Рішення № 91476695, 21.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 серпня 2020 р. Справа № 120/2645/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3028 Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 3028 Національної гвардії України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 11 квітня 2019 року №30 його звільнено з військової служби у запас. У зв`язку із цим наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України від 03 травня 2019 року №105 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини 3028 Національної гвардії України позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, у зв`язку із чим останній звернувся із заявою до відповідача.

За результатами розгляду поданої заяви 02 квітня 2020 року військовою частиною 3028 Національної гвардії України позивачеві виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Звернувшись до військової частини 3028 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року, листом від 02 червня 2020 року заявника повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на те, що на військовослужбовців норми трудового законодавства не поширюються.

Позивач вважає, що відмова у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною та порушує його права і законні інтереси, у зв`язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року в розмірі 150259 гривень.

Ухвалою від 22 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

03 липня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак, на думку відповідача, надавши згоду на звільнення зі служби, позивач погодився з виплатою належних йому сум після звільнення. Крім того, відповідач зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства. Разом із тим, спеціальним законодавством нарахування середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не передбачено.

Також у відзиві йдеться про необхідність розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що розцінено судом як відповідне клопотання.

09 липня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій наведено додаткові аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив позивач звернув увагу на те, що відповідно до пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям у разі звільнення їх з військової служби відповідно до норм забезпечення. Крім того, пунктом 15 Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, передбачено, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас отримують грошову компенсацію. Також відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути, повністю забезпечена речовим забезпеченням. Таким чином, оскільки розрахунок з позивачем був проведений з порушенням строку, що визначений чинним законодавством, відтак, на думку позивача, він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін відмовлено.

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Водночас, слід звернути увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати з датою складення повного рішення.

Дослідивши наявні у адміністративній справі докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 11 квітня 2019 року №30 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини 3028 Національної гвардії України 03 травня 2019 року видано наказ №105, яким позивача з 06 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини 3028 Національної гвардії України позивачу не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

У зв`язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до військової частини 3028 Національної гвардії України із заявою, в якій просив провести таку виплату.

02 квітня 2020 року військовою частиною 3028 Національної гвардії України позивачеві виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 11601,19 гривню, що й не заперечується відповідачем.

27 травня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року.

Листом вих. №50/28/32-989 від 02 червня 2020 року військова частина 3028 Національної гвардії України повідомила позивача про те, що норми трудового законодавства не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Національної гвардії України. Крім того, у листі зазначено, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з військовою частиною 3028 Національної гвардії України та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року №200, розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Посилання відповідача у листі від 02 червня 2020 року та у відзиві на позов на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем проведено розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно 02 квітня 2020 року, а не в день виключення з особового складу військової частини, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновків, згідно із якими з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 з 06 травня 2019 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Разом із тим, 02 квітня 2020 року військовою частиною 3028 Національної гвардії України виплачено позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 11601,19 гривень, що не заперечується відповідачем.

Позивач разом із позовною заявою подав розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року, згідно із яким розмір середнього заробітку, що належить йому до виплати, складає 150259 гривень.

Здійснивши перевірку правильності проведеного позивачем обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує те, що наказом від 03 травня 2019 року №105 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 06 травня 2019 року.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 07 травня 2019 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 02 квітня 2020 року включно (день виплати компенсації за неотримане речове майно).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою про доходи ОСОБА_1 підтверджується те, що у березні та квітні 2019 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу частини) йому нараховано 13134,08 гривні та 13403,02 гривні відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 663,43 гривні (13134,08 гривні + 13403,02 гривні : 40 робочих днів у березні та квітні 2019 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 151925 гривень (663,43 гривні*229 робочих днів за період з 07 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , підлягає зменшенню з огляду на таке.

Наказом командира військової частини 3028 Національної гвардії України від 03 травня 2019 року №105 позивача з 06 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Не отримавши при розрахунку компенсації за неотримане речове майно, позивач у лютому 2020 року звернувся до відповідача із заявою щодо виплати йому такої компенсації.

02 квітня 2020 року військовою частиною 3028 Національної гвардії України виплачено позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 11601,19 гривню.

При цьому, слід звернути увагу на те, що позивачем не зазначено причин, які перешкоджали йому звернутися до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно раніше лютого місяця 2020 року, адже з моменту виключення його з особового складу частини до звернення про виплату такої компенсації пройшло більше восьми місяців.

Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку залежить від того, коли особа, яка вважає, що з нею не проведено повний розрахунок при звільненні, звернеться або до роботодавця про здійснення такої виплати, або до суду щодо їх стягнення.

Також судом враховано й те, що, звернувшись до відповідача із листом про виплату компенсації за неотримане речове майно, позивачеві виплачено таку компенсацію майже протягом місяця з дня звернення, що свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо права ОСОБА_1 на таку компенсацію та щодо розміру компенсації.

Особливу увагу заслуговує неспівмірність розміру компенсації за неотримане позивачем речове майно (11601,19 гривня) та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (151925 гривень). Тобто, розмір виплаченої позивачу компенсації за неотримане речове майно в тринадцять разів менший, ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що не може свідчити про їх пропорційність.

За наведених вище обставин, на переконання суду, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, мірою відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 буде визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача в сумі 11601,19 гривня, тобто у тому ж самому розмірі, що й виплачена сума компенсації за неотримане позивачем речове майно.

Відтак, на користь позивача з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року в розмірі 11601,19 гривня.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3028 Національної гвардії України щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з військової частини 3028 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 травня 2019 року по 02 квітня 2020 року в сумі 11601 (одинадцять тисяч шістсот одна) гривня 19 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина 3028 Національної гвардії України (місцезнаходження: 22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Мазепи, 46; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08803655).

Повний текст рішення складено 21.08.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович