Рішення № 91478473, 11.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5153/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯ-В» (вул. Мясоїдівська,14, м. Одеса, 65091) до Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип,21-а, м. Одеса, 65078) про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯ-В» (далі - ТОВ «ТАВРІЯ-В») звернулось до суду з адміністративним позовом (т.1 а.с.1-20, а.с.124-133) до Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить скасувати рішення про корегування митної вартості товарів №UA500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № UA500070/2020/00266 від 28.05.2020 року.

Позивач зазначив, що ним (покупець) 01.04.2019 року укладений з Yiwu Unigator Trading Co. Ltd (продавець) зовнішньоекономічний договір №323, відповідно до якого продавець зобов`язується у строк та у порядку, встановленому договором передати товар покупцю, а покупець прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п.2.2 Договору щодо умов договору (найменування, асортимент, кількість товару, порядок оплати, інше) визначаються договором та Специфікаціями, які підписуються сторонами відповідно то однієї чи декількох поставок партій товару.

28.05.2020 року уповноваженою особою ТОВ «ТАВРІЯ-В» для митного оформлення вантажу було подано до митного органу митну декларацію № UА500070/2020/219169, в якій митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ.

Проте 28.05.2020 року відповідачем ухвалені оскаржувані рішення.

Зазначеним Рішенням митну вартість товару скориговано на підставі відомостей з Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄІАС), внаслідок чого митна вартість збільшилась. ТОВ «ТАВРІЯ-В» для випуску товару сплатило митні платежі за скорегованою вартістю, але вважає вказане рішення протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.4,5 ст. 58 МКУ. Відповідачем не було обґрунтовано в чому полягали об`єктивні сумніви у митній вартості заявленої ТОВ «ТАВРІЯ-В». Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, тощо.

З аналізу ч. 1 ст. 55 та частини 6 ст. 54 МК України слідує, що правовою підставою для винесення рішення про коригування митної вартості є наявність у митного органу обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Позивач зазначає, що вказані у оскаржуваному рішенні підстави його прийняття є цілком не обґрунтованими.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що у наданому для митного оформлення банківському рахунку документі (swift) від 30.03.2020 року є посилання на проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА20-83, яка до митного оформлення не надавалась.

Між тим, відповідно до положень п. 5 ч.2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є зокрема платіжні документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. SWIFT представляє собою міжнародну міжбанківську систему передачі інформації та здійснення платежів та у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є міжнародною платіжною системою, яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу. Разом з тим, у відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. SWIFT документи, зокрема, застосовуються для визначення вартості товару, при наявності у такому документі реквізитів, які дозволяють ідентифікувати такий платіж.

Відповідно банківський платіжний документ, що стосується товару б/н від 30.03.2020 року, є належним документом для підтвердження факту передоплати за Товар, оскільки містить реквізити, необхідні для ідентифікації платежу з даною поставкою, а саме- має посилання на номер та дату укладання Договору купівлі-продажу товарів №323 від 01.04.2019 року, номер та дату специфікації №20 від 25.03.2020, найменування товару (вказано «Prepayment for household»), містить печатки банківської установила інші спеціальні відмітки банку, необхідні для ідентифікації імпортованого Товару.

Позивач вказує, що дійсно, передоплата здійснювалася згідно до проформа-інвойс від 25.03.2020 №ТА 20-83, але це ніяк не протирічить звичаям ділового обігу, оскільки рахунок-проформа (проформа-інвойс) являє собою комерційний документ, який містить відомості про кількість, ціну та вартість товару. Проформа-інвойс (proforma invoice) є попереднім рахунком, який надається для сплати за товар постачальником. Тобто, у такому документі відображена цінова інформація, яка дає покупцю попереднє уявлення про те, яку суму слід сплатити за товар. Проформа-інвойс та інвойс - це практично ідентичні один одному документи. Різниця між ними полягає лише у тому, що у проформа-інвойсі данні про товарне постачання є проміжними, тобто зміни можуть стосуватися як суми, так і деяких артикулів чи моделей певних товарів. Тобто, правова природа вказаних документів є такою, що згідно до звичаїв ділового обороту, передоплата найчастіше здійснюється згідно проформа-інвойсу , при цьому остаточний розрахунок - після видання інвойсу остаточного, коли є зрозумілим, скільки точно товару було відвантажено покупцеві. При цьому як інвойс, так і проформа-інвойс стосуються однієї й тієї ж специфікації та контракту.

