Рішення № 91480501, 09.09.2020, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 569/21728/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді Чорного І.А., при секретарі судових засідань Карпінчук О.М., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Редзеля М.М., відповідача – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

До Здолбунівського районного суду Рівненської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому, уточнивши позовні вимоги, просить суд стягнути з відповідача на її користь борг згідно розписки від 13 вересня 2019 року в розмірі 14000 доларів США та 3386,60 грн. судового збору.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що на підставі письмової розписки від 17 січня 2017 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. У розписці від 13.09.2019 року зазначено, що відповідач повинен повернути борг в розмірі 14000 доларів США до 01 жовтня 2019 року. Проте борг повернутий не був, а тому вона змушена звернутися до суду з позовом про стягнення коштів.

Ухвалою суду від 13.02.2020 року по справі відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання з викликом сторін.

Позивач та її представник уточнені позовні вимоги в судовому засіданні підтримали повністю, просили суд позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю, при цьому посилався на скрутне майнове становище, у якому він зараз перебуває. Також зазначив, що наслідки визнання позову йому відомі та зрозумілі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що 13 вересня 2019 року ОСОБА_2 написав розписку, згідно якої зобов"язується повернути борг ОСОБА_1 в розмірі 14000 доларів США до 01 жовтня 2019 року.

Станом на день розгляду справи відповідач борг не повернув.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Вирішуючи справу суд враховує, що позивач на підтвердження своїх вимог надала для огляду в судовому засіданні відповідний оригінал розписки від 13.09.2019 року, складений відповідачем.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як роз`яснив Верховний суд України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі №309/3458/14-ц від 13 грудня 2017 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Однак відповідач грошові кошти не повернув. Про неналежне виконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення грошових коштів також свідчить наявність боргового документа (розписки) саме у кредитора, який надав її для огляду в судовому засіданні.

Таким чином, оскільки відповідач на час написання розписки мав в користуванні грошові кошти, належні позивачу, та сторони дійшли обопільної згоди про те, що такі кошти будуть перебувати у користуванні відповідача певний час, про що склали відповідну розписку, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та його умови. Знаходження розписки у позивача свідчить про невиконання відповідачем свого обов`язку про повернення боргу, а тому наявні підстави для стягнення боргу. З матеріалів справи вбачається, що взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав в повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 14000 доларів США.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, яку викладено у постанові від 04.07.2018 в справі № 14-134цс18 вказавши, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Як вбачається із правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 по справі № 373/2054/16-ц, за змістом ч. 1ст. 1046 ЦК Українипозикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості. За правилами ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Суд не вбачає підстав відступати від вищевикладеної правової позиції.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду з позовом, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3386,60 грн., відповідно до ціни позову.

Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути борг за розпискою від 13.09.2019 року в розмірі 14000 доларів США та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1693,30 грн. Також позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору у розмірі 1693,30 грн., сплаченого при поданні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81, 82, 89, 206, 258-259,263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1693 (одна тисяча шістсот дев`яносто три) гривні 30 коп.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 38012494, місцезнаходження: 33028, вул. С.Петлюри, 13, м. Рівне) повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір (Державна судова адміністрація, 050) в розмірі 1693 (одна тисяча шістсот дев`яносто три) гривні 30 коп. згідно квитанції №92 від 21.11.2019 року, виданої філією Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду або через Здолбунівський районний суд Рівненської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 11 вересня 2020 року.

Суддя І.А. Чорний