Рішення № 91471654, 26.08.2020, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/851/18

Провадження № 2/361/56/20

26.08.2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 серпня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В., при секретарі Мельниченко Я.І., розглянувши в судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Укргазбанк” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - Княжицька сільська рада Броварського району Київської області, ОСОБА_7 , Відділ Примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Орган опіки та піклування Броварська районна державна адміністрація, про виселення з жилого приміщення,- -

встановив:

Позивач просить виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що 30.08.2007р. між ВАТ АБ “Укргазбанк” та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за яким останньому надано кредит на придбання житлового будинку площею 385,40 кв.м. та земельної ділянки площею 0,180 га цільове призначення для будівництва, обслуговування будівель та господарських споруд, кадастровий номер 3221284001:01:0580053, в розмірі 500 000 доларів США на строк з 30.08.2017р. по 30.08.2035р. зі щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом 13,5 % річних. В забезпечення виконання даного кредитного договору, того ж дня між ними було укладено Договір іпотеки, за яким предметом іпотеки є вказані вище житловий будинок та земельна ділянка. Оскільки ОСОБА_7 порушував умови вказаного кредитного договору, рішенням суду від 14.05.2009р. з нього стягнуто заборгованість в сумі 589 688,04 доларів США, штрафні санкції в сумі 378 029,90 грн. та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки. За вказаним рішенням відкрито виконавчі провадження, а саме виконавче провадження про звернення стягнення на будинок та земельну ділянку. В ході проведення виконавчих дій, було встановлено, що у спірному житловому будинку зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , а також неповнолітні: ОСОБА_2 (11.05.2000р.), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Позивачем направлено відповідачам вимогу щодо виселення з вказаного будинку у відповідності до рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак до даного часу така вимога не виконана, у зв?язку з чим, позивач і вимушений звернутись до суду.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив, позов не визнала, пославшись на таке: Всі наведені у позовній заяві аргументи є хибними і не відповідають вимогам закону та умовам договору. Що умовами договору передбачено три варіанти вирішення питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно : або за рішенням суду, або за виконавчим написом, або за домовленістю сторін, і відповідач не згоден з тим, що позивачем обрано спосіб звернення до суду. Вважає, що за таким способом, який обрав позивач, питання звернення стягнення і питання виселення мають вирішуватись в межах виконавчого провадження про звернення стягнення, а не шляхом подачі позову до суду. Вважає незаконною вимогу позивача про виселення з будинку, що є предметом іпотеки, протягом одного місяця, оскільки у порядку ст. 109 ЖК Української РСР таке виселення відбувається у добровільному порядку після прийняття рішення кредитором щодо звернення стягнення на іпотечне майно. Про стягнення заборгованості та звернення стягнення на переданий в іпотеку будинок їй стало відомо лише 15.08.2017р. при опису та арешті будинку виконавцем. У будинку мешкає вона з малолітніми дітьми. Щодо другої позовної вимоги, то вважає, що вона не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Третя особа ОСОБА_7 подав до суду письмові пояснення, в яких вказав, що ним дійсно порушено умови та порядок виконання укладеного між ним та банком кредитного договору, мотивуючи тим, що на момент його укладення він мав власний бізнес, стабільний дохід, у 2008р. померла його перша дружина і він зобов?язаний був утримувати сам чотирьох неповнолітніх дітей, крім того у зв?язку з економічною кризою він практично повністю втратив бізнес. У 2010 році одружився з ОСОБА_1 , разом виховують п?ятеро дітей. Оскільки у 2010 році державними виконавцями накладено арешти на все належне йому майно, він разом з родиною змушений був переїхати жити до спірного будинку. Крім того таке рішення було прийняте тому, що на той час він фактично втратив всі доходи, дружина залишилась без роботи, а біля будинку вони могли обробляти землю щоб годувати дітей. Пояснив, що не володів інформацією щодо наявності рішення суду 2009р. про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому викладені у даному позові вимоги вважає безпідставними.

Третя особа Броварська районна державна адміністрація подала заяву про розгляд справи у їх відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

Позов подано 14.02.2018р.

Провадження у справі відкрите 7.03.2018р.

Підготовчі засідання призначались: 11.04.2018, 15.05.2018, 30.08.2012, 05.10.2012.

Ухвалою від 5.10.2018р. закрито підготовче провадження.

