Вирок № 91458319, 08.09.2020, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480\550\19

Провадження № 1-кп-945\110\20

Вирок

Іменем України

8 вересня 2020 року Миколаївський районний суд Миколаївській області

в складі: головуючого-судді Терентьєва Г.В.

за участю секретаря Петриченко В.С.

прокурора Вільчака З.І.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Баженова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу за обвинуваченням: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 уроженця смт. Веселинове, Миколаївського району, Миколаївської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, не працюючого, ніде не зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 25.03.2016 року вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, ст.70,71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано строк попереднього ув`язнення у період з 18.05.2015 року по 25.03.2016 року (включно) у строк відбування покарання у виді позбавлення волі з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29.11.2016 року застосовано ЗУ "Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання", зараховано строк попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України.

Встановив:

Згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»: Правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Згідно Положення про державну установу «Ольшанська виправна колонія (№53)», затвердженої наказом міністра юстиції України № 2177\5 від 27 червня 2018 року Ольшанська виправна колонія (№53) є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби Українці. Виправна колонія є установою закритого типу та відповідно до діючого законодавства здійснює правозастосовні та правоохоронні функції.

Отже Державна установа «Ольшанська виправна колонія (№53)» є правоохоронним органом.

Досудовим розслідуванням та під час судового розгляду встановлено, що 19.02.2019 близько 19 год. 35 хв., черговим помічником начальника установи (далі - ЧПНУ) майором внутрішньої служби ОСОБА_3 спільно з членом оперативної групи лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_2 з метою відпрацювання оперативної інформації за фактом зберігання заборонених предметів засудженим відділення СПС № 5 ОСОБА_1 здійснювався позаплановий обшук в гуртожитку відділення СПС № 5 спального приміщення № 2.

Під час входу до спального приміщення № 2 гуртожитку відділення СПС № 5, засуджений ОСОБА_1 знаходився на своєму спальному місці та спав. Під час включення основного освітлення спального приміщення він прокинувся та підвівся, йому було доведено мету прибуття представників адміністрації т|а задано питання, чи маються у нього заборонені для користування засудженими предмети, на що він відповів відмовою. Після цього засудженому ОСОБА_1 було повідомлено, що буде проведено його особистий огляд та огляд його спального приміщення, а також поставлено питання щодо наявності в спальному приміщення заборонених для користування засудженими предметів, на що він відповів відмовою.

Після цього ОСОБА_3 було розпочато особистий огляд ОСОБА_1 , в ході якого заборонених предметів виявлено не було та було розпочато огляд його спального місця. В ході огляду спального місця між ковдрами було виявлено мобільний телефон, однак, засуджений ОСОБА_1 , усвідомлюючи той факт, що мобільний телефон являється предметом забороненим для користування засудженими, підбіг до спального місця, вихопив та заховав вказаний телефон за пояс спортивних штанів у які він був одягнений. На неодноразові законні вимоги ЧПНУ віддати заборонений предмет ОСОБА_1 відповідав відмовою. В цей час у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на опір представникові влади, а саме ОСОБА_3 під час виконання останнім службових обов`язків, з метою уникнення дисциплінарної відповідальності. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 всіляко намагався залишити спальне приміщення або викинути заборонений предмет у вікно, з метою позбавлення представників установи можливості вилучення вищевказаного забороненого предмета. З тих же мотивів засуджений ОСОБА_1 з метою залишення спального приміщення почав відштовхувати ОСОБА_3 , хапав його руками за формений одяг, штовхав, в результаті чого ОСОБА_3 вдарився спиною об стіну, зірвавши при цьому зі стіни дзеркало. Крім того в ході сутички засуджений ОСОБА_1 пошкодив формений одяг ОСОБА_3 , а саме відірвав кишеню.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, щиро розкаявся, що виразилось у критичному відношенні до своєї протиправної поведінки, визнанні винуватості та готовності нести передбачену законом кримінальну відповідальність.

Потерпілий ОСОБА_3 надав до суду заяву в якій просив суд розглядати справу без його участі та суворо обвинуваченого не карати.

З урахуванням того, що проти не заперечували учасники судового провадження, керуючись вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Учасники судового провадження, яким було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає.

За таких умов, докази на підтвердження вини обвинуваченого, за погодженням з учасниками провадження, не досліджувались, за виключенням документів, які стосуються особи обвинуваченого, характеризуючих даних на нього.

За таких обставин суд вважає вину обвинуваченої ОСОБА_1 доведеною, а його дії правильною кваліфіковані за ч.2 ст.342 КК України - тобто опір працівнику правоохоронного органу під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до п.1, 2, 3, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання підсудному, який визнається винним у вчиненні злочину, необхідно дотримуватися вимог ст.65 КК України, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При призначенні покарання у кожному конкретному випадку необхідно дотримуватися вимог кримінального закону, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке виразилось у критичному відношенні до своєї протиправної поведінки, визнанні винуватості та готовності нести передбачену законом кримінальну відповідальність, сприянні органу розслідування та суду в установленні дійсних обставин вчиненого ним злочину.

Обставин, що обтяжує покарання згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обираючи міру покарання ОСОБА_1 , суд враховує тяжкість скоєного злочину, який відповідно до ст. 12 КК Україниє злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який раніше судимий, щире каяття.

Призначаючи покарання, суд виходить з вимог ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а так само попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у відношенні ОСОБА_1 можливо та доцільно призначити покарання у вигляді штрафу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд,-

Ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченного ч.2 ст.342 КК України та призначити його покарання у вигляді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 1700 грн.

Вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.185, ч.2 ст.289, ст.70,71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі виконувати самостійно.

Речові докази по даному кримінальному провадженню: DVD диск білого кольору, на якому містяться відеозаписи чинення опору представникам правоохоронних органів, засудженим ОСОБА_1 , залишити в матеріалах справи № 12019150260000092.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до судової палати у кримінальних справах Миколаївськогоапеляційного суду протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Суддя Г.В. Терентьєв

08.09.2020