Рішення № 91479719, 03.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/927

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року м. Київ № 640/7849/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Клочкової Н.В., судді Каракашьян С.К. Пащенко К.С. при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., за результатами відкритого судового засідання в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

тертя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Пенсійний фонд України

про визнання незаконним і нечинним, скасування нормативно-правового акта

за участю представників сторін

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , абонентська скринька 8 до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач), адреса: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2, тертя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Пенсійний фонд України (надалі - тертя особа) адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9 в якій позивач просить суд:

- визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати окремим категоріям громадян»;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України відповідно до статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України після набрання постановою законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено.

Підставами позову вказано порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

В обґрунтування позовних вказана незгода позивача з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» оскільки на думку позивача, вона є такою, що не відповідає вимогам Конституції та чинного законодавства України, та звужує права на гідну пенсію, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 100 % з 05 березня 2019 року (дата набрання чинності рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року по справі № 826/3858/18) , а ні з 01 січня 2020 року, як вказано у зазначеній постанові, і з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, а ні лише з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років.

При цьому, позивач також звертає увагу, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем не зважаючи на те, що пункти 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справах № 826/3858/18 визнані протиправними та нечинними.

Тобто, судовими інстанціями надана оцінка спірним правовідносинам, однак відповідач протиправно її не врахував та вкотре прийняв постанову, яка по суті повторює (дублює) положення пунктів 1, 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 103, чим порушив право позивача на отримання в повному обсязі грошового забезпечення.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що доводи та аргументи позивача викладені в позовній заяві є необґрунтованими, та в свою чергу зазначив, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції Кабінету Міністрів України, а посилання позивача, на те, що дана постанова не відповідає Конституції України, чинному законодавству є необґрунтованими та недоведеними.

Також, відповідач зазначив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. З чого слідує, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомога, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України

У зв`язку з чим, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Третя особа своїх письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надавала.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 29 липня 2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях представник позивача підтримав аргументи викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на протиправність та незаконність постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати окремим категоріям громадян», як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував та посилався на ті докази та аргументи, які були викладені у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв правомірно та в межах чинного законодавства.

Представник третьої особи до судових засідань не прибули, про причини неприбуття суд не повідомляли.

Згідно пунктом 2 частиною 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Також, згідно частиною 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

При цьому, відкладення судового розгляду за клопотанням сторони можливе тільки з урахуванням обставин справи.

Враховуючи наявні у справі матеріали, а також той факт, що судові засідання в цій справі вже тричі відкладались, при цьому представник третьої особи мав можливість подати всі необхідні докази та пояснення через канцелярію суду або засобами поштового зв`язку, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для відкладення вчетверте судового засідання в цій справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

До 01 січня 2018 року пенсія позивачу виплачувалась у відповідності до вимог пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 45 від 13 лютого 2008 року (в редакції до 21 лютого 2019 року), згідно яких враховувались: посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років; надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, почесне звання «заслужений» чи «народний», службу в умовах режимних обмежень, спортивні звання, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук та вчене звання; щомісячні надбавки, доплати та підвищення; інші щомісячні надбавки, доплати, тобто без будь-яких обмежень у відсотках суми підвищення пенсії та з врахуванням не тільки посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової надбавки за вислуги років, а також інших щомісячних надбавок.

У подальшому, 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 103 «Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 1 якої визначено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 вказаної Постанови врегульовано, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) слід проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах:

з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

При цьому, Постановою № 103 також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема: у Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 45, та пункт 5 викладено в такій редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням».

Крім того, додаток 2 до Порядку № 45 викладено в новій редакції, в якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.

У відповідності до листів Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, останнє виплачує позивачу пенсію, починаючи з 01 січня 2018 року у розмірах, визначених Постановою № 103.

У той же час, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/3858/18 від 12 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 рішення Окружного адміністративного суду місті Києва від 12 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року залишено без змін.

В подальшому, 24 грудня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян», яка у відповідності до пункту 3 останньої набирає чинності з 1 січня 2020 року.

Пунктом 1 вказаної Постанови № 1088 Кабінет Міністрів України установив, що:

1) з 1 січня 2020 року виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 року (крім пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату; звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 року, № 77, ст. 2374), здійснюється у підвищеному розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року;

2) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) з 1 січня 2020 року виплачується пенсія, яка з 1 січня 2016 року перерахована з розміру грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсії, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом), та щомісяця проводиться виплата 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої з 1 січня 2016 р., та місячним розміром пенсії, отриманої особою за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, до забезпечення повної виплати розрахованої суми різниці.

