Рішення № 91478122, 07.09.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5086/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 8 календарних років у сумі 45958, 28 грн;

- визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у загальній сумі 5808,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що із отриманих документів з питань грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що підчас проходження військової служби Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) ОСОБА_1 протиправно виплачувалися у меншому ніж законодавчо визначеному розмірі одноразові додаткові види грошового забезпечення, а при звільненні із військової служби не виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону від 30.09.2019 № 269-ос про виключення із списків особового складу загону, усіх видів забезпечення, вислуга військової служби ОСОБА_1 становить 11 років 11 місяців 27 днів. Із яких календарна вислуга років становить 08 років. Вказує, що Закон не ставлять в залежність право на виплату одноразової грошової допомоги від виключно календарної вислуги. З урахуванням вислуги військової служби ОСОБА_1 більше як 10 років, останній на день припинення правовідносин із проходження військової служби у зв`язку із закінченням контракту набув право на отримання одноразової грошової допомоги із розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка (календарна вислуга) у ОСОБА_1 становить 8 календарних років.

Також звертає увагу, що із особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки вбачається, що до складу грошового забезпечення, з якого йому було здійснено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення, яку виплачено у серпні 2016 року у розмірі 4774,3 грн та у листопаді 2017 року у розмірі 4006, 35 грн не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» у розмірі 2864,58 грн право на яку набуто у серпні 2016 року, та 2943,81 грн право на яку набуто у листопаді 2017 року.

Ухвалою від 06.07.2020 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 20.07.2020 (вх. № 43105), у якому зазначає, що позивач помилково вважає, що він має право на одержання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки в Законах України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, йдеться про календарну вислугу років. Окрім того, для проведення такої виплати необхідно внести зміни в наказ начальника 93 прикордонного загону від 30.09.2019 № 269-ос.

Також звертає увагу, що ні постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», ні наказом АДПСУ від 20.05.2008 № 425 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» не визначено такого виду грошового забезпечення як додаткова грошова винагорода. Стверджує, що позивач помилково вважає, що він має право на одержання допомоги на оздоровлення в розмірі грошового забезпечення з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача подав відповідь на відзив від 01.09.2020 (вх. № 43105), у якій зазначає, що, щомісячна додаткова грошова винагорода була встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 889, та, як вбачається з копій особистих карток грошового забезпечення виплачувалася позивачу щомісяця з дня застосування у Держприкордонслужбі нової Інструкції (січень 2016 року) до зміни на законодавчому рівні у березні 2018 року грошового забезпечення, тобто мала постійний характер, а тому, в силу положень ст. 9 Закону № 2011, повинна була включатися до розрахунку місячного грошового забезпечення при визначенні розміру допомоги на оздоровлення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Львів від 09.09.2019 № 245-ос старшину ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 3 категорії-водія відділення логістики відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б) звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Львів від 30.09.2019 № 269-ос (по особовому складу) старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

Вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив позивачу виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з звільненням з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги, та не погоджуючись з діями відповідача в частині нарахування і виплати допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття “майно”, а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як “наявне майно”, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності” (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися “активом”: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

За змістом ч. 2 ст. 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”.

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” є наявність “вислуги 10 років і більше”.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 по справі № 806/2104/17.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з матеріалів справи, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби загальна вислуга років останнього становила 11 років 11 місяців 27 днів, з них: календарна - 08 років 00 місяців 00 днів; пільгова - 03 роки 11 місяць 27 днів.

Таким чином, умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана позивачем, а оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно, він має право на таку виплату.

Доводи відповідача про обов`язкову наявність вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні даної вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки останні ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.

Посилання відповідача на Інструкцію № 558, згідно якої одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, суд вважає безпідставними, оскільки в акті вищої юридичної сили міститься інше регулювання даного питання.

Так, у частині другій статті 15 Законі України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

У частині 3 статті 7 КАС України зазначено, що у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в Постанові від 01.11.1996 № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, зокрема постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов`язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Таким чином, суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати вказану норму Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

При цьому, згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі зазначеного, суд вважає, що застосуванню підлягають норми Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а не підзаконних актів, зокрема Інструкції № 558, яка звужує право військовослужбовця на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про протиправність бездіяльності Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з звільненням з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги.

Суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з звільненням з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 8 календарних років у сумі 45958,28 грн

Позивач самостійно здійснив розрахунок суми недоплачених сум.

Суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначеної допомоги, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача.

З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Щодо позовної вимоги в частині нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, суд зазначає таке.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" уряд встановив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Також ч. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:

«Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення».

Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 № 1.380.2019.003718 зазначив наступне: «питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 809/1489/16.»

10.07.2020 Верховний Суд у постанові у справі № 760/8406/16-а зазначив, що колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, яким правильно встановлено, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% грошового забезпечення, передбачену постановою № 889, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваних дій відповідача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.02.2019 № 522/2738/17, позицію Верховного Суду від 10.07.2020 у справі № 760/8406/16, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд встановив, що у період з 2016 р. по 2017 р. щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісячно, що підтверджується особистими картками грошового забезпечення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 рр., не включив.

Свої дії щодо неврахування додаткової грошової щомісячної винагороди відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до п. 2 Постанови № 889 та затвердженого фонду грошового забезпечення Наказом МВС України від 02.02.2016 року № 73 затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Згідно з п. 8 вказаної Інструкції винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Суд звертає увагу, що ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17 та у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18.

Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у 2016-2017 рр., щомісячну додаткову грошову винагороду, яка виплачувалась позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2009 № 889.

При цьому, суд зазначає, що не приймає до уваги посилання відповідача на позицію Верховного Суду у справі № 817/1196/17 викладену у постанові від 14.05.2020, оскільки Верховний Суду у цій справі приймав рішення за нормами, які не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки втратили чинність.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем допущені протиправні дії в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у загальній сумі 5808,39 грн.

Позивач самостійно здійснив розрахунок суми недоплачених сум.

Суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначеної допомоги, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача.

З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

3. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з частиною другою статті 15 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

4. Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

5. Зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

6. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 11.09.2020.

Суддя Кедик М.В.