Крім того, чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі. Отже, навіть відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Позивач зазначає, що таку позицію висловив Верховний суд у постанові від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18 (номер рішення у ЄДРСР -83835773).

Іншою підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем у цьому оскаржуваному рішенні зазначено, що вантаж поставляється на умовах CIF (Інкотермс) згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс ці умови передбачають наявність страхування вантажу. До митного оформлення надано страховий поліс від 18.04.2020 №PYIE202031010708E03061, в якому відсутні реквізити зовнішньоекономічного контракту та інвойсу.

Позивач вважає, що митним органом не надано належної оцінки умовам зовнішньоекономічного Договору, згідно з п.5.2 якого умови поставки конкретної партії Товару узгоджуються Сторонами у Специфікації.

Згідно до Специфікації№20 від 25.03.2020, умови поставки Товару- CIF- ОДЕСА.

Згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, поставка товару на умовах CIF («вартість, страхування, фрахт») покладає на продавця обов`язок оплатити фрахт, необхідний для доставки товару в зазначений порт призначення, та обов`язок за свій рахунок здійснити витрати на страхування товару, тоді як у покупця відсутній обов`язок на укладення договору перевезення та страхування (пункти A3, БЗ умов поставки CIF за Інкотермс 2010).

Крім того, страховий поліс є документом, що посвідчує виключно факт здійснення страхування, в чому немає необхідності, оскільки такий факт вже підтверджений умовами контракту. Не є важливим, які страхові платежі і за якою процентною ставкою вони оплачені постачальником товару, оскільки, враховуючи умови зовнішньоекономічного контракту, вони не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості. Взагалі, декларант не повинен був надавати жодного документу, що стосується страхування, оскільки витрати на страхування ніс продавець, вони включені до ціни на товар та не є складовими митної вартості.

Судовою практикою - рішеннями Вищого адміністративного суду України у справах №826/3364/13-а (ухвала від 28.08.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 40336525), №826/528/14 (ухвала від 07.10.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 40821092), №826/8398/14 (ухвала від 16.12.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 41983822), встановлено, що декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця має сумніви щодо включення витрат на страхування до ціни товару чи вважає, що здійснене додаткове страхування, то саме митниця повинна довести наявність цього факту.

Щодо вказівки митного органу, що страховий поліс не містить реквізитів зовнішньоекономічного контракту та інвойсу, це твердження відповідача, на думку позивача, є недоречним, оскільки вказаний страховий поліс містить номер коносаменту, що давало митному органу повну можливість ідентифікувати страховий поліс із даною поставкою Товару.

Також є неправомірним зазначення в оскаржуваному рішенні, як на підставу його прийняття, що митна декларація країни відправлення від 13.04.2020 року №292120200000084735 не містить переліку товаросупровідних документів, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари; коносамент від 18.04.2020 року №910539951 відсутній на момент видачі митної декларації країни відправлення.

Таке твердження відповідача не відповідає дійсності, оскільки у відповідній графі митної декларації країни відправлення №292120200000084735 від 13.04.2020 зазначено номер букінгу №910539951 («booking note» (дозволяє резервувати (бронювати) місце на судні)), який співпадає з номером коносаменту №910539951 від 18.04.2020, у іншій відповідній графі зазначено номер рахунку-фактури(інвойсу) MRKU6061959 від 10.04.2020.

Наявність у митній декларації країни відправлення посилання на номер букінгу №910539951, який співпадає з номером коносаменту, за яким здійснюється морське перевезення партії Товару та номер рахунку-фактури(інвойсу) MRKU6061959, за яким здійснюється дана поставка Товара, у сукупності та взаємозв`язку з пакетом документів, що подавався Позивачем до митного контролю, давало митному органу повну можливість ідентифікувати митну декларацію країни відправлення №292120200000084735 від13.04.2020 року з даною поставкою оцінюваного Товару.

Позивач стверджує, що у вказівкі митного органу на те, що коносамент від 18.04.2020 №910539951 на момент видачі митної декларації країни відправлення- відсутній, то тут не має розбіжностей, оскільки у коносаменті від 18.04.2020 року №910539951 вказано - «Date of issue of B/L»- «Дата видання коносаменту» -18.04.2020.

