Рішення № 91463032, 10.09.2020, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/708/20

Провадження №2/157/226/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Гамули Б.С.,

з участю: секретаря судового засідання Семенюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування.

Позов обґрунтовано тим, що 01 лютого 2019 року біля 20 год. 10 хв. в с. Рудка Червинська Камінь-Каширського району Волинської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Фольксваген ЛТ35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок якої пішохід ОСОБА_3 загинув. Наслідками ДТП позивачці була спричинена моральна шкода, яка проявилася в душевних стражданнях і переживаннях, які вона перенесла через загибель чоловіка.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність за спричинену шкоду майну, життю та/або здоров`ю третіх осіб водія ОСОБА_2 була застрахована у відповідача відповідно до полісу АМ/9180816, що діяв станом на дату спричинення такої шкоди.

Відносини відповідача та особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність за спричинену шкоду третім особам регулюються спеціальним законом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). Також даним законом врегульовані відносини між позивачкою, як потерпілою особою в розумінні даного закону, та відповідачем, як страховиком.

У відповідності до довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування № 372 від 08 жовтня 2019 року, виданої Новочервищанською сільською радою Камінь-Каширського району Волинської області, станом на 01 лютого 2019 року ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав разом із дружиною ОСОБА_1 , дочкою ОСОБА_4 та онукою ОСОБА_5 . Згідно із заявою позивачки про коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди в зв`язку зі смертю потерпілого таке право мають по відношенню до загиблого позивачка ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_4 . Батько загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати - ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивачка зазначає, що відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закону страховик зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Як випливає з довідки про склад сім`ї № 372 від 08 жовтня 2019 року та заяви про коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди в зв`язку зі смертю потерпілого, компенсація моральної шкоди належить дружині загиблого - ОСОБА_1 та його дочці - позивачці ОСОБА_4 .

Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року встановлений розмір мінімальної заробітної плати, який на момент настання ДТП становив 4 173 грн. Зважаючи на коло осіб, яким від відповідача належить право на одержання компенсації моральної шкоди, належна до виплати позивачці частка по відшкодуванню моральної шкоди становить 1/2 розміру страхового відшкодування, що в грошовому еквіваленті становить: 12 : 1/2 х 4173 грн. = 25038 грн.

Тому 18 жовтня 2019 року відповідачу було відправлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву на виплату страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою, з долученими до них документами, що підтверджують факт настання страхового випадку та належний до виплати розмір страхового відшкодування. Заява на виплату, окрім обґрунтування вимог до страховика, містила й відомості про визначення їх розміру. Таким чином до відповідача, як до відповідальної особи за відшкодування спричиненої шкоди його страхувальником, були пред`явлені вимоги сплатити страхове відшкодування, пов`язане із заподіяною моральною шкодою в розмірі 25 038 грн.

Листом № 9562 від 18 грудня 2019 року відповідач повідомив позивачку про те, що в результаті розгляду отриманих документів було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50% від заподіяної шкоди, а саме 12519 грн. У листі вказано, що згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 30 травня 2019 року причино настання даної ДТП було грубе порушення пішоходом ОСОБА_3 пунктів 4.4, 4.14 Правил дорожнього руху. Своє рішення відповідач обґрунтував тим, що згідно з п. 36.6 ст. 36 Закону у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Оскільки кримінальне провадження було закрито за відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, однак його відповідальність встановлена ст. 1187 ЦК України, а причиною дорожньо-транспортної пригоди стало грубе порушення пішоходом ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху, тому розмір страхового відшкодування має становити не більше 50 % заподіяної шкоди. Таким чином, відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 12519 грн.

Позивачка не погоджується з вищевикладеним трактуванням положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та виплаченим розміром страхового відшкодування, виходячи з положень статей 1167, 1168, 1187 ЦК України, згідно з якими відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з положеннями п. 27.3 статті 27 Закону страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Положення п. 36.3 ст. 36 Закону, на яке посилається відповідач при виплаті позивачці страхового відшкодування, стосується того випадку, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, тому особи, які спільно завдали шкоду, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Положення про ділення страхової виплати на кількість осіб, винних у заподіянні шкоди застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, тому твердження страховика про те, що порушення потерпілим ПДР і наїзд на нього згаданим вище транспортним засобом є взаємопов`язаними, сукупними діями, внаслідок яких виникла така шкода, є помилковими, оскільки неможливо визнати, що потерпілий, який помер внаслідок наїзду на нього забезпеченого транспортного засобу, навіть за наявності його вини у порушенні вимог ПДР, але за відсутності у нього умислу на заподіяння собі шкоди, діяв у взаємозв`язку разом з водієм цього джерела підвищеної небезпеки. Тому вказане положення Закону у випадку, що розглядається, не застосовується, оскільки смерть ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг уникнути наїзду в результаті перебування потерпілого на проїзній частині.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду покладається у повному обсязі виключно на водія забезпеченого транспортного засобу марки «Фольксваген ЛТ352», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та підлягає до відшкодування відповідачем на умовах договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/9180816.

