Рішення № 91438541, 10.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1526/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (25022, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2; код ЄДРПОУ 34977816), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови у виконавчому провадженні №56495821 від 12.02.2020р. про накладення штрафу, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 12.02.2020 року у виконавчому провадженні № 56495821 про накладення на ОСОБА_1 , штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 9037 грн. 65 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12 лютого 2020 року державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Каребіним І.Г. в межах виконавчого провадження № 56495821 прийнято постанову про накладення на боржника - ОСОБА_1 штрафу, згідно з якою, в період з 20.02.2018 року по 31.01.2020 року ОСОБА_1 не сплачував аліменти на підставі виконавчого документа та згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 31.01.2020 року розмір заборгованості становив 45188, 27 грн., а тому за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір яких перевищує суми відповідних платежів за три роки, накладено на боржника штраф у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 9037,65 грн. Проте, позивач зазначає, що згідно квитанції № 0.0.1613143270.1 від 12.02.2020 р. останнім було здійснено сплату боргу за виконавчим провадженням № 56495821. Отже, на час винесення постанови заборгованість повністю погашена. Окремо позивач зазначає, що приписи частини чотирнадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII застосовуються у разі наявності відповідної заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла саме з 28.08.2018р. Оскільки відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів виходячи із заборгованості, яка виникла до 28.08.2018р., не передбачена законодавством, яке діяло на час утворення такої заборгованості, застосування штрафу визначеного оскаржуваною постановою є протиправним.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/3488/20 від 24.03.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що у зв`язку з несплатою позивачем аліментів станом на 31.01.2020р. утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 45188,27 грн. Згідно приписів ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. З урахуванням наведеного, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 9037,65 грн. У період з 20.02.2018р. по 12.02.2020р. позивач не сплачував аліменти на підставі виконавчого документа, доказів сплати аліментів не надав. Отримавши 12.02.2020р. постанову про накладення штрафу, боржник сплатив кошти на загальну суму 58994,75 грн., з яких заборгованість по аліментам 45188,27 грн., штраф у розмірі 9037,65 грн., виконавчий збір у розмірі 4518,83 грн., тобто позивач погодився із сумою заборгованості по аліментам, сумою штрафу та виконавчого збору.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2020р. позовну заяву залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2020р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін), з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272 КАС України щодо розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ; призначено судове засідання по справі на 24.03.2020 р.

Ухвалою суду від 24.03.2020 р. залучено ОСОБА_2 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

Судове засідання, призначене на 20.08.2020р., було перенесено на 10.09.2020 р.

Ухвалою суду від 10.09.2020 р. поновлено провадження у справі.

До судового засідання 10.09.2020 р. усі учасники справи не з`явивись, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце проведення останнього повідомлені належним чином та завчасно.

Суд зазначає, що судова кореспонденція направлялась на адресу позивача, зазначену у позовній заяві, однак до суду повернулось поштове відправлення з відмітками органу поштового зв`язку “за закінченням терміну зберігання”.

За приписами ч.11 ст. 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд -

ВСТАНОВИВ:

На виконанні Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває виконавче провадження №56495821 з примусового виконання виконавчого листа №405/1134/18№2/405/216/18 від 21.05.2018р., виданого Ленінським районним судом м. Кіровоград, про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20.02.2018 року до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

31.05.2018р. державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Каребіним І.Г. винесено постанову про відкриття зазначеного вище виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Каребіним І.Г. №56495821 від 12.02.2019р. накладено на позивача штраф в розмірі 9037,65грн. (20% заборгованості зі сплати аліментів).

Як вбачається із засвідченої копії паспорта позивача (а.с. 8), останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 3 статті 71 Закону №1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Статтею 195 Сімейного кодексу України встановлено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Пунктами 9, 10 розділу XVI «Особливості виконання рішень про стягнення аліментів» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5), визначено, що виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що суму аліментів стягнено в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

У разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Тобто, у разі відсутності спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону №1404-VIII .

28.08.2018р. набрав чинності закон України від 03.07.2018р. №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання".

Відповідно до вимог вказаного Закону частина 4 статті 11 Закону №1404-VIII викладена в такій редакції "Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини 9, частиною 14 статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання".

Крім того, вищевказаним Законом стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту:

"За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу".

Отже, з 28.08.2018р. Законом №1404-VIII установлено, що строк обчислення державним виконавцем заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених частиною 14 статті 71 Закону №1404-VIII, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Таким чином, з 28.08.2018р. державний виконавець має право прийняти рішення про накладення на боржника у виконавчому провадженні по примусовому виконанню судового рішення про стягнення аліментів за встановленням, зокрема, двох юридичних фактів: по-перше, станом на 28.08.2018р. (та у подальшому на день прийняття рішення про накладення штрафу) боржник має заборгованість зі сплати аліментів, по-друге, розмір заборгованості із сплати аліментів учасником виконавчого провадження не оскаржений у судовому порядку.

Станом на 31.01.2020р. (день прийняття спірної постанови) позивач має заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому листу у розмірі 45188,27 грн.

В матеріалах справи міститься квитанція № 0.0.1613143270.1 від 12.02.2020 р. на загальну суму 58994,75 грн., платником у якій зазначено ОСОБА_1 , призначення платежу АСВП 56495821, банк отримувача ДЕРЖКАЗНАЧЕЙСЬКА СЛУЖБА УКРАЇНИ, М. КИЇВ, код отримувача 34977816, відповідно до чого позивач вважає, що заборгованість ним повністю погашена.

Суд зазначає, що дія норми права закріпленої в частині 14 статті 71 Закону №1404-VIII передбачає стягнення штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, що позивачем не оскаржується, а на момент винесення оскаржуваної постанови були наявні підстави для винесення такої постанови, не зважаючи на сплату позивачем зазначеної вище суми.

На час прийняття державним виконавцем спірної постанови, пункти 3, 12 статті 27 Закону України від 03.07.2018р. №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" є чинними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) правомірно наклав на позивача штраф в розмірі 9037,65грн.

Доводи позивача про те, що частина 14 статті 71 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній з 28.08.2018) не поширює свою дію на заборгованість по аліментах, яка утворилась до вказаної дати, виходячи з дії законів в часі, суд вважає безпідставними з огляду на таке.

У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

Отже, від часу набрання чинності змін до Закону №1404-VIII (з 28.08.2018р.) він в такій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на усіх осіб.

Таким чином, при вирішенні справи слід керуватись положеннями Закону №1404-VIII, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме - часу прийняття оскаржуваної постанови. До аналогічного висновку щодо дії норми закону в часі дійшов Верховний Суд в постанові від 19.09.2018р. по справі №814/4386/15.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України, тому позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судовий збір на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не стягується.

Керуючись ст.ст.205, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (25022, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Преображенська, 2; код ЄДРПОУ 34977816), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови у виконавчому провадженні №56495821 від 12.02.2020р. про накладення штрафу,- відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк

.