У відповідній графі митної декларації країни відправлення №292120200000084735 від 13.04.2020 зазначено номер 910539951. Так, дійсно, на момент видачі митної декларації країни відправлення №292120200000084735 від 13.04.2020 коносамент №910539951 від 18.04.2020 ще не був виданий, але, оскільки місце на судні завжди бронюється заздалегідь, звісно вже існував номер букінгу («booking note» (дозволяє резервувати (бронювати) місце на судні)), який завжди співпадає з номером майбутнього коносаменту (і це є загальновідомим і ,зокрема, добре відомо митному органу), і саме номер букінгу вказаний у відповідній графі експортної МД, що було безпідставно не взято до уваги митним органом. Подібна ситуація роз`яснена Верховним Судом у Постанові від 22.04.2019 року по справі №815/6242/17( номер у ЄРСР - 81366565).

Отже, розбіжності відсутні, а тому позивач стверджує, що надані до Одеської митниці Держмитслужби для митного оформлення товару документи, які відповідають вимогам ч.2ст.53 МКУ, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена ТОВ «ТАВРІЯ-В» за ціною, вказаною в контракті (інвойсі, специфікації), а відповідача не було підстав для витребування додаткових документів, оскільки для витребування таких документів необхідна саме наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості товарів. Саме на вказані обставини звертав увагу Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року у справі №809/1884/16.

Також в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що саме оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UА 500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 року не відповідає вимогам п. 2, 4 ч.2 ст. 55 МКУ, оскільки не містить наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у ньому відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем та фактів, які вплинули на таке коригування.

У спірному рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначив інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Посилання відповідача на обставини щодо опрацювання даних автоматизованої системи аналізу та управління ризиками не є правовою підставою, визначеною ч. 1 ст. 55 МКУ, для коригування митної вартості. Відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта усіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Крім того, Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта перевірити, з`ясувати та упевнитись в тому, що рішення є обґрунтованим, мотивованим та законним та можливості довести зворотне. Також позивач просив врахувати правові висновки Верховного суду щодо застосування відомостей з баз ЄАІС викладені в постановах від 21.02.2018 року (справа №820/17417/14) та від 04.09.2018 року (справа 818/1186/17).

Ухвалою суду від 19.06.2020 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків. Ухвалою суду від 01.07.2020 року за клопотання позивача продовжений строк на усунення недоліків позову (т.1 а.с.107-108, 120-121).

Ухвалою суду від 13.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (т.1 а.с.232-234).

Представник відповідача надав до суду відзив на позов (т.2 а.с.2-9), в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 54 МКУ контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а декларант згідно з ч.1 ст.53 МКУ одночасно з митною декларацією подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів визначений у ч.2 ст. 53 МКУ.

За обставинами справи декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару №1 "1.Іграшкова зброя: Іграшка Водний пістолет", товару №14 "1. Посуд керамічний столовий або кухонний, виготовлений з фарфору", товару №18 "1. Вироби з натурального корка, циліндричні" до Одеської митниці Держмитслужби подано митну декларацію (МД) № UA500070/2020/219169 від 28.05.2020. Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією позивачем подані зовнішньоекономічний договір (із додатками), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи та інші товарно-супровідні документи.

Наказом ДФС від 11.09.2015 №689 затверджені Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - Методичні рекомендації №689).

Пунктом 8 розділу 2 вказаних Методичних рекомендацій передбачено, що у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин 3,4 ст.53 здійснює запит додаткових документів. У випадках передбачених ч.6 ст. 54 Кодексу та ч.1 ст. 55 Кодексу посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, рішення про коригування митної вартості товарів.

Під час здійснення Одеською митницею Держмитслужби контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №UA500070/2020/219169 від 28.05.2020 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, наявні ознаки підробки а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) у наданому до митного оформлення банківському рахунку документі (swift) від 30.03.2020 є посилання на проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА 20-83, яка до митного оформлення не надавалась; 2)вантаж поставляється на умовах CIF (Інкотермс), згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс ці умови передбачають наявність страхування вантажу. До митного оформлення надано страховий поліс від 18.04.2020 року №PYIE202031010708E03061, в якому відсутні реквізити зовнішньоекономічного контракту та інвойсу; 3) митна декларація країни відправлення від 13.04.2020 № 292120200000084735 не містить переліку товаросупровідних документів, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари; коносамент від 18.04.2020 на момент видачі декларації країни відправлення - відсутній.

На підставі ч.3 ст.53 МКУ декларанту направлена вимога про надання додаткових документів.