За захистом своїх порушених прав, з метою надання правничої допомоги, позивачка звернулася до адвокатського об`єднання «Автопоміч». Вартість наданої ОСОБА_1 вказаним об`єднанням правової допомоги становить 4000 грн.

Посилаючись на вказані вище обставини, позивачка просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою, в розмірі 12519 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, де він вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки причиною дорожньо-транспортної пригоди, про яку йде мова у позовній заяві, є грубе порушення пішоходом ОСОБА_3 пункту 4.4., підпунктів а, г, д пункту 4.14 ПДР, що знаходиться в причинному зв`язку із настанням ДТП. Вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України відповідач виконав взяті на себе зобов`язання виплативши страхове відшкодування пропорційно вині кожного з учасників. Також вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає вимогам співмірності, які зазначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, а представником позивача жодним чином не обґрунтовано в чому полягає складність справи, що розглядається судом, оскільки предмет спору в ній не є складним, складність складених процесуальних документів не є значними. Крім того вказав, що позивачем не надано документів, які підтверджують оплату послуг із надання правової допомоги, а також попередній розрахунок сум судових витрат, до яких входять і витрати на правову допомогу, які позивачка очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представником позивачки подано до суду відповідь на відзив, де він не погоджується із вказаними запереченнями відповідача посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві. Крім того зазначив, що відповідач не врахував положення п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якими передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Таким чином страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, повинно бути виплачене відповідачем в повному обсязі. Посилаючись на викладене, просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Стефківський В.І. в судове засідання не з`явилися, останній подав заяву, в якій просить справу розглянути за їх відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення.

В судовому засіданні встановлено, що постановою про закриття кримінального провадження, винесеною старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у Волинській області Костюк Ю.В. 30 травня 2019 року (а.с. 10-13), кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019030000000331 від 02 лютого 2019 року закрито у зв`язку із відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Із вказаної постанови вбачається, що 01 лютого 2019 року близько 20 год. 10 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen LT 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі сторони с. Оленине, по с. Рудка Червинська Камінь-Каширського району Волинської області, в напрямку автодороги сполученням Луцьк - Маневичі - Любешів - КПП Дольськ, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 від тілесних ушкоджень помер на місці події.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до статей 1 та 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Єдиною формою внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору, є страховий поліс.

Згідно з полісом № АМ9180816 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який був діючий станом на 01 лютого 2019 року (а.с. 25), вказаний вище автомобіль марки «Volkswagen LT 35», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 01 лютого 2019 року біля 20 год. 10 хв., є забезпеченим транспортним засобом відповідно до п. 1.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховою компанією є ПрАТ СК «ПЗУ Україна».

Представником позивачки Мелех Д.О. на адресу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 18 жовтня 2019 року (а.с. 9) та заяву на виплату страхового відшкодування, пов`язаного із заподіяною моральною шкодою в розмірі 25038 грн., що належить дружині загиблого ОСОБА_1 (а.с. 10), з долученням до них документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та належний до виплати розмір страхового відшкодування.

Відповідно до листа ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» від 18 грудня 2019 року (а.с. 26) останнім було прийняте рішення про виплату страхового відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 50% від розміру такої шкоди, що становить 12519 грн., виходячи з постанови про закриття кримінального провадження від 30 травня 2019 року, згідно з якою причиною настання вказаної вище ДТП було грубе порушення пішоходом ОСОБА_3 пунктів 4.4, 4.14 ПДР, положень ч. 5 ст. 1187 ЦК України, згідно з якою особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, та п. 36.3 Закону, згідно з яким у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Статтею 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст. 6 Закону страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана зі стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (п. 23.1 ст. 23 Закону).

