Рішення № 91445486, 02.09.2020, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/884/18

Провадження № 2/347/14/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді - Гордія В.І.,

з секретарем - Корбутяк Н.М.,

з участю представника позивача - адвоката Андрусяк Г.В.,

представника відповідача - адвоката Беньковського В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Косові справу за позовом ОСОБА_1 до Косівської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Косівської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивує тим, що вона проживає в АДРЕСА_1 і їй належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0434 га для ведення особистого селянського господарства, яка межує з земельними ділянками відповідачки, ОСОБА_2 , що в АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_2 , належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0669 га, кадастровий номер 2623610100:01:005:0662, що розташована в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на яку 30.09.2011 року відповідачці видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 418343. Вказаний Державний акт вважає неправильним, незаконним та таким, що підлягає до скасування з наступних підстав.

Відповідачці ОСОБА_2 її батько ОСОБА_4 подарував дві земельні площею 0,0863 га та площею 0,0653 га, що розташовані в м. Косів Івано-Франківської області. Земельна ділянка площею 0,0653 га належала дарувальнику, ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю 111-1Ф №004947, який виданий Косівською міською радою 17.10.2002р. на підставі рішення цієї ж ради від 24.12.1993р. та 27.09.2000р. Право власності дарувальника було зареєстроване в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1514. Цільове призначення даної земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. У вказаному Державному акті ОСОБА_4 була зазначена громадська стежка, яка проходила до її земельної ділянки, і якою вона та її сім?я користувалася на протязі багатьох років. Даною громадською стежкою користувалися зокрема, вона та її мати, ОСОБА_3 . Про те, що через земельну ділянку площею 0,0653 га, яка належала при житті батькові відповідачки, проходить громадська стежка, ОСОБА_2 було відомо в зв"язку з судовим розглядом справи саме щодо цієї громадської стежки, і однією із сторін по справі була також ОСОБА_2 та її батько, ОСОБА_4 . І рішеннями судів апеляційної інстанції Івано-Франківської області було зобов?язано ОСОБА_4 не чинити їй ОСОБА_1 та її матері, ОСОБА_3 , перешкод в користуванні громадською стежкою по АДРЕСА_2 та демонтувати встановлену на цій стежці хвіртку.

Незважаючи на те, що в Державному акті на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0653 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, виданому на ім?я ОСОБА_4 , тобто попереднього власника земельної ділянки, була зазначена громадська стежка і даний факт встановлений рішеннями судів, які вступили в законну силу, відповідачка ОСОБА_2 -Д.виготовляє новий Державний акт на право приватної власності на землю на своє ім?я, на підставі договору дарування земельної ділянки від 02.10.2007р. на земельну ділянку площею 0,00669 га та не зазначає в акті громадську стежку загального користування. При цьому площа її земельної ділянки збільшується на 0,0016 га, тобто, вважає, що з/д збільшилась саме на площу громадської стежки, що позбавило її (позивачку) вільного, безперешкодного доступу до її земельної ділянки. А тому вважає даний Державний акт незаконним та просить його скасувати.

Представник Косівської міської ради в судове засідання не з?явився, однак у попередніх судових засіданнях представник ОСОБА_5 позов не визнала та просила в його задоволенні відмовити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Беньковський В.А. позов не визнали та підтримали раніше подану ними заяву про застосування строків позовної давності, в зв?язку із чим просять в позові відмовити.

Вислухавши сторони, їх представників, та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідачці ОСОБА_2 , на підставі договору дарування земельної ділянки від 02.10.2007 року, 05.10.2011 року було видано Державний акт на земельну ділянку площею 0,0669 га, що розташована в АДРЕСА_2 (а.с.7).

Проте, згідно копії Державного акту виданого 17.10.2002 року серії ІІІ-ІФ № 004947, на ім?я ОСОБА_4 , тобто на ім?я попереднього власника спірної земельної ділянки, площа її становить 0,0653 га, а також у ньому вказана громадська стежка (а.с.8).

Як ствердила в судовому засіданні позивачка, про існування Державного акту виданого на ім?я відповідачки ОСОБА_2 їй стало відомо в червні 2017 року при отриманні його копії, хоча перешкоди у користуванні громадською стежкою відповідачка їй створює уже близько 10 років. За захистом своїх прав в судовому порядку не зверталася, так як до своєї земельної ділянки проходила з іншого боку, а не громадською стежкою.

Однак вважає, що оскільки відповідачка набула право власності на земельну ділянку із спірною на ній громадською стежкою у подарок від свого батька ОСОБА_4 , що стверджується копією договору дарування від 02.10.2007 року (а.с.26), то у відповідності до положень ст.334 та ст.722 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, і так само, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

В судовому засіданні відповідачка ствердила, що нею було запропоновано позивачці безліч варіантів мирного врегулювання цього спору, зокрема: надання їй безоплатного та безстрокового земельного сервітуту, обмін земельними ділянками, в кінці кінців згідна була викупити земельну ділянку позивачки, однак, сторона позивачки не погодилась на жодну із запропонованих нею пропозицій, а тому вона просить суд застосувати до вказаних правовідносин строк позовної давності та відмовити на підставі цього у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч.3, ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7, передбачено, що згідно зі статтею 257 ЦК (435-15) у спорах про захист прав власників земельних ділянок застосовується позовна давність тривалістю у три роки, якщо інше не передбачено законом. Якщо для певних правовідносин, пов`язаних зі здійсненням права власності на землю чи користування нею, законом встановлено інші строки звернення до суду за вирішенням спору, застосовуються ці строки.

В поданій до суду заяві, а також в судовому засіданні, відповідачка ОСОБА_2 , заявила клопотання про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строків позовної давності, оскільки з часу, коли позивачка довідалася про порушення свого права, минуло більше трьох років. І в судовому засіданні позивачка не заперечила, що перешкоди у користуванні громадською стежкою відповідачка чинить уже близько 10 років.

Судом встановлено, що спір щодо громадської стежки, по АДРЕСА_2 вже був предметом судового розгляду, що стверджується копією рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 06.07.2010 року (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою), а також копією рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.07.2011 року (за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Косівська міська рада про усунення перешкод в користуванні пішохідною стежкою). І апеляційним судом в обох рішеннях було зобов?язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 в користуванні громадською (пішохідною) стежкою по АДРЕСА_2 і демонтувати встановлену на стежці хвіртку.

Тобто, починаючи з 2011 року позивачка ОСОБА_1 знала про своє право щодо вільного користування громадською стежкою, і в разі його повторного порушення мала право на звернення до суду за захистом, порушення якого, з її слів у судовому засіданні, триває понад 10 років.

Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року по справі № 200/19766/16-ц, зокрема, щодо презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. А також, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Водночас Верховний суд у вказаній постанові посилається на те, що Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Отже, суд приходить до переконання, що позивачка, знаючи про порушення її прав, мала достатньо часу для звернення до суду за їх захистом. А за таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги пред?явлені до відповідачів після спливу строків позовної давності, що є підставою для відмови в позові, а підстав для поновлення такого строку суд не бачить.

На підставі ст. 15, 16, 257, 261, 267, 334, 393, 722 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до Косівської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В.І. Гордій