Рішення № 91496093, 02.09.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2020м. ДніпроСправа № 904/6341/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Прокопенко А.В., розглянув спір

за позовом Bravisa International Sp.Z. o.o., Poland

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп", м. Дніпро

про визнання недійсним пункту 7.5 Контракту № 001/630 від 10.09.2019, стягнення пені та збитків в сумі 640 898,53 грн.

Представники:

від позивача Мусихін П.Е.

від відповідача Пашніна А.В.

СУТЬ СПОРУ:

Bravisa International Sp. Z. o.o. звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить:

- визнати недійсним пункт 7.5. Контракту № 001/630 від 10.09.2019, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" та Компанією Bravisa International Sp. Z. o.o.;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" видати ветеринарний сертифікат на продукцію, що міститься в контейнері № MNBU3766478 представнику Компанії Bravisa International Sp. Z. o.o.;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" видати сертифікат походження на продукцію, що міститься в контейнері № MNBU3766478 представнику Компанії Bravisa International Sp. Z. o.o.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" на користь Компанії Bravisa International Sp. Z. o.o. 625 756,13 грн. пені;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" на користь Компанії Bravisa International Sp. Z. o.o. 15 142,40 грн. збитків.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в контракті № 001/630 від 10.09.2019 не дотримана форма арбітражного застереження, яка рекомендована Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, а також неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного контракту в частині своєчасної поставки товару.

Відповідач, у відзиві на позов, проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Посилаючись на статті 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України відповідач наголошує на тому, що додані позивачем до позовної заяви документи ніяким чином не підтверджують ті обставини, на які останній посилається, як на підставу своїх вимог, викладених у позовній заяві.

Відповідач зазначає, що Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду не встановлює обов`язкову форму арбітражного застереження, а лише рекомендує, якої форми може бути зазначене застереження.

Серед обов`язкових елементів арбітражних застережень виділяють: обсяг- категорії спорів або відносини, щодо вирішення яких сторони контракту погодили застосування арбітражного порядку вирішення спорів; вказівку на арбітраж, компетентний вирішувати вказані спори, а саме на його офіційну назву.

Як вбачається з контракту № 001/630 від 10.09.2019, сторони дійшли згоди та зазначили у п. 7.5 відносини, щодо вирішення яких буде застосовуватися арбітражний порядок вирішення спорів, а також зазначили офіційну назву арбітражу.

Таким чином, відповідач вважає, безпідставним та необґрунтованим послання позивача на те, що в договорі не дотримана форма арбітражного застереження, а вимоги в частині визнання недійсним пункт 7.5. спірного Контракту, такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно збитків та пені відповідач зазначає, наступне.

Зважаючи на те, що ні в контракті, ні специфікаціях не передбачено строків поставки товару, то по суті не має місця несвоєчасному виконанню зобов`язання з поставки товару, що в сою чергу виключає застосування положення п. 7.1. контракту.

Доданий позивачем до позовної заяви графік відвантаження товару не узгоджувався та не підписувався Продавцем (відповідачем), а тому, на думку останнього він не може прийматися до уваги як доказ.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження заявленої суми збитків.

Необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню відповідач вважає і вимогу, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 079,99 грн., посилаючись на відсутність будь-яких фактичних доказів понесення позивачем таких витрат.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що погодження графіку поставки товару відбулося між сторонами за допомогою електронного листування - WhatsApp.

Також останній звертає увагу суду на те, що специфікації на контейнери, які не було поставлено на адресу позивача не можливо було підписати у зв`язку з невиконанням відповідачем погоджених істотних умов контракту.

Крім того, позивач зазначає, що в додатках до відповіді на відзив містяться докази, щодо понесення збитків останнім на сумі 960,00 доларів США.

Щодо визнання недійсним пункту 7.5 контракту, то позивач погоджується з аргументами відповідача стосовно того, що арбітражне застереження носить рекомендований характер.

Проте, враховуючи положення частини 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», та те, що сторонами були подані перші заяви по суті справи, підстави залишити позов без розгляду і направити сторін до арбітражу відсутні.

Заявлені витати на професійну правову допомогу осатаній вважає обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Ухвалою від 02.01.2020 позовну заяву Bravisa International Sp. Z. o.o. залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

27.01.2020 від позивача надійшло клопотання, до якого останнім залучено квитанцію № 47585 від 22.01.2020 в сумі 2 102,00 грн. про сплату судового збору за немайнову вимогу та обґрунтований розрахунок штрафних санкцій, відсутність яких на момент подання позовної заяви стала підставою для залишення її без руху.

Крім того, до зазначеного вище клопотання позивачем додано уточнену позовну заяву, в якій останнім зменшено позовні вимоги шляхом виключення із первісного позову вимог про зобов`язання відповідача видати сертифікати, решта позовних вимог залишилась незмінними.

Заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

03.02.2020 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/6341/19, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.02.2020, про що постановлено ухвалу.

Ухвалою від 02.03.2020 господарським судом відкладено підготовче засідання до 23.03.2020.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", відповідно до якої, через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 до 03.04.2020 в Україні вводиться карантин, та з огляду на те, що листом Ради суддів України № 9рс-186/20 від 16.03.2020 рекомендовано встановити особливий режим роботи судів, господарським судом продовжено строк підготовчого провадження до 04.05.2020, підготовче засідання відкладено на 21.04.2020.

Проте, загальнонаціональний карантин, який мав тривати до 03.04.2020, рішенням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020, продовжено на 21 день - до 24.04.2020 включно.

Позивачем та відповідачем подані клопотання про відкладення розгляду справи, які господарський суд вважає можливим задовольнити.

З огляду на викладене та враховуючи те, що строк введення карантину в Україні встановлено до 24.04.2020, ухвалою суду від 21.04.2020 розгляд підготовчого засідання відкладено до 20.05.2020.

19.05.2020 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення засідання в підготовчому провадженні, яке господарським судом задоволено, розгляд підготовчого засідання було відкладено до 15.06.2020.

У підготовчому засіданні, яке відбулось 15.06.2020, представником позивача подані додаткові письмові пояснення на заперечення на відповідь на відзив, копія яких вручена представнику відповідача.

З огляду на викладене, для надання можливості представнику відповідача ознайомитися із поданими доказами, з метою повного, об`єктивного встановлення обставин справи, ухвалою суду від 15.06.2020 розгляд підготовчого засідання відкладався до 08.07.2020.

У підготовчому засіданні, яке відбулось 08.07.2020, представником позивача подано клопотання про залучення доказу у справі, а представником відповідача - письмові пояснення.

Ухвалою суду від 08.07.2020 розгляд підготовчого провадження закрито та призначено до справу по суті на 17.08.2020.

13.08.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке задоволено господарським судом, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався до 02.09.2020, про що було постановлено ухвалу суду.

02.09.2020 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо недійсності арбітражного застереження, викладеного в п. 7.5. контракту № 001/630 від 10.09.2019, з огляду на положення чинного законодавства та неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині своєчасної поставки товару за договором поставки.

10.09.2019 між Bravisa International Sp.Z. o.o. (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" (далі - Відповідач, Продавець) укладено Контракт № 001/630 (далі - Контракт), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець приймає на себе зобов`язання продати та поставити, а Покупець приймає на себе зобов`язання оплатити та прийняти м`ясо курки замороженої, далі «Товар», відповідно до умов даного Контракту, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у додатках до цього Контракту (Специфікаціях), які є невід`ємною його частиною.

Укладаючи даний контракт, сторони дійшли згоди про застосування матеріального та процесуального права України (п.7.6).

За своєю правовою природою укладений між сторонами контракт є договором поставки.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1.3. Контракту в додатках (Специфікаціях), які підписуються для виконання цього Контракту, обумовлюються істотні умови поставки кожної окремої партії товару.

Пунктом 2.1. Контракту встановлено, що ціни на Товар, який поставляється Продавцем, є вільним та вказується в додатках (Специфікаціях), які є невід`ємною частиною цього Контракту.

В п.2.2. контракту узгоджено, що ціна на товар встановлюється в дол.США.

Ціна за одиницю товару включає в себе вартість тари, витрати на оформлення необхідної документації на території України, доставку в морський порт, вказаний Покупцем на умовах FCA (Інкотермс 2010) (пункт 2.7 Контракту).