Так, на переконання позивача, він є суб`єктом правовідносин. які врегульовано оскаржуваним нормативно-правовим актом, а вказана постанова Кабінету міністрів України встановлено складові пенсійного забезпечення лише з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, а відтак, порушено право позивача на отримання перерахованої пенсії у повному розмірі з урахуванням надбавок, доплат та підвищень.

Вважаючи протиправними дії Кабінету міністрів України щодо прийняття постанови № 1088, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах врегульовано Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII, Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

У відповідності до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Як вже було зазначено вище Кабінетом Міністрів України 24 грудня 2019 року прийнята постанова № 1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян».

Згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян», проект акта розроблено з метою врегулювання питання здійснення пенсійних виплат в 2020 році особам, пенсії яких з 01 січня 2018 року були перераховані відповідно до пункту 1 та з 01 січня 2016 року відповідно до пункту 3 Постанови № 103.

Між тим, Міністерство юстиції України у своєму Висновку від 24 грудня 2019 року за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» висловив такі застереження.

Так, Міністерством юстиції України зазначено, що:

«…Згідно з пояснювальною запискою до проекту постанови проект акта розроблено з метою врегулювання питання здійснення пенсійних виплат в 2020 році особам, пенсії яких з 01.01.2018 були перераховані відповідно до пункту 1, та з 01.01.2016 відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Також, суд звертає увагу, що зі змісту постанови Кабінету міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яка регулює порядок перерахунку пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (в редакції від 01 січня 2020 року) вбачається, що пункти 1, 2, 3 вказаної постанови виключено саме на підставі оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України № 1088 від 24 грудня 2019 року.

Згідно картки документа - Постанови Кабінету Міністрів України № 1088 від 24 грудня 2019 року на офіційному сайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/l472190p6), вказана постанова № 1088 відсилає саме до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Тобто, з наведеного вбачається, що постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 була прийнята з метою врегулювання питань щодо перерахунку та виплати пенсії, які визначались пунктами 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.

Разом з цим, суд зазначає, що рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, від 14 травня 2019 року № 826/12704/18 визнано протиправними та нечинними пункти 1-3 постанови № 103, яка була прийнята відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У своїх рішеннях судом було зазначено, що Кабінет Міністрів України, визначаючи новий порядок перерахунку раніше призначених пенсій, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою, не враховував всі види грошового забезпечення військовослужбовців, вичерпний перелік яких встановлений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і які відображають умови, особливості військової служби кожної особи, яка має право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відтак, оскаржувані пункти Постанови № 103, всупереч вимогам статей 13, 43, частини 4 статті 63 та частини 3 статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача.

При цьому, слід врахувати, що частина 3 статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, у вказаному вище рішенні суд зазначив, що пункт 3 постанови № 103 звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод, оскільки скасовує надбавки, доплати, підвищення і премії, які отримували пенсіонери органів внутрішніх справ (міліції) під час служби, та які враховувались при попередніх перерахунках пенсій, а тому, на думку суду, змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) або за прирівняними до них посадами, є протиправним та таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

З огляду на наведене, суд визнав пункти 1-3 постанови № 103 протиправними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Однак, на переконання суду, положення проекту постанови, у редакції, запропонованій головним розробником, фактично дублюють норми пунктів 1-3 постанови № 103.

Також, суд звертає увагу, що правовою підставою прийняття проекту постанови є приписи статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з якою предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів.

З цього приводу варто звернути увагу на рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № р-7(II)/2019 (далі - Рішення), в мотивувальній частині якого, зокрема, зазначено, що відповідно до статті 6 Основного Закону України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів; виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (стаття 75, пункт 3 частини 1 статті 85, пункти 6, 14 частини 1 статті 92 Конституції України).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина 1 статті 113, пункти 2, 3, 4 статті 116 Конституції України).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що «права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють своє повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року №15-рп/2009 (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року №14-рп/2010).

Отже, з огляду на юридичні позиції Конституційного Суду України встановлення актом Уряду умов та розміру пенсійного забезпечення відповідних осіб, суперечить вимогам Конституції України.

Враховуючи наведене, реалізація норм проекту постанови на практиці може призвести до оскарження рішення Уряду зазначеною категорією осіб до національних судів та Європейського суду з прав людини та як наслідок задоволення таких позовів».

З наведено слідує, що не зважаючи на визнання судом протиправними та нечинними пунктів 1, 2, 3 Постанови № 103, застереження Міністерства юстиції України, висловлені у правовій експертизі проекту Постанови № 1088, метою для прийняття Постанови № 1088 слугувало врегулювання питання здійснення пенсійних виплат в 2020 році особам, пенсії яких з 01 січня 2018 року були перераховані відповідно до пункту 1 та з 01 січня 2016 року відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103.