28.05.2020 року електронним повідомленням декларантом надіслано лист №28/05, в якому вказано, що додаткові документи надати не мають можливості та прохання здійснити митне оформлення на підставі поданих документів.

Таким чином вказані вище розбіжності не усунені. Декларантом не подано документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 ст.53 МКУ. Також декларантом не було за власним бажанням надано додаткові, наявні у нього, інші документи, які б переконливо спростували (роз`яснили) розбіжності у наданих документах, а також не надано всі витребувані митним органом документи за переліком.

У відношенні товару товару №1 "1.Іграшкова зброя: Іграшка Водний пістолет", товару №14 "1. Посуд керамічний столовий або кухонний, виготовлений з фарфору", товару №18 "1. Вироби з натурального корка, циліндричні" можливо застосувати резервний метод (метод 6). Представник відповідача у відзиві наводить мотиви неможливості застосування інших методів визначення митної вартості товару ніж шостий.

Пре6дставник відповідача зазначивё що за допомогою інформації, отриманої за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номерів відповідних митних декларацій, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), АСМО «Інспектор» встановлено, що рівень митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, у максимально наближений до часу ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, є більшим по товару №1 - за ЕМД від 28.02.2020 року № UA500020/2020/206365 на рівні не менше як 5,51 дол США за 1 кг нетто, по товару № 14 за ЕМД від 11.03.2020 року № UA500030/2020/203093 на рівні не менше як 3,15 дол США за 1 кг нетто; по товару № 18 за ЕМД від 12.03.2020 року № UA500010/2019/005736 на рівні не менше як 26 дол США за 1 кг нетто.

У зв`язку з вищевикладеним та у відповідності до ч.2 ст. 55 МКУ від 13.03.2012 № 4495-УІ Одеською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості № иА500070/2020/000064/2 від 28.05.2020.

На думку представника відповідача у рішенні про коригування митної вартості № UA 500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цих рішеннях про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.

Представник відповідача зазначив, що товар, який надійшов на адресу позивача, було випущено у вільний обіг за митною декларацією (МД) № UA500070/2020/219275 від 28.05.2020 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-УІ.

Сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 85 834,57 грн шляхом внесення коштів на відповідний рахунок митного органу.

Представник вважає, що Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття оскаржуваних рішень діяла у відповідності до вимог законів їх нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Позивач надав до суду відповідь на відзив (т.2 а.с.146-156), в якій зазначив, що у позові позивач не заперечує, що митний орган наділений правом щодо самостійного визначення митної вартості товару, однак таке визначення повинно відбуватись із дотриманням чинного законодавства, з використанням повноважень, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій). Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На думку представника позивача у відзиві не наведені доводи та аргументи в спростування його доводів та обґрунтування позовних вимог, які ще раз наведені у відповіді на відзив.

Представник позивача стверджує, що аналіз положень ч.3 ст.53 МКУ свідчить про те, що праву митного органу на витребування додаткових документів передує його обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких митна вартість не може бути перевірена на підставі документів наданих декларантом разом із митною декларацією, та наявність підстав зазначених у ч.3 ст.53 МКУ. Між тим що надані документи не містять розбіжностей щодо кількісних та вартісних характеристик товару, не мають ознак підроблення, та наданих документів цілком достатньо для визначення митної вартості товару за першим методом (контрактна вартість).

Позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справу розглянуто у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ТОВ «ТАВРІЯ-В» зареєстрована 31.10.1996 року, номер запису 15561200000010436 (т.1 а.с.25-44).

В ході здійснення зовнішньоекономічної діяльності 01.04.2019 року позивачем (покупець) укладений з Yiwu Unigator Trading Co. Ltd (продавець) «зовнішньоекономічний договір №323, відповідно до якого продавець зобов`язується у строк та у порядку, встановленому договором передати товар покупцю, а покупець прийняти товар та оплатити його. Згідно з п.2.2 Договору щодо умов договору (найменування, асортимент,кількість товару, порядок оплати, інше) визначаються договором та Специфікаціями, які підписуються сторонами відповідно то однієї чи декількох поставок партій товару (т.1 а.с.86-94).

25.03.2020 року сторонами договору підписана Специфікація №20 на поставку партії товару на умовах СІF Одеса (т.1 а.с.96-100).

Відповідно до зазначеного договору та Специфікації в Україну прибула партія товару.

Позивач 28.05.2020 року здійснив декларування зазначеного товару, який ввезений в Україну за митну декларацію № UА500070/2020/219169. в якій митну вартість товару було визначено за першим методом - за ціною договору. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу був поданий відповідний пакет документів згідно з МКУ.

