Рішення № 91437331, 10.09.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року Справа № 160/7558/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Нікопольської міської ради (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України від 05.05.2020 року в частині відмови у продовжені терміну мого проживання в транзитному містечку;

- скасувати рішення міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України від 05.05.2020 року в частині відмови у продовжені терміну мого проживання в транзитному містечку;

- зобов`язати міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, продовжити термін мого проживання в транзитному містечку в м. Нікополі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 07.08.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що листом виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 1494/20 від 12.05.2020 року його повідомлено, що рішенням міської житлової комісії з питань заселення (виселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, від 05.05.2020 року йому відмовлено в продовжені терміну проживання в транзитному містечку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що дане рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки приймаючи рішення про відмову в продовжені терміну проживання в транзитному містечку, комісія не взяла до уваги той факт, що в нього не має альтернативного житла, а оскільки він є інвалідом І групи, то не має і засобів аби його винайняти. Таким чином, таке виселення цілковито позбавляє його даху над головою.

03.08.2020 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 23.10.2014 року № 801 погоджено тимчасове розміщення, встановлення та функціонування терміном на 2 роки модульного житлового комплексу (модульні будинки) в районі житлового будинку на АДРЕСА_2 (на теперішній час вул. Княжа) для вимушених переселенців, які переселяються у м. Нікополь з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Позивач, укладаючи договори про тимчасове розміщення в транзитному містечку брав на себе зобов`язання виконувати належним чином їх умови, проте, за період з липня 2015 року по даний час систематично порушує умови укладених договорів, а саме: порушує правила перебування в транзитному містечку; порушує тишу, наносить шкоду здоров`ю іншим особам, які мешкають та перебувають у модульних будинках. Отже, міською житловою комісією правомірно не продовжено ОСОБА_1 терміну проживання у транзитному містечку.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Нікопольського міського голови від 25.12.2014 року № 331-р створено міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 11.02.2015 року № 81 «Про затвердження порядку та договору тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитне містечко» на території м. Нікополя визначено особливості організації та проведення тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території міста Нікополя.

01.07.2015 року між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради (балансоутримувачем транзитного містечка) укладено договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку, за яким ОСОБА_1 надається одне ліжко - місце в будинку модульного типу терміном на шість місяців, а саме з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року.

При цьому, за період з липня 2015 року до моменту останнього укладеного договору від 26.11.2019 року між ОСОБА_1 та балансоутримувачем у встановленому порядку укладались відповідні договори на тимчасове розміщення.

Так, 10.09.2019 року міською житловою комісією надано згоду ОСОБА_1 на продовження терміну проживання у транзитному містечку на території м. Нікополя терміном на 6 місяців складом сім`ї одна особа.

Після надання такої згоди, 26.11.2019 року з ОСОБА_1 було укладено договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку терміном на 6 місяців з 10.09.2019 року по 10.03.2020 року, згідно якого йому надано одне ліжко - місце в будинку модульного типу № 12 у кімнаті № 3.

05.05.2020 року міською житловою комісією на засіданні розглядались заяви громадян на розміщення в транзитному містечку терміном на 6 місяців, листи КП «МЖТІ» щодо відмови в заселенні (продовженні терміну проживання) в транзитному містечку внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з систематичним порушенням правил проживання та постійною заборгованістю.

Одним із питань порядку денного ставилось на голосування питання щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про продовження терміну проживання в транзитному містечку.

За результатами розгляду заяви, міською житловою комісією не продовжено ОСОБА_1 термін проживання у транзитному містечку, про що складено протокол № 2 від 05.05.2020 року.

Відмова комісії обгрунтована тим, що до неї надійшло колективне звернення мешканців транзитного містечка від 13.11.2019 року № Ко-С-1273 та лист від балансоутримувача КП «МЖТІ» НМР від 04.05.2020 року № 389 щодо постійного порушення ОСОБА_1 правил та умов проживання.

Позивач, вважаючи рішення про відмову у продовжені терміну його проживання в транзитному містечку, викладене у протоколі від 05.05.2020 року, протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положеннями ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Нікопольська міська рада є органам місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду м. Нікополя та здійснює від імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Згідно статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада та виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 73 цього Закону акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Під час розгляду справи судом встановлено, що розпорядженням Нікопольського міського голови від 25.12.2014 року № 331-р створено міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, склад якої станом нам 08.07.2020 року змінено розпорядженням Нікопольського міського голови № 139-р «Про затвердження нового складу міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 11.02.2015 року № 81 «Про затвердження порядку та договору тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитне містечко» на території м. Нікополя визначено особливості організації та проведення тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб в транзитному містечку на території міста Нікополя.

Згідно п. 2.1. Порядку основним завданням транзитного містечка є тимчасове розміщення осіб, стосовно яких міською житловою комісією з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України прийнято рішення про тимчасове розміщення в транзитному містечку та надання ліжко-місць на строк до шести місяців.

Згідно п. 1.7. Порядку управління транзитним містечком здійснює підприємство-балансоутримувач, який і укладає з особою договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку (п. 1.8. Порядку).

Також, вказаним Порядком визначені права та обов`язки прибувших осіб та певні заборони під час перебування у транзитному містечку, зокрема, дотримуватись правил розміщення і внутрішнього розпорядку транзитного містечка, голосно не співати і не кричати, не користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з двадцять другої до сьомої години, не порушувати умови договору.

01.07.2015 року між позивачем та Комунальним підприємством «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради, яку є балансоутримувачем транзитного містечка, укладено договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку, за яким позивачу надано одне ліжко - місце в будинку модульного типу (п. 3.1.) терміном на шість місяців, а саме з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року.

Судом встановлено, що на протязі часу з липня 2015 року до моменту останнього укладення договору, а саме 26.11.2019 року, між позивачем та балансоутримувачем у встановленому порядку укладались відповідні договори на тимчасове розміщення, укладанню договору передувало звернення позивача до міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України.

Так, 10.09.2019 року міською житловою комісією надано згоду ОСОБА_1 на продовження терміну проживання у транзитному містечку на території м. Нікополя терміном на 6 місяців складом сім`ї одна особа.

Після надання такої згоди, 26.11.2019 року з ОСОБА_1 було укладено договір про тимчасове розміщення в транзитному містечку терміном на 6 місяців з 10.09.2019 року по 10.03.2020 року, згідно якого йому надано одне ліжко-місце в будинку модульного типу № 12 у кімнаті № 3.

05.05.2020 року міською житловою комісією на засіданні розглядались заяви громадян на розміщення в транзитному містечку терміном на 6 місяців, листи КП «МЖТІ» щодо відмови в заселенні (продовженні терміну проживання) в транзитному містечку внутрішньо переміщеним особам у зв`язку з систематичним порушенням правил проживання та постійною заборгованістю.

Одним із питань порядку денного ставилось на голосування питання щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про продовження терміну проживання в транзитному містечку.

За результатами розгляду заяви, міською житловою комісією не продовжено ОСОБА_1 термін проживання у транзитному містечку, про що складено протокол № 2 від 05.05.2020 року.

Відмова комісії обгрунтована тим, що до неї надійшло колективне звернення мешканців транзитного містечка від 13.11.2019 року № Ко-С-1273 та лист від балансоутримувача КП «МЖТІ» НМР від 04.05.2020 року № 389 щодо постійного порушення ОСОБА_1 правил та умов проживання.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Отже, доведення пропорційності вжитого заходу в даному випадку є основним завданням відповідача.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач іншого місця проживання не має, при цьому є інвалідом І групи.

В обргунтування правомірності відмови позивачу у продовженні терміну проживання у транзитному містечку відповідач зазначає, що за час перебування ОСОБА_1 у модульному містечку з 2015 року по 2020 рік, інші мешканці модульного містечка неодноразово вже зверталися до комісії міської ради та КП «МЖТІ» з письмовими та усними заявами щодо порушення позивачем Правил внутрішнього розпорядку, що підтверджується копіями таких заяв, наявними в матеріалах справи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що міською житловою комісією, незважаючи на такі скарги, неодноразово приймались рішення щодо продовження терміну проживання позивача у транзитному містечку.

При цьому, будь-які заходи реагування з боку балансоутримувача КП «МЖТІ» НМР та міської житлової комісії за результатами таких звернень не вживались.

Також, відсутні докази, щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинені порушення, зазначені в заявах.

При цьому, посилання відповідача на наявність адміністративної справи №182/3037/20 відносно ОСОБА_1 , судом оцінені критично, оскільки інформація в ЄДРСР за вказаними реквізитами відсутня, та відповідачем не надано письмових доказів щодо результатів розгляду даної адміністративної справи.

Також, відповідачем не надано доказів того, що на адресу позивача направлялись письмові повідомлення та попередження щодо можливого не продовження терміну проживання у транзитному містечку та виселення з підстав порушення Правил внутрішнього розпорядку.

Суд вважає, що факт звернення інших мешканців модульного містечка щодо поведінки позивача, не є достатнім доказом та не може бути підставою для відмови у продовженні терміну проживання позивача у транзитному містечку без надання йому іншого житлового приміщення, оскільки такі звернення вже мали місце у період з 2015 року по 2020 рік, при цьому відповідач надалі продовжував термін проживання ОСОБА_1 , при цьому не попереджаючи останнього про можливі наслідки у вигляді виселення.

Навіть якщо врахувати, що позивач порушив Правила внутрішнього розпорядку, то пропорційність вчиненого ним проступку меті виселення (не продовження терміну проживання в транзитному містечку) за відсутності іншого житла, викликає у суду обґрунтовані сумніви та заперечення.

ЄСПЛ у своїй практиці у справах про виселення неодноразово вказував, що рішення повинні ґрунтуватися на належних підставах, з перевіркою необхідності такого заходу у демократичному суспільстві.

Так в справі «Йорданова та інші проти Болгарії» встановлено, що дійшовши висновку, що вселення не відповідало чинному законодавству, суди надали цьому першочергове значення, жодним чином не врівноваживши його з аргументами заявників, що цей захід покладе на них надмірний тягар. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що підхід, застосований національними судами сам по собі є проблематичним, оскільки він призвів до того, що вони не оцінили пропорційність виселення заявників.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у разі позбавлення позивача єдиного житла (ліжко-місця в будинку модульного типу), останній автоматично стає безхатченком, відтак з врахуванням відсутності у позивача іншого житла не продовження йому терміну проживання у транзитному містечку, де він проживає тривалий час, буде для ОСОБА_1 надмірним тягарем та порушуватиме його право на повагу до житла, яке він вважає своїм постійним місцем проживання.

При цьому, суд також враховує Рішення у справі ЄСПЛ «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.12.2010 року відповідно до якого « … Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення, зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено доцільність відмови у продовжені терміну проживання позивача в транзитному містечку, у зв`язку з чим рішення міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, викладене у протоколі №2 від 05.05.2020 року в частині відмови у продовжені терміну проживання останнього в транзитному містечку є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що в рамках даного адміністративного спору належним способом захисту порушеного права позивача є продовження терміну проживання позивача в транзитному містечку, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зобов`язати міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, продовжити термін проживання позивача в транзитному містечку в м. Нікополі.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що рішення відповідача викладене у протоколі №2 від 05.05.2020 року в частині відмови у продовжені терміну проживання позивача в транзитному містечку, прийняте всупереч Конституції України та чинному законодавству України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 28.08.2020 року по 08.09.2020 року у відпустці, рішення суду складено 10.09.2020 року.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до виконавчого комітету Нікопольської міської ради (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 3, код ЄДРПОУ 04052198) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення міської житлової комісії з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, викладене у протоколі №2 від 05.05.2020 року в частині відмови у продовжені терміну проживання ОСОБА_1 в транзитному містечку.

Зобов`язати міську житлову комісію з питань заселення (відселення) транзитного містечка для тимчасового розміщення громадян, які переселяються зі східних регіонів України, продовжити термін проживання ОСОБА_1 в транзитному містечку в м. Нікополі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець