Рішення № 91478519, 11.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2454/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати, –

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, в якому позивач просить стягнути з Прокуратури Одеської області компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 31 березня 2015 року по 30 березня 2018 року в розмірі 113117,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016р. у справі №815/2215/15 визнано протиправним та скасовано наказ в.о. прокурора Одеської області №764-к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади. За наслідками нового розгляду зазначеної справи постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2017р. визнано неправомірним та скасовано наказ в.о. прокурора Одеської області №764-к від 30.03.2015р., поновлено позивача на посаді та стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у розмірі 258229,95 грн., яку було скасовано постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. та, зокрема, стягнуто з прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у розмірі 296119,20 грн. Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі №815/2215/15 набрала законної сили 07.02.2018 р. і підлягала негайному виконанню в частині виплати заробітної плати. Проте рішення відповідач в частині стягнення коштів виконав лише 30.03.2018р. З урахуванням наведеного, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 31.03.2015 р. по 30.03.2018 р. в розмірі 113117,53 грн. відповідно з урахуванням приписів Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р.

Відповідач в обґрунтування правової позиції зазначив, що оскільки постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. поновлено на посаді та стягнуто за судовим рішенням на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що є одноразовою виплатою у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., тому зазначена виплата не належить до переліку грошових доходів, які підлягають компенсації. Враховуючи, що у спірних правовідносинах розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має разовий характер та нарахований за судовим рішенням, визначена законодавством компенсація на вказану виплату, на думку відповідача, не поширюється.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 р., залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 р., в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20.05.2020р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 р. скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 02.06.2020 р. справа № 815/2454/18 розподілена на суддю Самойлюк Г.П.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П. від 05.06.2020р. справу прийнято до провадження та визначено, що її розгляд буде проводитись за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання по справі на 02.07.2020 р.

Ухвалою суду від 02.07.2020р. клопотання представника відповідача про продовження встановленого судом строку на подання відзиву задоволено: встановлено відповідачу 5-денний строк на подання відзиву з дня отримання ухвали суду, з урахуванням пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 р. №540-ІХ; продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 13.08.2020 р.

Ухвалою суду від 13.08.2020 р. підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11.09.2020 р.

До судового засідання 11.09.2020 р. всі учасники справи не з`явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно.

10.09.2020р. (ЕП/14147/20) від представника Прокуратури Одеської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на строк, не менший, ніж два тижні, в зв`язку з проведенням структурних змін та впровадженням процесу переведення прокурорів прокуратури Одеської області на посади прокурорів Одеської обласної прокуратури, а також значну кількість справ. Проте судом з урахуванням приписів ст.ст. 205, 223 КАС України не встановлено підстав для відкладення розгляду справи, заявлене клопотання не є обґрунтованим.

11.09.2020р. (вх. № 36500/20) від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 р. у справі №815/2215/15 визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки прокурора Одеської області Етнаровича В.В. № 764к від 30.03.2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015 р.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі №815/2215/15 визнано неправомірним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,2 гривень; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Зазначене рішення в частині стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,20 грн. було виконано 30.03.2018 р.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2018р. у справі №815/2215/15 заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. задоволено частково: постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац 6 резолютивної частини у наступній редакції: “Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 432781,68 грн. без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів”; в іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. залишено без змін.

Посилаючись на несвоєчасність виплати заробітної плати, позивач зазначив про наявність підстав для стягнення з Прокуратури Одеської області компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 31.03.2015 р. по 30.03.2018 р. в розмірі 113117,53 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ч.1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, (елементами якого є законність, юридична визначеність, заборона свавільності, доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах, повага до прав людини, недискримінаційність та рівність перед законом).

За змістом ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно прписів ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно п.1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку № 159).

За змістом п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у т. ч. пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. заробітна плата (грошове забезпечення), у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17).

Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі № 815/2215/15 визнано неправомірним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,2 гривень; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Проте зазначене рішення в частині стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,20 грн. було виконано 30.03.2018 р.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковимдо виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як виняток, повинні бути вагомі причини.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За нормами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Суд також звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. у справі №815/2454/18 встановлено, що позивач має право, зокрема, на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Така правова позиція узгоджується з висновком, сформулюваним раніше в рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-131цс12, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.

За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 р. № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Отже, з дня набрання законної сили постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі № 815/2215/15 у роботодавця виник обов`язок щодо його виконання.

Відповідачу з моменту набрання законної сили зазначеним судовим рішенням (07.02.2018р.) належало виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,2 грн., проте таку виплату проведено лише 30.03.2018 р.

Після набрання постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 р. у справі № 815/2215/15 законної сили та у зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначеного рішення відповідачем позивач набув права на компенсацію.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р. з вини відповідача позивачу не нараховано і не виплачено доходи, на які він мав право з урахуванням п. 4 Порядку № 159.

Суд акцентує увагу, що у Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток – присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків):100).

Таким чином, виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачу підлягає нарахуванню сума компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р.

За повідомленням Державної служби статистики України (Урядовий кур"єр за 14.05.2015 року та 10.06.2015 року) індекс споживчих цін (індекс інфляції) у лютому 2018 року становив 100,9%, а у березні 2018 року - 101,1 %.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 5 та п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує в тому числі правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.05.2020 р. у справі № 420/703/19.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Прокуратури Одеської області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі №815/2215/15; зобов`язання Прокуратури Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі №815/2215/15, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Одеської області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі №815/2215/15.

Зобов`язати Прокуратуру Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 07.02.2018 р. по 30.03.2018 р. у зв`язку з порушенням термінів виплати сум, присуджених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018р. у справі №815/2215/15, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р., , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.