Рішення № 91469666, 09.09.2020, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/25/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді - Желяскова О.О.,

з участю:

-секретаря судового засідання – Гула О.Р.,

-представника позивача – Самойленко П.М.,

-відповідача – ОСОБА_1 ,

-представника відповідача – Гусєвої О.Д.,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з представником позивача Самойленко П.М., цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в Ананьївському районному суді Одеської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу.

З позовної заяви вбачається, що 12 вересня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_1 було укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/1176663.

Як зазначає позивач, у відповідності до умов вказаного Полісу страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Volkswagen», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.

В позовній заяві вказано, що 07 березня 2018 року на автодорозі М-13 «Кіровоград-Платонове», мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Volkswagen», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який знаходився під керуванням відповідача та автомобіля «DAF» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «DAF» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », було завдано механічних пошкоджень, власнику вказаного транспортного засобу - матеріального збитку.

Позивач зазначає, що, на його думку, відповідно до постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення відповідачем вимог Правил дорожнього руху України, однак провадження у справі було закрито в зв`язку закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст.38 КУпАП.

Згідно позовної заяви, позивач, як страховик, у відповідності до положень ст. 979 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Власник пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «DAF» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » - ОСОБА_3 звернувся до позивача, як страховика, з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №АМ/1176663.

Як вказано в позовній заяві, на підставі страхового акту №ОЦ/123/450/18/0132 від 24 квітня 2018 року власнику пошкодженого транспортного засобу позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 45000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №1952 від 24 квітня 2018 року. З зазначених 45000,00 гривень складається розмір фактично понесених позивачем витрат, як він зазначає в позовній заяві.

Позивач зазначає, що відповідно до положень ст.1191 ЦК України, підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, як вказано в позовній заяві, відповідно до статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з ким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МСТБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем з моменту дорожньо-транспортної пригоди до моменту звернення до суду з даною позовною заявою письмово страховика про зазначену дорожньо-транспортну пригоду повідомлено не було.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем було порушено умови договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ/1176663 та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо повідомлення позивача про настання страхового випадку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з огляду на викладене у відповідача виникло зобовязання відшкодувати позивачу завдані збитки в порядку регресу в розмірі сплаченого позивачем страхового відшкодування за полісом №АМ/1176663.

Також, позивач вказує, що з метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію про відшкодування збитків в порядку регресу.

Проте, ніяких дій зі сторони відповідача щодо погашення заборгованості в добровільному порядку проведено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою та просить: стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування за завданні збитки в порядку регресу в розмірі 45000,00 грн.

Позовна заява надійшла до Ананьївського районного суду Одеської області 9 січня 2019 року та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 січня 2019 року (а.с.26) її було передано для розгляду судді Ананьївського районного суду Одеської області Дорош В.В.

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року у справі відкрито провадження, прийнято рішення про здійснення її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено у справі проведення підготовчого судового засідання, роз`яснено відповідачу його право подати до суду відзив на позовну заяву або зустрічну позовну заяву, порядок та строки реалізації цих прав.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було направлено позивачу та відповідачу.

28 лютого 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с.41), в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

В якості обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги обумовлені нібито відсутністю з боку відповідача повідомлення страховика про ДТП на протязі 3 діб після нього.

Проте, як зазначає відповідач у відзиві, відомості про неповідомлення ним позивача про страховий випадок не відповідають дійсності. Відповідачем з місця ДТП було за телефоновано страховику та повідомлено про факт ДТП. Не повідомлення у письмовому вигляді, як зазначає відповідач, обумовлено об`єктивними чинниками, а саме отримання ним ушкоджень в наслідок ДТП.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідно до матеріалів справи відносно нього на місці ДТП був складений протокол про адміністративне правопорушення БД №260241, передбачене ст.124 КУпАП, який розглянутий Ананьївським районним судом Одеської області та постановою суду від 12 червня 2018 року провадження у справі закрито.

Крім того, у відзиві відповідач вказав, що страхове відшкодування, яке виплачене позивачем в розмірі 45000 грн., не перевищує ліміту відповідальності страховика, яке зазначене в страховому полісі №АМ1176663.

13 березня 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.43-48) представника позивача – ОСОБА_4 , який станом на 13 березня 2019 року діяв на підставі довіреності №2105 від 30 серпня 2018 року (а.с.45).

В зазначеній відповіді представник позивача зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що він не повідомив позивача про настання ДТП у встановленій формі та встановлений термін у зв`язку з об`єктивними причинами, а саме отриманням тілесних ушкоджень підчас зіткнення. Проте, як вказує представник позивача, відповідачем будь-яких доказів зазначеного факту до відзиву не надано.

Також, у відповіді на відзив ОСОБА_4 зазначив, що закриття провадження у справі про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з закінченням передбачених ч.2 ст.38 КУпАП строків накладення адміністративного стягнення, не є реабілітуючою обставиною та не свідчить про відсутність в діях відповідача складу адміністративного правопорушення, оскільки в такому випадку провадження у справі про адміністративне правопорушення мало б бути закрите на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Крім того, представник позивача зазначає, що ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено саме обов`язок водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів надати страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МСТБУ зразка. Виключенням з цього обов`язку є лише наявність поважних причин, з яких водій не мав змоги його виконати, ці причини мають бути підтверджені документально.

Враховуючи викладене, представник позивача зазначив, що на думку позивача відзив відповідача на позовну заяву є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

28 березня 2019 року до суду надійшло клопотання відповідача (а.с.50), в якому він просив суд відкласти судове засідання призначене на зазначену дату, у зв`язку з необхідністю здійснення дій щодо збору необхідних документів.

Ухвалою судді Ананьївського районного суду Одеської області Дорош В.В. від 28 березня 2019 року (а.с.52) було продовжено строк підготовчого провадження у справі не більше 30 днів та призначено наступне підготовче судове засідання на 15 квітня 2019 року.

В подальшому, 15 квітня 2019 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву (а.с.65-68), в яких відповідач повторно виклав свої доводи наведені в відзиві на позовну заяву, а також заперечення проти доводів, викладених представником позивача у відповіді на відзив.

Зокрема, відповідач зазначив, що питання законності або незаконності постанови судді у справі про адміністративне правопорушення відносно нього може бути вирішене тільки шляхом оскарження в апеляційному порядку постанови суду у справі про адміністративне правопорушення та не може бути предметом оцінки у цивільній справі.

Також, відповідач вказує, що факт його знаходження на лікуванні після ДТП у період з 7 по 13 березня 2019 року підтверджується довідкою Ананьївської ЦРЛ.

Враховуючи викладене відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

До зазначеного заперечення відповідачем додано довідку Консультативного-діагностичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради (а.с.67) відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець Ананьїв ІІ дільниця, знаходився на амбулаторному лікуванні в поліклінічному відділенні АЦРЛ з 7 березня 2018 року по 12 березня 2018 року.

Ухвалою судді Ананьївського районного суду Одеської області Дорош В.В. від 15 квітня 2019 року (а.с.70) у справі закрито підготовче провадження та призначено її до судового розгляду по суті.

3 травня 2019 року до суду надійшли заперечення стосовно прийняття доказів до розгляду, підписані представником позивача – ОСОБА_4 (а.с.80), в яких представник позивача зазначив, що судом не можуть бути прийнята до розгляду в якості доказу, надана відповідачем разом з запереченнями на відповідь на відзив, довідка КНП «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради про те, що відповідач перебував на лікуванні у період з 7 по 12 березня 2018 року, оскільки в супереч вимогам ЦПК України цей доказ мав бути поданий відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, при цьому відповідач не наводить будь-яких причин неможливості подання зазначеної довідки до суду в установлений законом строк.

Також, 3 травня 2019 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області надійшли пояснення на подані заперечення (а.с.81), підписані представником позивача – ОСОБА_4 (а.с.81), в яких представник позивача повторно навів доводи, викладені ним в відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.43-48), яка надійшла до суду 13 березня 2019 року.

В подальшому, у зв`язку з закінченням в головуючого у справі судді Дорош В.В. повноважень зі здійснення правосуддя, розпорядженням виконувача обов`язків керівника апарату Ананьївського районного суду Одеської області від 14 травня 2019 року №80 (а.с.90) було призначено потворний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого (а.с.91) справу було передано для розгляду судді Ананьївського районного суду Одеської області Желяскову О.О.

Відповідно до ухвали від 21 травня 2019 року справу прийнято до свого провадження суддею Желясковим О.О.

При цьому, у зв`язку зі зміною складу суду, на підставі абзацу 2 частини 12 статті 33 ЦПК України було прийнято рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

9 жовтня 2019 року на адресу Ананьївського районного суду Одеської області надійшло клопотання представника відповідача – адвоката Гусєвої Олени Дмитрівни, повноваження якої підтверджені ордером серії ОД №312095 від 19 вересня 2019 року (а.с.136), про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.145).

Вказане клопотання було розглянуто судом 15 жовтня 2019 року під час проведення підготовчого судового засідання, під час якого, зокрема було поставлено на обговорення питання щодо можливості приєднання доказів наданих представником відповідача.

У підготовчому засіданні 15 жовтня 2019 року представник позивача – ОСОБА_4 проти задоволення клопотання представника відповідача про приєднання доказів не заперечував.

Відповідач та його представник просили клопотання задовольнити.

Судом, з урахуванням думок учасників процесу, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, клопотання представника відповідача – адвоката Гусєвої О.Д. про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.145) задоволено та приєднано до матеріалів справи: копію постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у справі №491/293/18 на 2 арк. (а.с.148-149); лист Комунального некомерційного підприємства «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради від 25 вересня 2019 року за вихідним №384 на 1 арк. (а.с.150); копію паспорта відповідача на 3 арк. (а.с.151-153) та копію картки фізичної особи – платника податків відповідача на 1 арк. (а.с.154).

В подальшому, 15 жовтня 2019 року після виконання завдань підготовчого провадження, передбачених ст.189 ЦПК України, вирішення питань, передбачених ст.197 ЦПК України, судом з урахуванням думки учасників процесу було прийнято рішення про закриття підготовчого провадження у справі та призначення її до судового розгляду по суті, про що постановлено відповідну ухвалу (а.с.157).

9 вересня 2020 року у судовому засіданні з розгляду справи представник позивача – ОСОБА_4 , повноваження якого на момент проведення судового засідання підтверджені копією довіреності від 25 серпня 2020 року №3084 (а.с.247), позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач був зобов`язаний протягом трьох днів з дня настання страхового випадку повідомити про це позивача, проте не зробив цього. Єдиним винятком з цього обов`язку є наявність поважних причин, які підтверджені документально. Проте, доводи відповідача про наявність в нього поважних причин неповідомлення позивача є недоведеними належними та допустимими доказами, довідка з лікарні подана позивачем разом з запереченнями проти відповіді на відзив не може бути прийнятою судом як доказ, оскільки її подано з порушенням строків подання доказів, визначених ЦПК України, а саме після подання відзиву на позовну заяву. У зв`язку з тим, що відповідач порушив свій обов`язок з надання позивачу письмового повідомлення про настання страхового випадку, позивач має право зворотної вимоги до відповідача в розмірі страхового відшкодування сплаченого позивачем особі, майно якої було пошкоджено в наслідок дорожньо-транспортної пригоди. Також, представник позивач зазначив, що закриття провадження у справі про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення не може слугувати доказом невинуватості відповідача у ДТП, оскільки провадження не закрите у зв`язку з відсутністю в діях відповідача складу адміністративного правопорушення, оскільки за відсутністю складу адміністративного правопорушення провадження у справі має бути зарити саме з цієї підстави, а не у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Представник відповідача – адвокат Гусєва О.Д. у судовому засіданні з розгляду справи зазначила, що відповідач позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі та просить в їх задоволенні відмовити, пояснивши при цьому, що судом під час розгляду справи про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності питання наявності в діях відповідача вини не досліджувалося, про що свідчить постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, яка ніким не оскаржувалась та набрала законної сили, відповідач одразу після дорожньо-транспортної пригоди повідомив представників позивача засобами телефонного зв`язку про настання страхового випадку, в подальшому надати позивачу письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідач не мав змоги з об`єктивних та поважних причин, оскільки після зазначеної події в нього різко погіршився стан здоров`я, а саме у зв`язку з захворюванням нирок він перебував на лікуванні в Ананьївській ЦРЛ, що підтверджується листом зазначеної медичної установи, який було долучено до матеріалів справи під час здійснення підготовчого провадження у справі.

Відповідач – ОСОБА_1 в судовому засіданні погодився з думкою свого представник та повідомив суду, що не вважає, що в даному випадку наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача, оскільки ним безпосередньо з місця дорожньо-транспортної пригоди було повідомлено засобами телефонного зв`язку представникам позивача про настання страхового випадку, ним з цього приводу також було повідомлено поліцію, якою було складено протокол про адміністративне правопорушення та здійснено фотографування. Також, ОСОБА_1 зазначив, що після дорожньо-транспортної пригоди в нього почала боліти нирка, у зв`язку з чим він в той же день звернувся за медичною допомогою до Ананьївської ЦРЛ, де йому було поставлено діагноз ниркова колька, з яким він перебував на лікуванні по 12 березня 2018 року включно. Лікування відбувалося амбулаторно, оскільки хоча самому ОСОБА_1 було дуже важко пересуватися через гострий біль, проте будинок в якому він мешкає розташований на відстані приблизно 20 метрів від будівлі лікарні та добратися до неї йому допомагала дружина, у зв`язку з чим питання про госпіталізацію та стаціонарне лікування не вирішувалося. Проте, як зазначалося, у зв`язку з захворюванням, яке сильним болем значно обмежувало можливість пересування ОСОБА_1 .? він не зміг подати позивачу, передбачене законом, повідомлення про настання страхового випадку.

В подальшому у судовому засіданні було досліджено письмові докази, заслухано пояснення та зауваження щодо них сторін.

В судових дебатах представник позивача зазначив, що на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити.

Відповідач та його представник – адвокат Гусєва О.Д. у судових дебатах зазначили, що позовні вимоги позивача відповідач не визнає та просить в їх задоволенні відмовити.

Суд дослідивши матеріали справи, з урахуванням думок сторін, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, приходить до висновку, що задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу має бути відмовлено з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом встановлено наступне:

Правовідносини, що склалися між сторонами у справі врегульовані Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Позивачем є ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – 20602681, юридична адреса: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, 40, основний вид діяльності за Національним класифікатором України «Класифікація видів економічної діяльності» (ДК 009:2010): 65.12 «Інші види страхування, крім страхування життя», що підтверджується доданими до позовної заяви копіями: свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 14 квітня 2011 року серії А00 №475678 (а.с.5) та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.6-9).

Відповідачем є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець 2-ї дільниці с.Ананьїва Ананьївського району Одеської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області 7 травня 2003 року (а.с.151-153) та картки фізичної особи-платника податків, виданої Ананьївським відділом Любашівської МДПІ 4 березня 2011 року (а.с.154).

Між позивачем та відповідачем 12 вересня 2017 року було укладено поліс №АМ/1176663 (далі – Поліс №АМ/1176663) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.10).

Відповідно до пункту 1.8 частини 1 статті 1 Закону №1961-IV страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Частиною 1 статті 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частинами 1 та 2 статті 984 ЦК України визначено, що сторонами у договорі страхування є страховик та страхувальник, страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності, страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Пунктом 1.1 частини 1 статті 1 Закону №1961-IV визначено, що страхувальники – це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Згідно пункту 1.2 частини 1 статті 1 Закону №1961-IV страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».

Факт того, що позивач є юридичною особою, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності сторонами не оспорювався та частково підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.6-9).

Зі змісту Полісу №АМ/1176663 та наведених норм вбачається, що позивач в даному випадку виступає страховиком, а відповідач страхувальником.

Частиною 1 статті 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 3 №1961-IV визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

З наведеного вбачається, що предметом страхування за Полісом №АМ/1176663 є зокрема цивільно-правова відповідальність страхувальника за заподіяння шкоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Зі змісту статті 6 Закону №1961-IV вбачається, що страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 1.7 частини 1 статті 1 Закону №1961-IV визначено, що забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Зі змісту Полісу №АМ/1176663 вбачається, що забезпеченим за ним транспортним засобом є транспортний засіб «Volkswagen», 2002 року випуску, з державним реєстраційним номером « НОМЕР_1 ».

Відповідно до пункту 1.12 частини 1 статті 1 №1961-IV дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

З матеріалів справи вбачається, що 7 березня 2018 року близько 5 години 20 хвилин на 125 кілометрі автошляху М-13 «Кіровоград-Платонове» громадянин ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» державний номерний знак « НОМЕР_5 » не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки і дорожні умови (ожеледицю), не впорався з керуванням та допустив занос свого автомобіля на зустрічну смугу для руху, в наслідок чого відбулося зіткнення з вантажним автомобілем марки DAF AS95FX державний номерний знак « НОМЕР_6 » під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якого автомобілі отримали механічні ушкодження. За вказаним фактом співробітниками поліції було складено відносно відповідача протокол про адміністративне правопорушення серії БД №260241 від 07 березня 2018 року за ст.124 КУпАП.

