Рішення № 91478544, 11.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7500/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання поновити виплату пенсії,-

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Одеській області, у якому позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №2653 від 24.05.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення, враховуючи виплачену наперед пенсію за шість місяців, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями справа №420/7500/20 о 15:49:47 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 зазначає, що до жовтня 2009р. вона проживала в АДРЕСА_3 , отримувала пенсію за віком до вересня 2009р. включно, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв`язку із чим виплату пенсії було припинено. Пенсія позивачу була виплачена за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. 16.04.2019 року представник позивачки звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, на що супровідним листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 6073-6139/Б-02/8-1500/20 від 21.07.2020р. надіслано рішення № 2653 від 24.05.2019р. про відмову ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії за віком. Позивачка із вказаним рішенням не погоджується та вважає його протиправним, про що вказує наступне:

по-перше, Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. визнано не конституційними положення п. 2 частини 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення. За своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону щодо осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Зокрема, п.3 резолютивної частини рішення звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними;

по-друге, відповідно до п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Ніяких додаткових документів крім заяви про поновлення виплати пенсії позивач надавати не зобов`язана.

26.08.2020 року за вх.№33434/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти заявлених позовних вимог. Так, представник Головного управління вказує, що:

по-перше, рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року;

по-друге, відсутні підстави для виплати компенсації втрати частини доходів за невиплачену суму пенсії внаслідок її непоновлення, оскільки Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» пов`язує обов`язок компенсувати втрати доходу із юридичним фактом проведення виплати, однак виплата коштів пенсійним органом не здійснювалась.

З вказаних підстав Головне управління просило відмовити позивачці у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивачка ОСОБА_1 на даний момент постійно проживає в Ізраїлі (а.с.11).

16.04.2020 року представник позивачки звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення та перерахунок пенсії за віком (а.с.9).

24.05.2019 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі прийнято рішення №2653 про відмову в поновленні виплати пенсії (а.с.8). У рішенні вказано, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації),у тому числі органів місцевого самоврядування. При зверненні представником не було надано паспорт громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні. Для вирішення питання про призначення пенсії необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне місце проживання на території України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до положень ст.24 Конституції громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У ст.46 Конституції закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або

тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина.

У §3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи власну.

Відповідно до ч.2 ст.2 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм, громадянин України, позивач, проживаючи в Ізраїлі, має такі самі конституційні права, як і інші громадяни, оскільки Конституція та пенсійне законодавство не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина.

У п.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з утратою годувальника подається заявником особисто або через представника,

який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління ПФУ в районі, місті, районі в місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п.2.9 цього порядку особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (п.2.22 порядку).

Відповідно до ст.5 закону «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III документами, що підтверджують громадянство є: паспорт громадянина, свідоцтво про належність до громадянства, паспорт громадянина для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Отже, виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Як встановлено матеріалами справи, до заяви від 16.04.2019 року було надано як копію паспорта заявника, так і її представника (зворотній бік а.с.9).

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача в реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документа, що підтверджує фактичне проживання, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком представником позивача була надана копія паспорта громадянина для виїзду за кордон.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 11.06.2019 року у справі №206/7230/16-а, який суд застосовує до спірних правовідносин на підставі ч.5 ст.242 КАС України.

У ст.44 закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV установлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до тероргану ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

У ч.5 ст.45 цього закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає терорган ПФУ та не пізніше ніж через 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

На виконання названих норм закону №1058-IV правлінням ПФУ постановою №22-1 від 25.11.2005 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції 27.12.2005 за №1566/11846.

Відповідно до п.1 порядку заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їхніх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У п.7 порядку міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

Згідно з п.30 порядку документи, необхідні для

призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію:

а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;

в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (п.38 порядку).

Не пізніше ніж через 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (п.39 порядку).

Право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

На переконання суду, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у законі №1058-IV і затвердженому на виконання його положень порядку №22-1.

При цьому, як уже зазначалося вище, призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Суд звертає увагу, що суть оскаржуваного рішення полягає не у констатації наявності чи відсутності у особи права на поновлення пенсії, а пов`язана з розглядом заяви як такої. Фактично, відповідачем не було відмовлено у поновленні виплати пенсії, а фактично не розглянуто заяву по суті, і саме в цьому полягає порушення суб`єктом владних повноважень прав та інтересів позивачки.

Уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є ПФУ, до компетенції якого і входить розгляд документів, у тому числі й нових. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень і досліджувати нові документи, яким не дано оцінки, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права, наявний стаж на призначення пенсії. Завданням адмінсудочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в ч.2 ст.2 КАС.

Дослідивши докази, суд вважає рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №2653 від 24.05.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з підстав, викладених вище. Натомість, суд не може зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з дати припинення, враховуючи виплачену наперед пенсію за шість місяців, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як непрацюючому пенсіонеру, здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок, як того просить позивачка, оскільки пенсійний орган не вирішив питання про наявність підстав для поновлення виплати пенсії з формальних підстав, визнаних судом необґрунтованими.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд у вказаних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача, однак не буде свідчити про втручання судом у здійснення державним органом його повноважень.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Також суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ” (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: “Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах “Мултіплекс проти Хорватії” (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та “Кутіч проти Хорватії” (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)”.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 16.04.2020 року по суті питання про наявність підстав для поновлення виплати пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Ухвалою суду від 12.08.2020 року позивачку звільнено від сплати судового збору, а тому судові витрати для цілей розподілу між сторонами відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ПФУ в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання поновити виплату пенсії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №2653 від 24.05.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від 16.04.2020 року по суті питання про наявність підстав для поновлення виплати пенсії.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян