Рішення № 91438466, 10.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м.Одеса Справа 420/6073/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» про стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» про стягнення з відповідача на користь позивача 13857,65 грн. грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС) та Наказом від 01.04.2020 року №52 о/с-20 його звільнено зі служби в органах ДКВС України на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про поліцію» (за власним бажанням).

Разом з тим позивач зазначає, що на день звільнення він мав право на компенсацію вартості речового майна у грошовому еквіваленті відповідно до довідки Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» №14. Однак при звільненні грошової компенсації за речове майно позивачу виплачено не було.

Таким чином позивач звернувся до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Вищенаведену ухвалу про відкриття провадження відповідачем отримано 06.08.2020 року, проте відзиву та жодних інших письмових доказів на адресу суду від Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» не надходило.

Згідно ч.5 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

При цьому суд зазначає, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч.4 ст.159 КАС України).

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі «Ширяївський виправний центр (№111)».

Наказом виконуючого обов`язки начальника установи підполковником внутрішньої служби С. Горовенко від 01.04.2020 року №52ОС-20 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано зокрема звільнити за пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)», 01 квітня 2020 року (8-8зв).

20.05.2020 року позивач звернувся зі заявою до відповідача вх.№13 в якій просив останнього у зв`язку зі його звільненням з органів ДКВС України згідно з наказом від 01.04.2020 року №52ОС-20 відповідно до пунктів 27 та 60 Порядку «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» виплатити йому грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування (а.с.9).

Також як встановлено судом 30.06.2020 року Державною установою «Ширяївський виправний центр (№111)» видано позивачу довідку №14 про розмір грошової компенсації по співвідношенню до предметів речового майна та вказано, що така довідка видана з підстави необхідності виплати компенсації згідно наказу по ДУ «ШВЦ (№111)» №52о/с від 01.04.2020 року (а.с.12-12зв).

Відповідно до довідки № 14 Державній установі «Ширяївський виправний центр (№111)» сума грошової компенсації за належні до видачі позивачу предмети речового майна становить 13857,65 грн.

Водночас позивачу не виплачено вказану компенсацію, що зумовило його звернення за захистом своїх прав до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі – Закон).

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (п.1 ст.6 Закону).

Відповідно до п.2 ст.14 Закону, служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 1 статті 23 Закону визначено, що держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів Украйні.

Суд вважає, що не виплата Державною установою «Ширяївський виправний центр (№111)» позивачу компенсацію за належні до видачі йому предмети речового майна є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. N 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами (далі – Порядок), а також затверджено Норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до п. 2 Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі – речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Пунктами 8, 9 Порядку визначено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення N 1 - 5, а інвентарне майно - за нормами N 6 - 13.

Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків навчальних закладів; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади. Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об`єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).

Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах і установах, де вони проходять службу або працюють.

Відповідно до п.п. 22, 23 Порядку особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.

Відповідно до п. 27 Порядку під час звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п. 60 Порядку).

Таким чином зі змісту пунктів 27, 60 Порядку вбачається, що виплата компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Єдиною передумовою для виплати грошової компенсації Порядок визначає довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, яка, як вбачається з матеріалів справи, була видана позивачу за № 14 (а.с.12-12зв).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).

Водночас суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне війти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13 857,65 грн.

З приводу вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13857,65 грн. грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, суд зазначає таке.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що вказана сума компенсації нараховувалась.

На підставі вищезазначеного, враховуючи, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13 857,65 грн., суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 13857,65 грн. грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13857,65 грн., які передбачені довідкою №14 від 30.06.2020 року.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №4 від 03.07.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн. (а.с.13).

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн. сплаченого за квитанцією №4 від 03.07.2020 року з Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)».

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13 857,65 грн.

Зобов`язати Державну установу «Ширяївський виправний центр (№111)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 13857,65 грн., які передбачені довідкою №14 від 30.06.2020 року.

Стягнути з Державної установи «Ширяївський виправний центр (№111)» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. сплачені за квитанцією №4 від 03.07.2020 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.