Зазначений факт в матеріалах справи підтверджується доданою до позовної заяви копією витягу з мережі Інтернет «Відповідь від НПУ» датована 18 квітня 2018 року (а.с.11-13), копією витягу з Єдиного державного реєстру судових рішень постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у справі №491/293/18 (а.с.14-15), копією постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у справі №491/293/18 (а.с.148-149).

З наведеного вбачається, що 7 березня 2018 року близько 5 години 20 хвилин на 125 кілометрі автошляху М-13 «Кіровоград-Платонове» сталося подія, яка могла бути страховим випадком за Полісом №АМ/1176663 у визначені наведеному в статті 6 Закону №1961-IV, в разі настання цивільно-правової відповідальності відповідача перед особою, майну якої було завдано шкоду.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону №1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону №1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Позивач в позовній заяві зазначає, що власник пошкодженого в наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «DAF» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » - ОСОБА_3 звернувся до позивача, як страховика, з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №АМ/1176663.

Зазначені відомості підтверджуються доданими до позовної заяви копіями: Заяви ОСОБА_3 від 26 березня 2018 року про страхове відшкодування пов`язаних з пошкодженням автомобіля «DAF» з державним реєстраційним номером « НОМЕР_2 » (а.с.16); свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 (а.с.17), виданого центром 4842 (Територіальний сервісний центр МВС 4842 м. Первомайськ), відповідно до якого власником автомобіля «DAF» з державним реєстраційним номером « НОМЕР_2 » є ОСОБА_3 .

Частиною 1 статті 990 ЦК України визначено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до частини 2 статті 990 ЦК України страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Позивач зазначає, що на підставі страхового акту №ОЦ/123/450/18/0132 від 24 квітня 2018 року власнику пошкодженого транспортного засобу позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 45000,00 гривень.

Зазначені відомості підтверджуються доданими до позовної заяви копіями: страхового акту №ОЦ/123/450/18/0132 від 24 квітня 2018 року (а.с.23), відповідно до якого ОСОБА_3 мало бути перераховано страхове відшкодування в розмірі 45000,00 гривень за страховим випадком за договором страхування №АМ1176663 від 12 вересня 2017 року; копією платіжного доручення №1952 від 24 квітня 2018 року (а.с.23 – зворотній бік) на перерахування на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 45000,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до положень ст.1191 ЦК України, підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

При цьому, як вказано в позовній заяві, відповідно до статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з ким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МСТБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем з моменту дорожньо-транспортної пригоди до моменту звернення до суду з даною позовною заявою письмово страховика про зазначену дорожньо-транспортну пригоду повідомлено не було.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем було порушено умови договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АМ/1176663 та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо повідомлення позивача про настання страхового випадку.

Позивач у позовній заяві зазначає, що з огляду на викладене у відповідача виникло зобовязання відшкодувати позивачу завдані збитки в порядку регресу в розмірі сплаченого позивачем страхового відшкодування за полісом №АМ/1176663.

Також, позивач вказує, що з метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію про відшкодування збитків в порядку регресу.

Проте, ніяких дій зі сторони відповідача щодо погашення заборгованості в добровільному порядку проведено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою та просить: стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування за завданні збитки в порядку регресу в розмірі 45000,00 грн.

Дійсно, підпунктом «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону №1961-IV визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Статтею 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суд бере до уваги, що Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» внесено зміни у статтю 33 Закону № 1961-IV, зокрема розширено перелік обов`язків учасників ДТП, у зв`язку із чим обов`язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону №1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов`язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Так, підпунктом 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

З наведеного вбачається, що законодавцем фактично встановлено цивільно-правову відповідальність страхувальника перед страховиком у разі невиконання вимог підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем у строки визначені в підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV не надано позивачу письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Зазначений факт сторонами у справі не оспорювався.

Проте, слід звернути на те, що реченням 2 підпункту 33.1.4. пункту 33.1 статті 33 Закону №1961-IV визначено, що якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавцем визначено випадок, в якому водій транспортного засобу звільняється від обов`язку надати страховику письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, та відповідно від відповідальності за невиконання такого обов`язку.

Цивільний кодекс України та Закон №1961-IV визначення «поважних причин» не наводять.