В той же час, як зауважено Міністерством юстиції України у висновку до правової експертизи проекту Постанови № 1088, вказана постанова фактично продублювала вже визнані судами протиправними та нечинними положення Постанови № 103, які стосуються перерахунку пенсій особам за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а відтак звузила складові грошового забезпечення, які підлягають врахуванню при обрахунку пенсій вказаним особам, зокрема і позивачу в даній справі.

Більше того, Міністерство юстиції України висловило застереження щодо того, що реалізація норм проекту постанови на практиці може призвести до оскарження рішення Уряду зазначеною категорією осіб до національних судів та Європейського суду з прав людини та як наслідок задоволення таких позовів.

Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як неодноразово було зазначено вище, рішеннями судів, а саме Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року у справі № 826/12704/18, була надана обґрунтована оцінка діям Кабінету Міністрів України при скасуванні Постанови № 103, щодо визначення складових грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», повноти та строків виплати перерахованих пенсій.

Аналізуючи наведені норми пенсійного законодавства, суди дійшли висновку про те, що пункти 1, 2, 3 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку, затвердженого Постановою № 45 щодо складових грошового забезпечення для перерахунку пенсій, звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, з огляду на те, що скасовують надбавки, доплати, підвищення і премії, які отримував військовий пенсіонер під час служби, та які враховувались при попередніх перерахунках пенсій.

Кабінет Міністрів України, визначаючи новий порядок перерахунку раніше призначених пенсій, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, не враховував всі види грошового забезпечення військовослужбовців, вичерпний перелік яких встановлений Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і які відображають умови, особливості військової служби кожної особи, яка має право на пенсію за Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Приймаючи рішення щодо Постанови № 103, суди вказали, що всупереч вимогам статей 13, 43, частини 4 статті 63 та частини 3 статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункти Постанови № 103 змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців.

При цьому, судами враховано, що частина 3 статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Також, суд звертає увагу, що 12 листопада 2019 року Верховний Суд своєю постановою у справі № 826/3858/18 залишив без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року.

Так, Верховний Суд у вказаній вище постанові від 12 листопада 2019 року вказав, зокрема, що:

«…Порядок перерахунку пенсій врегульований розділом VIII «Порядок перерахунку пенсій» Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»-XII. Частина 4 статті 63 «Перерахунок раніше призначених пенсій» передбачає, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Отже, безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею.

При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.

Законодавець делегував Уряду повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення, як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення «розміру» перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Адже, до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.

Абзац 3 статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2015 року за № 4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону».

Крім того, Верховний Суд вказав на відсутність у Кабінету Міністрів України права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії, наголосивши на такому.

«Строки перерахунку призначених пенсій визначаються статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно із частиною 3 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

За приписами частини 2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».

Системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати.

Відповідач під час розгляду даної справи звернув увагу, що Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» мав на меті не перерахування пенсій, а врегулювання виплати вже перерахованої пенсії у відповідності з нормами Постанови №103.

Однак, суд вкотре зауважує, що положення Постанови № 103 (зокрема пункти 1, 2, 3) визнані протиправними та нечинними, а відтак перерахунок пенсій, який здійснений у відповідності до Постанови № 103 є протиправним, що в свою чергу, зумовлює і протиправність врегулювання виплат пенсій оскаржуваною постановою в межах коштів, виділених на реалізацію норм Постанови № 103.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.

Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).

У справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

У рішенні «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland, рішення від 09 жовтня 1979 року) Суд зазначив, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі. З іншого боку, Конвенція має тлумачитися у світлі ситуації сьогодення, і вона покликана гарантувати особі реальні права, що можуть бути практично реалізовані у сферах, які вона охоплює.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та не чинним повністю або в окремій його частині.

Відповідно до частини 3 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскаржувані положення Постанови № 1088, як і раніше визнані протиправними та нечинними пункти 1, 2, 3 Постанови № 103, всупереч вимогам частини 3 статті 1-1, статті 43, частини 4 статті 63 та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача, а відтак є протиправними та підлягають визнанню нечинними.

Наведене в сукупності, дозволяє суду дійти висновку, що центральний орган виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України своїми діями порушив законні права, свободи та інтереси громадян України, що свідчить про те, що приймаючи постанову від 24 грудня 2019 року № 1088 №Деякі питання виплати окремим категоріям громадян», Кабінет Міністрів України діяв з перевищенням меж своїх повноважень та з порушенням порядку і способу, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд погоджується з доводами позивача, постанову Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати окремим категоріям громадян» є протиправною та такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому судом враховано вимоги частини 9 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Відповідно до частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати його резолютивну частину у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 33, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1088 «Деякі питання виплати окремим категоріям громадян».

3. Зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акту незаконним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

4. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий суддя Н.В. Клочкова

Судді С.К. Каракашьян

К.С. Пащенко

Повний текст виготовлено 11.09.2020.