Рішення № 91478224, 11.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5204/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинення дій, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, у якому просить суд:

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 132 календарних дні невикористаних щорічних відпусток;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 29.08.2019 позивач був звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України. Зазначає, що відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Також вказує, що за правилами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. При звільненні з посади йому виплачено заробітну плату за серпень 2019 року, однак відповідач у день звільнення не провів розрахунок за невикористану щорічну основну відпустку, у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 . Позивач вважає таку підставу невиплати компенсації невикористаної щорічної основної відпустки необґрунтованою. Також, відповідачем не в повному обсязі сплачено одноразову грошову допомогу (один посадовий оклад), тоді як одноразова грошова допомога при звільненні помічника-консультанта народного депутата повинна виплачуватися у розмірі трьох посадових окладів.

Також позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок у день її звільнення відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою від 13.07.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 11.08.2020 (вх. № 39633), у якому зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства України правовий статус, умови діяльності, особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР. Вказані законодавчі акти є спеціальними для цієї категорії публічних службовців.

Вказує, що виходячи зі змісту статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та статей 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто – до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Також, постановою Верховної Ради України “Про структуру апарату Верховної Ради України” від 20.04.2000 № 1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, на думку відповідача, Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Таким чином, відповідач вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, в даному випадку – народним депутатом України VІІІ скликання ОСОБА_2 та позивачем.

Також зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” такі бюджетні призначення не були передбачені. Звертає увагу на те, що Апарат Верховної Ради України не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зауважує, що на момент звільнення позивача з посади 29.08.2019 економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 була відсутня. Заробітна плата за 20 робочих днів серпня 2019 року, грошова допомога нарахована та перерахована АТ КБ «Приватбанк» на його картковий рахунок у сумі 9763,20 грн.

Щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України, відповідач зазначає, що таку виплату було нараховано та проведено відповідно до норм частини шостої статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” у розмірі середньої місячної заробітної плати, а тому, на його думку, вимога позивача про нарахування та виплату їй недоотриманої одноразової грошової допомоги у розмірі двох заробітних плат є необґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідач зазначає, що Апарат Верховної Ради України ніколи не був роботодавцем по відношенню до позивача і відсутня вина відповідача, оскільки всі належні суми при звільненні позивача були виплачені йому у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Позивач ОСОБА_1 розпорядженням від 16.04.2015 № 4432 зарахований на посаду помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України про державну службу.

Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 11.05.2016 № 1614-к “Про переведення ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України “Про державну службу” позивача з 04 травня 2016 року переведено за його згодою на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України “Про державну службу”.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к помічників - консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України, повноваження яких достроково припинено, звільнено з займаних посад 29.08.2019 у зв`язку з закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України), зокрема ОСОБА_1 . Підстава: пункт 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника - консультанта народних депутатів України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-ВР.

Згідно з вказаним розпорядженням визначено необхідність провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» в межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» згідно з додатком. В розпорядженні вказано, що у ОСОБА_1 132 дні основної щорічної відпустки.

Розрахунковим листом за серпень 2019 року підтверджено, що після звільнення ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за серпень 2019 (9763,20 грн) та грошову допомогу при звільненні (6212,00 грн).

05.10.2019 позивач звернувся до першого заступника керівника апарату – керуючого справами апарату Верховної Ради України Боднара П.О. із заявою, у якій зазначив, що матеріальна допомога виплачена йому у неповному розмірі, а також не виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Листом Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.10.2019 № 15/26-1730(185296) позивача повідомлено про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з тим, що “Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам виплачуються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення (станом на 29.08.2019) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 була відсутня”.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України у розмірі двох заробітних плат та компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток у кількості 132, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за 133 календарних дні невикористаних щорічних відпусток суд зазначає таке.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно з статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16.11.1993 № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі – Закон № 504/96-ВР).

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Згідно з матеріалами справи, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України 16.04.20045 № 4432 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України» позивача з 08.04.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» в порядку переведення із Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області та присвоєно сьомий ранг державного службовця.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 статті 36 КЗпП України) на підставі пункту другого частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР.

Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народним депутатом України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_2 .

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.019 у справі № 757/9144/16-ц.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» такі бюджетні призначення не були передбачені.

Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність у Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, не приймаються судом до уваги.

Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані позивачем 132 дні щорічної основної відпустки, а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради нарахувати та виплатити позивачу недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат, суд зазначає таке.

Виплата помічнику-консультанту народного депутата України одноразової грошової допомоги у випадку його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про статус народного депутата України” передбачена частиною шостою статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та частиною другою статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР (далі - Положення)

Згідно з частиною шостою статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Разом з тим, частиною другою статті 4.6 Положення передбачено, що у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про статус народного депутата України” помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, вказаними нормами визначено різний розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про статус народного депутата України”, а саме: за змістом частини шостої статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України йому виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати, а за змістом частини другої статті 4.6 Положення така одноразова допомога підлягає виплаті у розмірі тримісячної заробітної плати помічника-консультанта.

Як слідує з матеріалів справи та підтверджується розрахунковим листом за серпень 2019 року позивачу при звільненні виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати помічника-консультанта.

Водночас, позивач вважає, що така грошова допомога мала бути виплачена йому при звільненні у розмірі саме тримісячної заробітної плати помічника-консультанта, оскільки норми статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України є чинними та на протязі 2014-2019 років не були приведені у відповідність до статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України”, а тому були актуальними на час її звільнення. Крім того, на думку позивача, норми Закону України “Про статус народного депутата України” не містять положень щодо захисту трудових прав помічника-консультанта народного депутата України.

Оцінюючи такі доводи позивача суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частинами першою-третьою статті 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи закріплені у статтях 6, 7 КАС України принципи законності та верховенства права, згідно з якими при вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, враховуючи, що норма статті 4.6 Положення про помічника-консультанта народного депутата України суперечить нормі частини шостої статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України”, як правого акта, який має вищу юридичну силу, в частині розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення, а також беручи до уваги положення статті 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі його середньої місячної заробітної плати, оскільки такі дії відповідача відповідають вимогам закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, суд додатково звертає увагу позивача на те, що зміни до частини шостої статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України” щодо розміру одноразової грошової допомоги, яка виплачується помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України внесені Законом України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28.12.2014 № 76-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.

Слід врахувати те, що позивача зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України 08.04.2015, а звільнено із займаної посади 29.08.2019, відповідно частина шоста статті 34 Закону України “Про статус народного депутата України”, якою (із урахуванням внесених змін) передбачено виплату одноразової грошової допомоги помічнику-консультанту у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України у розмірі його середньої місячної заробітної плати була чинною як на момент зарахування позивача на посаду помічника-консультанта народного депутата України, так і на момент його звільнення із цієї посади.

Таким чином, відповідач правомірно керувався у межах спірних правовідносин саме частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу позивачу у розмірі середньої місячної заробітної плати, оскільки дії відповідача у цій частині повністю відповідають вимогам закону, як правового акта, який має вищу юридичну силу та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

За наведених вище обставин, оскільки відповідач у повному обсязі виплатив позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена помічнику-консультанту народного депутата України у разі його звільнення на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України, вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні до ухвалення рішення у справі, суд зазначає таке.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Відповідно до частини першої вказаної статті, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У випадку спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вже встановлено судом, відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 27.08.2019 № 1305-к “Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України” позивачеві на день звільнення підлягала грошова компенсація за невикористані 132 календарних дні щорічної основної відпустки, яка не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення (29.08.2019) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 .

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) про зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 132 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману одноразову грошову допомогу у розмірі двох заробітних плат - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 840,80 грн сплаченого судового збору, згідно квитанції від 26.06.2020 № 0.0.17505622029.1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 11.09.2020.

Суддя Кедик М.В.