Рішення № 91438637, 08.09.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2020 року м. Рівне №460/2271/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.С. Гудими, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання зарахувати до страхового стажу час роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою та період зайняття підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012 згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в лютому 2020 року, після досягнення 61-річного віку та за наявності трудового стажу більше 25 років, звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії. Однак в березні 2020 року отримав відмову відповідача у такому призначенні, у зв`язку з тим, що йому не зараховано страховий стаж за період з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003, оскільки записи трудової книжки не містять посилання на накази про прийняття на роботу. Вважає, що дана обставина не може бути підставою для не зарахування вказаного вище періоду роботи до страхового стажу, так як такі записи трудової книжки містять дані про прийняття позивача на роботу за контрактом та на підставі протоколу зборів засновників, а сама трудова книжка не має будь-яких неточностей, помилок чи виправлень. Також зазначає, що відповідач, нічим не мотивуючи, не зарахував до страхового стажу позивача період його зайняття підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012. За таких обставин, вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у не зарахуванні до його страхового стажу вказаних періодів роботи, протиправною, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою від 30.03.2020 позовна заява залишалася без руху (а.с.16-18).

Ухвалою від 29.04.2020, після усунення недоліків позову, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.26-27).

Ухвалою від 01.06.2020 у позивача витребувано додаткові докази: документи на підтвердження сплати страхових внесків та/або єдиного внеску до Пенсійного Фонду України (у разі такої сплати), зокрема, але не виключно індивідуальні відомості про застраховану особу системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України - ОСОБА_1 ; звіти про суми нарахованих внесків та суми нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період здійснення підприємницької діяльності і квитанції про сплату ЄСВ (а.с.34-35).

03.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (а.с.37-39), в якому на обґрунтування заперечень вказано, що позивач із заявою про призначення пенсії відповідної форми згідно з Порядком №22-1 до управління не звертався, та відповідно рішення про відмову в призначенні пенсії не приймалося. Зазначено, що згідно з індивідуальними відомостями про позивача як про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, відомості про сплату позивачем страхових внесків за період здійснення ним підприємницької діяльності, відсутні. Повідомлено, що згідно з записами у трудовій книжці та відомостями, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 28 днів, а отже позивач не має права на призначення пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу – 25 років. Також вказано, що право на пенсію за віком з урахуванням страхового стажу 16 років 6 місяців 28 днів позивач набуде у віці 65 років у відповідності до чинного пенсійного законодавства. За таких обставин сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

18.06.2020 на адресу суду надійшло клопотання позивача про надання додаткового строку на виконання ухвали про витребування доказів від 01.06.2020, оскільки у зв`язку із значним проміжком часу вказані документи були втрачені (а.с.49).

Ухвалою від 19.06.2020 суд задовольнив клопотання позивача та продовжив строк для подання витребуваних доказів до 26.06.2020 (а.с.51-52).

Ухвалою від 01.07.2020 судом задоволено клопотання позивача від 25.06.2020 та продовжено строк для подання доказів до 18.07.2020, у зв`язку з чим відкладено розгляд справи (а.с.59-60).

09.07.2020 на адресу суду позивач надав відповідь органу Пенсійного фонду на його запит про надання відомостей та повідомив, що інші докази у нього відсутні, так як його підприємницька діяльність завершена ще у 2012 році, а всі документи, що витребовувалися судом були втрачені та надати їх неможливо (а.с.66).

Ухвалою від 17.07.2020 суд зобов`язав Головне управління ДПС у Рівненській області надати відомості щодо сплати ОСОБА_1 єдиного податку в період здійснення ним підприємницької діяльності з 1996 по 2012 роки та належним чином засвідчені докази на їх підтвердження (а.с.68-69).

04.08.2020 на адресу суду надійшов лист Головного управління ДПС у Рівненській області, яким повідомлено суд про неможливість надання інформації про сплату єдиного податку за період з 1992 по 2012 роки, оскільки згідно з чинним законодавством строк зберігання особових рахунків платників податків і зборів (обов`язкових платежів) становить п`ять років (а.с.72).

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

В період з 13.07.2020 по 01.09.2020 головуючий суддя перебувала у відпустці, відтак розгляд справи здійснено 08.09.2020.

Розглянувши позовну заяву та відзив до неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

04.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії (а.с.41).

03.03.2020 листом №2440-1239/К-02/8-1700/20 у відповідь на вказане звернення ГУ ПФУ у Рівненській області повідомило, що згідно з індивідуальними відомостями про позивача як застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату страхових внесків за період здійснення позивачем підприємницької діяльності. Вказано, що враховуючи матеріали звернення та дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 28 днів. Водночас, повідомлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи на Виробничо-комерційній фірмі "Макропол ЛТД" з 18.11.1991 по 25.02.1993 та у ТОВ "АРТ" з 27.03.1995 по 31.12.2003, оскільки записи про вказані періоди роботи, які містяться у поданій трудовій книжці, необхідно підтвердити відповідно до Порядку №637. Зокрема, всупереч вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, записи трудової книжки №16 (прийняття з 18.11.1991) та №20 (прийняття з 27.03.1995) не містять наказів про прийняття на роботу. Водночас, до страхового стажу для обчислення пенсії зараховується період роботи з 01.10.1999 по 31.12.1999 – за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що позивач не мав права на призначення пенсії за віком на час звернення з відповідною заявою через відсутність необхідного страхового стажу 25 років (а.с.11-12).

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993, з 27.03.1995 по 31.12.2003 та з 29.05.1992 по 29.03.2012, що призвело до непризначення пенсії за віком, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003 (далі – Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи письмових трудових договорів, застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві внаслідок неможливості одержання від підприємства довідки чи відповідних документів про стаж роботи.

Проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у позивача є в наявності трудова книжка, яку він надавав відповідачу для призначення пенсії по віку.

Водночас, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії відповідач піддав сумніву достовірність записів у його трудовій книжці щодо окремих періодів роботи, а саме: 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003.

Згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 від 20.07.1973, копію якої долучено до матеріалів справи, 18.11.1991 позивач прийнятий на посаду художника у Виробничо-комерційну фірму "Макропол ЛТД" на підставі контракту №11 від 18.11.1991 та звільнений з цієї посади за власним бажанням – 25.02.1993 (а.с.7). Також як свідчать записи трудової книжки позивача, 27.03.1995 протоколом зборів засновників №8 від 27.03.1995 ОСОБА_1 затверджено головним художником ТОВ "АРТ" та згідно з наказом №11 від 05.11.2011 звільнений з роботи за згодою сторін (а.с.8).

Таким чином, трудова книжка позивача містить записи про його роботу на посаді художника у Виробничо-комерційній фірмі "Макропол ЛТД" в період з 18.11.1991 по 25.02.1993 та про роботу на посаді головного художника у ТОВ "АРТ" в період з 27.03.1995 по 05.11.2011. Дані записи завірені чітким відтиском печатки вказаних підприємств та не містять ні виправлень, ні інших позначень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

При цьому, зазначення в графі "Найменування, дата та номер документів, на підставі яких внесено запис" дати та номеру контракту, а також протоколу зборів засновників, а не дати та номеру наказу про призначення не є підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача та звужує його законне право на зарахування вказаного періоду до стажу роботи на вказаному підприємстві.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до загального стажу. Відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії за віком з підстав непідтвердження наявності у нього достатнього стажу роботи, будь-яких додаткових документів від нього не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.

З аналізу норм пенсійного законодавства вбачається, що у зв`язку із зверненням позивача щодо призначення пенсії за віком Управління зобов`язане перевірити, зокрема, чи має заявник стаж роботи. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Висновки аналогічні за змістом викладені в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 12.12.2019 у справі №289/674/17 та від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

З огляду на наведене, суд вважає, що періоди роботи позивача з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 належним чином підтверджені трудовою книжкою, а отже підстав для неврахування їх до страхового стажу позивача немає.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з 29.05.1992 по 29.03.2012, суд зазначає таке.

Відповідно до абз.3 пп.2 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV був доповнений пунктом 3-1 згідно із Законом України №2148-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", який набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Даним пунктом передбачено, що період ведення підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно підтверджуються лише довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Крім того, відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Судом також встановлено, що в період з 29.05.1992 по 29.03.2012 ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та здійснював підприємницьку діяльність за видом спеціалізована діяльність дизайну.

Так, згідно з архівним витягом від 27.01.2020 №07/01-90 рішення виконавчого комітету Дубенської міської ради Рівненської області "Про державну реєстрацію суб`єктів підприємництва" №251 від 29.05.1992, за результатами розгляду відповідної заяви позивача виконком міської ради народних депутатів вирішив зареєструвати ОСОБА_1 як підприємця та видати йому посвідчення про державну реєстрацію на право зайняття підприємницькою діяльністю, а оподаткування підприємця здійснювати згідно діючого законодавства (а.с.45).

Цього ж дня, 29.05.1992 відомості про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вид діяльності: 74.10 Спеціалізована діяльність дизайну (а.с.9-10).

Як свідчить дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2012 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність за власною заявою.

Судом встановлено, що первинні документи, які містять додаткові відомості про здійснення позивачем підприємницької діяльності з 1992 по 2012 роки, сплату ним страхових внесків та/або єдиного податку у вказаний період, ні у позивача, ні в Головного управління ДПС у Рівненській області, не збереглися, зважаючи на термін такого зберігання.

Зміст листа Головного управління ДПС у Рівненській області свідчить, що інформація про сплату позивачем єдиного податку за період з 1992 по 2012 роки відсутня, оскільки згідно з чинним законодавством строк зберігання особових рахунків платників податків і зборів (обов`язкових платежів) становить п`ять років.

Суд вважає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавленим свого права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття ним підприємницькою діяльністю через закінчення терміну зберігання документів, оскільки це відбулося не з його вини, тобто у зв`язку з обставинами, що виникли не з його волі, та на які він не міг вплинути. Позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для підтвердження ним зайняття підприємницькою діяльністю, і у нього відсутня будь-яка можливість отримати інші відомості, окрім даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та архівній довідці.

Таким чином, на переконання суду, дії управління при відмові у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його зайняття підприємницькою діяльністю, є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Більше того, як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачу витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким в період з 29.05.1992 по 29.03.2012 він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а решту інформації щодо сплати страхових внесків позивачем у вказаний період відповідач повинен мати у своєму розпорядженні, оскільки, як вже зазначалося судом вище, період здійснення підприємницької діяльності до 1 травня 1993 року зараховується до стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач, не зараховуючи до страхового стажу ОСОБА_1 час його роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 та період зайняття ним підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012, допустив протиправну бездіяльність, а відтак діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Таким чином, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, що полягає у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 часу роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 та періоду зайняття останнім підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012, а не дій як просив позивач.

З огляду на наведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 та період зайняття підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012.

Як вже зазначалося судом раніше, в силу вимог ч.1 ст.26 Закону №1058-IV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії після досягнення ним 60-річного віку і за наявності страхового стажу більше 25 років, а отже ним дотримано усі умови для призначення пенсії.

Листом №2440-1239/К-02/8-1700/20 від 03.03.2020 відповідач фактично відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, у зв`язку з недостатністю необхідного страхового стажу.

Водночас, як встановлено судом, та обставина, за якої у позивача виникла нестача достатнього страхового стажу для призначення пенсії, зумовлена безпідставним незарахуванням відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 та періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

У той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п.4 ч.3 ст.2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

З огляду на це, відповідача слід зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення останнього за призначенням пенсії – 04.02.2020.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування власної позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, позовні вимоги, з урахуванням відкоригованого судом способу захисту, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка полягає у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 часу роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 та періоду зайняття ним підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012 р..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , необхідного для призначення пенсії за віком, час роботи з 18.11.1991 по 25.02.1993 та з 27.03.1995 по 31.12.2003 і період зайняття ним підприємницькою діяльністю з 29.05.1992 по 29.03.2012.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 04.02.2020 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.03.2003.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 08 вересня 2020 року.

Суддя Н.С. Гудима