Встановивши, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , який здійснював експлуатацію джерела підвищеної небезпеки, була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», а дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 01 лютого 2019 року, внаслідок якої пішохід ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження від яких помер, є страховим випадком, відповідач прийняв рішення про часткову виплату страхового відшкодування.

З положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 26-1 Закону, страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

За змістом п. 36.3 ст. 36 Закону, на який посилався страховик для визначення розміру належної до виплати відшкодування шкоди, у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Суд зазначає, що положення вказаної норми права до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначений пункт застосовується у разі здійснення страхової виплати потерпілому внаслідок взаємодії кількох об`єктів підвищеної небезпеки.

Крім того, відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). При цьому Законом не передбачена можливість прийняття рішення страховиком про зменшення розміру страхового відшкодування і врахування дій потерпілого, здоров`ю якого заподіяно шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Як зазначалось вище відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відносини, що виникають у результаті завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, виділяють у спеціальний делікт у зв`язку з особливостями механізму завдання шкоди, а також умовами виникнення обов`язку таку шкоду відшкодувати. При цьому враховується, що особливі правила ст. 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володільця небезпечного об`єкта законодавець зобов`язує відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілими несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 1 п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад суїцид).

Судом в ході розгляду не встановлено існування під час ДТП непереборної сили для водія, який керуючи транспортним засобом на автодорозі повинен бути обачливим, або наявності умислу ОСОБА_3 .

Самі по собі обставини наїзду на пішохода внаслідок грубого порушення останнім ПДР, на чому зосереджує увагу відповідач, хоча і містять ознаки грубої необережності, але не доводять умислу ОСОБА_3 або надзвичайних або невідворотних за даних умов для водія подій, що виключало б цивільно-правову відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки.

Сам факт порушень Правил дорожнього руху не свідчить про бажання або свідоме допускання настання шкідливого результату ОСОБА_3 . Перебування особи в стані алкогольного сп`яніння також не свідчить про усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. Докази, які підтверджують умисел ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

За роз`ясненнями, викладеними в абз. 4 п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, відсутність складу злочину у разі закриття кримінального провадження не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Отже та обставина, що відносно водія ОСОБА_2 закрито справу за ч. 2 ст. 286 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, не звільняє від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки.

Тому, в даному випадку, суд вважає, що саме володілець джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії цього джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у заподіянні і доводи відповідача щодо відсутності вини відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що мали б бути взяті судом за основу звільнення його від відповідальності у даному спорі, не є юридично спроможними, з огляду на положення ст. 1187 ЦК України.

Також суд звертає увагу, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не оспорює загальний розмір страхового відшкодування, встановлений ОСОБА_1 у позовній заяві відповідно до вимог ст. 27 Закону та підтверджується довідкою про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб та землекористування № 372 від 08 жовтня 2019 року, виданої Новочервищанською сільською радою Камінь-Каширського району Волинської області (а.с. 23), заявою про коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди в зв`язку зі смертю потерпілого від 08 жовтня 2019 року (а.с. 22), оскільки з листа від 18 грудня 2019 року вбачається, що відповідач визнав його в сумі 25038 грн. проте, у відповідності до пунктів 27.2, 27.3 ст. 27 Закону, прийняв рішення про виплату 50% вказаної суми, безпідставно застосувавши положення п. 36.3 ст. 36 Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд, задовольняючи позов, стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. та на користь позивачки понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 грн., що підтверджується детальним розрахунком вартості робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 03 червня 2020 року (а.с. 33) та рахунком-фактурою про оплату за надання правової допомоги за підготовку та подання позовної заяви до ПрАТ СК «ПЗУ Україна», який спростовує посилання відповідача про відсутність документів, які підтверджують оплату послуг із надання правової допомоги.

Посилання відповідача на необґрунтованість складності даної справи, як підстави для оцінки понесених позивачкою витрат за надання правової допомоги, суд до уваги не бере, оскільки такі витрати розраховані відповідно до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №0210-ц від 03 червня 2020 року (а.с. 31), додатку №1 до вказаного договору (а.с. 32) та детального розрахунку робіт (наданих послуг), виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 03 червня 2020 року (а.с. 33) згідно з положеннями ст. 137 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 1167, 1168, 1187 Цивільного кодексу України, статтями 3, 22, 23, 27, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

ухвалив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 12 519 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`ятнадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в дохід держави судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5) пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне найменування, ім`я, місцезнаходження, місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 20782312.

Головуючий: Б. С. Гамула