Рішення № 91436991, 10.09.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 р. Справа № 120/3091/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року та зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області за координатами (КОАТУУ: 520282000, Зона: 02, квартал: 005). Крім того просив покласти на відповідача понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правову допомогу адвоката.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в травні 2020 року він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, до якого долучив усі необхідні документи. Проте, наказом відповідача від 10.06.2020 № 2-11896/15-20-СГ йому відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою на підставі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів. При цьому відповідач послався на статтю 25 Закону України «Про землеустрій» та зробив висновок про те, що у поданому ним клопотанні не зазначено на який вид документації він бажає отримати дозвіл.

Позивач вважає таку відмову протиправною, вказуючи на те, що відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації. Більше того позивач наголошує, що у спірному рішенні відповідач обмежився лише загальним цитуванням правової норми, без наведення конкретних причин та умов, за яких він дійшов висновку про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наведені обставини і спонукали позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 13.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

24.07.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує на те, що приймаючи оскаржуваний наказ від 10.06.2020 року за № 2-11896/15-20-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області керувалося тим, що у поданому клопотанні позивачем не зазначено вид документації згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій», дозвіл на розроблення якого останній бажає отримати, що в розумінні ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України є підставою для відмови у наданні такого дозволу. При цьому відповідач зазначає, що чинним законодавством передбачена можливість виготовлення різних видів документації, які визначені статтею 25 Закону України «Про землеустрій» щодо формування земельних ділянок, у зв`язку з чим Головне управління не вправі обмежувати позивача на виготовлення відповідної документації із землеустрою. За таких обставин вважає оскаржуваний наказ від 10.06.2020 року за № 2-11896/15-20-СГ таким, що прийнятий в межах та у спосіб, передбачений законом. Що стосується наступної позовної вимоги про зобов`язання надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, то відповідач наголошує на тому, що питання надання чи відмови у наданні такого дозволу є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), в які суд втручатися не може. Тобто, в цій частині позову відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними. Також відповідач заперечує і щодо стягнення з нього судових витрат пов`язаних із наданням правничої допомоги, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення таких витрат.

У своїй відповіді на відзив представник позивача на спростування викладених вище доводів відповідача зазначає, що згідно ст. 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки стосується виключно проекту землеустрою, а тому із клопотання ОСОБА_1 чітко зрозуміло, про який вид документації із землеустрою йдеться. Додатково представник позивача вказав і на те, що ч.ч. 6 та 7 ст. 118 ЗК України не зобов`язують заявника обирати один із видів документації, який передбачений ст. 25 Закону України «Про землеустрій», а тому відмова відповідача із наведених підстав є явно необґрунтованою.

Правом подання заперечень відповідач не скористався.

В ході розгляду даної справи судом вчинено наступні процесуальні дії: 08.07.2020 року постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову; 23.07.2020 року постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про витребування додаткових доказів, а також відмовлено у задоволенні заяви останнього про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження; 20.08.2020 року постановлено ухвалу, якою залишено без задоволення інше клопотання представника позивача про витребування доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

З огляду на те, що ухвалою від 13.07.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого ч. 1 ст. 258 КАС України.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив, що 07.05.2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області письмове клопотання від 06.05.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 гектари, що знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

До вказаного клопотання позивачем додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера та викопіювання з Публічної кадастрової карти України з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду такого звернення, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року відмовило позивачу у наданні відповідного дозволу із тих причин, що у поданому клопотанні не зазначено який саме вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій» позивач бажає розробити.

Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Так, частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В той же час за змістом частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

Разом із тим судом встановлено, що відповідач наказом від 10.06.2020 року № 2-11896/15-20-СГ відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виходив виключно зі змісту текстового формулювання поданого клопотання, вказавши на те, що у такому клопотанні не зазначено конкретний вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій».

Надаючи правову оцінку такому рішенню суб`єкта владних повноважень на його відповідність умовам, передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України, суд враховує наступне.

Так, дійсно у поданому клопотанні від 06.05.2020 року ОСОБА_1 просив надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари, що знаходиться на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області.

