Рішення № 91478274, 10.09.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2020 р. № 400/3195/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до:Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Миколаївська, 26,Миколаїв,54018 про:визнання відмови від 30.04.2020 № 389/09.02.01-13 протиправною; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради з вимогами визнати протиправною відмову Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради №389/09.02.01-13 від 30.04.2020 в призначенні та отриманні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини та зобов`язати Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 .

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 2016 року, разом зі своєю родиною знаходиться в Україні на законних підставах. В 2019 р. позивачка народила на території України дитину, яка набула громадянства України. В квітні 2020 р. позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення допомоги при народженні дитини, але рішенням відповідача від 30.04.2020 було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_1 іноземець, яка проживає в Україні не на постійній основі, а тимчасово. Позивачка вважає, що зазначене рішення неправомірне, оскільки з 10.04.2020 позивачка має право на постійне проживання в Україні, вчасно протягом 1 року з дня народження дитини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 та повторно 21.04.2020 звернулась з відповідними заявами про призначення державної допомоги при народженні дитини.

Також, позивачка звернула увагу, що на питання оформлення дозволу на імміграцію та постійного проживання в Україні вплинули карантинні обмеження, які суттєво змінили режим роботи державних установ.

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію відповідач виклав у відзиві, відповідно до якої станом на час розгляду звернення, позивачка не підпадала під ст.2 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, оскільки не була ані громадянкою України, ані іноземцем, які постійно проживають в Україні. Дозвіл на імміграцію від 10.04.2020, на якій посилається позивачка, не є документом, що посвідчує постійне проживання в Україні. Такий документ, а саме посвідку про постійне проживання, позивачка отримала лише 29.05.2020, та надала його до Управління лише 16.07.2020. Але, на той час, вже сплив річний строк звернення за призначенням допомоги, а тому, Управління вимушено було також відмовити у призначенні допомоги.

Суд розглянув справу 10.09.2020 відповідно до вимог, передбачених п.2 ч.1 ст.263 КАС України, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, але з 2016 році проживає на території України разом зі своїм чоловіком та 5 неповнолітніми дітьми.

Посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 , а також члени її родини протягом 2016-2019 років не отримували.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 на території України народила сина, який відповідно до ч.3 ст.8 Закону України «Про громадянство» набув громадянство України.

09.01.2020 ОСОБА_1 та її чоловік звернулися до підрозділів ДМС України з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну.

10.04.2020 ОСОБА_1 та її чоловіки отримали дозволи на імміграцію.

17.04.2020 та 21.04.2020 ОСОБА_1 звернулась до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради з заявою про призначення та виплату допомоги по народженню дитини.

30.04.2020 Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради листом за №389/09.02.01-13 відмовило ОСОБА_1 у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини через відсутність законних підстав, а саме у поданій заяві для призначення допомоги є інформація лише про посвідку на тимчасове проживання на території України, відомостей про отримання посвідки про постійне проживання на території України немає.

29.05.2020 ОСОБА_1 отримала посвідку про постійне проживання в Україні.

16.07.2020 ОСОБА_1 знову звернулася до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні дитини та надану посвідку про постійне проживання від 29.05.2020.

Але, їй було відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини, оскільки на той час дванадцяти місячний строк з дня народження дитини сплив.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», право сімей з дітьми на державну допомогу, мають у тому числі, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 та її чоловік, отримали посвідку про постійне проживання в Україні, лише 29.05.2020, станом на час звернення про призначення допомоги при народженні дитини формально вони не підпадали під коло осіб, визначених у ст.1 Закону.

Разом з тим, зазначене питання вже було предметом судового розгляду у аналогічних адміністративних справах.

Так, Верховним Судом розглянуто адміністративну справу №303/2265/17 з аналогічними обставинами. У постанові ВС від 22.01.2019 зроблено висновок, що Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а та від 2 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17.

Враховуючи, що неповнолітня дитина є громадянином України і має рівні права, передбачені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які визначають права та свободи дітей, а допомога, яка призначається вважається власністю дитини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, визнавши протиправною відмову управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Мукачівської міської ради в отриманні допомоги при народженні дитини від 11 квітня 2017 року № 750/01-17 та зобов`язавши відповідача призначити та виплатити позивачці допомогу при народженні дитини (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79349998#).

Відповідачем не надано посилання на постанови Верховного Суду, в якому було б сформульований протилежний правовий висновок. Судом також самостійно така відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку не знайдена.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повноважень суду для відходу від правових висновків Верховного Суду, діючий КАС України та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містить.

За таких обставин, суд зобов`язаний врахувати правовий висновок, численно викладений у постановах Верховного Суду, зазначених вище.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 7000 гривень.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Положеннями ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

В даному випадку сума витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн є цілком розумною, виходячи з предмету розгляду даної справи та обсягом наданих послуг. Фактичне понесення позивачем суми витрат на правову допомогу підтверджено наявними у справі доказами, а саме надано договір - доручення № 26/2020 про надання правової (правничої) допомоги, акт - розрахунок суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу по договору - доручення № 26/2020, квитанція до прибуткового касового ордера № 26 від 29.07.2020.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які поніс позивач, в зв`язку з прийняттям відповідачем протиправного рішення.

З урахуванням матеріалів справи, суд дійшов висновку, що сума витрат позивача на правову допомогу в розмірі 7000 грн є цілком співмірною та пропорційною предмету розгляду справи.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Миколаївська, 26,Миколаїв,54018 03194499) задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Управління соціальних виплат та компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради №389/09.02.01-13 від 30.04.2020 в призначенні та отриманні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини.

3. Зобов`язати Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 .

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Миколаївська, 26,Миколаїв,54018 03194499) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 7840,80 (сім тисяч вісімсот сорок грн вісімдесят коп) гривень.

4. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко