Рішення № 91437834, 10.09.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2020 року м. Ужгород№ 260/2282/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області (далі – відповідач), в якій просить: визнати протиправною бездіяльність прокуратури Закарпатської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку; стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23860,44 грн.; стягнути з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 30.04.2020 по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом прокурора Закарпатської області від 28.04.2020 № 175к позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. Проте, на день звільнення Прокуратурою Закарпатської області не виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, що при звільненні його з посади прокуратура Закарпатської області зобов`язана була керуватися законодавством про працю та виплатити усі належні позивачу виплати, у тому числі вихідну допомогу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року за вказаною позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено учасникам справи строк для заяв по суті справи.

24 липня 2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзиву просить відмовити у задоволенні позову та вказує, що позивача звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII. Законом України №1697-VII не передбачено, що у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону виплату вихідної допомоги. У свою чергу, ст.44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII.

27 липня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якого підтримує заявлені позовні вимоги та просить позов задовольнити у повному розмірі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом Прокуратури Закарпатської області № 175к від 28.04.2020 керуючись статтею 11, пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні та органів прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020. Підставою звільнення було рішення кадрової комісії №2 (а.с.10).

Вважаючи, що на день звільнення з Прокуратури Закарпатської області протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суть спору полягає в тому, що, на думку позивача, оскільки положеннями Закону України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні прокурорів у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, необхідно застосовувати загальні норми законодавства про працю, передбачені ст. 44 КЗпП України. Натомість відповідач вважає, що Законом України «Про прокуратуру» передбачений спеціальний порядок звільнення прокурорів в процесі реформування органів прокуратури, який, незважаючи на тотожне з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України формулювання підстав звільнення, передбачає певні особливості та обмеження, а тому вказані позивачем загальні норми законодавства про працю не застосовуються.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За положеннями ст.40КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов`язок покладається на роботодавця у зв`язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Таким чином, вихідна допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника, у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас, КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII).

Статтею 51 вказаного Закону визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч.1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019, який набрав чинності з 25.09.2019 (далі - Закон №113- IX), розпочато процедуру реформування органів прокуратури.

Згідно з п.6 та п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Таким чином, нормами Закону №113- IX врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою звільнення позивача було рішення кадрової комісії №2 про неуспішне проходження атестації згідно з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- IX.

При цьому, Законом № 113-IX доповнено ст.51 Закону 1697-VII частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Такими особливостями, зокрема, є відсутність обов`язку в керівників органів прокуратури подавати пропозиції прокурорам про переведення на іншу посаду, у випадку неуспішного проходження атестації, проведеної в процесі реформування органів прокуратури. У зв`язку з цим Законом 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних підстав. Відтак, на переконання суду, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену ст.44 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 у справі № 260/1890/19 пров. № А/857/5004/20.

Водночас, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, де вказано, що враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами № 113-IX та №1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Крім цього, враховуючи, що позовна вимога про стягнення з Прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від першої позовної вимоги, тому вона також не підлягає задоволенню.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, відтак в задоволенні таких необхідно відмовити.

Керуючись статтями 6, 9, 73-78, 90, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, буд.2 "а", код ЄДРПОУ 02909967) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЮ.Ю.Дору