Проте, Касаційний цивільний суд Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17 зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі №172/888/18 Касаційний цивільний суд зазначив, що вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як пояснив відповідач у судовому засіданні, після дорожньо-транспортної пригоди в нього почала боліти нирка, у зв`язку з чим він в той же день звернувся за медичною допомогою до Ананьївської ЦРЛ, де йому було поставлено діагноз ниркова колька, з яким він перебував на лікуванні по 12 березня 2018 року включно. Лікування відбувалося амбулаторно, оскільки хоча самому ОСОБА_1 було дуже важко пересуватися через гострий біль, проте будинок в якому він мешкає розташований на відстані приблизно 20 метрів від будівлі лікарні та добратися до неї йому допомагала дружина, у зв`язку з чим питання про госпіталізацію та стаціонарне лікування не вирішувалося. Проте, як зазначалося, у зв`язку з захворюванням, яке значно обмежувало сильним болем можливість пересування ОСОБА_1 він не зміг подати позивачу, передбачене законом, повідомлення про настання страхового випадку.

На підтвердження зазначених відомостей відповідачем разом з запереченням, які надійшли до суду 15 квітня 2019 року (а.с.65-68) надав довідку Консультативного-діагностичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради (а.с.67) відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець Ананьїв ІІ дільниця, знаходився на амбулаторному лікуванні в поліклінічному відділенні АЦРЛ з 7 березня 2018 року по 12 березня 2018 року.

При цьому, суд погоджується з думкою позивача, та на підставі ч.8 ст.83 ЦПК України не приймає зазначену довіку, як доказ, оскільки її надано суду з порушенням строків визначених ч.1 ст.83 ЦПК України.

Проте, як зазначалося вище, 15 жовтня 2019 року у підготовчому судовому засіданні судом, з урахуванням думок учасників процесу, в тому числі представника позивача, який не заперечував проти клопотання, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, було задоволено клопотання представника відповідача – адвоката Гусєвої О.Д. про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.145) задоволено та приєднано до матеріалів справи: копію постанови Ананьївського районного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у справі №491/293/18 на 2 арк. (а.с.148-149); лист Комунального некомерційного підприємства «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради від 25 вересня 2019 року за вихідним №384 на 1 арк. (а.с.150); копію паспорта відповідача на 3 арк. (а.с.151-153) та копію картки фізичної особи – платника податків відповідача на 1 арк. (а.с.154).

З листа Комунального некомерційного підприємства «Ананьївська центральна районна лікарня» Ананьївської районної ради від 25 вересня 2019 року за вихідним №384 на 1 арк. (а.с.150) вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 7 березня 2018 року звернувся за медичною допомогою до лікаря хірурга, після обстеження встановлено діагноз: Сечокам`яна хвороба, лівобічна ниркова колика. Надані рекомендації для подальшого амбулаторного лікування. Повторне звернення до лікаря хірурга 12 березня 2018 року, стан покращився, больового синдрому не відмічалося.

Зазначений лист підтверджує доводи відповідача про його перебування на лікуванні у період з 7 по 12 березня 2018 року включно.

При цьому, доводи відповідача про те, що у зв`язку з захворюванням, яке значно обмежувало сильним болем можливість пересування ОСОБА_1 він не зміг подати позивачу, передбачене законом, повідомлення про настання страхового випадку, не можуть бути підтверджені, або спростовані, оскільки біль за своєю природою це суб`єктивне відчуття, що виникає внаслідок сильних подразнень нервової системи.

Водночас, зазначені доводи, жодним чином під час судового розгляду не спростовані, та суд вважає, що їх можливо визнати достовірними.

З урахуванням обставин справи суд вважає за можливе визнати наведені відповідачем причини поважними.

З наведеного вбачається, що відповідачем документально підтверджено наявність поважних причин, з яких він не зміг своєчасно надати позивачу письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу, що виключає в даному випадку застосування положень підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону №1961-IV та свідчить про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача.

Крім того, слід зауважити, що 14 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові у справі № 760/5736/15-ц (провадження № 61-3389св18) зазначив, що встановлений обов`язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов`язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Апеляційним судом установлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності. Сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, адже регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

У зазначені постанові, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду також зазначив, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Тобто, Верховний суд пов`язав можливість регресної вимоги зі здійсненням страховиком необґрунтованих страхових виплат, в наслідок неповідомлення страхувальником або водієм про факт ДТП.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачу про факт дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 7 березня 2018 року, було відомо ще 14 березня 2018 року, про що свідчить акт огляду транспортного засобу «DAF» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » складений представником ПрАТ «УПСК» Сичовою Іриною Євгенівною за участю власника транспортного засобу - ОСОБА_3 та водія-учасника ДТП ОСОБА_2 .

Позивач погодився з тим, що в даному випадку наявний страховий випадок та здійснив страхову виплату, що підтверджується копіями: страхового акту №ОЦ/123/450/18/0132 від 24 квітня 2018 року (а.с.23), відповідно до якого ОСОБА_3 мало бути перераховано страхове відшкодування в розмірі 45000,00 гривень за страховим випадком за договором страхування №АМ1176663 від 12 вересня 2017 року; копією платіжного доручення №1952 від 24 квітня 2018 року (а.с.23 – зворотній бік) на перерахування на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 45000,00 грн.

Тобто, з урахуванням правової позиції висловленої 14 лютого 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові у справі №760/5736/15-ц, саме лише неповідомлення страхувальником про настання страхового випадку, не може слугувати для прийняття рішення про задоволення регресного позову, оскільки сам позивач визнав обґрунтованість здійснення ним виплати.

Крім того, слід зауважити, що як зазначалося вище, статтею 6 Закону №1961-IV визначено, що страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 3 Закону №1961-IV визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Зі змісту наведених норм вбачається, що цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

З наведеного вбачається, що шкода завдана ДТП є шкодою завданою джерелом підвищеної небезпеки, оскільки вона пов`язана з використанням транспортних засобів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що шкоду було завдано внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а саме: автомобілем марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» державний номерний знак « НОМЕР_5 » під керуванням ОСОБА_1 та вантажним автомобілем марки DAF AS95FX державний номерний знак « НОМЕР_6 » під керуванням ОСОБА_2 .

При цьому, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З наведеного вбачається, що в даному випадку обов`язок особи відшкодувати завдану шкоду невід`ємно пов`язаний з її виною у спричиненні цієї шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що судом справу за фактом того, що 7 березня 2018 року близько 5 години 20 хвилин на 125 кілометрі автошляху М-13 «Кіровоград-Платонове» громадянин ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER» державний номерний знак « НОМЕР_5 » не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки і дорожні умови (ожеледицю), не впорався з керуванням та допустив занос свого автомобіля на зустрічну смугу для руху, в наслідок чого відбулося зіткнення з вантажним автомобілем марки DAF AS95FX державний номерний знак « НОМЕР_6 » під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якого автомобілі отримали механічні ушкодження, за яким позивачем було здійснено страхову виплату ОСОБА_3 було розглянуто лише 13 червня 2018 року.

В той час, як позивачем згідно копій: страхового акту №ОЦ/123/450/18/0132 від 24 квітня 2018 року (а.с.23), відповідно до якого ОСОБА_3 мало бути перераховано страхове відшкодування в розмірі 45000,00 гривень за страховим випадком за договором страхування №АМ1176663 від 12 вересня 2017 року; копією платіжного доручення №1952 від 24 квітня 2018 року (а.с.23 – зворотній бік) було здійснено страхову виплату ОСОБА_3 ще 24 квітня 2018 року.

З наведеного вбачається, що на момент здійснення страхової виплати не було у встановленому законом порядку встановлено наявність вини відповідача у спричиненні шкоди в наслідок ДТП, яке мало місце 7 березня 2018 року, та відповідно наявності цивільно-правової відповідальності відповідача за спричинення вказану шкоду.

Таким чином, позивач здійснив страхову виплату всупереч того, що не було встановлено наявність всіх ознак страхового випадку, передбачених ст.6 Закону №1961-IV.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини 1 статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу, слід відмовити, як в таких що необґрунтовані та безпідставні.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Роз`яснити, що у відповідності до положень пункту 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

У відповідності до ч.2 ст.272 ЦПК України, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Повний текст рішення складено «10» вересня 2020 року.

Після складення повного тексту рішення, копію повного тексту рішення протягом двох днів з дня його складання надіслати учасникам справи. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Відомості про сторін у справі на виконання п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач:ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 300346, юридична адреса: 04080, м.Київ, вул.Кирилівська, 40; Відповідач:ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Суддя: О.О.Желясков

Рішення набрало законної сили "__"___20__року.