., що становить 5% ціни цього Договору. При цьому позивач зазначає, що в повному обсязі поставив відповідачу товар, внаслідок чого припинилося договірне зобов`язання, забезпечене вищезазначеною грошовою сумою, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок негайно повернути спірні кошти, який останнім виконано не було.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 01.07.2020.

24.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтозапчастини" подав клопотання про залучення представника позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 відкладено розгляд справи на 12.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 задоволено заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОАВТОЗАПЧАСТИНИ" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, вирішено провести судове засідання, призначене на 12.08.2020, у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 12.08.2020 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 02.09.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 02.09.2020 брав участь у режимі відеоконференції. Надав додаткові пояснення, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

У судовому засіданні 02.09.2020 представник відповідача надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях, просив відмовити у позові повністю.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

07.02.2019 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОАВТОЗАПЧАСТИНИ" (позивач, постачальник) та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "УКРТРАНСГАЗ" (відповідач, покупець) було укладено Договір №1902000329/205 про закупівлю товарів (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язався у визначений Договором строк передати у власність покупця «Двигуни та їх частини (запасні частини до двигунів) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього Договору.

Відповідно до наявної у Договорі Специфікації, сторони погодили поставку продукції у строк 90 календарних днів з дати укладення Договору, загальною вартістю 2 544 923 грн. з ПДВ. Кількість, ціна за одиницю товару, технічні вимоги і якісні характеристики також погоджено сторонами у Специфікації.

У відповідності до п.12.1. Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

У відповідності до 3.1. Договору, загальна сума цього договору становить 2 544 923 грн. з ПДВ.

Згідно п. 7.7. Договору виконання зобов`язань постачальника за даним Договором забезпечується грошовими коштами в розмірі 127 247 грн., що становить 5% відсотків ціни цього Договору, на умовах, визначених п.6 «Забезпечення виконання договору про закупівлю» розділу VI «Результати торгів та укладання договору про закупівлю» тендерної документації на закупівлю товарів за номером закупівлі UA-2018-12-05-000405-b.

У разі невиконання чи неналежного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань по даному Договору, покупець має право звернути повністю або часткове стягнення на грошові кошти, зазначені у п. 7.7. Договору за своїм одностороннім рішенням (п. 7.8. Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання п. 7.7. Договору позивач перерахував на рахунок відповідача 127 247 грн. відповідно до платіжного доручення № 64 від 04.02.2019.

Спір у справі виник внаслідок того, що, за доводами позивача, на виконання умов спірного договору останнім було в повному обсязі виконано взяті на себе зобов`язання та поставлено відповідачу обумовлений договором товар в повному обсязі. Разом з цим, відповідач не повернув суму грошового забезпечення в розмірі 127 247 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Господарського кодексу України державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб`єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб`єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов`язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Спірні правовідносини склались між сторонами з приводу виконання Договору про закупівлю товарів, укладеного відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір №1902000329/205 від 07.02.2019 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.5.3 Договору, поставка здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита», «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт того, що позивач виконав умови Договору в частині поставки 100% товару, визначеної умовами договору та відповідними Специфікаціями. Зазначений товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать відповідні видаткові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи. Видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін без заперечень та зауважень, так само підтверджується ціна та кількість поставленої продукції.

Разом з цим, як у відзиві на позовну заяву, так і безпосередньо у судових засіданнях, відповідач зазначав, що сума забезпечення виконання договору не була повернута позивачеві, оскільки, останнім було порушено умови договору в частині строків постачання товару.

Суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача в цій частині, оскільки самим відповідачем визнається, що товар було поставлено позивачем належної якості та у повному обсязі, тоді як порушення строку поставки товару по-перше відбулося за сукупності об`єктивних обставин (серед яких також фігурувало порушення відповідачем строків оплати товару), а по-друге факт порушення строків поставки в даному випадку не має наслідком виникнення у покупця права не повертати постачальнику грошові кошти, що були перераховані останнім на виконання п. 7.7. Договору.

Обставини повного виконання позивачем умов Договору щодо поставки належної якості товару на суму 2 544 923 грн. також були встановлені у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 № 904/5447/19, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Суд зауважує, що принцип юридичної визначеності тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У зв`язку з наведеним, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що на виконання умов Договору відповідач отримав 100% якісного товару. Тоді як факт постачання частини товару з порушенням визначених строків не є підставою для виникнення у покупця права звернути повністю або часткове стягнення на грошові кошти, зазначені у п. 7.7. Договору за своїм одностороннім рішенням в розумінні п. 7.8. Договору.

Таким чином, після того як остання партія товару, поставленого позивачем на виконання умов Договору, без жодних зауважень та заперечень (зокрема щодо кількості, якості товару) була прийнята відповідачем 18.11.2019 за видатковою накладною № ТОВ-001917 від 18.11.2019, саме з цієї дати Договір слід вважати виконаним в частині поставки товару.

Враховуючи викладене, суд зазначає про правомірність та обґрунтованість доводів позивача стосовно того, що зважаючи на повне виконання умов договору постачальником, кінцевим строком повернення відповідачем суми забезпечення було 18.11.2019.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Таким чином, чинне цивільне законодавство розрізняє поняття "невиконання зобов`язання" та "неналежне виконання зобов`язання".

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №49/38-09).

За висновками суду, утримання відповідачем спірної суми забезпечення виконання Договору не може розцінюватись як справедливе, добросовісне та розумне. З встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що сторонами були вчинені дії, спрямовані на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання з поставки товару. Зокрема, позивачем було поставлено 100% обумовленого договором товару.

Відтак, за висновками суду, з обставин справи не вбачається, що позивач не виконав на момент розгляду справи якоїсь умови Договору (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 14.01.2019 по справі № 910/3777/18).

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання щодо своєчасного повернення суми забезпечення, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 1 654,21 грн. та суму 3% річних, які розраховані за період з 19.11.2019 по 14.05.2020.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський Узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код: 30019801) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОАВТОЗАПЧАСТИНИ" (49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 98, кв. 195, ідентифікаційний код: 36641388) 127 247,00 грн. - основного боргу, 1 654,21 грн. - інфляційних втрат, 1 857,78 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору - 2 102,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2020.

Суддя І.В. Приходько