Рішення № 91479046, 10.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

10 вересня 2020 р. № 520/8503/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року;

- зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 24289933) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року;

- зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 24289933) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виплатив йому індексацію та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що свідчить про не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.07.2020 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках. При цьому, представником відповідача вказано, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється та має несистематичний характер з огляду на порядок її проведення. Також представником відповідача вказано, що у зв`язку з збільшенням грошового забезпечення військовослужбовців, що відбулось у 2016 році, Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз`яснення від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2 згідно яких, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» індексацію грошового забезпечення слід не перераховувати до окремого роз`яснення. При цьому, представником відповідача наголошено, що з настанням особливого періоду, законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватись військовослужбовця в особливий період. Водночас, в особливий період та/або під час дії воєнного стану військовослужбовці права на отримання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не мають. Також вказано, що законодавцем не передбачено можливості заміни додаткової відпустки учаснику бойових дій грошовою компенсацією, в тому числі і при звільненні. Крім того, представником відповідача вказано, що позивач під час проходження військової служби у Харківському зональному відділі військової служби правопорядку жодного разу не звертався з приводу надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних сил України.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 04.04.2017 серії НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу начальника Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 19.03.2018 року №68 позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення, у зв`язку з його звільненням.

При цьому, при звільненні позивача з військової служби та виключенні його зі списків особового складу, грошова компенсація за невикористану у період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 року додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року йому виплачені не були.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати під час звільнення з військової служби компенсації за невикористану у період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 року додаткову відпустку як учаснику бойових дій та дії відповідача стосовно ненарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Як передбачено приписами ч.3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно із положеннями ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з приписами ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Як передбачено положеннями ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно із приписами п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 8 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" за наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.

Положеннями ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2016 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 01.01.2016 року 1378 гривень, з 01.05.2016 1450 гривень, з 01.12.2016 1600 гривень.

Згідно ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2017 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 01.01.2017 року - 1600 гривень, з 01.01.2017 1684 гривні, з 01.12.2017 - 1762 гривні.

Відповідно до приписів ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум для відповідних соціальних і демографічних груп населення на 2018 рік та в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

Згідно із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як передбачено приписами ч.2 ст.5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Зазначена позиція суду узгоджується і висновками Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для висновку про те, що грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року підлягає індексації.

Так, під час розгляду справи судом зі змісту направленого до суду відзиву на позов встановлено зазначення відповідачем доводів того, що виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалась у зв`язку з отриманням роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9-1/2.

Надаючи оцінку вказаним доводам суд зазначає, що отримані відповідачем роз`яснення не спростовують наявності у позивача як військовослужбовця відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" права на здійснення індексації його грошового забезпечення, а відтак, такі доводи не можуть вважатися судом належними.

Крім того, суд зазначає, що відсутність державного асигнування щодо виплати індексації у спірний період також не може вважатися належним доводом, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.02.2019 по справі №820/6514/17.

Отже, суд зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України не надано доказів або пояснень стосовно обставин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року.

При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправних дій стосовно позивача та з метою належного, повного та об`єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності визнати протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року, суд зазначає наступне.

Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.

У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.

З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №520/8503/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за ознаками в частині позовних вимог є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як передбачено п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Положеннями ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ (далі - Закону №2011-ХІІ), у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 року додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року.

При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача та з метою належного, повного та об`єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку (м-н Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року.

Зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 24289933) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.03.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року.

Зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 6, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 24289933) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.04.2017 року по 19.03.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.