Судові засідання у справі призначались: 15.11.2018, 21.12.2018, 4.02.2019, 19.03.2019, 23.04.2019, 07.06.2019, 17.07.2019, 25.09.2019, 6.11.2019, 23.01.2020, 11.03.2020, 23.04.2020, 23.06.2020, 26.08.2020.

Постанова про відкриття провадження у справі була оскаржена відповідачем ОСОБА_6 .. Постановою Апеляційного суду Київської області від 13.06.2018р. ухвалу про відкриття провадження залишено без змін.

Відповідачем ОСОБА_6 13.11.2018 було подано заяву про відвід головуючого. Ухвалою від 16.11.2018 у задоволенні відводу відмовлено.

Третьою особою ОСОБА_7 18.03.2019 було подано заяву про відвід головуючого. Ухвалою від 20.03.2019 у задоволенні відводу відмовлено.

Представником відповідача ОСОБА_8 04.11.2019 було подано заяву про відвід головуючого. Ухвалою від 08.11.2019 у задоволенні відводу відмовлено.

Причинами відкладень судових засідань були неявки відповідачів або відповідача та третьої особи. Підставами для зупинення провадження були тричі подані заяви про відвід. Судом вжиті всі можливі і неодноразові заходи щодо повідомлення відповідачів і третьої особи шляхом направлення рекомендованих листів та у разі явки під розписку суді тих, хто з,явився. В останні декілька судових засідань відповідачі, третя особа, представники в судові засідання не з,являлись.

При такій процесуальній поведінці учасників справи на стороні відповідача , враховуючи вжиті заходи, наявність своєчасно розміщеної інформації про призначенні судові засідання на сайті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для чергового відкладення розгляду справи, і дійшов висновку про можливість проведення судового засідання і розгляду справи у відсутності даних учасників справи. Оскільки у справі є відзив відповідача, то дане рішення не є заочним.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини:

Згідно кредитного договору № 195-Ф/07 від 30.08.2007р., укладеного між ВАТ АБ “Укргазбанк” та ОСОБА_7 , Банк надає Позичальнику кредит в сумі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) доларів США 00 центів. Кредит надається на строк з 30 серпня 2007р. по 30 серпня 2035р. або по день, визначений в п.3.3.11. цього Договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,5 % річних.

Згідно п 1.4 Договору Кредит надається на придбання житлового будинку АДРЕСА_2 , та земельної ділянки площею 0,180 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Княжичі.

Відповідно до п. 2.1 Договору згідно з договором іпотеки від 30 серпня 2007 р. в забезпечення виконання зобов`язань за дійсним договором Банком прийнято в іпотеку нерухомість, яку зазначено у п. 1.4. цього Договору.

Згідно п. 3.2.6. Банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов`язання за цим договором, забезпеченого іпотекою, а якщо вимога Банку не буде задоволена, звернути стягнення на предмет іпотеки: 1) у разі порушення іпотекодавцем правил про наступну іпотеку; 2) у разі порушення іпотекодавцем правил про розпорядження предметом іпотеки; 3) у разі не виконання письмової вимоги Банку щодо часткового погашення кредиту при настанні події визначеної пунктом 3.3.11 цього Договору;

У відповідності до п. 3.2.8 Договору у разі невиконання Позичальником зобов`язань, передбачених дійсним договором, відшкодування заборгованості за дійсним договором здійснюється Банком шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеним в п. 2.1, який укладено між Банком та Позичальником, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно договору іпотеки без оформлення заставної від 30.07.2007р., укладеного між ВАТ АБ “Украгазбанк” та ОСОБА_7 , дійсний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з Кредитного договору № 195-Ф/07 від 30 серпня 2007 року, (а також будь-якими додатковими угодами до нього укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником), за умовами якого іпотекодавець (позичальник) зобов`язаний іпотекодержателю не пізніше 30 серпня 2035 року повернути кредит у розмірі 500 000,00 (п`ятсот тисяч) доларів США , сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 13,5 (тринадцять цілих п`ять десятих) % річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

У п. 2.1 Договору визначено, що предметом іпотеки є: 2.1.1 - Житловий будинок, позначений на плані літерою "А-2", має житлову площу 186,40 кв.м цегляний сарай-л.кухня - "Б", цегляний сарай - "В", цегляна вбиральня - “Г", б/бетонний погріб - "під Б", металева огорожа – “№”, мет.тр. колодязь - "К". Загальна площа житлового будинку 385,40 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 30 серпня 2007 року за реєстровим № кдз-4238; 2.1.2 – Земельна ділянка площею 0,180 та, передана Іпотекодавцю для будівництва, обслуговування будівель і господарських споруд за адресою: Київська область, Броварський район, село Княжичі, яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 30 серпня 2007 року за реєстровим № кдз-4242, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 30 серпня 2007 року за № 2314662. Згідно висновку про вартість об`єкта оцінки ТОВ «Канзас» від 06 липня 2007 року, експертна грошова оцінка земельної ділянки становить 757 197 грн.

Відповідно п. 2.2 Договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 3 578 500 гривень 00 копійок (надалі - вартість предмета іпотеки). Сторони визначили початкову ціну продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у раз звернення стягнення на предмет іпотеки ціна вартості предмета іпотеки повинна бути не нижчої його вартості, визначеної шляхом його оцінки суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

У п. 2.3 Договору іпотекодавець засвідчує, що: на підставах, передбачених чинним законодавством України, він має право від предмет іпотеки; 2.3.1 - На підставах, передбачених чинним законодавством України, на предмет іпотеки може бути звернене стягнення; 2.3.2. - Предмет іпотеки вільний від зобов`язань, крім тих, що передбачені дійсним договором. До укладання даного договору предмет іпотеки не переданий третім особам в іпотеку (не є предметом попередньої іпотеки). На момент укладання даного договору предмет іпотеки не здано в найм (оренду) третім особам.

Пунктом 6.1 договору визначено, що іпотекодержатель І набуває права звернути стягнення та реалізувати Предмет іпотеки у наступних випадках: - якщо у момент настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки; - якщо у 2-денний строк після загибелі, пошкодження чи втрати предмета іпотеки іпотекодавець не здійснить його заміну у відповідності до п.3.3.3 цього Договору; - порушення іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором; - якщо інша, ніж іпотекодержатель, особа набула право стягнення на предмет іпотеки;

Згідно п. 6.2 Договору у випадку порушення іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та/або кредитним договором іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю (позичальнику) письмове повідомлення про порушення обов`язків за цим та/або кредитним договором, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки.

У п. 6.3 зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін.

За рішенням іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися у наступному порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладення довіреності на реалізацію предмету іпотеки: відповідно до п. 3.1.5. дійсного договору іпотекодатель на вимогу іпотекодержателя, повинен передати іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. (п. 6.4 Договору).

Відповідно п. 6.6 Договору у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі України “Про іпотеку”. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість іпотекодавця по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договор має надіслати іпотекодавцю (позичальнику), якщо він є відмінним від іпотекодавця іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інакше не передбачено рішення суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконав провадження” та з дотриманням вимог Закону України “Про іпотеку” (п. 6.8 Договору).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02.04.2009р. з ОСОБА_7 на користь ВАТ АТ “Укргазбанк” стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 589 688, 04 доларів США, штрафні санкції за порушення умов договору в сумі 378029, 90 грн.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.05.2009р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 195-Ф/07 від 30.08.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 385, 40 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,180 га (цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель і господарських споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221284001:01:0580053; заборонено Княжицькій сільській раді здійснювати реєстрацію осіб у житловому будинку під АДРЕСА_1 .

З довідки від 20.06.2017р. встановлено, що у житловому будинку під АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_7 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , а також неповнолітні: ОСОБА_2 (11.05.2000р.), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Власник будинку в ньому не проживає та не зареєстрований.

24.11.2017р. позивачем направлялася письмова вимога відповідачам в добровільному порядку протягом одного місяця звільнити житловий будинок АДРЕСА_1 .

Спір між сторонами виник у сфері правовідносин, пов`язаних з здійсненням права власності і безпосередньо даний позов заявлений у спорі, що виник в сфері житлових правовідносин, враховуючи вимогу про виселення з житлового приміщення осіб, які в ньому проживають.

Згідно зі статтею 1, частиною п`ятою 5 статті 3 Закону України “Про іпотеку” іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У силу статті 12 Закону у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої ст 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною третьою 3 статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку встановлено Конституцією України та статтею 35 Закону України “Про іпотеку”.

Рішенням суду від 02.04.2009р. та додатковим рішенням від 14.05.2009р. звернуто стягнення на спірне іпотечне майно, що належить ОСОБА_7 , а саме на житловий будинок загальною площею 385, 40 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,180 га для будівництва та обслуговування будівель і господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221284001:01:0580053.

Вказані рішення набрали законної сили.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений положеннями статей 39 “Про іпотеку”, якими передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, … суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

У ч.1 ст.40 Закону “Про іпотеку” передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону “Про іпотеку” після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

За змістом зазначеної норми вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору. Тому задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч.2 ст.40 закону “Про іпотеку”.

Суд виходить з того, що ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому не вирішувалось питання про виселення мешканців з нього, не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо, після набрання рішення про звернення стягнення законної сили.

При цьому суд враховує, що з часу подання до суду позову про виселення (лютий 2018 року) який у даному сенсі може розглядатись і у якості письмової вимоги про виселення, минуло значно більше часу. При таких обставинах суд вважає, що позивачем не порушені вимоги закону щодо порядку і процедури виселення мешканців з іпотечного будинку, на який звернуто стягнення, і у даному випадку у будь-якому разі не порушено права таких мешканців бути завчасно повідомленими про виселення та мати можливість виселитись у добровільному порядку. Суд виходить з того, що відповідачами до даного часу не вчинено дій, спрямованих на звільнення будинку, навпаки процесуальна поведінка відповідачів у даній справі свідчить про протилежне, в тому числі про відмову виселитись без судового рішення і затягти у часі якнайдовше вирішення даного питання, що у даному сенсі вказує на недобросовісність саме відповідачів, а не позивача. При наведених мотивах суд знаходить відповідні доводи відповідача у відзиві необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу.

Також не заслуговують на увагу доводи відповідача, що позивач неправильно і необгрунтовано обрав спосіб звернення стягнення і виселення в судовому порядку при наявності можливості дані питання вирішити позасудово. Позивач мав право обрати саме такий спосіб захисту своїх прав іпотекодержателя, і більш того -як можна зробити висновок у даній справі- саме такий спосіб для позивача був необхідним і більш ефективним.

Щодо відсутності підстав для звернення стягнення та щодо причин невиконання позичальником своїх грошових зобов`язань перед кредитором і іпотекодержателем, на що посилався третя особа ОСОБА_9 , - то дані питання не є предметом вирішення і аналізу у даній справі, враховуючи, що є судове рішення про звернення стягнення з визначеним розміром заборгованості, яке набрало законної сили, є обов`язковим для врахування та виконання і має для учасників правовідносин певні юридичні наслідки, зокрема таке рішення породжує право іпотекодержателя (стягувача) вимагати виселення мешканців з такого житла, і обов`язок мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення, звільнити таке приміщення на вимогу іпотекодержателя.

Посилання відповідача на те, що вона не знала про рішення про звернення стягнення на майно, не має ніякого значення для розгляду справи поро виселення з іпотечного житлового приміщення. До того ж суд враховує, що між іпотекодавцем і відповідачем є родинний зв`язок, а тому посилання на незнання про іпотеку, кредитні і іпотечні правовідносини чоловіка є сумнівним.

Таким чином, позивач має право вимагати виселення мешканців з будинку, який є предметом іпотеки і на який звернуто стягнення.

Дані правовідносини врегульовані нормами закону, що регулює речові права на майно та захист таких прав, іпотечні правовідносини, і для позивача даний позов означає захист його прав як іпотекодержателя на іпотечне майно. Крім того дані правовідносини між сторонами врегульовані житловим законодавством. Нормою, яка встановлює порядок виселення із жилого приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 ЗУ ”Про іпотеку” застосовуються як положення ст. 40 цього Закону так і норма ст. 109 ЖК України.

Тобто особи, яких у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки виселяють із житлового будинку, який був придбаний ними за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, - виселяються без надання їм іншого жилого приміщення. Відповідно особи, яких новий власник або іподекодержатель виселяє із житлового будинку, який не є таким, що був придбаний за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого будинку , можуть бути виселені виключно при наданні їм іншого жилого приміщення у відповідності до приписів ЖК України.

З Договору іпотеки від 30.08.2007р. встановлено, що предмет іпотеки – житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 30 серпня 2007 року за реєстровим № кдз-4238 та земельна ділянка площею 0,180 га за адресою: Київська область, Броварський район, село Княжичі, яка належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 30 серпня 2007 року за реєстровим № кдз-4242, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 30 серпня 2007 року за № 2314662.

Тобто вказаний будинок ОСОБА_7 набув у власність того ж дня , коли було укладено договір іпотеки та кредитний договір, за кредитні кошти, отримані за даним кредитним договором. Таким чином, житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого його заставою.

