Рішення № 91479537, 03.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року м. Київ № 640/12595/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

Центрального міжрегіонального Державної міграційної служби України

у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

від позивача - Правдюка Павла Анатолійовича

від відповідача - Вахненко Сергія Володимировича

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся громадянин Киргизької Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області №18 від 13 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України 90-20 від 19.05.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України в особі Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, за твердженням останнього, у нього є об`єктивні побоювання, що у разі повернення до країни походження , йому буде загрожувати небезпека в країні походження, а також систематичного порушення його прав та інтересів, відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На думку позивача, влада Киргизстану не здатна забезпечити захист позивача від систематичного порушення його прав.

Ухвалою суду від 12 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 1 - Державна міграційна служба України, не погоджуючись із доводами позивача, надала відзив на позовну заяву, в якому вказала, що оскаржуване рішення від 13 січня 2020 року було прийнято відповідачем правомірно, оскільки позивачем не доведено наявність правдоподібних, переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження, а також те, що позивач зазнавав переслідування за ознаками раси, національності та громадянства.

Відповідач 2 - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалось, відзив до суду не надало.

В судовому засіданні 03.09.2020 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В листопаді 2019 року позивач прибув до України та звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17 січня 2020 року позивач отримав повідомлення № 11 від 13.01.2020 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення було прийнято на підставі наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №18 від 13 січня 2020 року.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач в адміністративному порядку подав скаргу до Державної міграційної служби України на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову особі в оформленні заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

03.06.2020 року позивач отримав повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №166 від 28.05.2020 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення відповідача 1 №90-0 від 19.05.2020 року.

Вважаючи вказані рішення протиправними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Приписами частин першої та другої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Разом з цим, процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.

Пунктом 1.1. Наказу №649 встановлено, що ці Правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зокрема, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1. Наказу №649).

Як встановлено матеріалам справи, позивач, через побоювання стати жертвою переслідування через політичні причини, був змушений покинути країну свого походження - Киргизстан.

Так, у своїй заяві позивач зазначив, що через переслідування зі сторони правоохоронних органів, навіть після закриття кримінальної справи, відкритої відносно позивача, до нього та його родини надходили погрози від співробітників МВС Киргизстану. Підставою для відкриття кримінальної справи, переслідування позивача та його дружини стала їх активна суспільна діяльність, проведення мітингів у м. Бішкек.

Суд зазначає, що вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема: постановою слідчого судді Первомайського районного суду м. Бішкек про дозвіл на проведення обшуку від 27.03.2019 року, протоколом обшуку від 27.03.2019 року, постановою про затримання підозрюваного від 28.03.2019 року, заявою про порушення кримінальної справи, постановою про застосування запобіжного заходу від 28.03.2019 року, витягом із щотижневої газети «Дело №…», повідомлення про закриття кримінальної справи від 27.12.2019 року, фотодоказами погроз на адресу позивача.

Зазначені обставини були повідомлені і відповідачам під час проведення співбесіди, а також позивачем були надані відповідні інформаційні джерела, в яких згадувана інформація була розміщена, про що зазначено безпосередньо відповідачем у відзиву на позовну заяву.

Отже, відповідачу були відомі обставини переслідування позивача та його родини в країні поводження.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

За результатами розгляду поданої позивачем заяви, відповідачем 2 було прийнято наказ №18 від 13 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування підстав для відмови позивачу у задоволенні позову, відповідач зазначив, що під час проведення перевірки, останнім були виявлені розбіжності у поясненнях позивача, які поставили під сумнів правдоподібність історії позивача, зокрема щодо посади особи, яка погрожувала позивачу серпні 2019 року, а також прізвищ осіб, які, за словами позивача, приїжджали до його матері в м. Каракол.

Суд, проаналізувавши в сукупності долучені до матеріалів справи докази, вважає такі твердження відповідача необґрунтованими та такими, що за своїм змістом не мали суттєвого значення для винесення відповідачами оскаржуваних рішень.

На думку суду, певні неточності у поясненнях позивача могли бути наслідком хвилювання, а також особливостями пам`яті людини.

До того ж, суд звертає увагу, що відповідачами не вживалось жодних дій для уточнення розбіжностей, які, на їх думку , існували в поясненнях ОСОБА_1 .

Натомість, доказів на підтвердження обставин переслідування позивача та його родини в країні походження, в т.ч. шляхом відкриття кримінальної справи, в матеріалах адміністративної справи та в особовій справі позивача, на переконання суду достатньо для прийняття рішення на користь позивача.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, висловлені у відзиву на позовну заяву та в судовому засіданні 03.09.2020 року про те, що в зв`язку із закриттям кримінальної справи відносно позивача та його дружини, відсутні обставини, які б свідчили про подальше переслідування вказаних осіб у країні походження.

Судом встановлено, що матеріали адміністративної справи містять нічим не спростовані докази про здійснення вказаних дій вже після закриття кримінальної справи, а саме після 26.07.2019 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за потрібне в цій частині вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з огляду на наступне.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд приймає до уваги його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суд повинен надати заявнику такі міри правового захисту на національному рівні, які б дозволили компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

В своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, суд приймає до уваги його ефективність і з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із меж заявлених позовних вимог, приймаючи до уваги ефективність обраного позивачем способу захисту, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача, в зв`язку із чим позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242-243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 задовольнити частково;

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області №18 від 13 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України 90-20 від 19.05.2020 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

4. Зобов`язати Державну міграційну службу України в особі Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області надати громадянина Киргизької Республіки ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту;

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено і підписано 10 вересня 2020 року

Суддя Н.Г. Вєкуа