Згідно із пунктом 3.1 Контракту поставка товару Покупцю за цим контрактом здійснюється згідно з Міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2010 року. Умови та місце постаки обумовлюється для кожної партії товару окремо та вказується в додатках (Специфікаціях) до даного Контракту, які є невід`ємною його частиною, і супровідному інвойсі на вантаж. Перехід ризиків, а також границі відповідальності сторін Контракту при поставці товару визначається згідно з положеннями відповідного розділу правил Інкотермс 2010.

У відповідності до пункту 3.2 Контракту кожна партія товару повинна бути поставлена у погоджений сторонами строк.

В п.7.4 контракту сторонами узгоджено, що всі спори та розбіжності, які можуть виникнути в ході виконання Контракту будуть вирішуватися сторонами шляхом переговорів.

В пункті 7.5 Контракту визначено, що у випадку, якщо Сторони не досягнуть згоди, розгляд спору передається Міжнародному Комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України в м. Києві, який приймає остаточне рішення відносно спірного питання.

Даний Контракт вступає в силу з дати його підписання обома Сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по цьому Контракту (пункт 8.1 Контракту).

Позивач, звертаючись до суду з вимогою визнати недійсним пункт 7.5 Контракту посилається на те, що сторонами не дотримана форма арбітражного застереження, яка рекомендована Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України.

Останнім зазначено, що закон, який регулює відносини щодо Арбітражу, є Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж». В пункті 1 додатку № 1 до якого зазначено, що Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Сторінка № 5, вказаного регламенту, встановлює форму арбітражного застереження, яка не була дотримана Сторонами при підписанні Контракту.

Таким чином, позивач вважає, що дане арбітражне застереження є недійсним відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що правочин повинен вчинятися у формі встановленій законом.

Крім того, на думку позивача, арбітражний розгляд справи буде менш ефективним, ніж розгляд вимог Господарським судом.

Вимоги позивача про визнання недійсним арбітражного застереження, щодо якого сторони дійшли згоди в п. 7.5 спірного Контракту, з підстав, які викладались вище, задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, підписавши Контракт № 001/630 від 10.09.2019, в якому міститься арбітражне застереження, позивач погодився з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають за таким Контрактом.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що арбітражна угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Посилання позивача, на недотримання форми арбітражного застереження, рекомендованого, Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду, не заслуговують на увагу, оскільки, як вірно зазначено відповідачем, останнє носить не обов`язковий, а рекомендований характер.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони спірного Контракту, дійшли згоди та зазначили офіційну назву арбітражу, на розгляд якого передбачалась передача спору, у випадку недосягнення сторонами згоди в межах виконання умов Контракту.

Отже, слід прийти до висновку про те, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку, належними та допустимими доказами, невідповідності пункту 7.5 Контракту № 001/630 від 10.09.2019, вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України.

Думка позивача відносно того, що арбітражний розгляд справи буде менш ефективним, ніж розгляд вимог Господарським судом, також не є підставою для визнання недійсним пункту 7.5 спірного Контракту.

З огляду на викладене у суду відсутні підстави для визнання недійсним п. 7.5 Контракту № 001/630 від 10.09.2019.

Крім того, господарський суд вважає необхідним зазначити наступне.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», передбачено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як вбачається із матеріалів даної справи, сторонами жодних клопотань про передачу справи для розгляду в міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-Промисловій палаті України подано не було, у зв`язку з чим, дана справа підлягає розгляду Господарським судом Дніпропетровської області.

Вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 625 756,13 грн. за несвоєчасну поставку товару, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, сторони укладаючи спірний Контракт, дійшли згоди про те, що поставка товару Покупцю за цим контрактом здійснюється згідно з Міжнародними правилами Інкотермс в редакції 2010 року. Умови та місце поставки обумовлюється для кожної партії товару окремо та вказується в додатках (Специфікаціях) до даного Контракту, які є невід`ємною його частиною, і сопровідному інвойсі на вантаж. Перехід ризиків, а також границі відповідальності сторін Контракту при поставці товару визначається згідно з положеннями відповідного розділу правил Інкотермс 2010 ( п.3.1).