Тому за приписами ст.109 ЖК України і аналогічними нормами закону про іпотеку- мешканці такого будинку підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Судом не встановлено, тим більше у межах доводів сторін та наданих суду доказів, підстав, які б обмежували право позивача вимагати виселення відповідачів чи унеможливлювали таке.

При цьому суд враховує, що відповідачі набули право проживати у вказаному будинку як члени сім,ї власника іпотекодавця , а не як наймачі жилого приміщення за договором найму(оренди), тому їхні права користування житловим приміщенням є похідними від прав власника і відповідно такі права обмежуються у відповідності до обмежень, які встановлюються власнику разом з передачею майна в іпотеку, з усіма відповідними правовими наслідками. Таким чином, право проживання у такому будинку (який є предметом іпотеки, купленим за кредитні кошти, забезпечені цією іпотекою) є обмеженим і обтяженим обов`язком звільнити приміщення у разі звернення стягнення на таке майно.

Встановлено, що у будинку проживають і зареєстровані діти відповідача і третьої особи (іпотекодавця). Щодо реєстрації у вказаному будинку членів сім?ї власника, то суд зазначає наступне:

З матеріалів справи встановлено, що на момент звернення до суду з даним позовом у спірному будинку були зареєстровані такі члени сім?ї власника: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , а також неповнолітні: ОСОБА_2 (11.05.2000р.), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (п.1 ст.13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст.12), Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.2).

Згідно з Конституцією кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ч.1 ст.33).

У ч.1 ст.3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація — це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст.405 ЦК).

Згідно зі ст. ст.150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Відповідно до стст.17, 18 Закону “Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти — члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно з п.40 гл.1 розд.ІІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 3.03.2004 №20/5 та зареєстрованої в Мін`юсті 3.03.2004 за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири, а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Оскільки ст.405 ЦК визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, то нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.

Тобто право користування майном члена сім`ї власника житла пов`язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи.

Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що неповнолітні ОСОБА_2 (11.05.2000р.), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані з 06.09.2014р., тобто набагато пізніше після укладення договору іпотеки, і більш того набагато пізніше після рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно.

Таким чином, на момент укладення договору іпотеки і на момент ухвалення рішення судом про звернення стягнення, діти не були зареєстровані у спірному будинку на постійне проживання, відповідно даний будинок не був їхнім місцем постійного проживання.

Також суд враховує, що батько дітей- третя особа, він же іпотекодавець - зареєстрований на постійне місце проживання за іншою адресою. Виходячи з приписів закону,- місцем проживання дітей є місце проживання їхніх батьків або одного з них.

Також суд враховує, що відповідачі мають на праві власності інше житло - квартиру в місті Бровари. Як пояснила ОСОБА_1 у судовому засіданні, вказану квартиру вони здають в оренду.

Таким чином, виселення з даного приміщення відповідачів, в тому числі дітей, не означає абсолютного позбавлення осіб житла, і тому не є порушенням їхніх конвенційних прав на житло та конвенційних прав дітей, і не є таким фактором , який би у даному випадку мав перевагу над конвенційним правом позивача на захист майнового права. При наведених обставинах втручання держави у даному випадку є виправданим і співмірним.

Таким чином, ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що:

-Спірний житловий будинок та земельна ділянка під ним придбані виключно на кредитні кошти, отримані ОСОБА_7 за кредитним договором від 30.08.2007р. №195-Ф/07, принаймні іншого в кредитному договорі та договорі іпотеки не вказано, відповідачами не доведено;

-Оскільки спірне майно придбано виключно на кредитні кошти, то нема підстав для надання особам, що виселяються за рішенням суду, іншого житла;

-неповнолітні діти власника вказаного будинку зареєстровані в ньому набагато пізніше ніж відбулося укладення іпотечного договору, і після рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому їх подальша реєстрація за вказаною адресою не є перешкодою для їх виселення разом з батьками, та на їх виселення не потрібна згода органу опіки;

-крім того, батько дітей не зареєстрований за вказаною адресою, відповідно має інше постійне місце проживання, а місце проживання дітей визначається за місцем проживання їхніх батьків або одного з них;

-відповідачів є інше житло, факт наявності якого ними не заперечується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 109 ЖУ України, ст. ст.317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. 33, 36, 39, 40 ЗУ “Про іпотеку”, ст.ст.12, 13, 81, 89, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити;

Виселити з житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене в день складення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде ним подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Відповідно п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними, і такими, що зумовлені обмеженнями впровадженими у зв?язку з карантином.

Рішення виготовлено 04.09.2020

Суддя Т.В. Селезньова