Проте відповідачем прийняте рішення про корегування митної вартості товарів №UA500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № UA500070/2020/00266 від 28.05.2020року (т.1 а.с.45-49).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 28.05.2020 року зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей підтверджуючих числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

1) у наданому до митного оформлення банківському рахунку документі (swift) від 30.03.2020 є посилання на проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА 20-83, яка до митного оформлення не надавалась;

2)вантаж поставляється на умовах CIF (Інкотермс), згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс ці умови передбачають наявність страхування вантажу. До митного оформлення надано страховий поліс від 18.04.2020 року №PYIE202031010708E03061, в якому відсутні реквізити зовнішньоекономічного контракту та інвойсу;

3) митна декларація країни відправлення від 13.04.2020 № 292120200000084735 не містить переліку товаросупровідних документів, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари; коносамент від 18.04.2020 на момент видачі декларації країни відправлення - відсутній.

В рішенні вказано, що з огляду на викладене, а також спрацювання автоматизованою системою аналізу та управління ризиками з метою перевірки числових значень складових митної вартості товарів, митницею позивачу направлено вимогу про надання (за наявності) протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткових документів.

28.05.2020 року електронним повідомленням декларантом надіслано лист №28/05, в якому вказано, що додаткові документи надати не мають можливості та прохання здійснити митне оформлення на підставі поданих документів.

Одеська митниця приймаючи рішення прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів визначила їх митну вартість резервним методом, із застосуванням рівня митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, у максимально наближений до часу ввезення товарів, заявлених до митного оформлення, яка є більшим по товару № 1 - за ЕМД від 28.02.2020 року № UA500020/2020/206365 на рівні не менше як 5,51 дол США за 1 кг нетто, по товару № 14 за ЕМД від 11.03.2020 року № UA500030/2020/203093 на рівні не менше як 3,15 дол США за 1 кг нетто; по товару № 18 за ЕМД від 12.03.2020 року № UA500010/2019/005736 на рівні не менше як 26 дол США за 1 кг нетто.

Позивачу, як декларанту роз`яснено, що у разі незгоди з вказаним рішенням права на його оскарження, а також права на випуск товарів у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Позивачем сплачені фінансові гарантії, товар випущений у вільний обіг, проте позивач вважаючи рішення відповідача неправомірними звернувся до суду про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів та зборів.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п.23,24 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 2 ст.53 МК України визначений перелік документів, які декларант подає митному органу щодо підтвердження митної вартості товарів і обраний метод її визначення. Такими документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений в даній нормі закону.

Таким чином, митний орган має право вимагати від декларанта додаткових документів лише при наявності визначених законом підстав, чітко зазначених в ч.3 ст.53 МКУ (розбіжності у документах, ознаки підробки документів, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари).

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 28.05.2020 року зазначено, що подані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей підтверджуючих числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Проте жодного належного та допустимого доказу, що надані позивачем документи містять розбіжності або в них наявні ознаки підробки відповідачем не надано. Розбіжність – це відсутність однаковості у документах щодо митної вартості товару.

В той же час в договорі, декларації, Інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей саме у вартості товару не міститься.

Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що зазначені в оскаржуваному рішення підстави для його прийняття, як розбіжності в документах, які не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, є не спроможними.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що у наданому для митного оформлення банківському рахунку документі (swift) від 30.03.2020 року є посилання на проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА20-83, яка до митного оформлення не надавалась.

Між тим, відповідно до положень п. 5 ч.2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є зокрема платіжні документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до ст. 1 Закону платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача, тобто основним визначенням є сума коштів яка перераховується отримувачу згідно вказаного платіжного доручення.

Згідно зі ст.9 Закону. Переказ в Україні може здійснюватися за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем.

S.W.I.F.T. (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications) — международная межбанковская система передачи информации и совершения платежей.

Між тим, в банківському рахунку зазначена не тільки сума коштів, але і відповідно до якого договору та специфікації (договіру купівлі-продажу товарів №323 від 01.04.2019 року, специфікація №20 від 25.03.2020) вона перераховується отримувачу.

Враховуючи, що п.2.2 договору №323 від 01.04.2019 року щодо умов договору (найменування, асортимент, кількість товару, порядок оплати, інше) визначаються договором та Специфікаціями, які підписуються сторонами відповідно то однієї чи декількох поставок партій товару, зазначення в банківському рахунку специфікація №20 від 25.03.2020 дозволяють чітко ідентифікувати товар і платіж. Будь - яких розбіжностей не має.

