Рішення № 91493939, 11.09.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2020 року № 320/5409/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 №70-17, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №124-13, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №468-17 від 23.03.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є безпідставними, прийнятими з грубим порушенням норм законодавства України, у зв`язку з чим підлягають скасуванню. Так, позивач зазначає, що у неї відсутній обов`язок сплачувати у 2015 році транспортний податок, оскільки рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році могли встановлювати плановим лише 2016 рік. Крім того, позивач наголошує на тому, що не отримувала податкове повідомлення-рішення, яким контролюючий орган визначив їй суму грошового зобов`язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік, у зв`язку з чим таке рішення також є протиправним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи податкового органу діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачу на праві приватної власності належить автомобіль марки NISSAN модель MURANO, 2012 року випуску, об`єм двигуна 3498 см3, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 13.11.2012 (свідоцтво про державну реєстрації транспортного засобу НОМЕР_3 ).

У червні 2015 року Бориспільська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового Кодексу України, прийняла податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 №70-17, згідно з яким визначила позивачу грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" у сумі 25000,00 грн.

У червні 2016 року Бориспільська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового Кодексу України прийняла податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №124-13, згідно з яким визначила позивачу грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.

В подальшому, у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 грошових зобов`язань за вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, податковим органом було сформовано податкову вимогу за формою "Ф" № 468-17 на загальну суму 50000,00 грн.

З пояснень позивача, зазначених у позовній заяві вбачається, що про оскаржувані рішення податкового органу їй стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи №810/4774/18 - 18.06.2020.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення, податкова вимога прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 01.01.2011 регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким внесено зміни до низки нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері оподаткування.

Вказаним Законом, зокрема, запроваджено транспортний податок як різновид податку на майно.

Так, відповідно до підпункту 265.1.2 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) транспортний податок є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків.

Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування (підпункт 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України).

У свою чергу згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 та підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., а базою оподаткування - легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування.

Відповідно до пункту 267.4 цієї статті, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому, згідно із приписами підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Предметом спору у даній справі є правомірність справляння у 2015 - 2016 роках транспортного податку як різновиду місцевого податку на майно, що запроваджений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII.

Дослідивши питання щодо правового регулювання справляння транспортного податку у 2015 - 2016 роках , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01.01.2015) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених вище норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком органу місцевого самоврядування, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Приписами пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Ці норми також узгоджуються з принципом стабільності податкового законодавства, передбаченого підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про запровадження місцевого податку у період з 01.01.2015 до 15.07.2015, положення такого рішення набирають чинності не раніше 01.01.2016 і регулюють питання сплати податку з 2016 року. Якщо ж таке рішення прийнято органом місцевого самоврядування після 15.07.2015, його положення набирають чинності і застосовуються не раніше 01.01.2017.

Враховуючи, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII набрав чинності 01.01.2015, суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття органами місцевого самоврядування рішень щодо запровадження передбачених цим Законом місцевих податків у 2015 році, оскільки такі рішення, в разі їх прийняття, порушують визначений Податковим кодексом України порядок і спосіб встановлення місцевих податків (у тому числі й транспортного податку як різновиду податку на майно), зокрема, вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.10.3018 в адміністративній справі № 816/3380/15 та 02.11.2018 в адміністративній справі № 820/10254/15.

Судом встановлено, що Бориспільська міська рада Київської області 30.01.2015 прийняла рішення № 4885-60-VI, яким відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII встановила ставку транспортного податку у м. Бориспіль.

Таким чином, рішення Бориспільської міської ради щодо встановлення транспортного податку не підлягає застосуванню впродовж 2015 року, що відповідає приписам статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що рішення Бориспільської міської ради щодо встановлення транспортного податку підлягає застосуванню з 01.01.2016.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов`язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов`язковим.

Так, згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що у разі неприйняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку відбувається у розмірі мінімальної ставки.

Тобто, Верховна Рада України у спосіб прийняття закону встановила розмір і порядок справляння місцевого податку, що є обов`язковим згідно з нормами цього Кодексу.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що Верховна Рада України не може підміняти компетенцію органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Так, згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження Верховної Ради України у сфері оподаткування визначені статтею 12 Податкового кодексу України, відповідно до якої Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори, а щодо місцевих податків і зборів - лише визначає перелік місцевих податків та зборів та граничні розміри ставок, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Положеннями пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Як вже зазначалось судом вище, прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів, згідно з положеннями пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно до повноважень сільських, селищних та міських рад, які здійснюють ці повноваження у порядку, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Верховна Рада України не мала повноважень встановлювати розмір і порядок справляння місцевих податків і зборів, у зв`язку з чим підстави для справляння у 2015 році транспортного податку як різновиду місцевого податку на майно на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII відсутні.

Розв`язуючи правову колізію, що утворилась у зв`язку із застосуванням норм Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, суд керується презумпцією правомірності рішень платника податку як принципом податкового законодавства України (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) та положеннями пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі, якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.06.2015 №70-17 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, ураховучи вищевикладене, податковим органом правомірно було нараховано позивачу грошове зобов`язання з транспортного податку за 2016 рік.

Разом з тим, позивач, в обґрунтування протиправності податкового повідомлення - рішення від 29.06.2016 №124-13 зазначила, що про його існування їй стало відомо після ознайомлення з матеріалами справи №810/4774/18 - 18.06.2020.

Судом, з доданих відповідачем до відзиву матеріалів, встановлено, що податкове повідомлення - рішення від 29.06.2016 №124-13 було направлено ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , однак конверт повернувся на адресу податкового органу з поміткою оператора поштового зв`язку "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Разом з тим, з копії наданої відповідачем адресно-довідковим підрозділом територіального органу ДМС України в Київській області довідки вбачається, що станом на 2016 рік зареєстрованим місцем проживання позивача було: АДРЕСА_3 .

Порядок вручення податкових повідомлень-рішень встановлений загальними нормами податкового кодексу та його спеціальними нормами для податкових повідомлень-рішень із транспортного податку, а також окремим Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Мінфіну 28.11.2012 № 1236, та чинного на момент постановлення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити, відповідно до п. 267.6.2. ст. 267 Податкового кодексу України, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, відповідно до абзацу 2 п. 58.3. ст. 58 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного повідомлення-рішення, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення, відповідно до абзацу 3 п. 58.3. ст. 58 ПК України, в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного повідомлення-рішення, вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що контролюючий орган зобов`язаний надіслати податкове повідомлення-рішення за зареєстрованим місцем проживання платника податків і таке повідомлення-рішення буде вважатися врученим не залежно від отримання поштового відправлення платником.

Водночас, як було встановлено судом та зазначено вище, податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №124-13 було направлено позивачу за адресою, яка не була зареєстрованим місцем її проживання.

Таким чином, відповідач надіслав оскаржуване податкове повідомлення-рішення не за місцем реєстрації позивача, а тому останній не мав можливості отримати відповідне поштове відправлення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення, відповідно до абзацу 4 п. 58.3. ст. 58 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного повідомлення-рішення, вважається таким, що не вручено платнику податків.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 29.06.2016 №124-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно, як наслідок, підлягає скасуванню податкова вимога форми "Ф" № 468-17 від 23.03.2017 на загальну суму 50000,00 грн., прийнята на підставі податкових повідомлень-рішень від 16.06.2015 №70-17 та від 29.06.2016 №124-13.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх дій при прийнятті спірних рішень.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у загальному розмірі 1000,80 грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.06.2015 №70-17, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.06.2016 №124-13, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов`язання за платежем "Транспортний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №468-17 від 23.03.2017.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби України у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.