Рішення № 91479072, 11.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2020 р. № 520/10982/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: 1. Скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. в частині визначення податкового зобов`язання на суму 21306,09 грн. (двадцять одна тисяча триста шість гривень 09 копійок) у іншої частині податкового зобов`язання на суму - 2367,34 грн. (дві тисячі триста шістдесят сім гривень 34 копійки) залишити без змін.

2. Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків,61057, код ЄДРПОУ: 43143704) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати, що складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначено, що податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. в частині визначення податкового зобов`язання на суму 21306,09 грн. (двадцять одна тисяча триста шість гривень 09 копійок) є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 19.08.2020 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 04.09.2020 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. в частині визначення податкового зобов`язання на суму 21306,09 грн. (двадцять одна тисяча триста шість гривень 09 копійок) є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як Фізична особа-підприємець з 11 травня 2010 р, що підтверджується копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до зареєстрованих кодів видів економічної діяльності, ФО-П ОСОБА_1 має право та здійснює наступну господарську діяльність: Код КВЕД 77.33 - Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютери; Код КВЕД 77.39 - Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н. в. і. у.; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 52.10 Складське господарство; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД - 77.11 - Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

На підставі рішення Господарського суду Харківської області по справі № 5023/2008/11 від 12 квітня 2011 р. за ФО-П ОСОБА_1 було визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «Д-1» загальною площею 567,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до Технічного паспорту від 14 січня 2011 року на нежитлову будівлю літ. «Д-1» загальною площею 567,3 кв.м., що розташована по АДРЕСА_2, Реєстровий № 3941 , зазначена будівля є виробничим будинком, що безпосередньо зазначено на титульному аркуші технічного паспорту.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ №990567 від 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-1» (виробнича будівля), що підтверджується копією Державного акту.

Також під час розгляду справи судом було встановлено, що 04.08.2020 року позивачкою було отримано податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. на загальну суму податкового зобов`язання 23673.43 грн. за податковий період 2019 рік. Зазначена сума була нарахована за податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивачка, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1.5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно із абзацом 7 підп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Пп. 2.1. п. 2 Рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Харківська міська рада встановила на території міста Харкова на 2017 рік ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з додатком 1 до цього рішення.

Відповідно до п. 1 та п. 5 Додатку 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17 ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах:

1) будівлі готельні - 1 відсоток:

2) будівлі офісні - 1 відсоток;

3) будівлі торговельні - 1 відсоток;

4) гаражі - 0,1 відсотка;

5) будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка;

6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток;

7) господарські (присадибні) будівлі 0 відсотків;

8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

П.п. 1.2. п. 1 Рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 р. № 1284/18 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові»» було виключено Підпункт 5 пункту 5 додатка 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (веб-посилання http://kharkiv.rocks/reestr/676125, http://kharkiv.rocks/reestr/673944). Зазначене Рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 р. № 1284/18 набрало чинності з 01.01.2019 р.

Таким чином суд зазначає, що для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб Харківською міською радою були встановлені ставки податку та відповідно до зазначеного переліку нежитлова будівля, що належить на праві власності позивачці повинна відноситись до категорії «інші будівлі» зі ставкою 0,1 відсоток. Оскільки нежитлова будівля ОСОБА_1 є будівлею промисловості (складом) відповідно до Технічного паспорта та після скасування окремої ставки для типу «будівлі промислові та склади». Ставка повинна застосовуватись з 01.01.2019 р.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 гривні.

Суд зазначає, що відповідно до розрахунку наданого відповідачем - ГУ ДПС у Харківської області до оскаржуваного позивачкою податкового повідомлення-рішення у графі «тип об`єкта» зазначено «нежитлове приміщення» а у графі «Ставка податку (% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року)» - 1%.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач - ГУ ДПС у Харківської області, неправомірно застосував до «нежитлового приміщення», без фактичного визначення типу приміщення, ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% замість встановленої 0,1% за податковий рік 2019 року.

Таким чином, за нежитлову будівлю виробничого будинку літ «Д-1» за адресою: АДРЕСА_2 (шість) загальною площею 567,3 кв.м має бути застосовано ставку податку у розмірі 0,1 відсотка:

Ставка: 4173 (мінімальна заробітна плата у грн.) * 0.1 % = 4,173 грн.

База оподаткування 567,3 кв.м за 2019 рік

Сума податку за 2019 рік: 567,3 кв. м * 4,173 грн. = 2367, 34грн.

Таким чином податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. підлягає зменшенню з суми 23673,43 грн. на суму 21306,09 грн. (зайве нарахована сума податку) до суми - 2367,34 грн. (сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підлягає сплаті ОСОБА_1 ).

Положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, визначаючи загальну засаду стабільності податкового законодавства, що випливає з необхідності забезпечення правової визначеності у сфері виконання особою податкового обов`язку має загальне значення у регулюванні податкових правовідносин актами податкового законодавства (в тому числі, актів органів місцевого самоврядування в частині встановлення місцевих податків і зборів в межах компетенції, визначеної Конституцією України), на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертається до рішень Європейського суду з прав людини як до джерела права та відповідно у п 75 - 81, 85 Постанови № №160/1088/19 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

У справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним... Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «ШпачекБ.г.о.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року), ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1...».

Європейський суд з прав людини вважає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

У цій справі Європейський суд з прав людини постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

У пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), n. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Крім того суд зазначає, що до позовної заяви була подана заява про стягнення з відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивачки - ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч.9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачкою було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги № 1/Н від 06.08.2020 року з адвокатом Романаускас Володимиром .

За умовами п. 3.1.4 цього договору, клієнт зобов`язаний своєчасно та в повному обсчязі оплатити правову допомогу у відповідності до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 6000,00 грн. представником позивача до заяви додано зразок заповнення платіжного доручення, дублікат квитанції № 0.0.1798804883.1 від 14.08.2020 року, акт про надання правничої (правової) допомоги до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 1/Н від 06.08.2020 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката на користь позивача в розмірі 6000,00 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу судом, на виконання приписів ч.5 ст. 142 КАС України, було враховано правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26 червня 2019 року (справа №200/14113/18-а), Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року ( справа № 9901/350/18).Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. в частині визначення податкового зобов`язання на суму 21306,09 грн. (двадцять одна тисяча триста шість гривень) 09 коп.

В іншій частині податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0226427-5606-2033 від 11.06.2020 р. залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.