Не надання проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА20-83 не спростовує вказаного висновку, враховуючи, що рахунок-проформа (проформа-інвойс) являє собою комерційний документ, який містить відомості про кількість, ціну та вартість товару. Проформа-інвойс (proforma invoice) є попереднім рахунком, який надається для сплати за товар постачальником. Тобто, у такому документі відображена цінова інформація, яка дає покупцю попереднє уявлення про те, яку суму слід сплатити за товар. Проформа-інвойс та інвойс - це практично ідентичні один одному документи. У проформа-інвойсі данні про товарне постачання є проміжними, остаточний розрахунок - після видання інвойсу остаточного, коли є зрозумілим, скільки точно товару було відвантажено покупцеві. При цьому як інвойс, так і проформа-інвойс стосуються однієї й тієї ж специфікації та контракту.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що при вирішенні до спірних правовідносин підлягають врахуванню висновки Верховного суду, викладені у постанові від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18, які полягають у наступному.

Загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденту, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (надалі - Порядок №216).

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Надаючи оцінку умовами поставки та умовами оплати (до виставлення інвойсу), суди виходили з того, що обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Таким чином, зазначення в оскаржуваному рішенні на те, у наданому для митного оформлення банківському рахунку документі (swift) від 30.03.2020 року є посилання на проформу інвойс від 25.03.2020 №ТА20-83, яка до митного оформлення не надавалась, не може бути підставою для витребування додаткових документів щодо визначення митної вартості товару.

Дугою підставою для витребування додаткових документів щодо визначення митної вартості товару в оскаржуваному рішенні зазначено, що вантаж поставляється на умовах CIF (Інкотермс), згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс ці умови передбачають наявність страхування вантажу. До митного оформлення надано страховий поліс від 18.04.2020 року №PYIE202031010708E03061, в якому відсутні реквізити зовнішньоекономічного контракту та інвойсу.

Суд вважає, що вказана підстава для витребування додаткових щодо визначення митної вартості товару є також необґрунтованою, оскільки відповідно до п.5.2. Договору, умови поставки конкретної партії Товару узгоджуються Сторонами у Специфікації. У Специфікації №20 від 25.03.2020, умови поставки Товару - CIF- ОДЕСА.

Згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, поставка товару на умовах CIF («вартість, страхування, фрахт») покладає на продавця обов`язок оплатити фрахт, необхідний для доставки товару в зазначений порт призначення, та обов`язок за свій рахунок здійснити витрати на страхування товару, тоді як у покупця відсутній обов`язок на укладення договору перевезення та страхування (пункти A3, БЗ умов поставки CIF за Інкотермс 2010).

Суд погоджується з посиланням позивача на те, що страховий поліс є документом, що посвідчує виключно факт здійснення страхування, в чому немає необхідності, оскільки такий факт вже підтверджений умовами контракту. Не є важливим, які страхові платежі і за якою процентною ставкою вони оплачені постачальником товару, оскільки, враховуючи умови зовнішньоекономічного контракту, вони не можуть вплинути на правильність визначення Позивачем митної вартості. Умовами поставки CIF витрати на страхування покладено на Продавця, таке зобов`язання міститься у контракті, а отже витрати на страхування не є складовими митної вартості, вони є виключно частиною ціни, яку позивач не повинен доводити.

Умови поставки CIF покладає на продавця обов`язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати або пошкодження товару під час перевезення. Тобто, продавець зобов`язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески. У даному випадку продавець забезпечив страхування.

Декларант взагалі не повинен був надавати жодного документу, що стосується страхування, оскільки витрати на страхування ніс продавець, вони включені до ціни на товар та не є складовими митної вартості у розумінні п.8 ч.2 ст.53 МКУ.

Останньою підставою для витребування для витребування додаткових документів щодо визначення митної вартості товару в оскаржуваному рішенні зазначено, що митна декларація країни відправлення від 13.04.2020 № 292120200000084735 не містить переліку товаросупровідних документів, що не дає можливості ідентифікувати заявлені до митного оформлення товари; коносамент від 18.04.2020 на момент видачі декларації країни відправлення - відсутній.