Визначення поняття «документація із землеустрою (землевпорядна документація)» наведено в статті 1 Закону України «Про землеустрій», якою є затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Як зазначено у статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Видами документації із землеустрою є :

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Зі змісту вказаної норми слідує, що документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки може розроблятися виключно у формі проекту землеустрою, оскільки жоден із перелічених у статті 25 Закону України «Про землеустрій» інших видів документації не застосовується щодо процедури відведення земельних ділянок.

При цьому суд враховує, що поняття «документація із землеустрою» це загальне визначення, а її конкретний вид залежить від багатьох факторів, одним з яких є спосіб формування земельної ділянки.

Як зазначено у статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

В даному випадку суд наголошує, що у поданому клопотанні позивачем чітко визначено прохання до відповідача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Тобто, зі змісту цього клопотання та положень статті 25 Закону України «Про землеустрій» стає очевидно зрозумілим, що документацією із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (шляхом формування нової земельної ділянки) може бути тільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилання ж відповідача у своєму відзиві на ту обставину, що згідно вищевказаної норми Закону України «Про землеустрій» передбачена можливість виготовлення різних документацій із землеустрою, і він не може обмежувати право позивача на виготовлення того чи іншого виду документації, є безпідставним, позаяк клопотання позивача містить вказівку на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою може бути тільки проект землеустрою. Крім того суд враховує, що до поданого позивачем клопотання долучено викопіювання з публічної кадастрової карти України, на якій зображене бажане місце розташування земельної ділянки, яка не є сформованою. Наведене лише додатково підтверджує, що у разі формування нової земельної ділянки її відведення здійснюється саме таким видом документації із землеустрою як проект.

Водночас суд вкотре наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України. У свою чергу вимоги до письмового клопотання наведені у ч. 6 цієї статті, яка імперативно не зобов`язує особу – заявника вказувати в такому клопотанні вид документації згідно статті 25 Закону України «Про землеустрій».

За наведених вище обставин суд доходить висновку, що ті підстави відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, які визначені відповідачем у оскаржуваному наказі, не ґрунтуються на положеннях земельного законодавства, а тому такий наказ відповідача за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області то суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-11896/15-20-СГ від 10.06.2020 року є те, що відповідне клопотання позивача від 06.05.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Такий висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі “Рисовський проти України” ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, “Онер`їлдіз проти Туреччини” [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.comS.r.l. проти Молдови”, заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі”, заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії”, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини”, п. 128, та “Беєлер проти Італії”, п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався.

Зокрема, оскаржений позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Так, суд зазначає, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки мотивована виключно формальним підходом до перевірки змісту текстової частини клопотання позивача та зазначених у ньому відомостей без надання належної оцінки суті самого клопотання та долучених до нього доказів (зокрема, відомостей щодо бажаного місця розташування земельної ділянки, її правового статусу, тощо) на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2514/17.

Що ж до посилання позивача у своєму позові на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, то слід врахувати, що обставини тієї справи є дещо відмінними від тих правовідносин, які виникли в межах даної справи. Зокрема, суд зважає на те, що в межах цієї справи, що розглядається, виправити ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, так як не були попередньо оцінені самим відповідачем.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як зазначено у частині третій статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Так, позивачем при зверненні до суду згідно квитанції № 75323 від 03.07.2020 року було сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., який у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 420,40 грн. (1/2 від 840,80). Підстав для відшкодування сплаченої суми судового збору в розмірі 630,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову не має, оскільки у задоволені такої заяви судом було відмовлено.

Крім того, як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу з попереднім розрахунком таких витрат в сумі 4000 грн. В той же час, матеріали справи не містять належних доказів фактичного понесення позивачем таких витрат.

Як зазначено у ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 18.08.2020 року, представником позивача зроблено заяву про додаткове подання після закінчення розгляду справи виписки з банківського рахунку щодо понесених позивачем витрат пов`язаних із розглядом цієї справи.

За наведених вище обставин, та враховуючи положення ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу наразі судом не вирішується.

При цьому суд роз`яснює позивачу, що згідно ч. 7 ст. 139 КАС України відповідні докази понесених судових витрат мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У випадку неподання відповідних доказів протягом встановленого законом строку така заява залишається без розгляду.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.06.2020 року за № 2-11896/15-20-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 06.05.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Каришківської сільської ради Барського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10.09.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027.).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович