Рішення № 91463916, 04.09.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2770/20

РІШЕННЯ

іменем України

04 вересня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

I. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк";

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його представник звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про підстави невиплати пенсії на картковий рахунок ОСОБА_1 . Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом повідомило, що позивач не надав особистої заяви на продовження виплати пенсії за довіреністю, тому виплата пенсії з вересня 2019 року припинена до з`ясування. Позивач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно відмовлено у поновленні виплати йому пенсії, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

До суду 22.07.2020 надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до п.17 Постанови Кабінету Міністрів України за №1596 (зі змінами) від 30.08.1999 року «Порядок виплати пенсій та грошової допомоги», якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення щороку забезпечує ідентифікацію та верифікацію особи шляхом обов`язкового пред`явлення одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує його вік, та документа, визначеного законодавством, для з`ясування місця його проживання. Якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку. Враховуючи те, що позивач фактично не проживає в Україні, то виплата пенсії повинна проводитися відповідно до «Порядку виплати пенсії та грошової допомоги» за згодою пенсіонерів та одержувачів пенсій через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596 (зі змінами). Продовжувати виплату пенси можливо лише через установу банку, за умови особистого звернення заявника та надання відповідної заяви або згідно рішення суду. Відповідно до п. 43 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року № 22

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.06.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 31.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 до червня 2008 року отримував пенсію за віком, надалі виїхав на постійне місце перебування до Ізраїлю, в зв`язку з чим виплату йому пенсії було припинено.

03.01.2014 ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому із заявою про поновлення виплати раніше призначеної йому пенсії за віком, на яку отримав відмову.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04.03.2014 по справі №686/2398/14-а, залишеною в силі ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.05.2014, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 04 серпня 2013 року.

Листом №662/Ф-12 від 27.10.2014р. Управлінням Пенсійного фонду надано довідку, відповідно якої ОСОБА_1 до виплати нараховано пенсію в розмірі від 567,47 грн. до 628,27 грн. на місяць.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 13 травня 2015 року по справі №686/5025/15-а визнані протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому щодо не нарахування до виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у встановленому законом розмірі. Зобов`язано Управління Пенсійного України м. Хмельницького здійснити перерахунок і виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 10.09.2014 року у розмірах відповідно чинного законодавства з урахуванням виплачених сум.

Листом № 1538-1322/Ф-04/8-2200/20 від 08.04.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило, що оскільки відповідно до повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» пенсія ОСОБА_1 одержувалася за довіреністю більш як один рік, тому на підставі п.16 порядку № 1596 з 01.09.2019 виплата пенсії тимчасово призупинена, оскільки ОСОБА_1 фактично не проживає в Україні та відсутня заява про виплату пенсії.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

IV. ОЦІНКА СУДУ

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат. Таким чином, навіть проживаючи за межами України, громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини - кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.3 ст.2 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, а органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і не можуть порушувати вимоги статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії.

Враховуючи, що рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року №1-32/2009 має преюдиціальне значення для всіх судів при розгляді ними позовів у зв`язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей відповідних законів, що визнанні неконституційними, а також, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, заява про перерахунок пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, що позивачем й було зроблено.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, серед іншого, передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2019 року по справі № 752/10522/16-а. Окрім того, у вказаній постанові Колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що посилання відповідача на ненадання позивачем документів, що підтверджують місце їх проживання (реєстрації) в Україні є необгрунтованими, оскільки статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовним або іншими ознаками.

Таким чином, позивач , як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті).

Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності (частина друга статті).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846) затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Порядку заява про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Також, слід зазначити, що відповідно до статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено виключні випадки припинення виплати пенсії, а саме:

1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2)у разі смерті пенсіонера;

3)у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4)в інших випадках, передбачених законом.

З наведених вище норм слідує, що у разі, коли пенсіонер бажає отримувати пенсію за довіреністю, термін дії якої більше одного року, то він зобов`язаний через кожний рік дії такої довіреності подавати особисто або через свого законного представника до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, відповідну заяву про виплату пенсії за довіреністю. За відсутності особистого звернення пенсіонера виплата пенсії припиняється.

Разом із тим, в матеріалах пенсійної справи, копія якої на запит суду долучена до матеріалів справи, відсутні відомості щодо виплати пенсії ОСОБА_1 за довіреністю. Виплата пенсії позивачу проводилася на його картковий рахунок відкритий в установі банку.

Тобто в даному випадку у відповідача були відсутні законні підстави для припинення виплати пенсії позивачу.

Згідно із статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу (йдеться про Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції.

В силу ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно припинено виплату пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок, чим порушено право власності ОСОБА_1 , гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк";.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За правилами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано договір про надання правничої допомоги від 28 травня 2020 року № 63/20, детальний розрахунок розміру фактичної суми понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з тим, розмір понесених позивачем витрат підтверджується належними та допустимими у розумінні КАС України доказами.

На підтвердження понесених витрат з правової допомоги до позовної заяви було долучено квитанцію б/н від 28 травня 2020 року на суму 5000 грн., складену на бланку адвоката Пипи А. О. та засвідчену її підписом.

Суд зазначає, що законодавство України не встановлює чітких вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат (адвокатське об`єднання) при сплаті клієнтом послуг та форму такого документа.

Разом з тим, розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 21.01.2016 № 13 визначено форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту: продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг; здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків; здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів; приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів. (п.3 Положення). У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що подана до матеріалів справи квитанція про сплату за надання юридичних послуг, складена адвокатом Пипою А. О., не є розрахунковим документом та не підтверджує реальності сплати витрат на професійну допомогу, а тому у стягненні витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн. слід відмовити.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 04 вересня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя Д.Д. Гнап