Дослідивши відповідні документи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позиції позивача, що наявність у митній декларації країни відправлення посилання на номер букінгу №910539951, який співпадає з номером коносаменту , за яким здійснюється морське перевезення партії Товару та номер рахунку-фактури(інвойсу) MRKU6061959, за яким здійснюється дана поставка Товару, у сукупності та взаємозв`язку з пакетом документів, що подавався до митного контролю, давало митному органу повну можливість ідентифікувати митну декларацію країни відправлення №292120200000084735 від 13.04.2020 з даною поставкою оцінюваного Товару.

У відповідній графі митної декларації країни відправлення №292120200000084735 від 13.04.2020 зазначено номер букінгу №910539951 («booking note» (дозволяє резервувати (бронювати) місце на судні)), який співпадає з номером коносаменту №910539951 від 18.04.2020, у іншій відповідній графі зазначено номер рахунку-фактури(інвойсу) MRKU6061959 від 10.04.2020.

Вказані доводи позивача не спростовані відповідачем. У той же час такі доводи визнані правомірними в подібних спірних правовідносинах Верховним Судом у постанові від 22.04.2019 року по справі №815/6242/17. Вказані обставини не свідчать про наявність розбіжностей між зазначеною митною вартістю товарів позивачем та наданими ним документами.

Розбіжність – це відсутність однаковості у документах щодо митної вартості товару.

В той же час в договорі, декларації, Інвойсі, які є основними документами, жодних розбіжностей у вартості товару не міститься, як і у його кількості та номенклатурі.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем надані всі документи, які встановлені ч.2 ст.53 МКУ, для визначення митної вартості товару за основним методом та відповідачем не доведено, що в них наявні розбіжності, ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, тобто ті обставини, які можуть бути підставою для витребування додаткових документів щодо митної вартості товару.

У зв`язку з чим лист позивача на адресу відповідача, що ним надані всі документи та з клопотанням здійснити митне оформлення товару, було підставою для здійснення вказаного митного оформлення товару.

Суд вважає, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Водночас приписи МКУ зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено наявність підстав для витребування додаткових документів у позивача.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови ВС від 27.04.2020 року по справі №140/804/19, від 11.06.2020 року по справі №815/5464/16, від 30.04.2020 року по справі №820/231/16, від 31.03.2020 року, від 19.03. 2020 року по справі №808/4127/15

МК України встановлено, що при відсутності застережень щодо застосування основного методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу та наявності документів, перелік яких зазначений в ч.2 ст.53 МК України застосовується саме основний метод визначення митної вартості товарів.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що відповідачем не встановлено наявності жодного застереження, визначеного у ч.2 ст.58 МК України, що виключають можливість застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Згідно ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частинами 3,6 цієї статті визначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Частиною 8 статті 57 МКУ встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, проте такі функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди з задекларованою митною вартістю, до яких відносить, зокрема, проведення консультацій та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.

Відповідно до п.2,4 ст.55 МКУ прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МКУ.

Згідно з оскаржуваним рішенням про корегування митної вартості товару єдиною підставою для корегування митної вартості товару слугувала інформація з електронної бази даних ЄАІС ДФС України щодо митного оформлення схожих товарів з вищим рівнем митної вартості.

Оцінюючи вказане рішення відповідача суд вважає за необхідне застосувати правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд наголошував у своїх правових висновках, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Верховний Суд вважав за необхідне зауважити, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25 лютого 2020 року справа №260/718/19; 27 квітня 2020 року справа №140/804/19).

У постанові від 30.04.2020 року по справі №820/231/16 Верховний Суд вказує, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування(якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.

Такі докази не містяться і в матеріалах даної справи №420/5153/20.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення про корегування митної вартості товарів №UA500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 року, картки відмови в прийнятті митної декларації, в митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № UA500070/2020/00266 від 28.05.2020року та витребуванні додаткових документів щодо митної вартості товарів Одеською митницею не дотримано вимог законодавства, оскільки фактично жодної з підстав, які надають митному органу відповідно до ч.3 ст. 53 МКУ право вимагати від декларанта додаткових документів, митним органом не встановлено.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 72, 73, 75, 76 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає, що з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у сумі 4202,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯ-В» (вул. Мясоїдівська,14, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 19202597) до Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип,21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про корегування митної вартості товарів №UA500070/2020/000064/2 від 28.05.2020 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500070/2020/00266 від 28.05.2020 року.

Стягнути з Одеської Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯ-В» судовий збір у розмірі 4202,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.