Рішення № 91439424, 10.09.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року справа № 580/3102/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича про визнання неправомірними дій та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича (далі - приватний виконавець, відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови № 59242220, виданої 31.05.2019 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме: 4253,88 швейцарських франків (CHF)в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання (відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 04.07.2018) та 50,00 грн;

- скасувати постанову № 59242220, видану 31.05.2019 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича основну винагороду приватного виконавця у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме: 4253,88 швейцарських франків (CHF)в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання (відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц від 04.07.2018) та 50,00 грн, винесену приватним виконавцем Недоступом Дмитром Миколайовичем.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не може бути стягнуто в повному обсязі грошові кошти в сумі 4253,88 грн швейцарських франків, адже сума стягнення основної винагороди вираховується з фактично стягнених коштів.

Також, позивач зазначає, що приватний виконавець вже стягнув основну винагороду в розмірі 10% від стягнутої суми по виконавчому листу, тому претендувати додатково на якісь інші виплати немає права.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 07.09.2020.

07 вересня 2020 року відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, зазначаючи, що до 20.03.2020 стягувачем у виконавчому провадженні № 59242220 виступав АТ "Укрсиббанк", представник якого, 01.06.2016 нарочно отримав копію постанови про стягнення основної винагороди № 59242220 від 31.05.2019, та в подальшому ознайомлювався з матеріалами справи виконавчого провадження 23.12.2019 та отримував копії всіх його документів.

Відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Тобто, оскільки АТ "Укрсиббанк", отримав оскаржувану постанову ще 01.06.2019, термін на звернення до суду за захистом своїх прав сплив у червні 2019 року, тому новий стягувач, ОСОБА_1 пропустив строк на звернення до суду з позовом, оскільки в силу Закону України "Про виконавче провадження", норм Цивільного кодексу, для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження , є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Також, відповідач подав до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що постанова про стягнення основної винагороди виноситься при відкритті виконавчого провадження, отже стягнення з боржника основної винагороди під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

07 вересня 2020 року відповідач подав до суду клопотання про продовження строку підготовчого провадження, а представник позивача - клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у порядку письмового провадження на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час вирішення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд зазначає, що згідно зі статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 1, пункту 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульований статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, зокрема, частиною 5 передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Строк звернення до суду з позовом позивачем не пропущений, оскільки, як зазначає позивач, про оскаржувану постанову він дізнався лише з відповіді приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича № 1512 від 28.07.2020.

Докази спростування даного твердження позивач Недоступ Д.М. не надав, отже позовна заява ОСОБА_1 подана межах строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим клопотання про залишення позовної заяви без розгляду не може бути задоволене.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що згідно 31 травня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем розглянута заява про примусове виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2-1474/200, виданого 01.07.2011 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11172789000 від 21.06.2007 в сумі 42538,78 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 360826,93 грн та додаткового неустойку в сумі 500,00 грн та винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 59242220. Боржником у даному виконавчому провадженні є ОСОБА_2 , стягувачем - АТ "Укрсиббанк".

31 травня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Недоступом Дмитром Миколайовичем при примусовому виконанні виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси № 2-1474/200, виданого 01.07.2011, прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_2 основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.02.2020 у справі № 2-1474/11 замінено стягувача АТ "Укрсиббанк" на його правонаступника ОСОБА_1 , у зв`язку з укладенням договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання прав вимог за кредитним договором від 27 січня 2020 року.

20 березня 2020 року відповідачем прийнято постанову про заміну сторони виконавчого провадження ВП № 59242220, відповідно до якої стягувача у виконавчому провадженні замінено на ОСОБА_1 .

Постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 31.05.2019 у ВП № 59242220 позивач вважає протиправною, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 15 Закону №1404 сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не зазначено та не доведено, які саме права та інтереси ОСОБА_1 порушують дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Дмитра Миколайовича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 31.05.2019 у виконавчому провадженні ВП № 59242220, адже основна винагорода приватного виконавця стягується з ОСОБА_2 на користь відповідача.

Будь-які належні та допустимі докази того, що зазначена постанова прийнята відносно позивача та безпосередньо впливає на його права, свободи та інтереси в матеріалах справи відсутні.

Під час вирішення спору суд також враховує інші аргументи сторін, однак зазначає, що встановлені судом обставини є самостійними і достатніми підставами для висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - приватний виконавець Недоступ Дмитро Миколайович (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 33, оф. 25).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 10.09.2020.

Суддя В.О. Гаврилюк