В пункті 3.2 Контракту, встановлено, що кожна партія товару повинна бути поставлена у погоджений сторонами строк.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 251, 252, 253 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи ні умови договору, ні додатки до нього (специфікації) не містять строків поставки товару.

Так, залучені до матеріалів справи специфікації місять інформацію про найменування товару, кількість упаковок в коробці, ціну за кілограм та кількість товару, що повинна поставлятися в місяць. Зазначене вище свідчить про те, що сторони не дійшли згоди щодо строків поставки товару.

Не надано позивачем і доказів того, що він звертався до відповідача з вимогою поставити товар, кількість якого не була поставлена.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до стаття 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За несвоєчасну поставку товару, сторонами в договорі передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми непоставленого товару за кожний день прострочки (п. 7.1 Контракту).

Проте, зважаючи на відсутність належних доказів, які б свідчили про те, що сторонами було погоджено строк поставки товару і такий строк порушено відповідачем, у суду відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення пені.

Посилання позивача на графік поставки товару, який зазначено у позовній заяві, господарським судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Так, в підтвердження того, що сторонами було погоджено строки поставки товару позивачем надано роздруківки з електронного листування в Whatsapp, з посиланням на те, що дане листування відбулося між уповноваженими представниками сторін.

Оцінюючи надані позивачем роздруківки електронної переписки в якості належного доказу погодження строків поставки товару, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Тобто надані позивачем скріншоти електронної переписки не можуть бути використані як доказ у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містять електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Зазначене відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19.

Крім того, у контракті, укладеного сторонами, не наведено умов щодо можливості електронного листування під час його виконання, щодо погодження між сторонами відповідних адрес для електронного листування та переліку осіб, уповноважених вести таке листування.

З огляду на вищезазначене, враховуючи положення статті 86 Господарського процесуального кодексу України, судом не приймає до уваги в якості доказів роздруківки з електронного листування в Whatsapp, надані позивачем на підтвердження того факту, що сторони в такий спосіб погодили графік поставки продукції.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо стягнення збитків у сумі 15 142,40 грн., з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (частина 1 статті 218 Господарського кодексу України), тобто, настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої стаття 224 Господарського кодексу України, пов`язане з наявністю складу правопорушення, що включає в себе: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв`язок між ними, вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Позивачем не доведено той факт, що відповідач порушив умови контракту, в частині своєчасної поставки продукції.

А отже, твердження позивача, що останній був змушений оплачувати компенсацію за простій автомобілів, з вини відповідача, є безпідставними та необґрунтованими належними та допустимими доказами.

До того ж, будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення позивачем витрат на суму, яка зазначена у позові як збитки, останнім надано не було.

Таким чином, враховуючи, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки позивачем не доведено прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та шкодою заподіяною позивачу, то відсутні і підстави для застосування до відповідача такої міри господарської відповідальності, як стягнення збитків.

Згідно зі статтями 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Саме на Bravisa International Sp.Z. o.o., як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Всупереч наведеному позивач не довів перед судом, яким чином було порушено зі сторони відповідача його права.

За таких обставин решту аргументів позивача суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновку суду про відмову у позові.

Крім того, суд зазначає, що позивачем разом з позовною заявою було подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок компанії Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрптахгруп" на суму 640 898,53 грн. за наступними реквізитами: Ac. 2600283745, SWIFT BIE: FUIBUA2Х, IBAN: НОМЕР_1 , FIRST UKRAINIAN International Bank, 04070, Україна, Київ, вул. Андріївська, буд. 4.

Відповідно до квитанції № 90706 від 23.12.2019 про сплату судового збору, позивачем за подання зазначеної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 960,00 грн.

Ухвалою суду від 03.01.2020 було повернуто Bravisa International Sp. Z. o.o. заяву про вжиття заходів забезпечення позову без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір у сумі 960,00 грн. підлягає поверненню йому з Державного бюджету України.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Bravisa International Sp.Z. o.o. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртпахгруп" про визнання недійсним пункту 7.5 Контракту № 001/630 від 10.09.2019, стягнення пені та збитків в сумі 640 898,53 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 14.09.2020.

Суддя І.Ф. Мельниченко